Справа № 344/13166/24
Провадження № 2/344/613/25
30 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді Домбровської Г.В.,
при секретарі з/з: Стефанюк Х.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільне справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав, -
ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі - «Відповідач»), за участю органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав, у якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що Відповідач, який є рідним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підтримує жодного зв'язку з дитиною, не бере участі у її вихованні, не цікавиться навчанням дитини, її розвитком.
Як зазначено представником Позивача, всі питання щодо виховання дитини вирішуються матір'ю самостійно без участі та підтримки Відповідача. З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення батьківських прав Відповідача, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. В подальшому на адресу суду направила заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суду не сповістив, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, в тому числі і шляхом публікації оголошення про виклик на сайті суду. Відзиву на позов від Відповідача до суду не надходило.
11 квітня 2025 року від імені ОСОБА_2 на електронну адресу суду надійшла заява про визнання позову, однак таку заяву не підписано електронним цифровим підписом, як і не зазначено будь-яких засобів зв'язку ОСОБА_2 . У зв'язку з цим Судом дана заява не приймається до уваги.
Органом опіки та піклування - Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради - на адресу суду направлено висновок про розв'язання спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника.
Оскільки Відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини свої неявки в судове засідання не повідомив, відзиву на позов до суду не подав, а Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, Суд на підставі ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») ухвалив про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки на судове засідання всіх учасників справи чи у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Проаналізувавши пояснення Позивача, висновок органу опіки та піклування, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено таке.
Відповідно до Свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , повторно виданого Долинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області 20.07.2017, батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з інформацією з реєстру територіальної громади м. Львова від 08.11.2024 № 262, неповнолітня ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі також зареєстровані ОСОБА_5 (прабабуся), ОСОБА_6 (сестра).
Зі змісту позовної заяви та пояснень представника Позивача вбачається, що матір з дитиною проживає в місті Варшава, Республіка Польща.
Згідно з рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29.12.2014 у справі № 463/4748/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до судового наказу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.08.2017 (справа № 344/10001/17) ухвалено стягувати з ОСОБА_2 аліменти в користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення повноліття.
Згідно з рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29.06.2023 у справі №461/6720/22 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 2833,00 грн. (дві тисячі вісімсот тридцять три гривні 00 копійок) щомісячно, з урахуванням індексації відповідно до закону, починаючи стягнення з 12.12.2022 року до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до довідки від 10.07.2024 № 176265, виданої Івано-Франківським відділом державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 станом на 01.07.2024 становить 28994,00 грн.
Згідно з рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09.06.2023 у справі №461/1006/23 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, ОСОБА_7 , про визнання такими, що втратили право на користування квартирою, позов було задоволено повністю.
Відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 19.03.2024 року у справі у справі №461/1006/23 рішення Галицького районного суду м. Львова було скасовано в частині визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , та постановлено в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позову. В решті рішення суду залишено без змін.
Зі змісту мотивувальних частин зазначених судових рішень у справі у справі №461/1006/23 вбачається факт не проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , більше 10-ти років.
Як зазначено у позовній заяві, з 2012 року Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитину не відвідує, не цікавиться ї життям та здоров'ям, безпекою, обов'язок з утримання дитини виконує несвоєчасно та не в повному обсязі, в мінімальному розмірі та лише через органи державної виконавчої служби.
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на те, що Відповідач не бере жодної участі у вихованні дитини, Позивач в особі уповноваженого представника звернулася до суду з даним цивільним позовом про позбавлення його батьківських прав.
Згідно із частиною 4 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 5 статті 19 Сімейного кодексу України).
Відповідно до наявного у матеріалах справи Витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради від 12.12.2024 № 25 рекомендовано Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, надати суду висновок про розв'язання спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому зазначити, що орган опіки та піклування, не має змоги з'ясувати думку дитини і батька щодо позбавлення батьківських прав, неможливо обстежити умови проживання дитини і батька, а також отримати інші документи, які стосуються справи, оскільки дитина з матір'ю проживає за кордоном, а отже, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, позбавлена можливості надати суду висновок по суті про розв'язання спору.
Отже, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, надала суду Висновок про розв'язання спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за змістом якого:
Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, позбавлена можливості надати висновок по суті розв'язання спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не має змоги з'ясувати думку дитини і батька щодо позбавлення батьківських прав, неможливо обстежити умови проживання дитини і батька, а також отримати інші документи, які стосуються справи.
За змістом статей 3,9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набрала чинності для України 27.09.1991 року, у всіх діях щодо дітей, у тому числі коли дитина розлучається з одним з батьків, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII
(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св2) зазначено, що Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Так, як зазначила в судовому засіданні представник Позивача, Відповідач - батько дитини, - свідомо нехтує та ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо її виховання, тобто свідомо самоусунувся від виховання та утримання своєї доньки. Будь-які перешкоди у вихованні дитини у Відповідача відсутні.
Вважаючись належним чином повідомленим про дату та час судових засідань, Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'явився, пояснень по суті спору не надав.
Разом з тим, в ході судового розгляду справи встановлено, що вже протягом тривалого часу Позивач ОСОБА_1 разом з дітьми проживає у Республіці Польща.
Так, згідно зі звітом від 20.02.2023 про громадське опитування за місцем проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні, проживає за адресою: АДРЕСА_2 (переклад з польської мови), неповнолітня виховується в неповній сім'ї. Мати виховує дочок самостійно. Про місцезнаходження батька нічого не відомо. Контакту вони не підтримують. Батько участі в житті доньки не бере.
При цьому, Суд зауважує, що відповідно до правових висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17 (провадження № 61-11607св19), від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17 (провадження № 61-18550св19), від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18 (провадження № 61-22060св19), від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17 (провадження №61-4149св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18 (провадження № 61-20399св19), від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19 (провадження № 61-9758св21), позбавлення батьківських прав за пунктом 2 частини першої статті 164 СК України має такі особливості:
- ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками;
- позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України;
- розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року
у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
В оцінці доводів касаційних скарг у справах про позбавлення батьківських прав Верховний Суд послідовно застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У даній цивільній справі ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом через уповноваженого представника, посилалася на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини ОСОБА_3 , не цікавиться донькою, тобто взагалі не виконує батьківські обов'язки, що є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.
При цьому, Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні доньки ОСОБА_3 , умисне і свідоме нехтування ним обов'язками батька, які б, у свою чергу, свідчили про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його неповнолітньої доньки.
Фактично позов ґрунтується лише на твердженнях представника Позивача про ухилення Відповідача від виконання батьківських обов'язків стосовно неповнолітньої дитини.
Позивач ОСОБА_1 не скористалася правом на особисту участь в судовому засіданні, в тому числі в режимі відеоконференції; не ініціювала питання щодо можливості з'ясування думки дитини ОСОБА_3 , якій вже виповнилося 14 років, та яка вже може бути самостійним суб'єктом звернення до суду в сімейних правовідносинах, з приводу позбавлення її батька батьківських прав стосовно неї особисто; не клопотала про допит свідків, які б могли підтвердити саме умисне невиконання батьком своїх батьківських обов'язків щодо дитини; не надала інших доказів на підтвердження умисної поведінки батька відносно невиконання обов'язків щодо дитини.
ОСОБА_1 не спростувала також і тієї обставини, що відсутності належного спілкування батька з дитиною та участі у її вихованні сприяв саме її виїзд та проживання за кордоном протягом тривалого періоду часу.
Зі змісту наявного в матеріалах справи Висновку про розв'язання спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що ОСОБА_1 двічі завчасно повідомлялася про час і місце розгляду справи комісією у справах дітей (лист від 11.11.2024 № 260001-вих-161364, лист від 29.11.2024 № 260001-вих-171823), однак на засідання цієї комісії двічі не з'явилася, пояснень на комісії не надавала.
Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, надала суду висновок про позбавлення можливості надати висновок по суті розв'язання спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не має змоги з'ясувати думку дитини і батька щодо позбавлення батьківських прав, неможливо обстежити умови проживання дитини і батька, а також отримати інші документи, які стосуються справи.
Додані до позовної заяви документи, які підтверджують стан здоров'я дитини, не свідчать про винне та умисне невиконання батьком його батьківських обов'язків щодо дитини.
Щодо наданих представником Позивача в ході розгляду справи скріншотів листування у месенджері, яке відбувалося, за твердженнями представника Позивача, між старшою дочкою сторін ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та Відповідачем (а.с.118-119), Суд зауважує, що вказані докази не відповідають закріпленим процесуальним законом правилам допустимості та належності, оскільки вони не оформлені та не засвідчені належним чином, з їх змісту не вбачається конкретних адресатів, між якими відбувалося зафіксоване в цих месенджерах спілкування, у зв'язку з чим такі докази не приймаються судом до уваги.
Не є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав і наявність у батька заборгованості по сплаті аліментів, докази на підтвердження чого додано до позовної заяви.
Крім того, в позовній заяві та в поясненнях в судовому засіданні представник Позивача не обґрунтувала тієї обставини, що позбавлення батьківських прав є доцільним в інтересах саме дитини та в чому конкретно полягає така доцільність.
Судом в ході розгляду справи не встановлено обставин, які свідчили б про те, що ухилення батька від виховання дитини є умисним, або що нехтування ним своїми обов'язками по відношенню до дитини є свідомим.
Також Судом не встановлено достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав з огляду на недоведеність Позивачем факту умисного ухилення Відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Щодо посилання представника Позивача у позовній заяві на відповідну практику Верховного Суду (справа №366/2047/18, №175/1713/20), Суд зауважує, що висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у кожній справі про позбавлення батьківських прав суди виходять з конкретних обставин кожної із цих справ та з урахуванням наданих учасниками справи доказів, оцінюючи їх у сукупності. Зазначені висновки, на які покликається сторона Позивача, сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин даної цивільної справи.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали даної справи, оцінивши надані докази та пояснення представника Позивача, Суд дійшов висновку про те, що доказів, які б підтверджували винну та умисну поведінку батька ОСОБА_2 по відношенню до його обов'язків щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , а також доказів неможливості зміни поведінки батька в кращу сторону, Судом не здобуто, оскільки стороною Позивача таких обставин в ході розгляду справи не доведено. Органом опіки та піклування надано висновок про неможливість надання висновку про доцільність позбавлення батьківських справ у зв'язку з тими обставинами, про які було вже зазначено вище.
З огляду на все викладене Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав Відповідача щодо неповнолітньої доньки, є необґрунтованими, такими, що не відповідають інтересам дитини, та не підлягають задоволенню.
Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору покладаються на Позивача.
На підставі вищенаведеного відповідно до ст. ст. 19, 164, 165, 166, 180-182, 184, 191 Сімейного кодексу України, п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення та поновлення батьківських прав» суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав, - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.05.2025 року.
Суддя Домбровська Г.В.