05.05.25
22-ц/812/581/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 484/805/24
Провадження № 22-ц/812/581/25 Доповідач в апеляційній інстанції Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
05 травня 2025 року м. Миколаїв справа № 484/805/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - судді Самчишиної Н.В.
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Носіковим І.М.,
за участі: представника позивача - адвоката Сотської С.О.,
представника відповідача - адвоката Рябченко К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Рябченко Катериною Петрівною, на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2025 року, ухвалене у складі головуючого судді Панькова Д.А. в приміщенні цього ж суду в м. Первомайську, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», про визнання договору купівлі - продажу землі недійсним та скасування рішення щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
установив:
13 лютого 2024 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника - адвоката Сотську С.О., звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував наступним.
Він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4825483800:01:000:0033 площею 4,9121 га, яка знаходиться в межах Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (нині - територія Кам'яномостівської сільської ради) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вказана земельна ділянка на підставі договору оренди від 01 листопада 2006 року була передана у користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких» строком на 50 років.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року договір оренди землі було розірвано та на товариство покладено обов'язок повернути земельну ділянку ОСОБА_2 , як власнику, в належному агротехнічному стані.
06 грудня 2022 року на виконання судового рішення Державною виконавчою службою позивачу було повернуто земельну ділянку з користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких».
Після повернення земельної ділянки позивач приступив до самостійного обробітку землі, у 2023 році засіяв її та зібрав врожай, сплатив податки на дохід за використання земельної ділянки.
На початку січня 2024 року позивачу стало відомо, що 24 квітня 2023 року за нотаріально посвідченою довіреністю приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області від 17 грудня 2009 року за реєстровим №7147, ОСОБА_3 уклав від імені ОСОБА_2 договір оренди вказаної земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» строком на 49 років, тобто в той час, як земельною ділянкою користувався позивач.
21 листопада 2023 року за вказаною вище довіреністю ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 .
13 грудня 2023 року ОСОБА_2 скасував довіреність видану 17 грудня 2009 року.
Позивач зазначав, що не погоджував продаж земельної ділянки із повіреними особами.
Укладаючи вказаний договір купівлі-продажу, ОСОБА_3 діяв виключно у власних інтересах та вчинив правочин купівлі - продажу в інтересах своїх дітей, які є засновниками ТОВ «Агрофірма Корнацьких», одна із яких громадянка російської федерації, а не в інтересах довірителя ОСОБА_2 .
Земельна ділянка після купівлі-продажу залишилася в користуванні ТОВ «Агрофірма Корнацьких» відповідно до договору оренди від 24 квітня 2023 року строком на 49 років.
При цьому ціна продажу не відповідає ринковим цінам, які склались у Первомайському районі Миколаївської області та вочевидь не відповідає інтересам власника земельної ділянки. Кошти отриманні від продажу земельної ділянки позивач не отримував.
Крім того, у довіреності від 17 грудня 2009 року, на підставі якої було вчинено оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки, позивач надав право повіреним представляти його інтереси з питань, які стосуються його як власника земельних ділянок, на які законодавством України не встановлені будь-які обмеження.
Для виконання цих повноважень позивач дозволив здійснювати конкретно визначені у довіреності дії, крім тих на які законодавством України встановлена заборона.
Отже, на час видачі довіреності позивач був обізнаний про існування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, а тому не уповноважував повірених на її продаж жодними повноваженнями про що зазначив в довіреності. В довіреності не зазначений кадастровий номер земельної ділянки, а також інші істотні умови.
Представник ОСОБА_3 з власної ініціативи розширив надані йому повноваження, не погодив таке розширення із позивачем і не отримав схвалення від останнього, та вчинив правочин купівлі-продажу за відсутності волевиявлення власника земельної ділянки, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Посилаючись на те, що він не мав наміру продавати земельну ділянку, уточнюючи позовні вимоги, позивач просив визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки та скасувати рішення щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
У відзиві на позов, відповідач, заперечуючи проти позову посилалась, як на обрання позивачем неефективного способу захисту, так і не доведеність ним того, що спірна земельна ділянка вибула з його розпорядження та володіння не за його волею. Крім того, вважала, що твердження, якими позивач обґрунтовував свій позов, є результатом помилкового тлумачення правової природи довіреності, обсягу та змісту повноважень повіреного відповідно до положень цієї довіреності. Відтак, на думку відповідача, договір купівлі-продажу відповідає вимогам закону та підстави для його визнання недійсним відсутні.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4825483800:01:000:0033 площею 4,91 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої у межах Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (нині територія Кам'яномостівської сільської ради), укладений 21 листопада 2023 року між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв за нотаріально посвідченою довіреністю від 17 грудня 2009 року ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , від імені якої діяв за нотаріально посвідченою довіреністю від 09 листопада 2023 року ОСОБА_4 , договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В. та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно 21 листопада 2023 року, індексний номер 70315209.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1741 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що повірений ОСОБА_3 , будучи обізнаним про відсутність волевиявлення позивача щодо передачі ТОВ «Агрофірма Корнацьких» у користування належної йому на праві власності земельної ділянки, попри наявності судового рішення, яким ТОВ «Агрофірма Корнацьких» зобов'язано було повернути земельну ділянку її власнику, діючи від імені ОСОБА_5 за довіреністю, уклав із ТОВ «Агрофірма Корнацьких» договір оренди, а в подальшому уклав з відповідачем оспорюваний договір купівлі - продажу.
Таким чином, укладаючи вказані договори, зокрема і оспорюваний договір купівлі - продажу від 21 листопада 2023 року, повірений ОСОБА_3 свідомо діяв в інтересах своїх близьких родичів, своєї сім'ї та третіх осіб, а не в інтересах довірителя ОСОБА_2 , що прямо заборонено частиною третьою статті 238 ЦК України.
Крім того, на момент посвідчення довіреності, діяла заборона на продаж земель сільськогосподарського призначення, про що було достеменно відомо і довірителю і повіреному. У зв'язку з чим, нотаріусом в тексті довіреності було прямо вказано право повіреного представляти інтереси довірителя в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, галузевої належності з питань, зокрема: вчинення від його імені правочинів, щодо розпорядження всіма належними йому земельними ділянками, набутими ним на правомірних підставах, і на які законодавством України не встановлено будь - яких обмежень.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що договір купівлі - продажу від 21 листопада 2023 року не відповідає всім вимогам закону, а тому наявні підстави для визнання його недійсним.
Разом з тим, суд першої інстанції не вбачав підстав для скасування рішення щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Рябченко К.П., оскаржила рішення суду в апеляційному порядку та просила скасувати й прийняти нове рішення, яким у позові відмовити за його недоведеністю.
Скаргу обґрунтувала невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного цивільного та цивільно-процесуального законодавств, а саме, ігноруванням наданих нею заперечень проти позову, виклавши доводи в апеляційній скарзі аналогічні з доводами у відзиві на позов.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, діючи через свого представника - адвоката Сотську С.О., не погодився з доводами скарги, посилаючись те, що повірений діяв на шкоду інтересам довірителя, а не в його інтересах, добросовісно, розумно, відкрито.
Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалась.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом установлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 095881 ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 4,91 га, кадастровий номер 4825483800:01:000:0033, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої у межах Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (нині територія Кам'яномостівської сільської ради).
01 листопада 2006 року ОСОБА_2 уклав договір оренди цієї земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» строком на 50 років.
Відповідно до довіреності від 17 грудня 2009 року ОСОБА_2 уповноважив: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ТОВ «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , представляти його інтереси в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, галузевої належності з питань, зокрема вчинення від його імені правочинів щодо розпорядження всіма належними йому земельними ділянками, набутими ним та правомірних підставах, і на які законодавством України не встановлено будь-яких обмежень, зокрема договорів купівлі-продажу, міни, застави в забезпечення виконання його майнових зобов'язань, а також зобов'язань інших осіб, найму (оренди), позички, договорів на прийняття в дар на його ім'я.
Для цього надано повіреним право подавати від його імені будь-які заяви та клопотання, отримувати дозволи, довідки, висновки, рішення компетентних органів та установ, дублікати документів, їх копії, відповідні запити, скарги, заяви, в тому числі заяви про належність позивачу майна на праві особистої приватної власності/спільної сумісної власності, про його сімейний стан, копії судових рішень і інших документів, що є у матеріалах справи та отримання яких дозволяється законом, а також інші документи - в разі виникнення такої потреби, давати усні та письмові пояснення компетентним установам (органам) у разі виникнення потреби, визначати суттєві умови правочинів на свій розсуд, сплачувати необхідні платежі, збори, мито, грошові кошти по укладеним договорам, отримувати належні йому грошові кошти, в тому числі орендну плату, розписуватися за нього, а також виконувати всі інші юридично значимі дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством для такого роду повноважень, та які б належало йому виконувати, якби він особисто займався цими питаннями, та які будуть необхідним для правильного і ефективного ведення справ для захисту його інтересів.
Довіреність видана з правом передоручення повноважень повністю або частково і дійсна до припинення її дії.
Довіреність підписана особисто позивачем із зазначенням, що текст довіреності ним прочитано, зміст її та правові наслідки її підписання йому зрозумілі, підписання не під впливом тяжких для нього обставин.
Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А. та зареєстрована у реєстрі за № 7147.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року вказаний договір оренди землі від 01 листопада 2006 року було розірвано та на товариство покладено обов'язок повернути земельну ділянку ОСОБА_2 , як власнику, в належному агротехнічному стані.
06 грудня 2022 року на виконання судового рішення Державною виконавчою службою позивачу було повернуто земельну ділянку з користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких».
13 грудня 2023 року позивач скасував довіреність від 17 грудня 2009 року.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач з 17 грудня 2009 року до дня скасування довіреності в судовому порядку пред'являв вимоги до повітряних про повернення йому правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.
Як зазначав позивач, після повернення за судовим рішенням земельної ділянки він приступив до самостійного обробітку землі, у 2023 році засіяв її та зібрав врожай, сплатив податки на дохід за використання земельної ділянки про що надав податкове повідомлення від 31 липня 2023 року № 332993-24/14-27 ГУ ДПС у Миколаївській області та квитанцією про оплату податку від 24 листопада 2023 року.
24 квітня 2023 року на підставі вказаної вище довіреності Корнацький А.О. від імені ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» договір оренди землі строком на 49 років.
На підставі цієї ж довіреності, ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 21 листопада 2023 року уклав з ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 , договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований за № 1648.
За положеннями цього договору покупець купує та приймає земельну ділянку площею 4,91 га, кадастровий номер 4825483800:01:000:0033, що розташована за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, Кумарівська сільська рада за ціною 174 100 грн, які продавець одержав повністю від покупця, у порядку передбаченому чинним законодавством України, після підписання, до нотаріального посвідчення цього договору.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором купівлі-продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті стаття 655 ЦПК України).
Згідно статті 691 ЦПК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
За змістом статті 632 ЦПК України ціна в договорі, як правило, встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою, третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Частиною третьою статті 244 ЦК України визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов'язана діяти в його інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Суд першої інстанції установив, що, укладаючи договір купівлі-продажу, ОСОБА_3 діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 17 грудня 2009 року №7147, посвідченої нотаріально, згідно з якою ОСОБА_9 , поміж іншого, уповноважив ОСОБА_3 , бути його представником, з повноваженнями представляти його інтереси в усіх державних, громадських та інших органах і організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, галузевої належності з усіма необхідними повноваженнями з питань вчинення від його імені правочинів щодо розпорядження всіма належними йому земельними ділянками, набутими ним та правомірних підставах, і на які законодавством України не встановлено будь-яких обмежень, зокрема договорів купівлі-продажу, міни, застави в забезпечення виконання його майнових зобов'язань, а також зобов'язань інших осіб, найму (оренди), позички, договорів на прийняття в дар на його ім'я.
Зазначена довіреність видана на безстроковий термін та 13 грудня 2023 року була скасована позивачем.
Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц дійшов висновку, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи договори, зокрема купівлі-продажу, повірений ОСОБА_3 свідомо діяв в інтересах своїх близьких родичів, своєї сім'ї та третіх осіб, а не в інтересах довірителя ОСОБА_2 , що прямо заборонено частиною третьою статті 238 ЦК України.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).
Колегія суддів перевіряючи доводи позивача щодо недобросовісності дії довіреної особи повіреного ОСОБА_3 , який, на думку позивача, діяв не в його інтересах, а переслідував (мав за мету) отримання матеріальної вигоди для своїх близьких родичів, своєї сім'ї та третіх осіб, вважає, що за таких обставин статус ОСОБА_3 як вигодонабувача мав би обґрунтовуватися або вимогами (положеннями) чинного законодавства щодо набуття спільної сумісної власності на майно, доходи чи дивіденди внаслідок реалізації доручення позивача, або наявністю угоди з відповідачем у справі щодо набуття у них додаткової і конкретизованої вигоди, за рахунок звуження прав позивача внаслідок реалізації угоди.
Під час розгляду справи судом установлено, що на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 24 квітня 2023 року учасниками (засновниками) ТОВ «Агрофірма Корнацьких» були діти представника власника земельної ділянки ОСОБА_3 .
Після повернення за судовим рішенням 06 грудня 2022 року земельної ділянки з користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких» позивач приступив до самостійного обробітку землі, у 2023 році засіяв її та зібрав врожай, сплатив податки на дохід за використання земельної ділянки.
24 квітня 2023 року на підставі вказаної вище довіреності Корнацький А.О. від імені ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» договір оренди землі строком на 49 років.
Доказів користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких» спірною земельною ділянкою після розірвання договору оренди землі від 01 листопада 2006 року на підставі договору оренди землі від 24 квітня 2023 року матеріали справи не містять і третьою особою без самостійних вимог у справі не надано.
Отже, з поведінки позивача слідує, що він не бажав продовження орендних відносин та самостійно обробляв земельну ділянку.
На підставі цієї ж довіреності, ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 21 листопада 2023 року уклав з ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 , договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, зареєстрований за № 1648.
З пояснень представника відповідача - адвоката Рябченко К.П. в суді апеляційної інстанції встановлено наявність угоди ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , з яким вона була знайома, щодо продовження орендних відносин на підставі вказаного договору оренди землі від 24 квітня 2023 року з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.
Колегія суддів вважає, що наведене давало суду першої інстанції для висновку щодо наявності умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам ОСОБА_2 .
При цьому матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 знав про наявність вказаних обставин та погоджувалася на укладання оспорюваного договору.
Аналізуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач надав докази відсутності його волевиявлення на відчуження земельної ділянки та те, що ОСОБА_3 , діючи на підставі довіреності та укладаючи договір купівлі-продажу, діяв усупереч інтересам довірителя, а також у своїх інтересах та інтересах ТОВ «Агрофірма Корнацьких», учасниками (засновниками) якого були його діти.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину з огляду на те, що укладаючи від імені позивача договір купівлі-продажу земельної ділянки із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 діяв не в інтересах особи, яку він представляє, а у власних інтересах та інтересах своєї сім'ї, що суперечить положенням частини третьої статті 238 ЦК України.
До того ж, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що згідно п. 15 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, в редакції, чинній на момент видачі вищевказаної довіреності, не допускалася купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а тому у зв'язку з припиненням вказаної заборони 01 липня 2021 року укладення оспорюваного договору потребувало згоди довірителя.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні суду першої інстанції, питання обґрунтованості висновків цього суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими зазначені вище висновки суду з якими не погоджується скаржник.
Доказів, які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.
Порушень судом норм матеріального та процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
У відповідності статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Рябченко Катериною Петрівною, залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 06 травня 2025 року.