Справа № 638/3087/24
Провадження № 2/638/931/25
Іменем України
06 травня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Щепіхіної В. В.,
за участю секретаря судового засідання Луценка Д. О.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м. Харковав порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мельник Юлія Олександрівна, про визнання недійсним договору дарування квартири, -
ОСОБА_1 у лютому 2024 року звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мельник Юлія Олександрівна, про визнання недійсним договору дарування квартири, в якому просить суд визнати недійсним договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від 03.10.2019 року (посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю. О. серія та номер 54), предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Вимоги позову обґрунтовує тим, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.12.2022 року по справі № 638/5914/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Постановою Харківського апеляційного суду від 29 березня 2023 року залишено рішення першої інстанції без змін. Касаційною інстанцією залишено без змін рішення попередніх інстанцій, з приводу того, що при судом першої інстанції не розглядались вимоги та обгрунтування, які були основою для подання касаційної скарги. Позивач зазначає, що вона звертається повторно до суду першої інстанції до того ж самого відповідача, але з інших підстав. Позивач є донькою ОСОБА_3 (дарувальник). Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження. Надалі, позивач змінила прізвище після шлюбу, що підтверджується витягом з реєстру актів цивільного стану. В процесі отримання спадщини з?ясувалось, що майно, яке мало бути нею успадковане за заповітом, було відчужено за договором дарування. У разі визнання даного договору недійсним дане майно повернеться до спадкового та буде успадковане позивачкою. Позивач вказує, що вона є особою, чиї права порушені при укладенні оспорюваного правочину. В посвідчувальному написі на спірному договорі дарування не зазначано місце вчинення нотаріальної дії (вдома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями, що в свою чергу є порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 2 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) та Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (із змінами).
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.04.2024 року було відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд в порядку загального позовного провадження, а також задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів та витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мельник Юлії Олександрівни копію договору дарування квартири від 03.10.2019 за № 544.
На виконання ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.04.2024 року до суду від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю. О. надійшла копія договору дарування квартири від 03.10.2019 за № 544.
Також, третя особа, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю. О. подала заяву, в якій просила слухати цивільну справу без присутності нотаріуса, з будь-яким рішенням нотаріус буде згодна.
Представником відповідача, ОСОБА_2 , адвокатом Зарицькою К. Ю. надано суду заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та відзив на позовну заяву, в якому остання заперечує проти позовних вимог в повному обсязі. Представник відповідача зазначає, що з огляду на пояснення, надані позивачем під час судового засідання, єдиною підставою визнання договору дарування квартири недійсним є лише те, що в посвідчувальному написі не зазначено місце вчинення нотаріальної дії. У договорі дарування квартири від 03.10.2019 зазначено: «Договір посвідчено за місцем знаходження ДАРУВАЛЬНИКА: АДРЕСА_1 ». Тому представник відповідача наголошує, що обґрунтування позивача спростовується безпосередньо самим змістом оскаржуваного договору, оскільки договір містить відомості щодо місця посвідчення правочину, зазначаючи де саме посвідчено договір дарування (місце знаходження дарувальника) та адресу. Посилання позивача на вимоги ЗУ «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.02.2012 № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (що закріплено статтею 3 ЦК України).
Позивачем ОСОБА_1 до суду надано відповідь на відзив, в якому остання наполягала на задоволенні позовних вимог.
Представником відповідача, ОСОБА_2 , адвокатом Зарицькою К. Ю. надано суду заперечння по справі, в якому остання зазначає, що ані позовна заява, ані відповідь на відзив не містять жодного належного обгрунтування недійсності правочину з дарування нерухомого майна. У зв'зяку з викладеним, просить позовну заяву залишити без задоволення.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.01.2025 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті та задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про виклик і допит свідків; постановлено викликати в судове засідання для допиту свідка ОСОБА_4 .
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити з урахуванням доводів, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив.
В судовому засіданні представник відповідача, ОСОБА_2 , адвокат Зарицька К. Ю. заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі з підстав, наведених відзиві на позовну заяву та запереченнях по справі, просила відмовити в їх задоволенні.
Згідно зі ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановив наступне.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пунктів 5, 6 частини першої цієї статті свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.08.1963 року.
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00023861853 від 05.09.2019 року після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
27 жовтня 2006 року було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори Головащенко О. Л. та зареєстровано в реєстрі за № 2-2251, відповідно до якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, що все належне йому майно, де б таке не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому за законом на день його смерті та на що він буде мати право, він заповідав дружині, ОСОБА_7 , а в разі її смерті раніш за нього або неприйняття нею спадщини, зазначене майно заповідав дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках кожному.
03 жовтня 2019 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю. О. та зареєстровано в реєстрі за № 54. Предметом договору дарування є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з вадами зору ОСОБА_3 , у його присутності та в присутності нотаріуса, договір дарування від імені ОСОБА_3 було підписано ОСОБА_4 , дієздатність якого перевірена нотаріусом.
Договір посвідчено за місцем знаходження дарувальника: АДРЕСА_1 .
На момент укладення договору дарування ОСОБА_3 (дарувальник) є одноособовим власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 11.09.2003 року, яке видане на підставі Рішення виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова від 19.08.2003 року за № 138/33, та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_1 дійсно належить ОСОБА_3 на праві приватної власності.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер, про що 08.01.2020 року складено відповідний актовий запис № 312, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Харківським міським відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності закріплений у ст. 317 ЦК України, згідно якої власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За змістом ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно положень ч. 1 ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
Частиною першою статті 719 ЦК України визначено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Виходячи з вимог ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
Положенням ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).
Згідно із частинами першою, четвертою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 727/3531/21 (провадження № 61-5820св22) зазначено, що: «Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Звертаючись до суду із позовною заявою, позивач наголошувала, що в посвідчувальному написі на спірному договорі дарування не зазначано місце вчинення нотаріальної дії (вдома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями, що в свою чергу є порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 2 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) та Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (із змінами).
Відповідно до п. 3 глави 1 «Місце вчинення нотаріальної дії» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.02.2012 року № 296/5 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо нотаріальна дія вчинюється поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями.
Також, зігдно із ч. 2 ст. 41 Закону України «Про нотаріат» нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у приміщенні органу місцевого самоврядування, у приміщенні дипломатичного представництва або консульської установи. В окремих випадках, якщо особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також якщо того вимагають особливості вчинюваної нотаріальної дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеними приміщеннями.
Проте, закон не визначає, які саме причини можна розцінювати як такі, що унеможливлюють з'явлення особи до нотаріуса, та за наявності яких нотаріальна дія може бути вчинена нотаріусом на виклику.
Суд зауважує, що до випадків, коли особа не може з'явитись до нотаріуса, можна віднести, зокрема, хворобу, перебування її в установі виконання покарань, лікарні, похилий вік, який ускладнює її з'явлення, тощо.
Відповідно до пункту 1 Глави 4 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій, дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону України «Про нотаріат», що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.
Пунктом 6 Глави 3 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що у разі якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати правочин і заяву або інший документ, підписує інша фізична особа, нотаріус установлює особу громадянина, який бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.
В судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_4 суду повідомив, що йому зателефонував ОСОБА_2 та попросив його підписати договір дарування за батька ОСОБА_3 , оскільки батько сліпий. Його повідомили про час, коли необхідно буде приїхати для вчинення вказаної дії. У визначений час він приїхав, привітався з ОСОБА_3 , який вже сидів на кухні, а нотаріус оформлювала договір дарування. Нотаріус запитала у ОСОБА_3 про його волевиявлення, на що останній відповів, що це його власне волевиявлення, також сказав, що інші діти забезпечені житлом. Також ОСОБА_3 повідомив нотаріуса про те, що заробив на таку ж саму квартиру в цьому ж домі для доньки. Коли нотаріус відійшла друкувати документи, свідок з ОСОБА_3 сиділи на кухні, спілкувалися, згадували спільних рідних. Нотаріус повідомила ОСОБА_3 ким є свідок, назвала його прізвище, ім'я, по батькові, а також для чого свідок з'явився. Нотаріус озвучувала всі свої дї, а також зачитувала договір дарування вголос. Підписували договір дарування на кухні в присутності відповідача та ОСОБА_3 , не виходивши до іншої кімнати. В квартирі також знаходилася дружина відповідача. Також свідок повідомив, що фізичний стан ОСОБА_3 не дозволяв йому особисто приїхати до нотаріальної контори.
У Постанові Верховного Суду від 24.10.2023 року у справі 638/5914/20 судом встановлено, що у зв'язку з похилим віком (91 рік) та хворобою (тремтіння рук) за дорученням ОСОБА_3 , в присутності нотаріуса договір дарування від 03.10.2019 року від імені дарувальника було підписано ОСОБА_4 . Правочин складений та посвідчений нотаріусом за місцем проживання ОСОБА_3 . Договір дарування прочитаний кожною стороною окремо. Після прочитання сторони підтвердили приватному нотаріусу, що зміст цього правочину повністю відповідає їх дійсним намірам.
Крім того, у постанові Харківського апеляційного суду від 29.03.2023 року та у постанові Верховного Суду в постанові від 24.10.2023 року досліджувалися питання щодо стану здоров'я ОСОБА_3 .
Так, рішенням ЛКК № 618 КНП «Міська поліклініка № 26» від 13 листопада 2019 року ОСОБА_3 встановлено діагноз цукровий діабет І ступеню, важка інсулінозалежність, діабетична ретинопатія, діабетична ангіопатія. Висновок комісії: потребує постійного стороннього догляду, не здатний до самообслуговування.
Відповідно до відповіді Департаменту охорони здоров'я Харківської міської ради КНП «Міська поліклініка № 26» від 31 грудня 2020 року № 2478/0/507/20 адміністрація КНП «Міська поліклініка № 26» на підставі записів у медичній картці амбулаторного хворого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебував на обліку у лікаря терапевта та лікаря ендокринолога з 2004 рок. З 2005 року мав захворювання зору, діабетичну ретінопатію, вікову катаракту обох очей, часткову атрофію зорових нервів. З 2017 року наступила повна втрата зору.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, судом встановлено, що виклик нотаріуса і проведення нотаріальних дій за місцем проживаннядарувальника викликано хворобливим станом та похилим віком останнього, підписання договору іншою особою замість дарувальника викликано вадами зору сторони правочину. Вказані причини можна розцінювати як такі, що унеможливлюють з'явлення особи до нотаріуса.
Судом також встановлено, що у посвідчувальному написі оскаржуваного договору зазначено місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а саме: за місцем знаходження дарувальника: АДРЕСА_1 , та причини, з яких нотаріальна дія була вчинена поза приміщенням державної нотаріальної контори, а саме: у зв'язку з вадами зору ОСОБА_3 .
Суд, проаналізувавши наявні у справі докази, встановив, що договір дарування був укладений нотаріально. Нотаріус врахував стан дарувальника ОСОБА_3 , який мав вади зору. У договорі дарування були визначені причини, з яких нотаріальна дія була вчинена за місцезнаходженням дарувальника: АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_3 мав вади зору. Також ОСОБА_3 не мав змоги підписати особисто документ, про що і було зазначено у тексті документу та в його посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може його підписати, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено. З цих підстав договір дарування, після його оголошення нотаріусом, підписав ОСОБА_4 , особу та дієздатність якого нотаріусом було перевірено у встановленому порядку, що беззаперечно свідчить про додержання в момент вчинення правочину сторонами вимог актам цивільного законодавства та відсутність підстав для визнання такого правочину недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до внутрішнього переконання.
Проаналізувавши встановлені обставини справи, перевіривши їх наявними у справі доказами та показаннями свідка, надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 258, 259, 263-265, 273-274, 279, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мельник Юлія Олександрівна, про визнання недійсним договору дарування квартири - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В. В. Щепіхіна