справа 278/1644/25
05 травня 2025 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Віктора Мокрецького, розглянув заяву ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на майно в порядку спадкування,
У провадженні суду перебуває вищевказана цивільна справа.
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 11 квітня 2025 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху із наданням п'ятиденного строку для усунення недоліків, указаних у ній.
Разом із тим, 17 квітня 2024 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків згідно із якою сторона позивача заявила клопотання про відстрочення ОСОБА_1 сплати судового збору в межах цього провадження. Окрім цього, на виконання вимог ухвали суду представник позивачки адвокат Янчук М.О. повідомив, що оцінка способу захисту права на стадії відкриття провадження у справі згідно із усталеною судовою практикою є неможливою.
Так, відповідною ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору задоволено.
Проте, у абз. 4-5 описово-мотивувальної частини ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 11 квітня 2025 року, яка ухвалена в межах цієї справи, судом ацкентовано увагу заявниці на тому, що вона, зокрема, просить суд встановити факт володіння на праві власності житловим будинком та земельною ділянкою. Проте, із зазначеної позовної вимоги визначити особу щодо якої необхідно встановити факт володіння зазначеними об'єктами нерухомості неможливо. Також заявниця просить суд визнати за нею право власності на вище вказані об'єкти нерухомого майна в порядку спадкування, проте не зазначає особу, яка, на її думку, могла би бути спадкодавцем такого майна. За таких обставин, ОСОБА_1 слід надати суду виправлений примірник позовної заяви у прохальній частині якої сформулювати свої позовні вимоги відповідно до ст. 16 ЦК України із чітким вказанням кола осіб, щодо прав та обов'язків яких суду слід ухвалити рішення за наслідками розгляду цієї справи.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року в справі № 910/12404/21 виснувано, що безпосередню мету, якої прагне досягнути позивач звертаючись з позовом до суду, втілює спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного цивільного права та інтересу.
Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорювання та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 у справі № 916/1415/19, від 18 січня 2013 у справі № 488/2807/17, від 4 липня 2023 у справі № 373/626/17).
Позивач вправі обирати будь-який із передбачених частиною другою статті 16 ЦК України способів захисту, а також способи захисту, передбачені договором або іншим законом. Проте не кожен спосіб захисту за своїми властивостями може бути застосований в окремо визначених конкретних правовідносинах (конкретній правовій ситуації).
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Належність та ефективність за своєю природою є різними за змістом властивостями (критеріями) способу захисту порушених прав та інтересів, які характеризують спосіб захисту з точки зору допустимості застосування в межах судової юрисдикції з огляду на правовий характер вимоги та наявності умов до його застосування у конкретних правовідносинах (належність) та можливості за наслідком його застосування відновлення (отримання найбільшого ефекту у відновленні) порушених прав та інтересів позивача (ефективність).
Належним способом захисту порушених прав є спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, правовій меті, якої прагне суб'єкт захисту, тоді як під ефективним способом захисту розуміється такий, що забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).
Ураховуючи наведене, такі властивості (критерії) способу захисту як належність та ефективність не можуть вважатися тотожними за змістом, оскільки належність свідчить про відповідність способу захисту конкретній правовій ситуації (наявність умов до його застосування), натомість ефективність перш за все пов'язана з наслідками застосування способу захисту для позивача.
Ефективність оцінюється лише з точки зору інтересів позивача (особи, право якої порушено), адже йому з урахуванням принципу диспозитивності належить право самостійно обрати спосіб захисту, який на його думку, забезпечить відновлення порушеного права та саме він може визначити чи відповідає спосіб захисту його інтересам (меті, стратегії його захисту), в той час як належність передбачає з'ясування наявності закріплення такого способу захисту в законі, договорі, а у разі відсутності - відповідності його вимогам закону. Будь-який ефективний спосіб захисту є належним, проте не кожен належний спосіб захисту є ефективним.
Разом із тим, у справі «Вучкович та інші проти Сербії» Європейський суд з прав людини зазначив «Щоб бути ефективним, засіб правового захисту має бути спроможним безпосередньо виправити оскаржуваний стан справ і має пропонувати розумні перспективи успіху».
Аналогічні правові висновки викладено також у справах Балог проти Угорщини, № 47940/99 та Сейдович проти Італії, № 56581/00.
За таких обставин, суд звертає увагу заявниці на те, що у цьому випадку судом не здійснюється оцінка обраного нею способу захисту права на критерій належності, проте звертається її увага на те, що такий спосіб повинен відповідати і критерію ефективності.
Зокрема, суд наголошує на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тобто, кінцевою метою розгляду будь-якого цивільного спору, зокрема, є ефективний захист порушених прав особи, яка звернулася до суду за захистом таких прав.
Проте, ч. 1 ст. 13 ЦПК України вказує на те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За таких обставин, можливо дійти висновку, що у випадку коли позивач чітко не може сформулювати у прохальній частині позову, яке саме його право суду належить захистити, то суд, в силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України унеможливлений здійснити ефективний захист такого права. Отже, у цьому випадку не тільки повністю нівелюватиметься завдання цивільного судочинства, але і судовий процес фактично не призведе до реального захисту прав заявника, а матиме виключно формальний характер.
Ураховуючи викладене, суд пропонує позивачці надати суду виправлений примірник позовної заяви у прохальній частині якої чітко вказати коло осіб, щодо прав та обов'язків яких суду слід ухвалити рішення за наслідками розгляду цієї справи.
Зокрема, суд пропонує зазначити особу щодо якої необхідно встановити факт володіння об'єктами нерухомості та особу, яка, на її думку, могла би бути спадкодавцем такого майна.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у випадку переконання позивачки у тому, що обраний нею спосіб захисту її прав та інтересів є одночасно належним та ефективним, суд розгляне позов ОСОБА_1 у наявній в розпорядженні суду редакції.
Згідно з положеннями ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Проаналізувавши фактичні обставини справи та норми процесуального законодавства, якими врегульовані зазначені правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження заявниці строку усунення недоліків на десять днів з дня вручення копії цієї ухвали.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 127, 185 ЦПК України, суд,
Продовжити ОСОБА_1 строк виконання вимог ухвали суду від 11 квітня 2025 року про залишення позовної заяви без руху на 10 днів з моменту вручення копії цієї ухвали.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Суддя Віктор Мокрецький