06.05.25
22-ц/812/729/25
Провадження №22-ц/812/729/25
Іменем України
06 травня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу №490/9696/24 за апеляційною скаргою Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» на рішення, яке постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Гуденко Ольги Андріївни у приміщенні цього суду 26 лютого 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за надані послуги,
У січні 2024 року Міське комунальне підприємство «Миколаївводоканал» (далі - МКП «Миколаївводоканал») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за надані послуги.
Позовна заява мотивована тим, що МКП «Миколаївводоканал» є виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення для об'єктів усіх форм власності та є суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та споживають вказані послуги. За вказаною адресою було оформлено особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідачі, користуючись послугами позивача, оплату за них у повному обсязі не здійснюють, у зв'язку з чим станом на вересень 2024 року виникла заборгованість у сумі 37812 грн. 82 коп., яка складається з вартості наданих позивачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення в розмірі 37225 грн. 58 коп. та абонентської плати - 590 грн. 24 коп.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь в солідарному порядку вищевказану заборгованість та 3028 грн судового збору.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначила, що є власницею квартири за вищевказаною адресою. За змістом позовних вимог та з розрахунку заборгованості, доданого до позову, вбачається, що МКП «Миколаївводоканал» звернулося до суду за стягненням заборгованості за надані послуги з розрахунку тарифу на трьох зареєстрованих осіб за нормою 9,1 куб.м. на одну людину на місяць, проте в квартирі відповідачки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не проживають та послугами позивача не користуються, а оскільки прилади обліку у квартирі відсутні, то тариф на централізоване водопостачання та водовідведення складає 34,044 грн. Крім того, з початком повномасштабного вторгнення вона з родиною була вимушена виїхати за межі м. Миколаєва, послугами позивача ніхто не користувався, а відповідно до статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вони мають право на несплату вартості за житлово-комунальні послуги за період тимчасової відсутності споживача. Відповідачка також зазначила, що з часу повернення до м. Миколаєва нею було сплачено за послуги МКП «Миколаївводоканал» 13 листопада 2024 року - 3087 грн, 7000 грн та 230 грн, та 13 грудня 2024 року - 1000 грн., та повністю сплачено на рахунок позивача судовий збір у розмірі 3255 грн., вважала, що позивачем не доведено, що за цей період були надані послуги належної якості і в заявленому обсязі, а тому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2025 року позовні вимоги задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь МКП «Миколаївводоканал» 13668 грн 26 коп., з яких: 13078 грн 02 коп. - заборгованість за водопостачання та водовідведення, 590 грн 24 коп. - абонентська плата.
У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 суд відмовив.
Рішення суд мотивував тим, що позивач у період з 01 вересня 2010 року по 30 вересня 2024 року надав послуги з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_2 загальною вартістю 37225,58 грн ( з розрахунку за нормою споживання на трьох осіб , а з серпня 2016 року - з розрахунку на 4-х осіб) та абонентської плати у сумі 590,24 грн. Відповідачка ОСОБА_2 є споживачем комунальної послуги, що надає позивач, оскільки між позивачем і нею встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання комунальних послуг постачання холодної води і водовідведення, однак вона не сплачує вартість послуг, що порушує право позивача на отримання коштів за надані послуги у встановлений законодавством строк та в повному обсязі. За такого, у відповідачки виникло зобов'язання сплатити заборгованість за спожиті послуги, а у позивача - право вимагати від неї виконання свого обов'язку щодо оплати наданих послуг. Відповідачка не надала суду жодного доказу того, що у вказаний позивачем період за вказаною адресою не споживалися послуги з водопостачання та водовідведення, адже взагалі не надано доказів ані звернення до позивача щодо припинення водопостачання, ані доказів виїзду за межі Миколаєва (довідка ВПО тощо).
Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд виходив з того, що оскільки квартира є приватною власністю ОСОБА_2 , саме ця особа є належним відповідачем у справі, тоді як ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 лише зареєстровані за адресою надання позивачем послуг, тому відсутні підстави для стягнення з них заборгованості.
Задовольняючи частково вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги, суд вважав, що з урахуванням статті 257 ЦК України позивач вправі був звернутися до суду з позовом до відповідачки за захистом свого порушеного права з вимогами про стягнення заборгованості, яка утворилася з вересня 2010 року, у строк не пізніше 01 жовтня 2013 року (і так аналогічно за кожним щомісячним платежем), тоді як позов подано 30 жовтня 2024 року.
Враховуючи наведені обставини, приписи пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2024 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду, суд дійшов висновку, що період заборгованості з 24 лютого 2019 року по 01 грудня 2021 року, за який виникла нарахована заборгованість, не виходить за строки позовної давності, тоді як частина позовних вимог стосується стягнення заборгованості за період, щодо якого сплив строк позовної давності, а саме - з вересня 2010 року по січень 2019 року включно.
Враховуючи викладене, суд задовольнив позов частково та стягнув на користь позивача заборгованість за надані послуги водопостачання та водовідведення за період з лютого 2019 по вересень 2024 включно в загальному розмірі 13668,26 грн, з яких: 13078,02 грн - заборгованість за водопостачання та водовідведення ( 37225,58 заявлено заборгованості - 12997,55 грн заборгованості до лютого 2019 року - 11150 грн сплачених відповідачем в добровільному порядку ), а також 590,24 грн. абонентської плати.
В апеляційній скарзі МКП «Миколаївводоканал» вказує, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, а тому просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , не врахував положення частини 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» про те, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Також позивач вказує, що за період надання послуг з централізованого водопостачання з серпня 2010 року по 30 вересня 2024 року за особовим рахунком відповідачів виникла заборгованість в розмірі 37225 грн 58 коп. та заборгованість за нараховану плату за абонентське обслуговування в розмірі 590 грн 24 коп. З позовними вимогами щодо стягнення зазначеної заборгованості з відповідачів позивач звернувся до суду 30 жовтня 2024 року. Після подання позовної заяви відповідачами було здійснено часткову оплату заборгованості на суму 7000 грн, 3 грн та 985 грн, у зв'язку з чим заборгованість відповідачів зменшилась, а позивач 30 грудня 2024 року подав до суду відповідь на відзив з уточненням позовних вимог та просив у суду стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги з серпня 2010 року по 28 листопада 2024 року в розмірі 30198 грн 13 коп. та заборгованість з абонентської плати в розмірі 628 грн 32 коп., а всього - 30826 грн 45 коп. Однак, суд, виносячи рішення, виходив з первісних позовних вимог на суму 37225 грн 58 коп. Також позивач зазначив, що суд відмовив в задоволенні позовних вимог на суму 12997 грн 55 коп. через пропуск позовної давності, однак відповідно до наданого розрахунку станом на 01 лютого 2019 року заборгованість відповідачів складала 12477 грн 29 коп., а не 12997 грн 55 коп., як зазначено в рішенні. Відмовляючи в задоволенні вимог за межами позовної давності, судом не враховано, що протягом спірного періоду заборгованості відбулось переривання строку позовної давності, оскільки в жовтні-листопаді 2012 року, в квітні, серпні-вересні, листопаді 2016 року, лютому 2017 року, квітні 2018 року, в січні, червні, серпні, жовтні-листопаді 2020 року, в лютому, квітні, липні-серпні, грудні 2021 року, лютому 2022 року, в травні-червні, серпні 2023 року, листопаді 2024 року відповідачі періодично вносили частково оплату за надані послуги. Отже, з внесенням відповідачами часткової оплати комунальних послуг відбулося переривання строку давності, тому позивачем не пропущений строк позовної давності. До того ж відповідачі не заявляли клопотання про його застосування, тому, на думку позивача, вся сума боргу, заявлена позивачем до стягнення з липня 2010 року по 28 листопада 2024 року, підлягає стягненню з відповідачів.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 просить рішення суду визнати дійсним, в апеляційній скарзі відмовити, зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, зокрема, посилається на те, що саме вона є власником квартири АДРЕСА_3 , а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є неналежними відповідачами у справі, які також не проживають у цій квартирі і послугами позивача не користуються. Також звернула увагу на те, що позивач постачає не питну воду, а технічну.
З урахуванням приписів частини 1 статті 369 ЦПК України справа судом апеляційної інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції вказаним положенням закону відповідає не повною мірою.
Судом першої інстанції встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, що ММП «Миколаївводоканал» є виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання в місті Миколаєві, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання, зокрема за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачка ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 вересня 2003 року (а.с. 34).
Як вбачається з витягу з реєстру територіальної громади станом на 06 грудня 2023 року відповідачі та ОСОБА_4 2015 року народження зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10).
Договір щодо надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення сторони не укладали.
Згідно акту про пломбування лічильника водопостачання за адресою АДРЕСА_2 від 13 листопада 2024 року прилад обліку води вперше встановлений за цією адресою в листопаді 2024 року (а.с. 43).
На ім'я ОСОБА_2 позивач за адресою АДРЕСА_2 відкрив особовий рахунок № НОМЕР_1 для обліку розрахунків за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, згідно відомостей з якого у період з 01 вересня 2010 року по 30 вересня 2024 року споживачам надано послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, за які останні розрахувалися частково, внаслідок чого на вересень 2024 року позивач нарахував заборгованість у розмірі 37225,58 грн (з розрахунку за нормою споживання на трьох осіб, а з серпня 2016 року - з розрахунку на 4-х осіб) та абонентської плати у сумі 590,24 грн. (а.с. 11-14).
Спірні правовідносини виникли між сторонами у сфері надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж закону централізованого водопостачання, централізованого водовідведення віднесено до комунальних послуг.
Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Частинами 2-4 статті 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виконавець послуги з централізованого водопостачання повинен забезпечити її постачання безперервно, з гарантованим рівнем безпеки та величини тиску.
Згідно із частиною 1 статті 9 цього ж Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448 цс 19) та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572 св 22), від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20 (провадження № 61-9449 св 22), від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22 (провадження № 61-9399 св 23).
Між сторонами у справі, яка переглядається, виникли фактичні відносини щодо надання відповідних комунальних послуг.
Відповідачі від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялися, із заявою про їх відсутність у квартирі до позивача не зверталися, офіційний документ, що підтверджує їх відсутність у житловому приміщенні, не надавали, однак отримані послуги в повному обсязі не оплачували.
Згідно з частиною 3 статті 11, частиною 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України, передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статей 68, 162 ЖК України наймачі житлових приміщень (власники) зобов'язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Статтею 22 Закону України «Про питну воду» також встановлено, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання.
Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України.
Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що позивач виконав обов'язок з надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення до квартири АДРЕСА_3 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.
Натомість колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо відмови у позові до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також щодо розміру стягнутої судом заборгованості з таких міркувань.
Так, висновок суду про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є неналежними відповідачами у справі суперечить вимогам закону.
За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов'язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов'язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб, зокрема, від участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі.
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) вказано, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18).
Предметом позову в цій справі є матеріально-правова вимога позивача МКП «Миколаївводоканал» до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за надані комунальні послуги, при цьому власником квартири, до якої надавалися позивачем послуги з водопостачання та водовідведення, є ОСОБА_2 , інші відповідачі є членами її сім'ї і ця квартира є їх зареєстрованим місцем проживання.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги
Так, в силу частини 4 статті 319 ЦК України власність зобов'язує. Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим згідно частини 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Тобто цією нормою передбачений імперативний обов'язок не лише власника житла, але й інших осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, нести відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
За такого висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є неналежними відповідачами у справі, не ґрунтується на вимогах закону, а тому є підстави для покладання на усіх відповідачів, до яких заявлений позов, солідарного обов'язку з оплати на користь позивача заборгованості за спожиті послуги.
Щодо визначення розміру заборгованості перед позивачем.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із визначеної позивачем заборгованості в наступному розмірі: 37225 грн. 58 коп. - заборгованість за спожиті послуги та 590 грн. 24 коп. - абонентська плата.
Звертаючись з позовом, МКП «Миколаївводоканал» просило про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованість, яка нарахована за період з вересня 2010 року станом на вересень 2024 року в загальному розмірі 37812 грн. 82 коп., яка складається із: 37225 грн. 58 коп. заборгованості за спожиті послуги та 590 грн. 24 коп. абонентської плати.
Після подання позовної заяви відповідачка ОСОБА_2 здійснила часткову оплату заборгованості: згідно фіскального чеку Укрпошти від 13 грудня 2024 року на загальну суму 1000,00 грн. здійснена сплата за водопостачання та водовідведення 985,00 грн., комісія - 15,00 грн. (а.с. 36) ; згідно квитанції до платіжної інструкції №20040-1030238-44227 від 13 листопада 2024 року сплачено 3150,00 грн, з яких сума переказу - 3087,00 грн., комісія 63,00 грн, призначення платежу: Спл. за послуги Водоканал (Миколаїв) від ОСОБА_5 , за сз (судовий збір) ь(а.с. 42); згідно квитанції до платіжної інструкції №20040-1030238-44480 від 13 листопада 2024 року сплачено 7000,00 грн., призначення платежу: сплата за комунальні послуги Миколаївводоканал 2190671471 (а.с. 41); згідно квитанції до платіжної інструкції №20040-1030238-44389 від 13 листопада 2024 року сплачено 240,00 грн, з яких сума переказу - 230,00 грн, комісія - 10,00 грн, призначення платежу: Спл. за послуги Водоканал(Миколаїв) від ОСОБА_5 , за сз (судовий збір) В.Мор. (а.с. 40).
Отже, враховуючи призначення платежу та банківську комісію, відповідачка сплатила позивачеві за надані послуги централізованого водопостачання 7000,00 грн та 985,00 грн., загальною сумою 7985,00 грн. Здійснені оплати на суму 3087,00 грн та 230,00 грн були здійснені відповідачкою на відшкодування витрат позивачу за сплату судового збору у цій справі.
Позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (частина 2 статті 49 ЦПК України).
У зв'язку із тим, що після подання позовної заяви відповідачка ОСОБА_2 частково погасила зазначену позивачем заборгованість, МКП «Миколаївводоканал» 30 грудня 2024 року подало до суду відповідь на відзив та уточнення позовних вимог, відповідно до яких просило суд стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги централізованого водопостачання за період з серпня 2010 року по 28 листопада 2024 року в розмірі 30198,13 грн., та заборгованість з абонентської плати в розмірі 628,32 грн, а всього - 30826,45 грн.
Однак всупереч положенням статті 13 ЦПК України суд першої інстанції залишив поза увагою такі уточнення позовних вимог, які були вчиненні відповідно до положень процесуального закону.
Задовольнивши позовні вимоги частково, суд першої інстанції вважав, що відсутні законні підстави для стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з вересня 2010 року по січень 2019 року включно через сплив позовної давності.
Колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість такого висновку.
За змістом статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
У справі, яка переглядається, встановлено, що вимоги позивача про стягнення заборгованості до усіх відповідачів є доведеними через порушення останніми права виконавця комунальних послуг на отримання оплати за надані послуги.
Натомість жоден із відповідачів заяву про застосування позовної давності суду не подавав, тому суд першої інстанції безпідставно з власної ініціативи застосував до спірних правовідносин позовну давність.
З урахуванням викладеного наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі до усіх зазначених ним відповідачів шляхом солідарного стягнення з них 30826 грн.45 коп. заборгованості.
Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також щодо часткового стягнення заборгованості на користь позивача не відповідає вимогам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також положенням процесуального закону, його слід на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України скасувати в частині відмови у позові до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ухваливши в цій частині нове рішення, та змінити в іншій частині, задовольнивши позов МКП «Миколаївводоканал» повністю.
За такого апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, натомість є підстави для його зміни. Також колегія суддів не приймає аргументи відзиву на апеляційну скаргу, які є безпідставними.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що за наслідками апеляційного розгляду позовні вимоги задоволені повністю, а розмір стягнутої судом суми заборгованості збільшено на 55,66% (30826,45 грн. - 13668,26 грн.) : 30826,45 грн. х 100%), слід провести відповідний розподіл судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідачів.
При зверненні до суду з позовом позивач сплатив 3028 грн. судового збору, а тому у зв'язку із задоволенням позову має право на його повернення за рахунок відповідачів.
При зверненні з апеляційною скаргою позивач сплатив 3633 грн. 60 коп. судового збору, а тому пропорційно до збільшення задоволених вимог апеляційним судом має право на компенсацію відповідачами 2022 грн. 46 коп.
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачка ОСОБА_3 перерахувала позивачу 3317 грн. Отже з відповідачів за такого слід стягнути на користь позивача 1733 грн. 46 грн. судового збору (3028 грн.+ 2022 грн. 46 коп. - 3317 грн.), тобто по 577 грон. 82 коп. з кожного.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, в іншій частині рішення суду змінити.
Позов Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за надані послуги задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у квартирі АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована у квартирі АДРЕСА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований у квартирі АДРЕСА_4 , на користь Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал», код ЄДРПОУ 31448144, 30198 грн. 13 коп. заборгованості за надані послуги з центрального водопостачання та водовідведення, та 628 грн. 32 коп. заборгованості за абонентське обслуговування, а також по 577 грн. 82 коп. судового збору з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 06 травня 2025 року