Справа № 227/1695/24
(2/199/1563/25)
Іменем України
29.04.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра
у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
за участю секретаря Попружко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Добропільської державної нотаріальної контори, третя особа Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецьке обласне управління, про усунення перешкод у користуванні майном,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Добропільської державної нотаріальної контори, третя особа Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецьке обласне управління, про усунення перешкод у користуванні майном.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він отримав спадщину після ОСОБА_2 , про що видане Свідоцтво про право на спадщину за заповітом №976 від 02.04.2024 року, спадкова справа №142/2023.
Згідно з Витягом №76456260 від 02.04.2024 року спадкове майно складається із житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, житловий будинок АДРЕСА_1 має обтяження у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна, видавником якого є Друга Добропільська нотаріальна контора, реєстраційний номер обтяження №54402838.
Із зобов'язання члена житлово-будівельного кооперативу, індивідуального позичальника №5363 від 19.07.1990 року вбачається, що спадкодавець ОСОБА_2 отримав від банку «Сбербанк» позику (ссуду) у розмірі 4600 рублів на придбання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, доказів про погашення суди або наявності будь-яких зобов'язань відносно цієї заборгованості відсутності.
На думку позивача, вищевикладені обставини та правові підстави свідчать про те, що наявні підстави для скасування обтяження у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна, а саме житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник відповідача Добропільської державної нотаріальної контори - О.Гусєва надала до суду пояснення на позовну заяву, в яких зазначила, що зняти заборону на нерухоме майно, а саме житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яка була накладена 05.08.2005 року Другою Добропільською державною нотаріальною конторою, неможливо у зв'язку з відсутністю в архіві Добропільської державної нотаріальної контори первинних документів, на підставі яких вносилися відомості до Реєстру заборон в документальній формі та в електронний реєстр. Також зазначила, що всі архівні документи за 1990 рік були передані на зберігання до Донецького обласного державного нотаріального архіву, доступ до яких на теперішній час відсутній.
Представник третьої особи Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвокат Лук'янченко Д.В. надав до суду пояснення на позовну заяву, в яких зазначив, що AT «Ощадбанк» не має жодного відношення до повідомлення, на підставі якого 05.08.2005 року реєстратором Другою Добропільською нотаріальною конторою було накладено оспорюваний запис.
Так, відповідно до пунктів 1 та 2 статуту ВАТ "Ощадбанк" (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 р. № 261, в редакції що діяла станом на 25.02.2003 року) відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" є державним банком, утвореним відповідно до розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року № 106, постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року № 876 шляхом перетворення Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України у Державний ощадний банк України з організаційно-правовою формою - відкрите акціонерне товариство, який зареєстровано Національним банком України 26 травня 1999 року за № 4 і назву якого змінено на "Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", що зареєстровано Національним банком України 28 грудня 1999 року. Банк є правонаступником Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком України 31 грудня 1991 року за № 4.
Згідно з пунктом 3 поточної редакції статуту AT «Ощадбанк», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 лютого 2024 року № 139, банк є правонаступником усіх прав та обов'язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком 31 грудня 1991 рокуза № 4.
Спірний запис внесено в реєстр на підставі повідомлення №142 від 19.07.1990 року, тобто до створення AT «Ощадбанк» та до створення Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, правонаступником якого є AT «Ощадбанк».
Посилаючись на вказані обставини, представник третьої особи просив суд ухвалити рішення на підставі чинного законодавства.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, його представник адвокат Крайній О.В. надав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив провести розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача Добропільської державної нотаріальної контори - О.Гусєва у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву, в якій просила провести розгляд справи за її відсутності.
Представник третьої особи Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвокат Лук'янченко Д.В. надав до суду заяву, якою просив провести розгляд справи за його відсутності, ухвалити рішення на підставі чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав від банку «Сбербанк» позику (ссуду) у розмірі 4600 рублів на придбання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Зобов'язанням члена житлово-будівельного кооперативу, індивідуального позичальника №5363 від 19.07.1990 року (а.с.12).
У подальшому, ОСОБА_1 отримав спадщину після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається із житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом №976 від 02.04.2024 року, спадкова справа №142/2023 (а.с.16).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, житловий будинок АДРЕСА_1 , має обтяження у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна, видавником якого є Друга Добропільська нотаріальна контора, реєстраційний номер обтяження №54402838 (а.с.13).
Доказів про погашення позики (ссуди) або наявності будь-яких зобов'язань відносно цієї заборгованості відсутності.
Зі змісту позовної заяви вбачається що позивачем пред'явлено позов до Добропільської державної нотаріальної контори.
Згідно зі ст.42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
При цьому, нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.
Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.
Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.
Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (п. 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі №910/15792/20).
Разом із тим, у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 761/825/20 (провадження №61-12951св21), від 02 листопада 2022 року у справі № 758/14101/16-ц (провадження №61-17550св21) зазначено, що «відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.
Таким чином, приватні або державні нотаріуси не можуть бути учасником справи як відповідачі, а отже є неналежними відповідачами.
Крім цього, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Зі змісту наведених положень процесуального законодавства випливає, що належним є відповідач, який є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.
Тобто у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні.
Із огляду на предмет спору в цій справі, позивачем ОСОБА_1 мала бути визначена особа, якої стосуються вчинені державним нотаріусом дії (внесені до ЄДР записи), що оскаржуються позивачем, а не сам державний нотаріус.
Крім цього, із пояснень представника третьої особи Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Лук'янченка Д.В. вбачається, що АТ «Державний ощадний банк України» не є правонаступником банку «Сбербанк». При цьому доказів, що спадкодавець погасив наявну заборгованість, матеріали справи не містять.
Також, виходячи зі змісту позовної заяви, суд вважає зазначити, що між позивачем ОСОБА_1 та Добропільською державною нотаріальною конторою відсутній будь-який спір матеріального характеру. Державний нотаріус у даній ситуації вчинив дії, відповідно до своїх повноважень, наданих державою, а тому не може бути належним відповідачем, що також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 910/15792/20.
Зважаючи на те, що позовні вимоги у даній справі заявлені до неналежного відповідача, суд дійшов висновку про відмову позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги те, що позивачем пред'явлено позов до неналежного відповідача, в ході розгляду справи стороною позивача не було заявлено клопотання про заміну належного відповідача належним, або залучення до участі у справі належного співвідповідача, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.141 та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 605, 626 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 17, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», суд, -
ОСОБА_1 у задоволенні позову до Добропільської державної нотаріальної контори, третя особа Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецьке обласне управління, про усунення перешкод у користуванні майном, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя Л.Г. Якименко