Справа № 149/1257/24
Провадження № 22-з/801/51/25
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції
Доповідач:Береговий О. Ю.
06 травня 2025 рокуСправа № 149/1257/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,
за участю секретаря судового засідання: Куленко О. В.,
учасники справи:
заявник: ОСОБА_1 ,
заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент»,
розглянув у відкритому судовому засіданні заяву представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Лучинського Вадима Васильовича про ухвалення додаткового судового рішення у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року, постановлену місцевим судом під головуванням судді Робак М.В.
встановив:
Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року задоволено заяву ОСОБА_2 , визнано виконавчі листи Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області у справі №149/1257/24, видані 13 вересня 2024 року про стягнення судового збору в сумі 3028,00 грн; судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн; заборгованості за заявою-анкетою про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» №2023384904_CARD від 31 березня 2019 року у розмірі 79253,00 грн такими, що не підлягають виконанню.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Брайт Інвестмент» залишено без задоволення, а ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року - залишено без змін.
14 квітня 2025 року до апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Лучинського В. В. про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, у якій він просив ухвалити додаткове рішення та стягнути з ТОВ «Брайт Інвестмент» на користь ОСОБА_1 15000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Дана заява обґрунтована тим, що заявнику була надана професійна правнича допомога на підставі договору №240617 від 17 червня 2024 року з дорученням від 17 червня 2024 року та додатками №2 та №3, якими встановлений окремо фіксований гонорар за надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції та надання правничої допомоги у апеляційному провадженні. Цими ж додатками до договору передбачено підставу для оплати - акт прийому-передачі наданих послуг, що складається адвокатом після набрання судовим рішенням по суті законної сили, і який підлягає оплаті протягом десяти днів з дня отримання клієнтом. У зв'язку із переглядом у суді апеляційної інстанції Даценко А. О. має сплатити гонорар адвоката за надання правничої допомоги у справі в загальному розмірі 15000,00 грн, які за результатами розгляду підлягають покладенню на позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява про ухвалення додаткового судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, із резолютивної частини, у котрій, крім іншого, зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду від 03 квітня 2025 року не містить розподілу судових витрат за результатами перегляду цієї справи, за апеляційною скаргою ТОВ «Брайт Інвестмент» на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України однією з підстав для ухвалення додаткового рішення є не вирішення судом питання про судові витрати.
Частинами 2-5 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
За ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч. 4 ст. 62 ЦПК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).
Як зазначалося, згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/ 16-ц.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частина третя статті 137 ЦПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 виснувала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала: «при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Частина третя статті 137 ЦПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Статтею 137 ЦПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи (стаття 134 ЦПК України).
Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Водночас, аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанова Верхового Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18).
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 725/42/21-ц.
Як слідує із матеріалів справи заявник ОСОБА_1 скористався допомогою адвоката Лучинського В. В. як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час розгляду справи апеляційним судом.
На підтвердження витрат з оплати правничої допомоги адвокатом подано апеляційному суду: ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1206696 від 18 червня 2024 року (а.с.51, 91), договір про надання правової (правничої) допомоги №240617 від 17 червня 2024 року з додатками (а.с. 92-95, 99-100).
Згідно п. 4 договору про надання правової (правничої) допомоги №240617 від 17 червня 2024 року за надання послуг згідно укладеного сторонами доручення клієнт сплачує адвокату винагороду у вигляді гонорару, на визначення розміру якого впливають обсяг правових послуг, необхідних для належного виконання доручення, складність справи, резонансність та суспільний інтерес, терміновість дій, обсяг підготовчих дій, тривалість надання послуг, місце надання послуг, позиція клієнта по справі, проміжні результати для досягнення бажаного кінцевого результату тощо. Розмір гонорару, умови та порядок розрахунків узгоджуються домовленістю сторін та визначаються у дорученні або в іншому письмовому додатку, який є невід'ємною частиною цього договору в частині фінансових розрахунків сторін.
Згідно доручення від 17 червня 2024 року до договору №240617 від 17 червня 2024 року адвокатом Лучинським В. В. надається послуга з повного (без обмеження повноважень) представництво інтересів та захист прав клієнта у справі №149/1257/24 на всіх стадіях та в усіх судових інстанціях, а інші пов'язані дії.
Згідно додатку №2 від 25 січня 2025 року до договору №240617 від 17 червня 2024 року його сторонами узгоджений фіксований гонорар у розмірі 5000,00 грн за подання (в т.ч. складення та підписання) до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області заяви про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню та представництво у відповідному провадженні. При цьому зазначено, що у разі оскарження судового рішення будь-якою стороною гонорар сплачується разом із окремим гонораром за надання послуг у вищій інстанції, розмір якого узгоджується додатковою домовленістю сторін. Підставою (рахунком) для оплати є акт прийому-передачі наданих послуг, який складається адвокатом після набрання судовим рішенням по суті заяви законної сили та підлягає оплаті протягом 10 днів з дня отримання його клієнтом.
Згідно додатку №3 від 12 березня 2025 року до договору №240617 від 17 червня 2024 року сторонами погоджено розмір гонорару та порядок його оплати. Так за надання послуг в апеляційному провадженні щодо оскарження ухвали Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року сторони договору погодили гонорар у фіксованому розмірі в сумі 10000,00 грн, який підлягає сплаті на підставі акту прийому-передачі наданих послуг, що складається після набрання судовим рішенням по суті заяви законної сили та сплачується протягом 10 днів з дня отримання його клієнтом.
Із заявою про ухвалення додаткового рішення, що подана 14 квітня 2025 року, адвокатом Лучинським В. В. долучений власне акт прийому-передачі наданих послуг №240617-2/3 від 12 квітня 2025 року, підписаний лише адвокатом, за яким за послугу згідно додатку №2 від 21 січня 2025 року визначено сплату гонорару у фіксованому розмірі 5000,00 грн, а згідно додатку №3 від 12 березня 2025 року - 10000,00 грн.
Однак, апеляційним судом як доказ на підтвердження витрат на правничу допомогу - акт прийому-передачі наданих послуг №240617-2/3 від 12 квітня 2025 року не може бути прийнятий. Такий, доказ, як зазначалося, поданий 14 квітня 2025 року, через одинадцять днів після ухвалення постанови апеляційним судом, тобто поза межами встановлених ст. 141 ЦПК України процесуальних строків для його подання; клопотання про поновлення строку на подання цього доказу понесення витрат на правничу допомогу, представником відповідача заявлено не було.
Разом із тим, наданих заявником доказів, зважаючи на визначення гонорару у фіксованому розмірі, достатньо для підтвердження обсягу наданих правничих послуг і їх вартість, та розподілу цього виду судових витрат.
Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
У заяві про ухвалення додаткового рішення адвокат Лучинський В. В. просив стягнути на користь ОСОБА_1 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Проте, з огляду на зміст заяви адвоката та договору №240617 від 17 червня 2024 року належить стверджувати, що до витрат у розмірі 15000,00 грн включені як послуги, що надавалися у суді першої інстанції (5000,00 грн згідно додатку №2 від 25 січня 2025 року), так і під час апеляційного провадження (10000,00 грн згідно додатку №3 від 12 березня 2025 року).
З матеріалів справи слідує, що під час розгляду справи судом першої інстанції, ані окремо ОСОБА_1 , ані його адвокатом Лучинським В. В. не було заявлено вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, не надавалися докази на понесення таких витрат та, відповідно, такі судом не розподілялися.
Оскільки постановою апеляційного суду від 03 квітня 2025 року апеляційна скарга ТОВ «Брайт Інвестмент» була залишена без задоволення, а ухвала Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року, якою закінчено розгляд справи по суті, - без змін, тому відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України. Крім того, оскільки заявник не просив у суді першої інстанції про стягнення витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд не має правових підстав для їх розгляду вперше на стадії апеляційного перегляду, відповідно такі витрати, що в даному випадку за договором №240617 від 17 червня 2024 року визначені у 5000,00 грн не можуть бути покладені на ТОВ «Брайт Інвестмент».
Щодо витрат на правову допомогу ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції, то колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Так, як встановлено, відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги №240617 від 17 червня 2024 року його сторонами передбачено сплату гонорару адвоката за надання послуг в апеляційному провадженні у розмірі 10000,00 грн, який є фіксованим.
07 квітня 2025 року, тобто після винесення 03 квітня 2025 року постанови апеляційним судом, надійшли заперечення ТОВ «Брайт Інвестмент» на клопотання адвоката Лучинського В. В. від 27 березня 2025 року із яким надавалися докази витрат на правничу допомогу, де вважає розмір цих витрат неспівмірним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, зважаючи, що справа не є складною, такі не відповідають критерію реальності витрат та розумності їх розміру.
Однак, аналізуючи положення ст. 141, 270 ЦПК України, враховуючи, що апеляційним судом під час ухвалення постанови від 03 квітня 2025 року не було вирішено питання про розподіл судових витрат за наявності відповідних доказів, що саме і стало підставою для ухвалення додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що такі заперечення ТОВ «Брайт Інвестмент» наразі не можуть бути враховані, оскільки вони мали бути подані до ухвалення постанови апеляційним судом.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, викладено такі висновки щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу:
«Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23.
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат, відповідачем на професійну правничу допомогу, взявши до уваги надані стороною докази, дійшов висновку про те, що визначений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу, в розмірі 10000,00 грн, є явно завищеним, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою.
Так, даний спір для адвоката є спором незначної складності. Спірні правовідносини регулюються окремим нормами ЦПК України та спеціального законодавства щодо виконання судових рішень. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Крім того, належить зазначити, що адвокат Лучинський В. В. у судовому засіданні, призначеному на 03 квітня 2025 року присутнім не був, у надання послуг під час апеляційного провадження адвокатом лише подане клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також поданий відзив на апеляційну скаргу, який є скудним за обсягом та не містить складного правового обґрунтування, відповідно не потребував багато часу для його підготовки.
Відтак, витрати у зазначеній сумі не можна визнати належним чином обґрунтованими та дійсно понесеними у зв'язку з наданням необхідної за обставин цієї справи правової допомоги.
Враховуючи складність справи, необхідність надання ОСОБА_1 адвокатом Лучинським В. В. послуг під час розгляду справи та їх характер, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги надану професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що доцільним та обґрунтованим стягнення з ТОВ «Брайт Інвестмент» на користь ОСОБА_1 3000,00 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи апеляційним судом, про що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України слід ухвалити додаткове судове рішення.
Керуючись ст. 133, 137, 140, 141, 270, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
постановив:
Заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Ухвалити по справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року додаткову постанову.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брат Інвестмент» на користь ОСОБА_1 3000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді О. В. Ковальчук
О. С. Панасюк