Справа № 683/475/25
2/683/533/2025
24 квітня 2025 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої - судді Бондарчук Л.А.
секретаря Поважнюк Т.В.
розглянувши у судовому засіданні в місті Старокостянтинів цивільну справу №683/475/25, 2/683/533/2025 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на майно в порядку спадкування,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/6 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_6 не оформила належно свою частку в майні колишнього колгоспного двору після його припинення та не зареєструвала право власності на частку у житловому будинку, у зв'язку з чим на зазначену частку будинку відсутні належні правовстановлюючі документи. Після її смерті спадщину прийняла її донька ОСОБА_1 .
Завідувачем Старокостянтинівської державної нотаріальної контори позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначене майно, оскільки право власності на даний будинок не зареєстровано та відсутній правовстановлюючий документ.
Представник позивачки - адвокат Мініх І.М. подала заяву до суду про розгляд справи у її відсутності та позивачки, позов підтримала, просила задоволити.
Відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які повідомлені належним чином до суду не з'явилися, причини неявки не відомі.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року відносилось до суспільної групи «колгоспний двір» та головою двору була ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте правовстановлюючий документ на будинок не оформила, право власності на нього зареєстровано не було.
Згідно виписки з погосподарської книги та довідки виданої Радковецьким старостинським округом домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 відносилось до суспільної групи - колгоспний двір. Станом на 15 квітня 1991 року (до набрання чинності Законом України "Про власність") членами колгоспного двору були ОСОБА_6 - голова двору, ОСОБА_1 - донька, ОСОБА_2 - зять, ОСОБА_7 - внучка, ОСОБА_4 - внук, ОСОБА_5 - внучка.
Згідно ст. 120 ЦК УРСР колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 цього Кодексу розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР № 885-XII був введений в дію Закон України «Про власність».
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", до правовідносин, які виникли до 15 квітня 1991 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про власність", застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, зокрема:
- право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні;
- розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Оскільки спірний житловий будинок належить до суспільної групи "колгоспний двір" і станом на 15 квітня 1991 року членами двору були ОСОБА_6 - голова двору, ОСОБА_1 - донька, ОСОБА_2 - зять, ОСОБА_7 - внучка, ОСОБА_4 - внук, ОСОБА_5 - внучка, тому спірний будинок є спільною сумісною власністю усіх його членів, кожен з яких мав рівну частку у цьому будинку (по 1/6 частки).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилася спадщина на 1/6 частку домоволодіння, яку прийняла в порядку спадкування за законом її донька ОСОБА_1 . Також ОСОБА_1 належить 1/6 частки в майні колгоспного двору як члену колгоспного двору, в зв'язку з чим вона з урахуванням своєї 1/6 частки в майні колгоспного двору стала власником 2/6 частки або 1/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .
Завідувачем Старокостянтинівської державної нотаріальної контори Заворотною Т.В. позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючого документу на житловий будинок та реєстрації права власності на нього.
Згідно довідки КП «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» №2692 від 28 листопада 2024 року право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 не зареєстроване.
У пункті 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року №127, міститься перелік об'єктів (будівельних робіт), які не належать до самочинного будівництва.
Зокрема, зазначено, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.
Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127,
документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією права власності на збудовані об'єкти нерухомого майна, нерозривно пов'язані з законодавством у сфері містобудування, а саме із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Так, відповідно до норм вказаного Закону, обов'язковою умовою створення об'єкта містобудування як об'єкта цивільно-правових відносин, щодо якого можуть виникати речові права, є прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» набрав чинності з 12 березня 2011 року. У пункті 9 Розділу V «Прикінцеві положення» цього Закону передбачений певний строк для проходження процедури прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами їх технічного обстеження.
Зокрема, до таких об'єктів було віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.
Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до05 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно з частиною третьою статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Правовідносини щодо будівництва садибних будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Відповідно до статті 86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва (втратила чинність), якою не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року. Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних жилих будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Отже, до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов'язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.
Документом, що засвідчував факт існування об'єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 липня 2019 року у справі №206/6298/16-ц (провадження № 61-31398св18), від 26 лютого 2020 року у справі №607/16873/18 (провадження № 61-12451св19).
Зазначенні обставини підтверджуються: копією паспортних даних позивачки ОСОБА_1 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_8 , копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_8 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 »; довідкою, виданою КП «БТІ Старокостянтинівської міської ради» 28 листопада 2024 року про відсутність реєстрації права власності на житловий будинок; технічним паспортом на житловий будинок по АДРЕСА_1 , виготовленого 04 листопада 2024 року; висновком про ринкову вартість об'єкта нерухомості; випискою з погосподарської книги за 1991-1995 роки № 11 житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 відносилося до суспільної групи - колгоспний двір; спадковою справою № 369/2009 заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .
Відповідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід права та обов'язків ( спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч.1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Згідно ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до роз'яснень, даних в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження
Відповідно ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.
З огляду на вище викладене позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст.12, 13, 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку будинку із господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач:ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .
Повний текст рішення складено 05 травня 2025 року.
Суддя