Справа № 750/4967/25
Провадження № 2-а/750/134/25
06 травня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Рахманкулової І.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області рядового поліції Жилінського Євгенія Вікторовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
11 квітня 2025 року представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідачів про скасування постанови від 20 березня 2025 року серії ЕНА № 4310265 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Обґрунтував позивач свій позов тим, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, а вказана постанова винесена безпідставно та з істотними порушеннями, не відповідає обставинам справи і вимогам закону. Зокрема, представник позивача у позові зазначив, що з відеозапису, наданого відповідачем, видно, що в момент проїзду позивачем нерегульованого пішохідного переходу, пішохід почала перетин дороги цим же пішохідним переходом на зустрічній відносно автомобіля позивача смузі дороги, що в свою чергу має дві полоси руху, при цьому, рухаючись пішохідним переходом, швидкості не зменшувала, на пішохідному переході не зупинялася. Вказані обставини свідчать про те, що позивачем, при наближенні та перетині нерегульованого пішохідного переходу, не створювалася перешкода чи небезпека для пішохода. Також, представник позивача посилається на не точність викладеної суті правопорушення, що інкриміноване позивачу в оскаржуваній постанові.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
30 квітня 2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначається, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підтверджені жодними належними і допустимих доказами, а незгода позивача з притягненням його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. Крім того, поліцейський при винесенні оскаржуваної постанови діяв виключно на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а тому постанова є законною та обґрунтованою. Також, відеозаписом портативного відеореєстратора підтверджено скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП та його відмова отримати копію оскаржуваної постанови.
Згідно ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив таке.
З постанови серії ЕНА № 4310265, винесеної 20 березня 2024 року поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області рядовим поліції Жилінським Є. В. у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП вбачається, що 20 березня 2025 о 09 год. 13 хв. в м. Чернігові по проспекту Перемоги, 58, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Kia Carens, д.н.з. НОМЕР_1 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів та не надав перевагу пішоходу, що знаходився на пішохідному переході, чим порушив п. 18.1 ПДР.
У п. 7 постанови зазначено, що до неї додається відеозапис з відео-реєстратора Пв 471866.
Позивач відмовився від отримання копії постанови, а тому її відправлено позивачу поштовою кореспонденцією.
З оглянутого судом відеозапису вбачається, що позивач, рухаючись по проспекту Перемоги в м. Чернігові, під'їджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, на якому знаходився пішохід, не надав переваги в русі пішоходу.
Так, на 12 (дванадцятій) секунді відеозапису зафіксовано автомобіль під керуванням позивача, який не зменшив швидкість та не зупинився, щоб пропустити пішохода, при цьому пішохід вже знаходиться на пішохідному переході, пройшовши чверть пішохідного переходу зворотного напрямку руху та наближався до середини проїзної частини у той час, як позивач остаточно проїхав пішохідний перехід з пішоходом, що рухався по ньому.
Таким чином, доводи позивача спростовуються оглянутим судом відеозаписом, яким підтверджено факт вчинення позивачем правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення Правил дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Відповідно до п. 16.2 ПДР, на регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку.
Згідно п. 1.10 ПДР термін «дати дорогу» має наступне значення - це вимога до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість. Вищезазначений пункт встановлює заборону водію у здійсненні будь-якого маневру, в тому числі продовження свого руху навіть якщо є теоретична можливість змусити інших учасників, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість.
Пунктом 4.16 а) ПДР надано право пішоходу на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора. Таким чином, на регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які в свою чергу, мають перевагу в русі.
Аналогічні вимоги щодо надання дороги водіями пішоходам наведені у п.п. 18.1,18.2 ПДР.
Так, згідно п.18.1 ПДР, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Відповідно до п.18.2 ПДР, водій повинен дати дорогу пішоходам, які закінчують перехід проїзної частини відповідного напрямку руху і для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Отже, на пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід.
Для виконання вимоги вищевказаних пунктів водій транспортного засобу обов'язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу або зупинитися. При цьому, водієві забороняється здійснювати об'їзд пішохода, який перебуває на пішохідному переході незалежно від відстані між ним і транспортним засобом, а також збільшувати швидкість з метою «проскочити» перед пішоходом, який ступив на нерегульований пішохідний перехід.
Крім того, згідно п. 1.7. ПДР, водії зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності.
У зв'язку з цим, саме водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, - уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 751/4821/17.
Таким чином, позивач, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість та не зупинився, не надав перевагу пішоходу, що знаходився на пішохідному переході, порушив п. 18.1 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно зі ст. 280КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи викладене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
За змістом пунктом 1 статі 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтями 72-79 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 25.06.2020 по справі 520/2261/19, зводиться до того, що: ч. 2 ст.77КАС України покладено обов'язок доказування відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом досліджені матеріали відеофіксації правопорушення, з яких вбачається, що поліцейським був зупинений транспортний засіб марки Kia Carens, д.н.з. НОМЕР_1 в м. Чернігові на проспекті Перемоги за порушення вимог п. 18.1 ПДР.
З відеозапису вбачається, що до початку винесення оскаржуваної постанови поліцейський оголосив про початок розгляду справи, запропонував ознайомитись з відеозаписом вчиненого правопорушення, а також ознайомив позивача з правами, якими користується особа, стосовно якої проводиться розгляд справи.
Частиною 4 ст. 258 КУпАП визначено, що уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Таким чином, чинним законодавством у визначених випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративне правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладення адміністративного стягнення на боржника безпосередньо на місці його вчинення.
Частиною 1 статті 122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позивачем до адміністративного позову не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про незаконність винесеної щодо нього постанови. Незгода позивача з притягненням його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування немає.
Як вказано у пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 241-246, 272, 286 КАС України, суд,-
у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) до Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: вул. вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, код - 40108646), поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області рядового поліції Жилінського Євгенія Вікторовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів після його проголошення.
Повний текст рішення складено 06.05.2025.
Суддя