справа № 619/16/25
провадження № 1-кп/619/240/25
іменем України
06 травня 2025 року,
м. Дергачі,
Дергачівський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді - ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024221230001210 від 10.10.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Богодухів Харківської області, громадянина України, працюючого фасувальником спецій на Салтівському м'ясокомбінаті, з неповною середньою освітою, не одруженого, має на утримані неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Сторони кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_5
обвинувачений - ОСОБА_3 .
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
09.10.2024 приблизно о 19 год. 00 хв. ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ-21093» р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Сумський шлях в с-щі Солоницівка, Харківського району Харківської області із сторони м. Харкова в напрямку м. Богодухів, Харківської області, рухаючись зі швидкістю приблизно 80 км/год, чим порушив вимоги пунктів правил п.п. 12.4, 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, згідно з яким: 12.4 У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год. 12.9 «б» Водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 3.29 "Обмеження максимальної швидкості", 3.31 3.31 "Зона обмеження максимальної швидкості" або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «й» пункту 30.3 цих Правил. Під час руху в районі буд. 73 по вул. Центральна в с. Солоницівка Харківського району Харківської області ОСОБА_3 , діючи необережно, проявив неуважність, не переконався в безпеці руху при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_6 , який в цей час перетинав проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобілю, якого він об'єктивно спроможний був виявити, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, не маючи для цього перешкод технічного характеру, не дав дорогу пішоходу, чим порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким: 18.1. Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека; та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , внаслідок чого, останній отримав тілесні ушкодження. Порушення п.п. 18.1. Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з настанням зазначеної дорожньо-транспортної пригоди у результаті якої пішохід ОСОБА_6 , отримав тілесні ушкодження, що відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень по ознаці тривалості розладу здоров'я, а саме: «закрита тупа травма правої нижньої кінцівки у вигляді перелому правої великогомолікової кістки, з наявністю рани на правій стопі», які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров'я строком понад 3-х тижнів (п.п. 2.2.1.а,б,в, 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тілесних ушкоджень» Наказ № 6 від 17.01.1995 року).
Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винною у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Своїми діями ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю та підтвердив факт і обставини його вчинення, так, як це зазначено вище та зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому, засуджує свій вчинок та повністю відшкодував завдану потерпілому шкоду.
Оскільки учасники судового розгляду не заперечували, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, та з урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України, обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням даних, які характеризують його особу.
При цьому судом з'ясовано, чи правильно розуміє обвинувачений зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності його позиції, а також роз'яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Вина обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні зазначеного злочину доведена у повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження і обвинуваченим не оспорюються.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання, відповідно до п. 1, 2-1 ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення.
Обставиною, яка обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.
Мотиви призначення покарання.
Відповідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Так, згідно з роз'ясненнями, які містить п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (в редакції Постанови Верховного Суду № 8 від 12.06.2009), суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
При призначенні покарання ОСОБА_3 суд, відповідно вимог ст. 65 КК України, бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який являється нетяжким злочином та необережним за формою вини, дані про особу винного, факт повного відшкодування завданої шкоди потерпілому, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, при цьому, призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи яка вчинила злочин та попередження нових злочинів.
Вивченням даних про особу ОСОБА_3 установлено, що він раніше не судимий, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за час проживання на території Богодухівської міської територіальної громади скарг на ОСОБА_3 не надходило, компрометуючих матеріалів стосовно нього немає.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
За таких обставин справи суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами в мінімальних межах санкції частини цієї статті.
Будь-яких обмежень до застосування покарання у виді обмеження волі, відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України, судом не встановлено.
За змістом ч. 3 ст. 55 КК України, при призначенні позбавлення права займатися певною діяльністю як додаткового покарання до обмеження волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Отже, каральна функція покарання не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
У своїх рішеннях суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань або вирішення питання про звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Так, враховуючи,що особою вчинено нетяжкий злочин, дані про особу винного, ставлення ОСОБА_3 до скоєного, який щиро розкаявся у вчиненому, повністю відшкодував завдані збитки, думку потерпілої сторони та, враховуючи позицію прокурора, яка просила застосувати ст. 75 КК України та звільнити обвинуваченого від призначеного покарання з визначенням іспитового терміну, зваживши на те, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, суд вважає можливим виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання, зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком та застосовує ст. 75 КК України. На період випробувального терміну суд покладає на неї обов'язки, передбачені ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, які вважає необхідними та достатніми для його виправлення.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Частиною 1 ст. 100 КПК України встановлено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
Відповідно ухвали слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 16.10.2024 накладено арешт на легковий автомобіль марки «ВАЗ» модель «21093», н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_8 та визнаний речовим доказом відповідно до постанови слідчого від 10.10.2024, поміщений на зберігання на територію майданчика тимчасового утримання транспортних засобів ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області.
Постановою слідчого від 07.11.2024 визнано речовим доказом компакт диск т.м. «Alerus» «DVD-R 4.7 GB/120 min 16X SPEED» із серійним номером №202312000036078, який зберігається в матеріалах кримінального провадження.
Як передбачено ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Враховуючи, що судовий розгляд по справі закінчено, арешт підлягає скасуванню, транспортний засіб «ВАЗ» модель «21093» н.з. НОМЕР_1 - поверненню законному володільцю, а компакт диск т.м. «Alerus» «DVD-R 4.7 GB/120 min 16X SPEED» із серійним номером №202312000036078 залишається в матеріалах кримінального провадження.
Згідно зі ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта у загальній сумі 15918,00 грн.
Керуючись ст. 368, 370, 374, 376, 377 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом іспитового терміну в 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
У відповідності зі ст. 76 КК України на період іспитового строку покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати за проведення судової експертизи № СЕ-19/121-24/32347-ІТ в сумі 6367,20 грн (шість тисяч триста шістдесят сім гривень 20 копійок) та витрати за проведення судової експертизи № КСЕ-19/121-24/34771 в сумі 9550,80 грн (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень 80 копійок).
Арешт майна, який накладено згідно ухвали слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 16.10.2024 (справа № 619/8310/24, провадження № 1-кс/619/1053/24) - скасувати.
Речові докази:
- легковий автомобіль марки «ВАЗ» модель «21093», н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер автомобіля: НОМЕР_2 , який знаходиться на зберіганні на території майданчика тимчасового утримання транспортних засобів ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області - повернути законному володільцю;
- компакт диск т.м. «Alerus» «DVD-R 4.7 GB/120 min 16X SPEED» із серійним номером №202312000036078 - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1