1 травня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Херсон, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62025080200000681.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
захисник - ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішення слідчого судді.
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_5 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк до 09.06.2025 р. включно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою визначити підозрюваному ОСОБА_5 заставу у розмірі 100 прожиткових мінімумів, що становить 302 800 грн.
Узагальнені доводи апелянта.
Захисник ОСОБА_6 зазначає, що ухвала слідчого судді є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Захисник звертає увагу на те, що слідчий суддя не дослідив обставин кримінального провадження, а висновки слідчого судді зроблені без безпосереднього дослідження доказів та допиту осіб. Крім того, клопотання слідчого подано до суду, з порушенням вимог ч. 1 ст. 199 КПК України, не за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали, а копія клопотання слідчого вручена підозрюваному лише у судовому засіданні.
Захисник вважає, що стороною обвинувачення не доведено існування обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, оскільки не доведено наявності об'єктивної сторони вказаного злочину, у підозрі зазначено про вчинення останнім кримінального правопорушення, не пізніше 17.03.2014 р., проте воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022 р. Крім того, прокурором не надано доказів того, що ОСОБА_5 вчиняв діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості та обороноздатності України.
На думку апелянта, стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема ризик переховування від слідства та суду не доведений та спростовується даними, що характеризують особу підозрюваного, наявність міцних соціальних зв'язків, відсутність судимостей та негативних характеристик. Ризик впливу на свідків не обґрунтованими конкретними даними та фактами.
На переконання захисника, слідчий суддя з урахуванням позитивних даних про особу підозрюваного ОСОБА_5 , керуючись положеннями ч. 6 ст. 176 КПК України, мав визначити останньому заставу у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а його незастосування належним чином не обґрунтоване. Захисник вважає, що такий розмір застави буде достатнім для виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Обставини, встановлені слідчим суддею.
Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Херсоні) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Мелітополі здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 62025080200000681, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , будучи колишнім заступником начальника Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Запорізькій області, перебуваючи в м. Сімферополі, у не встановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 17.03.2014 р., реалізовуючи свій злочинний умисел, з власної ініціативи добровільно, в період збройного конфлікту, вступивши в контакт з невстановленими представниками РФ з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади на території Автономної Республіки Крим, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України захищати незалежність та територіальну цілісність України, вимог Закону України «Про державну службу», Присяги державного службовця, з наміром перейти на бік ворога, вчинив умисні дії на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності обороноздатності, державній безпеці України, що виразилися в переході на бік ворога у період збройного конфлікту шляхом зайняття посади голови Держрибагентства України та подальшого виконання функцій у незаконно-утвореному правоохоронному органі держави - окупанта.
Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію РФ з 20.02.2014 р. території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, маючи свідомий та злочинний умисел, спрямований на надання іноземній державі, а саме РФ, допомоги у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечення подальшої окупації території АР Крим та м. Севастополя, ОСОБА_5 , будучи колишнім працівником правоохоронного органу та громадянином України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи на державній службі, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та РФ щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу РФ усвідомлюючи, що так зване «Агентство рыбного хозяйства Республики Крым» є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах РФ, в березні 2014 року в м. Сімферополі за власною добровільною згодою почав працювати у незаконного утвореному органі «Агенстве рыбного хозяйства Республики Крым», а 17.03.2014 р. рішенням так званого «Государственного совета Республики Крым» № 1761-6/14, в особі ОСОБА_8 призначений на посаду «председателя Агенства рыбного хозяйства Республики Крым», на якій працював до листопада 2014 року.
09.01.2025 р. ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоді суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, а саме: переході на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.
10.01.2025 р. ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва відносно ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі 757 000 грн.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22.01.2025 р. відносно ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, який неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 07.04.2025 р. до 14.04.2025 р.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Своє клопотання слідчий мотивував наявністю обґрунтованої підозри ОСОБА_5 , тяжкістю кримінального правопорушення, наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, направлення обвинувального акту до суду, проте не проведення судом першої інстанції підготовчого судового засідання.
Врахувавши, що підозрюваний ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, характер та обставини ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу підозрюваного, наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та не відпали, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали надані судом, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
Відповідно до вимог ст. ст. 197, 199 КПК України, за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на такий, що не пов'язаний з ізоляцією від суспільства, строк тримання підозрюваного під вартою може бути продовжений у разі неможливості закінчення досудового розслідування в частині доведеного обвинувачення в строки, встановлені ст. 219 цього Кодексу.
За змістом ч. 5 ст. 199 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовжені строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе що обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Вказані вимоги закону та норм міжнародного права слідчим суддею дотримані, а також оцінені у сукупності всі обставини, які відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються при продовженні запобіжного заходу.
Продовження строку дії запобіжного заходу стає можливим за наявності ризиків. Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для досудового слідства та суду подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування та розгляду судом кримінального провадження (способу життя, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків, тощо).
Рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Матеріали кримінального провадження містять дані, які вказують на наявність достатніх підстав вважати, що існує ризик переховування ОСОБА_5 від слідства та суду, виходячи з обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, та можливого покарання, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна.
З огляду на те, що ОСОБА_5 обізнаний про свідків у кримінальному провадженні, з якими працював, знає їх анкетні дані та місця мешкання, тому ризик незаконного впливу на свідків, або інших осіб, які, на даний час, не встановлені органом досудового розслідування є доведеним.
Зважаючи на встановлені органом досудового розслідування обставини інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, який є умисним, проти основ національної безпеки, при цьому ОСОБА_5 тривалий час, а саме з 2014 року, співпрацював з окупаційною владою АР Крим, а відтак ризик вчинення інших кримінальних правопорушень також має місце.
Отже, з урахуванням тяжкості і обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_5 , вагомості наявних доказів вчинення ним кримінальних правопорушень, наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що саме така міра запобіжного заходу, як тримання під вартою, забезпечить виконання останнім процесуальних обов'язків, і, застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить, на даній стадії досудового розслідування кримінального провадження, виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Перевіривши мотиви прийнятого судового рішення, апеляційний суд установив, що при вирішенні питання про продовження підозрюваному ОСОБА_5 строку тримання під вартою, слідчий суддя належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу, конкретні обставини кримінального провадження та особу підозрюваного, вимоги закону та існуючу практику Європейського Суду з прав людини.
Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України від 16.05.2013 р., яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи підозрюваного та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Стосовно доводів захисника про можливість визначення підозрюваному ОСОБА_5 певного розміру застави, апеляційним судом враховуються імперативні вимоги ч. 6 ст. 176 КПК України, за змістом яких, під час дії воєнного стану, до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111-1 КК України, за наявністю ризиків, визначених ст. 177 КПК України, застосовуванню підлягає запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тобто, в даному випадку, підстав для визначення підозрюваному ОСОБА_5 певного розміру застави - не має.
Отже, правових підстав для скасування ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 не має, ухвалу слідчого судді слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
_____________________ _____________ _____________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3