Справа №461/2248/25
Провадження №3/461/919/25
29 квітня 2025 року суддя Галицького районного суду м. Львова Мироненко Л.Д., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Цибака О.В., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, -
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 13.03.2025 року серії ВАД № 689792, 07.03.2025 року за адресою: АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_1 вчинила відносно свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фізичне та психологічне домашнє насильство, а саме: ображала його, погрожувала, принижувала, била, чим завдала шкоду його фізичному та психологічному здоров'ю.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення заперечила та зазначила, що не вчиняла стосовно свого сина жодних протиправних дій. Повідомила, що тривалий час її син проживав окремо від неї, разом зі своїм батьком. який негативно налаштовував останнього проти неї.
Представник ОСОБА_1 адвокат Цибак О.В, подав до суду клопотання про закриття провадження. Подане клопотання мотивував тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП. Наявні в матеріалах справи протокол про адміністративне правопорушення та рапорт поліцейського не можуть визнаватись доказами, оскільки такі складено зацікавленою особою.
Крім того, в судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_3 , яка повідомила, що є донькою ОСОБА_1 та сестрою ОСОБА_2 . Зазначила, що певний час вона з братом проживали окремо від матері, із батьком, який негативно налаштовував їх проти неї. Однак, на даний час вона помирилась з мамою та проживає разом із нею. Наголосила, що жодних протиправних дій ОСОБА_1 відносно неї та її брата не вчиняла.
Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Так, Конституцією України передбачено, що однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи (ст. 129 ч.3 п.4).
Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, якими є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Відповідно до ч.3 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (передбачає настання адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Диспозиція ч.2 ст. 173-2 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за вчинення діяння, передбаченого частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, а саме умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Обов'язковим елементом об'єктивної сторони складу цього адміністративного правопорушення є наявність наслідків, а саме завдання реальної, а не уявної, шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Однак в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні ст. 251 КУпАП, умисного вчинення ОСОБА_1 будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного або психологічного характеру стосовно сина ОСОБА_2 , внаслідок чого була завдана шкода фізичному та психічному здоров'ю потерпілого.
На підтвердження винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суду надано:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 689792 від 13.03.2025 року;
- рапорт поліцейського від 13.03.2025 року;
-лист директора школи № 62 від 03.03.2025 року та акти № 3 від 24.02.2025 року, № 4 від 25.02.2025 року, у яких зазначено, що ОСОБА_2 є учнем 5-В класу. Для поведінки учня характерна емоційна напруженість, зниження самоконтролю та агресія, присутня зухвала поведінка, як реакція на зауваження. Така девіантна поведінка несе загрозу безпеці освітнього середовища і порушує права учасників освітнього процесу. З метою корекції поведінки класний керівник та адміністрація школи намагалися неодноразово співпрацювати з батьком учня, але суттєвих результатів це не дало;
-письмові пояснення ОСОБА_2 від 07.03.2025 року, у яких останній підтвердив свою зухвалу поведінку на уроках, вживання нецензурних слів. Вказав, що його поведінка значно погіршилась після розлучення його матері з батьком, через що у нього погіршились стосунки з мамою.
-письмові пояснення ОСОБА_4 від 07.03.2025 року, який підтвердив, що ОСОБА_1 неодноразово погрожувала сину ОСОБА_2 ;
-письмові пояснення ОСОБА_3 від 13.03.2025 року, яка вказала, що є сестрою ОСОБА_2 та що їхня мати - ОСОБА_1 жодних протиправних дій стосовно них не вчиняла.
Оцінюючи вказані докази, суд приходить до переконання, що такі жодним чином не підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства саме 07.03.2025 року. Окрім того, у наявних доказах наявні протиріччя, зокрема як вбачається з листа директора школи з долученими до нього актами, такий стосувався неналежної поведінки ОСОБА_2 на уроках, жодних відомостей про факт вчинення стосовно останнього домашнього насильства у такому листі зазначено не було. Письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з огляду на наявність конфлікту між ними та ОСОБА_1 , який виник після розлучення, не можуть братись судом до уваги та покладатись в основу рішення. При цьому, із зазначених пояснень також не вбачається, що факт фізичного та психологічного насильства з боку ОСОБА_1 мав місце саме 07.03.2025 року за адресою: АДРЕСА_3 .
Суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення та рапорт поліцейського не можуть слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, оскільки у таких лише здійснено виклад фактичних обставин правопорушення.
Окрім того, зміст протоколу не узгоджується із долученими до матеріалів справи доказами, зокрема: лист директора школи датований 03.03.2025 року, долучені до нього акти - 24.02.2025 року та 25.02.2025 року; письмові пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 датовані 13.03.2025 року, що не збігається з датою вказаною в протоколі.
Жодних доказів на підтвердження здійснення ОСОБА_1 фізичного та психологічного насильства відносно ОСОБА_2 саме 07.03.2025 року та саме за адресою: АДРЕСА_3 матеріали справи не містять.
Крім того, суд звертає увагу, що у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано час здійснення ймовірного насильства, що не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та унеможливлює
Суд зазначає, що сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації, не може свідчити про вчинення домашнього насильства фізичного та психологічного характеру, в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Жодних доказів заподіяння ОСОБА_2 шкоди фізичному чи психічному здоров'ю матеріали справи не містять. Поряд з цим наявність такої шкоди є обов'язковою умовою настання адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до положень ст. 255 КУпАП обов'язок щодо належного оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення покладається на уповноважених посадових осіб органів внутрішніх справ.
Згідно із положеннями ст. 279, 280 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Вказані вимоги закону узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку національні суди повинні враховувати при здійсненні правосуддя.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеєв проти Росії» та «Карелін проти Росії») у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу. У такому випадку справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
Суд наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори», міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно вимог ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 21-22 рішення у справі Надточій проти України». П.33 рішення у справі «Гурепка проти України»), що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє посадова особа, яка склала протокол про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого. У своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, а також заслухавши ОСОБА_1 , у відповідності до норм ст. 250 КУпАП, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, прийшов до висновку про відсутність в діях останньої складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
За викладених обставин, провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутності складу адміністративниого правопорушення.
Керуючись ст.ст. 245, 247, 251, 252, 283, 284, 294 КУпАП, суд -
постановив:
Провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити у зв'язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Повний текст постанови виготовлено 02 травня 2025 року.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом десяти діб з дня винесення постанови через суд першої інстанції.
Суддя Л.Д. Мироненко