Справа №523/10615/22
Провадження №1-кп/523/493/25
05 травня 2025 року м. Одеса
колегія суддів Пересипського районного суду м. Одеси в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
судді - ОСОБА_2 ,
судді - ОСОБА_3 ,
за участю секретаря - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 ,
в присутності обвинувачених - ОСОБА_8 , ОСОБА_6 ,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ст.348 КК України, та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.263 КК України,-
На розгляді колегії суддів Пересипського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ст.348 КК України, та ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.263 КК України.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просив задовольнити подані ним клопотання та продовжити запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби відносно ОСОБА_8 , у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обґрунтовуючи клопотання тим, що обвинувачені скоїли тяжке кримінальне правопорушення, ОСОБА_9 в тому числі - особливо тяжке; судовий розгляд по кримінальному провадженню ще продовжується, у зв'язку з чим є підстави вважати, що ризики, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, не втратили своєї актуальності, обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків з метою зміни ними показань у ході судового провадження, продовжити злочинну діяльність, перешкоджати встановленню істини по справі іншим чином, більш м'які запобіжні заходи, на думку прокурора, не можуть забезпечити належної поведінки обвинувачених;
захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 заперечував проти клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки на його думку ОСОБА_9 не має наміру переховуватися від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення чи іншим чином не виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки, у зв'язку із чим вважав за можливе змінити його підзахисному міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт за місцем проживання останнього, мотивуючи це також тим, що ОСОБА_9 має постійне місце реєстрації в м. Одесі;
обвинувачений ОСОБА_9 підтримав думку захисника ОСОБА_7 ;
обвинувачена ОСОБА_10 не заперечувала проти клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, підтвердила, що не має наміру переховуватися від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення чи іншим чином не виконувати покладені на неї процесуальні обов'язки.
З'ясувавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження відносно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора щодо продовження відносно ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час доби за наступних підстав.
Під час судового засідання, суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.ст.177, 183 зазначеного Кодексу, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може бути застосований лише до підозрюваного чи обвинуваченого у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний чи обвинувачений не виконає покладені на нього процесуальні обов'язки, а також для запобігання його спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно зі ст.ст. 2,9 наведеного Кодексу, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності і в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтями 22, 26 означеного Кодексу регламентовано, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позиції, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, та сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
За ч.3 ст.194 вказаного Кодексу, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри, але не доведе існування ризиків та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.
Крім того, строки застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачено у ст.197 КПК України, з огляду на що й дотримуючись положень ст.28 цього ж Кодексу, під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, суд повинен дотримуватись вимог розумності такого строку.
В силу ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на право на свободу та особисту недоторканість.
Частиною 1 ст.12 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
За ст.8 КПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлюють, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.
Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому суд у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний
строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.
Опріч викладене, згідно з п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, а у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.
Як слідує з п.37 рішення ЄСПЛ у справі «Волосюк проти України», подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.
Наряду з наведеним, за п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановлює, що п.3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.
Зважаючи на стадію судового провадження та враховуючи, що судом ще не досліджені всі матеріали провадження, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованих обвинуваченими кримінальних правопорушень.
Згідно акту, ОСОБА_9 на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ст.348 КК України, які відносяться до категорії тяжкого та особливо тяжкого злочинів; Ткачова на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.263 КК України, яке відносяться до категорії тяжкого злочину.
Вирішуючи питання про продовження стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжних заходів, колегія суддів враховує дані щодо особи:
- обвинуваченого ОСОБА_9 , який раніше не судимий, обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання до довічного позбавлення волі, перебуває у цивільному шлюбі, до затримання не офіційно працював вантажником експедитором,
- обвинуваченої ОСОБА_10 , яка раніше не судима, обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі до 7 років, заміжня, на даний час має місце тимчасово проживання, працевлаштована.
Враховуючи в сукупності дані щодо особи обвинуваченого ОСОБА_9 , а також тяжкість кримінальних правопорушень, санкція яких передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі, тому на думку суду прокурором доведений ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, який полягає в тому, що обвинувачений, розуміючи наслідки покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим, може вдатися до спроб переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності.
Суд враховує доводи сторони захисту, однак вважає, що наразі вони не можуть слугувати підставою для застосування Бачинському більш м'якого запобіжного заходу.
Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, наявності доведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора та продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не встановлено.
Водночас, згідно ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів.
Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 3 ч.5 ст.182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
У своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Суд, виходячи з практики ЄСПЛ, враховуючи майновий стан обвинуваченого ОСОБА_9 , вважає за можливе визначити розмір застави як альтернативний запобіжний захід у розмірі 1000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який буде достатнім та зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у даному кримінальному провадженні, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Виходячи з наведених принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, вимог КПК України, Конвенції та практики ЄСПЛ, Колегією суддів при вирішенні питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді домашьного арешту відносно обвинуваченої ОСОБА_10 приймається до уваги тяжкість інкримінованого їй правопорушення, тривалість строку перебування останньої під вартою з червня 2022р. по листопад 2023р., наявність у неї місця тимчасового місця проживання на території України, сімейний стан, працевлаштування та не доведеність стороною обвинувачення існування відповідних ризиків і виключність застосування такого запобіжного заходу як домашній арешт в нічний час доби.
Так, прокурором і розглядуваним клопотанням, і під час його розгляду в судовому засіданні доведено достатність застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а також актуальність існування в теперішній час ризиків, передбачених ст.177 КПК України (зокрема, переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих в цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення), що у своїй сукупності дає підстави задовольнити клопотання сторони обвинувачення.
Зважаючи на доведеність стороною обвинувачення доводів внесеного нею клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашьного арешту відносно обвинуваченої ОСОБА_10 , Колегією суддів при прийнятті відповідного рішення враховуються наступні обставини, встановлені під час судового засідання та які випливають з матеріалів судового провадження, а саме те, що обвинувачена ОСОБА_10 є особою раніше не судимою, має тимчасове місце проживання, неповнолітню дитину на утриманні, що в свою чергу свідчить про міцні соціальні зв'язки, працевлаштована.
Згідно зі ст.ст. 179, 181 КПК України, особисте зобов'язання полягає у покладенні на обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього судом обов'язки, передбачені ст.194 цього Кодексу, а домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Опріч наведене, оцінюючи наведений прокурором у відповідному клопотанні ризик можливого переховування обвинуваченої ОСОБА_10 від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих, Колегія суддів
виходить із неодноразово застосованої практики Європейського суду з прав людини, за якою попереднє засудження особи, відсутність місця проживання, роботи, родини, внаслідок чого зроблені припущення щодо вчинення нових злочинів або втечі від правосуддя, за відсутності яких-небудь більш переконливих підстав, які б виправдовували тривале тримання особи під вартою, не є ризиком утечі від правосуддя (п.64 рішення ЄСПЛ від 15.02.2005 року у справі «Сулаоя проти Естонії»).
Підсумовуючи викладене, Колегія суддів з дотриманням принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, права особи на свободу і особисту недоторканність, оцінивши в сукупності наведені законодавчі вимоги та практику ЄСПЛ, приймає до уваги встановлені під час судового розгляду особистісні та інші характеризуючі особу обвинуваченої ОСОБА_10 дані, її особу та тривалість терміну перебування під вартою, у взаємозв'язку із тим, що прокурором в судовому засіданні та розглядуваним клопотанням доведена актуальність існування в теперішній час ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та достатність продовження відносно обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді домашьного арешту доведені.
Наряду з наведеним, Колегією суддів зауважується на доведеність прокурором під час розгляду клопотання відносно вказаної особи запропонованих обов'язків та приймається до уваги, що судовий розгляд ще не завершений, але незважаючи на тяжкість кримінального правопорушення у конкретному випадку і у контексті ч.ч.4, 5 ст.194 КПК України, доходить висновку про те, що для забезпечення належного виконання обвинуваченою ОСОБА_10 покладених на неї процесуальних обов'язків та крім того уявляється достатнім й обґрунтованим продовження обвинуваченій ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді домашьного арешту в нічний час доби, із задоволенням клопотання прокурора.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити та продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, що на даній стадії судового розгляду, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, що у сукупності дає достатні підстави вважати, що на даній стадії судового розгляду застосування більш м'якого запобіжного, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 та запобігти можливим ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Наряду з наведеним, судом зауважується на доведеність прокурором під час розгляду клопотання відносно ОСОБА_10 запропонованих обов'язків та приймається до уваги, що судовий розгляд ще не завершений, але незважаючи на тяжкість кримінального правопорушення у конкретному випадку і у контексті ч.ч.4, 5 ст.194 КПК України, доходить висновку про те, що для забезпечення належного виконання обвинуваченою ОСОБА_10 покладених на неї процесуальних обов'язків, та крім того уявляється достатнім й обґрунтованим продовження обвинуваченій ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, із задоволенням клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченій ОСОБА_10 .
Керуючись ст.ст.26, 177-178, 183, 314-315, 369-372 КПК України,
Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів - до 03.07.2025 року, включно.
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі, раніше визначеному в ухвалі Суворовського районного суду м. Одеси від 31.07.2023р.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:
1. прибувати за кожною вимогою до суду;
2. не відлучатися з м. Одеси без дозволу суду;
3. повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Згідно із ч.7 ст.182 КПК України, обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу. Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
Відповідно до ч.ч.3, 8 ст.182, ч.5 ст.194 КПК України, роз'яснити обвинуваченому його обов'язки і наслідки їх невиконання, а саме у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив
про причини своєї неявки, або якщо порушив інші, покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, зокрема прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду державного бюджету України.
Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час доби відносно ОСОБА_8 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, строком на 2 місяці - до 05.07.2025р. та покласти на ОСОБА_8 наступні обов'язки:
1) заборонити їй в період часу з 23год. 00хв. до 05год. 00хв. наступної доби залишати місце свого фактичного проживання - АДРЕСА_1 .
2) прибувати до прокурора, суду за першою вимогою;
3) повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання та роботи;
4) без дозволу прокурора або суду не відлучатися за межі Одеської області;
5) утримуватись від спілкування з іншими учасниками у даному кримінальному провадженні.
Копію ухвали направити начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор», а також надати іншим учасникам судового процесу.
Ухвала в частині продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3