Справа № 359/5792/24
Провадження № 2/359/392/2025
Іменем України
06 травня 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Бокей А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком,-
31 травня 2024 року представник позивача адвокат Шульженко Д.Ю. звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із даним позов, яким просить суд: зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди (не чинити перешкод) у користуванні ОСОБА_1 , житловим будинком, розташованим за адресою : АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до вказаного житлового будинку та передати ОСОБА_1 комплект ключів від замка вхідних дверей житлового будинку для проживання.
Вимоги обґрунтовано тим, що 07 квітня 2017 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 . За ОСОБА_2 зареєстрований житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 31 травня 2017 року на підставі згоди власника домоволодіння - ОСОБА_2 , позивача як член сім'ї власника будинку, вселився в житловий будинок, розташований за адресою : АДРЕСА_1 та його місце проживання у цьому будинку було зареєстровано у встановленому законом порядку.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. За відсутності ОСОБА_1 , відповідач змінила замки у дверях у житловому будинку та перестала впускати ОСОБА_1 до житлового будинку. Також позивачу стало відомо, що 20 березня 2023 року його було знято з зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 на підставі заяви власниці житлового будинку ОСОБА_2 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом вселення та передання комплекту ключів від замка вхідних дверей відмовлено. 06 квітня 2024 року адвокат позивача звернувся до відповідача з вимогою, якою просив у семиденний строк усунути перешкоди (не чинити перешкод) у користу-ванні ОСОБА_1 житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до зазначеного житлового будинку та передати ОСОБА_1 комплект ключів від замка вхідних дверей житлового будинку для проживання. В позасудовому порядку врегулювати даний спір сторонам не вдалось, у зв'язку з чим, з метою захисту власних прав, позивачем подано позов до суду.
Ухвалою суду від 07 червня 2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
Протокольною ухвалою суду від 23 листопада 2024 року відмовлено представнику відповідача ОСОБА_4 у клопотанні про закриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Натомість представник позивача подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача та відповідач в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Натомість відповідача подала заяву про розгляд у справи у її та відповідача відсутність, у задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав зазначених у письмових поясненнях.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши її у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встанов-леному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
За змістом ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судом встановлено, що 27 жовтня 2016 року відповідач ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується копією договору - купівлі продажу житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М., зареєстровано в реєстрі № 818 (а.с. 14-17).
07 квітня 2017 року між сторонами було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 07 квітня 2017 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а.с. 18).
Після реєстрації шлюбу, позивач проживав та був зареєстрований в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Дана обставина визнається і не заперечується сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підляга-ють доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 . Наведене підтверджується копією свідоцтва про народженнясерії НОМЕР_2 виданим Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а.с. 18).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2021 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 20-21). Судове рішення набрало законної сили.
20 березня 2023 року позивач ОСОБА_1 був знятий з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 на підставі заяви власниці житлового будинку ОСОБА_2 , що підтверджується листом сільського голови виконавчого комітету Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області Лазаренко О. №02-18/2486 від 06 грудня 2023 року (ас. 25-26).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом вселення та передавання комплекту ключів від замка вхідних дверей, - відмовлено (а.с. 27-31, 53-57). Дане судове рішення набрало законної сили 11 квітня 2024 року.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить 1/2 частина садового будинку, об'єкту житлової нерухомості розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Наведене підтверджується рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2024 року та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 413924947 від 18 лютого 2025 року (а.с. 40-41, 165-169).
Представник позивача ОСОБА_5 04 квітня 2024 року звернувся до відповідача ОСОБА_2 з вимогою про усунення перешкод (не чинити перешкод) у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 до зазначеного житлового будинку та передати ОСОБА_1 комплект ключів від замка вхідних дверей житлового будинку для проживання (а.с. 34-35).
З накладної поштового відправлення АТ «Укрпошта» за № 0216015339830, опису вкладення у цінний лист та трекінгу до даного листа вбачається, що ОСОБА_2 особисто отримана даного листа з вимогою про вселення 12 квітня 2024 року (а.с. 36, 37).
Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопору-шення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користу-вання майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі за № 761/5115/17.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користувач-тися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями ст.. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу України ( далі- ЖК України)).
Згідно ч. 1, 2 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (кварти-ри) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу (ч. 4 ст. 156 ЖК України).
Згідно положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщен-ням.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 вселився до спірного житлового будинку будучи чоловіком відповідача ОСОБА_2 (шлюб було зареєстровано 07 квітня 2017 року). Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
З листа виконавчого комітету Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області за № 02-18/2486 від 06 грудня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяви власника житла з 20 березня 2023 року.
При зверненні до суду з даним позовом позивач зазначає, що відповідачем йому чиняться перешкоди у користуванні спірним будинком, а саме ОСОБА_2 не допускає позивача до житлового будинку, цим самим створюючи перешкоди у користуванні ним.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь - які докази на підтвердження того, що відповідач перешкоджає позивачу у користуванні та проживанні у спірному будинку. Доказів даного факту сторонами у справі до суду не надано.
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповільним за це.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відповідно ч. 2-4 ст. 12 та ч. 1 ст.81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом положень, зокрема, ст. 15, 16 ЦК України, ст. 8, 18, 161 СК України та ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред'явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір про усунення перешкод користу-вання житловим будинком шляхом вселення у спірний будинок власника, при цьому доказів щодо наявності перешкод в користуванні вказаним будинком з боку відповідача позивачем до суду не надано.
За таких обставин, суд, оцінюючи зібрані у справі докази та надавши їм повну та всебічну оцінку приходить переконання, що позов не підлягає задоволенню.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 133 та ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та відмови у задоволенні позову, понесені позивачем при зверненні до суду з даним позовом витрати на оплату судового збору, залишаються за ОСОБА_1 ..
Враховуючи наведене та керуючись ст.10, 12, 76-82, 133, 141, 223, 258-259, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 06 травня 2025 року.
Суддя Л.В. Яковлєва