Справа № 127/30041/24
Провадження № 22-ц/801/893/2025
Категорія: 76
Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В.
Доповідач:Оніщук В. В.
01 травня 2025 рокуСправа № 127/30041/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Копаничук С. Г., Голоти Л. О.,
з участю секретаря судового засідання Кашпрук М. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Скормаг-Сервіс»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шевчука Вадима Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Волошина С. В. в залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ТОВ «Скормаг-Сервіс» про визнання незаконним та скасування наказу про зменшення ставки посадового окладу.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 01 серпня 2006 року працювала у ТОВ «Скормаг-Сервіс» та на підставі її заяви від 04 квітня 2024 року про звільнення за власним бажанням, 19 квітня 2024 року вона була звільнена із займаної посади юриста.
09 липня 2024 року Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці листом № ЦЗ/3.1/780-3В-24 повідомило позивачку про те, що 31 жовтня 2023 року ТОВ «Скормаг-Сервіс» було видано наказ № 4 «Про зменшення ставки посадового окладу ОСОБА_1 », відповідно до якого у зв'язку з постійною фізичною відсутністю позивачки на робочому місці з листопада 2022 року, небажанням виконувати свої обов'язки у повному обсязі, навіть дистанційно, тяжкою економічною ситуацією на підприємстві та воєнним станом в Україні ОСОБА_1 зменшено ставку посадового окладу до 0,1 ставки з 01 листопада 2023 р. згідно зі штатним розписом відповідно до обов'язків, які вона виконує.
На переконання ОСОБА_1 , наказ ТОВ «Скормаг-Сервіс» № 4 від 31 жовтня 2023 року суперечить чинному законодавству та порушує її права, оскільки не виконання належним чином посадових обов'язків, на чому акцентує увагу відповідач, може мати наслідком притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, а не скорочення робочого часу та заробітної плати.
Також ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем не обґрунтовано необхідність встановлення неповного робочого дня конкретно для позивачки, визначений розмір окладу є меншим за мінімально встановлений законом. Окрім того позивачка не була ознайомлена із вказаним наказом роботодавця належним чином.
Покликаючись на викладене, ОСОБА_1 у заявленому позові просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Скормаг-Сервіс» № 4 від 31 жовтня 2023 року «Про зменшення ставки посадового окладу ОСОБА_1 ».
Водночас позивачка просила суд визнати поважними причини пропущення строку на звернення до суду із цим позовом та поновити такий строк, обґрунтовуючи поважність його пропущення тим, що фактично вона була ознайомлена зі спірним наказом роботодавця лише 09 липня 2024 року, а також посилається на дію воєнного стану в Україні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що зміни, про які йшлося у спірному наказі відповідача, стосуються лише одного працівника - ОСОБА_1 , а не відповідного товариства (його структурного підрозділу), тому відсутні підстави вважати, що зміна істотних умова праці для позивачки відбулась у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці на підприємстві. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що зміна істотних умов праці для ОСОБА_1 на підставі наказу ТОВ «Скормаг-Сервіс» № 4 від 31 жовтня 2023 року була проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці товариства, у зв'язку із чим оспорюваний наказ є необґрунтованим та протиправним.
Водночас, перевіряючи факт додержання ОСОБА_1 строку звернення до суду для вирішення трудового спору, місцевий суд встановив, що згідно із актом від 31 жовтня 2023 року відповідач повідомив позивачці зміст спірного наказу за єдиним наявним у картці форми П 2 номером телефону.
Також суд констатував, що позивачка про зменшення її окладу щонайпізніше дізналась (могла та повинна була дізнатись), коли отримала заробітну плату за першу та другу половину листопада 2023 року у розмірі, який відповідає 0,1 ставці її посадового окладу відтак повинна була звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк.
З огляду на встановлене, суд вважав, що позивачка пропустила строк на звернення до суду безпідставно, зазначивши також, що дія воєнного стану та п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, не стосуються строків встановлених ст. 233 КЗпП, а інших поважних причин пропуску строку, які б позбавили ОСОБА_1 можливості подати заяву у визначений законом строк, які були об'єктивно непереборними, не залежали від її волі і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або істотно ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк, вона суду не навела.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким рішенням, адвокат Шевчук В. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Голота Л. О.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2025 року справу призначено до розгляду на 01 травня 2025 року о 10 год. 20 хв.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.
Також представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції безпідставно долучив до матеріалів справи відзив ТОВ «Скормаг-Сервіс» на позовну заяву, адже він був поданий із пропущенням строку.
Окрім того, на переконання сторони позивачки, застосування місцевим судом строків позовної давності є немотивованим, рішення суду у цій частині базується на припущеннях.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні представник позивачки апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до наказу Спільного українсько-російського підприємства «Скормаг-Сервіс» (ТОВ «Скормаг-Сервіс») № 12-к від 01 серпня 2006 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу, де займала різні посади, остання із яких посада юриста з 01 січня 2019 року (а. с. 136).
Згідно із наказом ТОВ «Скормаг-Сервіс» № 4 від 31 жовтня 2023 року у зв'язку з постійною фізичною відсутністю на робочому місці з листопада 2022 року, небажанням виконувати свої обов'язки у повному обсязі, навіть дистанційно, тяжкою економічною ситуацією на підприємстві та воєнним станом в Україні ОСОБА_1 було зменшено ставку посадового окладу до 0,1 ставки з 01 листопада 2023 року згідно зі штатним розписом відповідно до тих обов'язків, які вона виконує (а. с. 20).
31 жовтня 2023 року головний бухгалтер ТОВ «Скормаг-Сервіс» Фетісова І. О. та директор ТОВ «Скормаг-Сервіс» Рожок В. В. склали акт про повідомлення ОСОБА_1 телефонограмою за номером НОМЕР_1 , який вказаний у типовій формі № П-2, про зменшення посадового окладу до 0,1 ставки з 01 листопада 2023 року у зв'язку із фізичною відсутністю на робочому місці з листопада 2022 року та виконанням своїх обов'язків не у повному обсязі навіть дистанційно (а. с. 21).
Відповідно до табелів обліку використання робочого часу за звітній період з 01 листопада 2023 року по 30 листопада 2023 року ОСОБА_1 відпрацювала за місяць 22 дні з яких всього 17,6 годин (а. с. 36-37); за звітній період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року ОСОБА_1 відпрацювала за місяць 21 день з яких всього 16,8 годин (а. с. 47-48); за звітній період з 01 січня 2024 року по 31 січня 2024 року ОСОБА_1 відпрацювала за місяць 23 дні з яких всього 18,4 годин (а. с. 22-23); за звітній період з 01 лютого 2024 року по 29 лютого 202 року ОСОБА_1 відпрацювала за місяць 21 день з яких всього 16,8 годин (а. с. 29-30); за звітній період з 01 березня 2024 по 31 березня 202 року ОСОБА_1 відпрацювала за місяць 21 день з яких всього 16,8 годин (а. с. 54-55); за звітній період з 01 квітня 2024 по 30 квітня 202 року ОСОБА_1 відпрацювала за місяць 15 днів з яких всього 12 годин (а. с. 43-44).
Відповідно до відомостей розподілу виплат ТОВ «Скормаг-Сервіс» ОСОБА_1 на банківські картки № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 було перераховано заробітну плату за першу половину листопада 2023 року в сумі 359,97 грн, за другу половину листопада 2023 року в сумі 299,98 грн (а. с. 38-42), за першу половину грудня 2023 в сумі 323,48 грн, за другу половину грудня 2023 в сумі 432,16 грн (а. с. 49-53), за першу половину січня 2024 в сумі 504 грн, за другу половину січня 2024 в сумі 284 грн (а. с. 24-28), за першу половину лютого 2024 в сумі 368 грн, за другу половину лютого 2024 в сумі 420 грн (а. с. 31-35), за першу половину березня 2024 в сумі 429,33 грн, за другу половину березня 2024 в сумі 358,67 грн (а. с. 56-60), за квітень 2024 в сумі 54 160,78 грн (а. с. 45-46).
19 квітня 2024 року наказом ТОВ «Скормаг-Сервіс» № 1 ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (а. с. 136).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частиною 3 статті 32 КЗпП України визначено, що у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Згідно з ч. 1 ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Тобто, законодавець встановлює лише максимальну межу норми тривалості робочого часу (не більше 40 годин на тиждень), а не його обов'язковий мінімальний розмір.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Виходячи зі змісту ст. 56 КЗпП України тривалість неповного робочого часу не обмежується і може встановлюватися як шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, так і зменшенням щоденної роботи при неповному робочому тижні.
У свою чергу роботодавець має право на встановлення неповного робочого часу без згоди працівника. Однак, при цьому повинна бути додержана процедура зміни істотних умов праці, як вона передбачена частиною третьою ст. 32 КЗпП України. Змінювати істотні умови праці роботодавець вправі тільки при наявності змін в організації виробництва і праці.
Водночас відповідно п. 2 «Прикінцевих положень» КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно із ч. 3 ст. 1 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX, у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Так, за ч. 2 ст. 3 Закону, у період дії воєнного стану норми ч. 3ст. 32 КЗпП та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.
Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Разом з тим, відповідно положень ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначала, що відповідачем було протиправно винесено наказ «Про зменшення ставки посадового окладу ОСОБА_1 » № 4 від 31 жовтня 2023 року.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірний наказ, яким було змінено істотні умови правці позивачки, був винесений за відсутності змін в організації виробництва та праці ТОВ «Скормаг-Сервіс», а тому він є необґрунтованим та протиправним.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, адже відповідачем не було надано жодних доказів протилежного.
Проте встановивши таку обставину, місцевий суд відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропущенням строку позовної давності.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті..
У ст. 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
КЗпП України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини, передбачає строки звернення до суду.
Встановлений статтею 223 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.
У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16).
Указана судова практика є незмінною.
Пропущення строку звернення до суду з позовом за захистом трудових прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, адже ці строки є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21 (провадження № 61-15004св24).
Застосовуючи строки позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що про зміну істотних умов праці з 01 листопада 2023 року, а саме про зменшення ставки посадового окладу до 0,1 ставки, ОСОБА_1 була повідомлена 31 жовтня 2023 року телефонограмою, що підтверджується відповідним актом ТОВ «Скормаг-Сервіс».
Окрім того, про зміну істотних умов праці позивачка могла та повинна була дізнатись щонайпізніше, коли отримала заробітну плату.
Так, із матеріалів справи встановлено, що заробітну плату ОСОБА_1 отримувала на банківські картки. Зокрема, за першу половину листопада 2023 року відповідач виплатив позивачці заробітну плату у розмірі 359,97 грн 20 листопада 2023 року із відповідним призначенням платежу (а. с. 38).
Натомість із цим позовом ОСОБА_1 звернулась 11 вересня 2024 року, тобто зі значним пропущенням тримісячного строку. Водночас жодних поважних причин, які об'єктивно могли перешкодити їй вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав, позивачка не зазначила.
Доводи апеляційної скарги про те, що вказаний висновок базується на припущеннях сторона позивачки жодним чином не обґрунтувала.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів вважає повністю послідовними висновки суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропущенням строку позовної давності.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв'язку з апеляційним переглядом справи, слід залишити за нею.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Шевчука Вадима Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2025 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повна постанова складена 06 травня 2025 року.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді С. Г. Копаничук
Л. О. Голота