Справа № 333/1513/25
Провадження № 2-а/333/63/25
05 травня 2025 р. м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Дондик О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтович Євген Михайлович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
17.02.2025 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову №737 від 15.10.2024 року, що винесена т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 15 жовтня 2024 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 виніс постанову № 737, якою притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 25500,00 грн. Постанова позивачу не направлялася. Про її існування позивачу стало відомо від державного виконавця Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі ПМРУ Міністерства юстиції (м. Одеса), який 29.01.2025 року відкрив виконавче провадження № 76998187 про стягнення з ОСОБА_1 подвійного розміру цього штрафу - 51000,00 грн. З матеріалами провадження ОСОБА_1 зміг ознайомитись лише 13.02.2025 року. Постанову винесено на підставі протоколу №944 від 11 жовтня 2024 року, який складено якоюсь уповноваженою особою. Відповідно до змісту протоколу 27.09.2024 року ОСОБА_1 не з'явився за повісткою, яку нібито отримав 26.09.2024 року, до ІНФОРМАЦІЯ_3 та не повідомив про причини неявки. Обставини, викладені в протоколі та оскаржуваній постанові, не відповідають фактичним. Позивач ОСОБА_1 ніколи не отримував повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; До того ж постановою притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 1978 р.н. який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як позивач мешкає за іншою адресою. На підставі викладеного, просить скасувати вказану постанову, а також стягнути понесені судові витратию
Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 24.02.2025 відкрито провадження по справі.
Відповідач надав до суду відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі. У відзиві зазначив, що 26.09.2024 року групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 було вручено повістку про виклик на 08:00 год. 27.09.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 (за адресою АДРЕСА_2 ) для визначення призначення на особливий період, вказану повістку ОСОБА_1 , отримав, про що свідчить проставлений його особистий підпис в розписці від 26.09.2024 року. Проте, у визначений у повістці час, а саме 27.09.2024 року ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з'явився. Про причини неявки не повідомив. Уповноваженою особою у відповідності до ч. 6 ст. 258 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення від 11.10.2024 № 944 в якому сповіщено ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, а саме 15.10.2024 о 09:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_2 . В протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вказав, що повістку не отримував. Належних та допустимих доказів щодо поважних причин неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 не надав. На розгляд справи ОСОБА_1 не з'явився. Про місце, дату та час розгляду справи попереджений належним чином, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення. Розглянувши матеріали справи, встановлено, що поважні причини неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного до ТЦК та СП відсутні. Такими своїми діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги ч.1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зокрема, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до ТЦК та СП для визначення їх призначення на особливий період. Таким чином, можливо зробити висновок, що постанова № 737 від 15.10.2024 року винесено з додержанням вимог чинного законодавства України, тому позовна заява задоволенню не підлягає.
Позивач та його представник, будучи повідомленими судом своєчасно та належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Представник позивача надав через канцелярію заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, позовні вимоги просив задовольнити.
Відповідач, будучи належно та завчасно повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, представник відповідача у відзиві на позов просив розгляд справи провести без його участі, в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши та оцінивши в сукупності докази по справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено наступне.
Відповідно до протоколу №944 від 11.10.2024, який складений помічником гранатометника 2 відділу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 старшим солдатом ОСОБА_2 , встановлено, що 27.09.2024 року військовозобов'язаний ОСОБА_1 не з'явився за повісткою про виклик до до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про причини неявки не повідомив, чим порушив вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз.3 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. Про розгляд справи про адміністративне правопорушення, який відбувся 15.10.2024 о 09:00 год. останній був повідомлений, про що свідчить його підпис у протоколі. У поясненні і зауваженнях щодо змісту протоколу ОСОБА_1 зазначив «повістку не отримував, ні за що не розписувався».
Постановою №737 від 15.10.2024 тимчасово виконуючого обов'язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_3 накладено на ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу у сумі 25500 грн., оскільки 26.09.2024 року групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 було вручено повістку про виклик на 08:00 год. 27.09.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 (за адресою АДРЕСА_2 ) для визначення призначення на особливий період, вказану повістку ОСОБА_1 , отримав, про що свідчить проставлений його особистий підпис в розписці від 26.09.2024 року. Проте, у визначений у повістці час, а саме 27.09.2024 року ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з'явився. Про причини неявки не повідомив. Уповноваженою особою у відповідності до ч. 6 ст. 258 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення від 11.10.2024 № 944 в якому сповіщено ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, а саме 15.10.2024 о 09:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_2 . В протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вказав, що повістку не отримував. Належних та допустимих доказів щодо поважних причин неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 не надав. На розгляд справи ОСОБА_1 не з'явився. Про місце, дату та час розгляду справи попереджений належним чином, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення. Розглянувши матеріали справи, встановлено, що поважні причини неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного до ТЦК та СП відсутні. Такими своїми діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги ч.1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зокрема, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до ТЦК та СП для визначення їх призначення на особливий період.
Спірним питанням у справі є правомірність прийняття вищевказаної постанови та накладення на позивача адміністративного штрафу.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі ст.5 КАС України вбачається, що кожному гарантується право на захист його прав, свобод або законних інтересів.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
У відповідності до ст.251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з п.1 ст.247 КпАП України, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 252 КУпАП та ч.1 ст.90 КАС України орган (посадова особа) та суд оцінюють докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу. Суб'єкт владних повноважень має довести правомірність прийнятого ним рішення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У частині 3 ст.210-1 КУпАП визначена відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Згідно ч.1 ст.210-1 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Дана норма права є бланкетною, тобто закріплює лише загальні ознаки правила поведінки, а для їх встановлення необхідно керуватись положеннями інших нормативно-правових актів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закон України "Про оборону України", Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів" затверджений постановою КМУ №1487 від 30.12.2022, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено на всій території України воєнний стан, який триває і по теперішній час.
З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію" на всій території України оголошено проведення загальної мобілізації.
З огляду на викладене, з 24 лютого 2022 року на всій території Україні триває особливий період.
Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, вбачається, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно ч.1 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно п.п.21, 23, 24 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМ України від 16.05.2024 №560 (далі- Порядок №560), За викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форми власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка). У разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ), повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ) або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
У ст.210-1 КУпАП встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. До таких дій, зокрема, може належати неявка громадян за повісткою про первинний виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Порушення зазначеного вище законодавства також тягне за собою накладення штрафу, який з 19 травня 2024 року обчислюється у таких розмірах: накладення штрафу на громадян від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (5100-8500 грн) і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб і громадських об'єднань - від 1000 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000-25500 грн). Якщо ці дії вчинені повторно, накладається штраф на громадян від 500 до 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500-11900 грн) і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб і громадських об'єднань - від 1500 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500-34000 грн). В особливий період вчинення зазначених вище дій тягне накладення штрафу на громадян від 1000 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700025500 грн) і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб і громадських об'єднань - від 2000 до 3500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34000-42500 грн).
Варто зазначити, що правопорушення, визначені ст.ст.210,210-1 КУпАП, розглядаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі СБУ або СЗРУ), а повноваженнями щодо накладення стягнення за вчинення правопорушень наділяються керівники таких формувань.
Як вбачається із оскаржуваної постанови, одним із доказів порушення позивачем законодавства про мобілізацію є розписка про отримання ним повістки №423ГОЗ, за якою він ніби то не з'явився, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності.
Згідно розписки про одержання повістки №423ГОЗ, копія якої надана суду відповідачем, ОСОБА_1 26.09.2024 одержав повістку про виклик з метою визначення призначення на особливий період до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 27.09.2024 о 08:00 год.
Однак, згідно положень п.40 Порядку 560, під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.
Ані до до протоколу про адміністративне правопорушення, ані до відзиву на позов матеріалів фото- і відеофіксації вручення повістки позивачеві - відповідачем не надано.
Таким чином не є спростованим твердження позивача що він 26.09.2024 року не отримував повістку на 27.09.2024 року та підпис на розписці про її отримання - не його.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (фото або відеозаписом правопорушення).
Утім, ІНФОРМАЦІЯ_5 до матеріалів справи не надано належних доказів вручення 26.09.2024 року позивачу повістки на 27.09.2024 року.
Частина 2 статті 77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин справи, суд констатує, що Відповідач не довів правомірності притягнення скаржника до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, що є підставою для скасування спірної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про недоведеність вини позивача у порушенні частини 3 статті 210-1 КУпАП.
У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга №7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1)
Оскільки суб'єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Отож, суд дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та як наслідок неправомірність притягнення його до адміністративної відповідальності.
За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 1211,20 грн. судового збору, сплаченого за подання адміністративного позову.
Керуючись ст.2, 5, 9, 72-79, 90, 121, 134, 139, 242-246, 262, 268-272, 286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтович Євген Михайлович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №737 від 15.10.2024 про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 25500,00 грн. - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять/ гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Третього апеляційного адміністративного суду через Комунарський районний суд м.Запоріжжя.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю.В. Ковальова