01 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 924/740/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.
та представників:
позивача 1 - ОСОБА_1
позивача 2 - ОСОБА_2
позивача 3 - ОСОБА_1
позивача 4 - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , як правонаступника Цитріно трейдинг корп., ОСОБА_2
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 (головуючий суддя - Василишин А. Р., судді - Розізнана І. В., Олексюк Г. Є.)
у справі № 924/740/23
за позовом 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) Цитріно трейдинг корп. (правонаступником якого є ОСОБА_1 ), 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Івекс Ессет Менеджмент"
до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго"
про стягнення 2 837 923,43 грн
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (позивач 1), ОСОБА_2 (позивач 2), Цитріно трейдинг корп. (позивач 3) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Івекс Ессет Менеджмент" (позивач 4) звернулися до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" (відповідач) в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову та заяви про часткову відмову від позову просили стягнути з відповідача 2 837 923,45 грн, з яких:
1) на користь позивача 1 - 1 827 965,24 грн, з яких:
- 781 440 грн - заборгованість зі сплати частини чистого прибутку за 2020 рік, 280 316,59 грн - інфляційні втрати на суму основної заборгованості, 46 886,40 грн - три відсотки річних на суму основної заборгованості з утриманням з цих сум встановлених законодавством України податків і зборів;
- 592 918,60 грн - заборгованість зі сплати дивідендів за 2021 рік, 70 400,78 грн - інфляційні втрати на суму основної заборгованості, 17 787,56 грн - три відсотки річних на суму основної заборгованості з утриманням з цих сум встановлених законодавством України податків і зборів;
- 38 215,31 грн - заборгованість зі сплати дивідендів за 2022 рік з утриманням з цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів;
2) на користь позивача 2 - 67 299,39 грн, з яких:
- 50 609,52 грн - заборгованість зі сплати дивідендів за 2021 рік, 6 009,17 грн - інфляційні втрати на суму основної заборгованості, 1 518,29 грн - три відсотки річних на суму основної заборгованості з утриманням з цих сум встановлених законодавством України податків і зборів;
- 9 162,41 грн - заборгованість зі сплати дивідендів за 2022 рік з утриманням з цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів;
3) на користь позивача 3 - 224 248,57 грн, з яких:
- 98 004,30 грн - заборгованість зі сплати частини чистого прибутку за 2020 рік, 35 155,91 грн - інфляційні втрати на суму основної заборгованості, 5 880,26 грн - три відсотки річних на суму основної заборгованості з утриманням з цих сум встановлених законодавством України податків і зборів;
- 74 175,45 грн - заборгованість зі сплати дивідендів за 2021 рік, 8 807,30 грн - інфляційні втрати на суму основної заборгованості, 2 225,26 грн - три відсотки річних на суму основної заборгованості з утриманням з цих сум встановлених законодавством України податків і зборів;
- 0,09 грн - заборгованість зі сплати дивідендів за 2022 рік з утриманням з цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів;
4) на користь позивача 4 - 718 409,25 грн, з яких:
- 307 692 грн - заборгованість зі сплати частини чистого прибутку за 2020 рік, 110 374,66 грн - інфляційні втрати на суму основної заборгованості, 18 461,52 грн - три відсотки річних на суму основної заборгованості з утриманням з цих сум встановлених законодавством України податків і зборів;
- 232 879,50 грн - заборгованість зі сплати дивідендів за 2021 рік, 27 651,18 грн - інфляційні втрати на суму основної заборгованості, 6 986,39 грн - три відсотки річних на суму основної заборгованості з утриманням з цих сум встановлених законодавством України податків і зборів;
- 14 364 грн - заборгованість зі сплати дивідендів за 2022 рік з утриманням з цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не виконав перед позивачами 1-4 як його акціонерами свого обов'язку з виплати їм частки чистого прибутку за 2020 рік та дивідендів за 2021 та 2022 роки, та що жоден з акціонерів відповідача, крім держави Україна, не отримали ні належну їм частку чистого прибутку, ні дивіденди, з огляду на що відповідач має сплатити позивачам 1-4 суми заборгованості за невиплаченими частинами чистого прибутку та дивідендами, а також три відсотки річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 19.10.2023 позов задоволено.
4. Стягнуто з відповідача: на користь позивача 1 - 1 827 965,24 грн заборгованості; на користь позивача 2 - 67 299,39 грн заборгованості; на користь позивача 3 - 224 248,57 грн заборгованості; на користь позивача 4 - 718 410,25 грн заборгованості.
5. Місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач входить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%, а позивачі 1-4 є власниками простих іменних акцій відповідача та як його акціонери мають право на виплату їм Відповідачем частини чистого прибутку за 2020 рік та виплату дивідендів за 2021, 2022 роки. За висновком суду першої інстанції відповідач, загальні збори якого не прийняли рішення про нарахування дивідендів за 2020 рік, відповідно до статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" зобов'язаний сплатити своїм акціонерам пропорційно розміру їх акцій у статутному капіталі товариства частину чистого прибутку за 2020 рік в розмірі, визначеному цією нормою закону, а граничним строком виплати дивідендів за 2020 рік є 30.06.2021. Крім того, суд першої інстанції констатував, що відповідач відповідно до рішень загальних зборів акціонерів від 29.04.2022 та 26.04.2023 зобов'язаний виплатити своїм акціонерам дивіденди за 2021 та 2022 роки з граничним строком виплати дивідендів 30.06.2022 та 30.06.2023 відповідно. Перевіривши правильність проведених позивачами 1-4 розрахунків заявлених ними до стягнення з відповідача сум заборгованості, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про те, що здійснені позивачами нарахування цих сум є правильними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
6. Судом апеляційної інстанції справа розглядалась неодноразово.
7. Так, за наслідками нового розгляду справи, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2024, рішення Господарського суду Хмельницької області від 19.10.2023 змінено. Викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції.
8. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Івекс Ессет Менеджмент" до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" про стягнення 2 837 923,45 грн заборгованості з урахуванням індексу інфляції та процентів річних - задоволено частково.
Закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 1 374 358,60 грн заборгованості, 316 186,18 грн індексу інфляції, 17 173,02 грн процентів річних.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" на користь ОСОБА_1 9 066,81 грн процентів річних та 624,66 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь ОСОБА_1 38 215,30 грн заборгованості, 34 513,19 грн інфляційних втрат та 38 434,13 грн трьох відсотків річних - відмовлено.
Закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення 50 609,52 грн заборгованості, 525,48 грн 48 індексу інфляції.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" на користь ОСОБА_2 2 536,23 грн індексу інфляції, 1 014,96 грн 3% річних та 53,32 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь ОСОБА_2 2 947,46 грн інфляційних втрат та 503,33 грн трьох відсотків річних - відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Івекс Ессет Менеджмент" заборгованість в сумі 540 571,50 грн з утриманням з цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів, 124 463,09 грн індексу інфляції, 23 131,87 грн 3% річних та 10 322,49 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Івекс Ессет Менеджмент" 13 562,72 грн інфляційних втрат та 2 316,04 грн трьох відсотків річних - відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" на користь ОСОБА_1 як правонаступника Цитріно трейдинг корп. - заборгованість в сумі 172 179,75 грн з утриманням з цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів, 39 643,28 грн індексу інфляції, 7 367,83 грн 3% річних та 3 287,86 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь ОСОБА_1 як правонаступника Цитріно трейдинг корп. 4 319,93 грн інфляційних втрат та 737,69 грн трьох відсотків річних - відмовлено.
9. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції зауважив, що розглядає апеляційну скаргу лише в частині доводів та вимог апеляційної скарги, що стосувалися правомірності стягнення заборгованості зі сплати дивідендів за 2021 та 2022 роки, оскільки рішення місцевого господарського суду в частині стягнення сум заборгованості за 2020 рік та нарахованих на них сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідачем до суду апеляційної інстанції не оскаржувалося, зокрема, заперечення стосуються позовних вимог в частині стягнення з відповідача у цій справі заборгованості зі сплати дивідендів за 2021 та 2022 роки та нарахованих на них сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
10. Так, ухвалюючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачі 1-4, як акціонери відповідача, мали право на отримання дивідендів цього товариства за результатами його фінансово-господарської діяльності за 2021, 2022 роки.
11. Разом з цим, врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у цій справі, апеляційний господарський суд зазначив про відмову у задоволенні позову в частині стягнення дивідендів за 2022 рік з підстав відсутності порушеного права позивачів 1-4 станом на дату їх звернення з позовом до суду та дату ухвалення місцевим господарським судом рішення по суті спору.
12. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував доводи відповідача стосовно добровільного виконання рішення місцевого господарського суду у цій справі встановивши, що відповідачем сплачено на користь позивачів 1, 2 грошові кошти в розмірі 1 785 234,60 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 4467 від 29.04.2024, № 4468 від 29.04.2024, № 4469 від 29.04.2024, № 4470 від 29.04.2024, № 4473 від 29.04.2024, № 4474 від 29.04.2024 року. Звідси, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем частково сплачено суми, які були присудженні рішенням суду першої інстанції, до моменту набрання ним чинності.
13. Відтак, провівши розрахунки у сплачених сумах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов позивачів про стягнення 2 837 923,45 грн заборгованості з урахуванням індексу інфляції та процентів річних - підлягає задоволенню частково, а провадження у справі щодо таких сум підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю предмета спору, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні у відповідній частині.
14. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог позивача 1 про стягнення 1 374 358,60 грн заборгованості, 316 186,18 грн інфляційних втрат та 17 173,02 грн процентів річних, а також позовних вимог позивача 2 про стягнення 50 609,52 грн заборгованості та 525,48 грн інфляційних втрат.
15. Разом з цим, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.06.2024 у цій справі, щодо правильності визначення періоду нарахування сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на заявлені позивачами до стягнення суми дивідендів за 2021 рік саме з 30 жовтня 2022 року по 30 червня 2023 року, суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок заявлених позивачами сум саме за визначений період дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
16. Зокрема суд, з урахуванням спірного періоду та факту закриття провадження в частині позовних вимог стягнув з відповідача на користь позивача 1 - 9 066,81 грн процентів річних; на користь позивача 2 - 2 536,23 грн індексу інфляції та 1 014,96 грн 3% річних; на користь позивача 4 - 540 571,50 грн заборгованості з утриманням з цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів, а також 124 463,09 грн індексу інфляції та 23 131,87 грн 3% річних. Стосовно позовних вимог позивача 3 суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 (як правонаступника позивача 3) заборгованості в сумі 172 179,75 грн з утриманням з цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів, а також 39 643,28 грн індексу інфляції та 7 367,83 грн 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог позивачів 1-4 суд апеляційної інстанції відмовив.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
17. ОСОБА_1 (позивач 1), ОСОБА_1 , як правонаступника Цитріно трейдинг корп. (позивач 3) та ОСОБА_2 (позивач 3) звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просять скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 повністю. Ухвалою закрити провадження у справі в частині позовних вимог позивачів 1-2, 4 щодо стягнення заборгованості зі сплати дивідендів за 2021 рік та нарахованих інфляційних втрат і 3% річних, та вирішити питання про розподіл судових витрат. А також змінити рішення Господарського суду Хмельницької області від 19.10.2023, виклавши його резолютивну частину в редакції, викладеній у прохальній частині касаційної скарги.
18. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у цій справі.
19. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 168.1.5. Податкового кодексу України та частини п'ятої статті 34 (статті 30 до 01.01.2023) Закону України "Про акціонерні товариства", а також пункту 2 частини першої, частин третьої, четвертої статті 231 ГПК України у подібних правовідносинах.
Позиція інших учасників справи
20. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову залишити без змін.
Розгляд заяв і клопотань
21. 07.04.2025 від позивачів 1, 2 і 3 надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог через відсутність предмета спору. Зокрема заявники зазначають, що 03.02.2025 відповідачем частково виконано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 та перераховано на користь позивача 1 грошові кошти в розмірі 214 925,21 грн. З огляду на наведене, заявники простять закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зазначеній частині позовних вимог.
22. Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання позивачів дійшов висновку про відмову у його задоволенні, обґрунтування чому буде наведене нижче у цій постанові.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
23. 26.04.2018 на загальних зборах акціонерів відповідача був затверджений статут відповідача, а 29.12.2021 на позачергових загальних зборах відповідача затверджена нова редакція статуту цього товариства.
24. Згідно з пунктами 1.1 - 1.5 Статуту (у редакції, затвердженій рішенням позачергових загальних зборів акціонерів 29.12.2021), відповідач є юридичною особою з новим найменуванням. Публічне акціонерне товариство "Хмельницькобленерго" було новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства "Хмельницькобленерго", що було новим найменуванням Державної акціонерної енергетичної компанії "Хмельницькобленерго", створеної шляхом корпоратизації відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.08.1995 № 157. Засновником товариства є держава в особі Міністерства енергетики та електрифікації України. Товариство є юридичною особою приватного права. Тип товариства - публічне акціонерне товариство.
25. Відповідно до пункту 8.1 Статуту акціонерами товариства є фізичні та юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.
26. За змістом підпункту 2 пункту 8.2 Статуту, акціонери товариства мають право брати участь у розподілі прибутку Відповідача та одержувати його частку (дивіденди) у разі оголошення їх виплати та їх виплати в порядку, строки і способом, передбаченим законодавством та цим статутом.
27. Згідно з пунктом 10.5 Статуту дивіденд - частина чистого прибутку Відповідача, що виплачується акціонеру з розрахунку на одна належну йому акцію. Відповідач виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
28. Пунктом 10.8 Статуту, рішення про виплату дивідендів та їх розмір за акціями приймається загальними зборами.
29. Відповідно до пункту 10.9 Статуту, для кожної виплати дивідендів Наглядова рада встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за акціями, визначається рішенням Наглядової ради, але не раніше ніж через 10 (десять) робочих днів після прийняття такого рішення Наглядовою радою.
30. Як визначено пунктом 10.10 Статуту, перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів, складається в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України.
31. Згідно з пунктом 10.12 Статуту товариство в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, здійснює виплату дивідендів через депозитарну систему України.
32. Статутний капітал відповідача становить 33 637 840 грн і поділений на 134 551 360 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 25 коп.
33. До грудня 2022 року пакет акцій відповідача у розмірі 70,0089% належав державі, а управління корпоративними правами держави у статутному капіталі акціонерного товариства до 15.09.2021 року здійснював Фонд державного майна України. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.09.2021 № 1222-р органом управління відповідача як оператора системи розподілу електричної енергії визначено Міністерство енергетики України.
34. 21.12.2022 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1336 належний державі пакет акцій відповідача у розмірі 70,0089% статутного капіталу був переданий Акціонерному товариству "Українські розподільні мережі", 100% акцій якого належить державі, а управління корпоративними правами здійснює Міністерство енергетики України.
35. Відповідно до виписок депозитарних установ про операції з цінними паперами позивачі 1-4 є акціонерами відповідача, а саме:
- згідно з виписками депозитарних установ: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвінтум" № 2023/303 від 29.06.2023 за період з 29.06.2020 по 29.06.2023, Товариства з обмеженою відповідальністю "Упр-Фінанс" № 0606/2 від 06.06.2023 за період з 29.06.2020 по 06.06.2023 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Інвест" № 0606/9 від 06.06.2023 за період з 29.06.2020 по 06.06.2023 позивач 1 є власником простих іменних акцій відповідача у кількості 838 055 штук;
- згідно з виписками депозитарних установ: Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Інвест" № 2806/2 від 28.06.2023 за період з 29.06.2020 по 28.06.2023, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвінтум" № 2023/300 від 28.06.2023 за період з 20.06.2020 по 28.06.2023 позивач 2 є власником простих іменних акцій Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" у кількості 200 927 штук;
- згідно з виписками депозитарних установ: Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Інвест" № 2808/1 від 28.06.2023 за період з 29.06.2020 по 28.06.2023, Товариства з обмеженою відповідальністю "Універ Капітал" від 28.06.2023 року за період з 29.06.2020 по 28.06.2023, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвінтум" № 2023/301 від 28.06.2023 за період з 20.06.2020 по 28.06.2023 Цитріно Трейдинг корп. (Citrino Trading OU) станом на 30.06.2021 та станом на 09.06.2022 був власником простих іменних акцій відповідача у кількості 100 332 штук;
- згідно з виписками депозитарних установ: Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" № 8514 від 22.06.2023 за період з 28.12.2020 по 22.06.2023, Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" за період з 29.06.2022 по 25.04.2023 позивач 4 є власником простих іменних акцій відповідача у кількості 315 000 штук.
36. 29.04.2022 на загальних зборах акціонери відповідача прийняли рішення про затвердження загального розміру річних дивідендів за підсумками роботи відповідача за 2021 рік у розмірі 99 480,44592 тис. грн, а також вирішили здійснювати виплату дивідендів відповідачем безпосередньо акціонерам.
37. 26.05.2022 Наглядова рада відповідача на виконання рішення загальних зборів відповідача від 29.04.2022 визначила, що датою складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2021 році, є робочий день, що наступає після спливу десяти робочих днів з моменту прийняття цього рішення. Розмір дивідендів на одну акцію становить 74 коп., строк виплати дивідендів - з 29.06.2022 по 29.10.2022.
38. 26.04.2023 на загальних зборах акціонери відповідача прийняли рішення відповідача про затвердження загального розміру річних дивідендів відповідно до результатів фінансово-господарської діяльності товариства у 2022 році у розмірі 6 136,20231 тис. грн, а також вирішили здійснити виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності відповідача у 2022 році безпосередньо акціонерам.
39. 25.05.2023 наглядова рада Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" на виконання рішення загальних зборів від 26.04.2023 визначила, що датою складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2022 році, є робочий день, що наступає після спливу десяти робочих днів з моменту прийняття цього рішення. Розмір дивідендів на одну акцію становить 0,046 грн, строк виплати дивідендів - з 26.06.2023 по 26.10.2023.
40. Однак, відповідачем не здійснено виплату дивідендів акціонерам, що і стало підставою для звернення позивачів 1-4 як акціонерів відповідача до Господарського суду Хмельницької області з позовом до відповідача про стягнення невиплачених їм у 2020 році чистого прибутку та у 2021 та 2022 роках дивідендів, а також інфляційних втрат і трьох відсотків річних за невиконання відповідачем грошових зобов'язань.
Позиція Верховного Суду
41. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , як правонаступника Цитріно трейдинг корп., ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
42. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
43. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
44. Так у поданій касаційній скарзі скаржники, зокрема, стверджують про неврахування судом апеляційної інстанції, під час нового розгляду справи, вказівок Верховного Суду у постанові від 20.06.2024 у цій справі.
45. Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
46. Отже, першочергово слід з'ясувати питання виконання/невиконання судом апеляційної інстанції під час нового розгляду насамперед вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у цій справі.
47. Так, скасовуючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 зазначив вказівки, які є обов'язковими до виконання для суду апеляційної інстанції, а саме:
- суд апеляційної інстанції не здійснив перевірку правильності нарахування усіма позивачами заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на заявлені ними до стягнення суми дивідендів за 2021 рік, як відносно самих визначених позивачами сум заборгованості по дивідендам за 2021 рік, так і відносно періоду прострочення сплати відповідачем заборгованості з виплати цих дивідендів з 30 жовтня 2022 року по 30 червня 2023 року, який, крім іншого, був правильно визначений судом апеляційної інстанції;
- як вбачається з позовної заяви позивачі заявили до стягнення інфляційні втрати та три відсотки річних, нараховані на суму дивідендів за 2021 рік, за період з 01 липня 2022 року по 30 червня 2023 року. Однак, суд апеляційної інстанції, встановивши правильно період прострочення сплати відповідачем заборгованості з виплати дивідендів за 2021 рік з 30 жовтня 2022 року по 30 червня 2023 року, задовольнив позовні вимоги третього та четвертого позивачів в частині стягнення інфляційних та трьох відсотків річних, нарахованих на суму дивідендів за 2021 рік, у заявлених ними до стягнення сумах, тобто в сумах, що були ними розраховані за інший період, ніж той, що був правильно визначений судом апеляційної інстанції. Фактично суд апеляційної інстанції не перевірив правильність проведених розрахунків заявлених позивачами до стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на суми заборгованості з дивідендів за 2021 рік, якими керувався місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги;
- висновки суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог, що стосуються стягнення з відповідача на користь позивачів дивідендів за 2021 рік та нарахованих на них інфляційних втрат та трьох відсотків річних, є передчасними, з огляду на що передчасними є і висновки про перерозподіл судових витрат.
48. Так, за наслідками нового розгляду, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції змінив, виклавши резолютивну частину рішення суду першої інстанції в іншій редакції, частково задовольнивши позовні вимоги позивачів, в частині закрив провадження у справі, а в решті позовних вимог відмовив.
49. При цьому, апеляційний господарський суд, виходячи із меж апеляційного оскарження та доводів відповідача, наведених у апеляційній скарзі (щодо оскарження рішення місцевого господарського суду лише в частині позовних вимог про стягнення дивідендів за 2021 і 2022 роки та нарахованих но такі суми інфляційний втрати і відсотки річних), перевіривши наданий позивачами розрахунок та здійснивши власний перерахунок заборгованості, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за дивідендами за 2021 рік та нарахованих на такі суми інфляційні втрати та три відсотки річних за період з 30 жовтня 2022 року по 30 червня 2023 року (правильність визначення вказаного періоду була підтверджена Верховним Судом у постанові від 20.06.2024 у цій справі).
50. Разом з цим, з приводу заявлених позивачами вимог про стягнення заборгованості зі сплати дивідендів за 2022 рік, суд апеляційної інстанції врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.06.2024 у цій справі та зазначив про передчасність вимог позивачів у цій частині, з огляду на те, що станом на час звернення останніх з позовом у цій справі термін виплати дивідендів акціонерам відповідача за результатами фінансово-господарської діяльності цього товариства у 2022 році, визначений рішенням Наглядової ради Відповідача від 26 травня 2022 року (з 26 червня 2023 року по 26 жовтня 2023 року), не настав та відповідач не порушив виконання зобов'язання з виплати дивідендів акціонерам за 2022 рік.
51. Верховний Суд погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції та не вбачає невиконання останнім обов'язкових вказівок Верховного Суду, що свідчило б про порушення апеляційним господарським судом положень частини першої статті 316 ГПК України, як про це стверджують скаржники у касаційній скарзі. При цьому, доводи касаційної скарги у цій частині направленні на переоцінку доказів у справі та встановлення інших обставин, аніж встановив суд апеляційної інстанції, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.
52. Разом з цим, в контексті обраної скаржниками підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
53. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
54. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
55. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
56. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
57. Однак, стверджуючи про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.06.2024 у цій справі, скаржники взагалі не зазначають якого саме висновку та щодо застосування якої саме конкретної норми права не враховано судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі, посилань на будь-які інші правові висновки та постанови Верховного Суду касаційна скарга не містить.
58. Як вже зазначалося вище, Верховний Суд зобов'язаний здійснювати розгляд касаційних скарг виключно в межах підстав касаційного оскарження і позбавлений можливості вийти за межи цих підстав, самостійно визначених скаржником в силу принципу диспозитивності.
59. Звідси, Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що наведена заявниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
60. Разом з цим, стосовно визначеної скаржниками підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
61. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
62. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
63. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
64. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржники у касаційній скарзі не наводять аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права (пункту 168.1.5. Податкового кодексу України та частини п'ятої статті 34 (статті 30 до 01.01.2023) Закону України "Про акціонерні товариства") в контексті спірних правовідносин. Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до необхідності визначення судом іншого моменту настання права у позивачів на отримання дивідендів, зокрема за 2021 рік, без урахування факту підтвердження Верховним Судом у постанові від 20.06.2024 у цій справі правильності визначення такого моменту під час попереднього розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції.
65. Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).
66. Стаття 2 ГПК України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
67. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження у цій частині Верховний Суд констатує, що скаржники в касаційній скарзі лише окреслюють свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на їхню думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржників на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права (пункту 168.1.5. Податкового кодексу України та частини п'ятої статті 34 (статті 30 до 01.01.2023) Закону України "Про акціонерні товариства") у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.
68. Разом з цим, стосовно доводів касаційної скарги стосовно необхідності формування правового висновку щодо застосування положень пункту 2 частини першої, частин третьої, четвертої статті 231 ГПК України у подібних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.
69. Відповідно до частини другої статті 232 ГПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
70. У частині четвертій статті 231 ГПК України також передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
71. Отже, закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв'язку з чим і результат вирішення спору відсутній (див. пункт 10.1 постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 904/9628/17). У такому разі (виявлення після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи) суд постановляє ухвалу.
72. Відповідно до частини третьої статті 232, пункту 1 частини п'ятої статті 238 ГПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. У резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.
73. Отже, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливість включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Як вже зазначалось вище у цій постанові, висновки з такого питання викладаються у формі ухвали (частина четверта статті 231, частина друга статті 232 ГПК України), яка приймається у вигляді окремого процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням суду.
74. Тому, вирішення судом у резолютивній частині рішення питання про закриття провадження у справі в частині вимог, є порушенням норм процесуального права.
75. Підсумовуючи все вищезазначене, Верховний Суд зауважує, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
76. Однак Верховний Суд звертає увагу на те, що таке порушення не призвело до ухвалення незаконного рішення, а тому відповідно до частини другої статті 311 ГПК України не є підставою для його скасування.
77. Слід зазначити, що аналогічні висновки щодо застосування положень статті 231 ГПК України викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, що свідчить про необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду у цій частині.
78. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.
79. Усі інші доводи касаційної скарги (1) підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, (2) підставою відкриття касаційного провадження не слугували, (3) направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, (4) вирішального значення для правильного вирішення цього спору не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.
80. З огляду на наведене Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
81. Суд акцентує увагу скаржників, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
82. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
83. За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
84. Разом з цим, стосовно заявленого 07.04.2025 позивачами 1, 2 і 3 клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України в частині позовних вимог, через відсутність предмета спору. Яке мотивовано частковим виконанням відповідачем 03.02.2025 постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 у цій справі та перерахуванням на користь позивача 1 грошових коштів в розмірі 214 925,21 грн, Верховний Суд зазначає таке.
85. Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
86. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
87. Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
88. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
89. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
90. З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
91. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
92. Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
93. При цьому протилежне, зокрема скасування рішення суду з тих підстав, що сторона спору на стадії апеляційного/касаційного перегляду рішення вчинила дії, які направлені, по суті, на вирішення питання шляхом фактично позапримусового виконання зобов'язання, хоча і за наслідками встановлення судом першої інстанції обставин та ухвалення рішення про зобов'язання вчинення дій на користь позивача, означало б скасування законного та обґрунтованого рішення, яке ухвалене за результатами встановлення фактичних обставин справи, надання оцінки доказам, правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
94. Водночас, на переконання Верховного Суду, коли порушення ГПК України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним/касаційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
95. Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що ГПК України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
96. Так, у разі, коли боржник добровільно виконав рішення суду (повністю чи частково), яке підлягає виконанню на підставі виконавчого документа (наказу), то боржник відповідно до частини другої статті 328 ГПК України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
97. Судове рішення також може бути переглянуто за правилами глави 3 ГПК України за наявності для цього відповідних підстав.
98. Звідси Верховний Суд зазначає, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
99. Водночас у разі, якщо при апеляційному (касаційному) перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
100. Аналогічні висновки щодо застосування приписів пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 916/3006/23.
101. З огляду на наведене Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання позивачів про закриття провадження у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
102. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
103. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
104. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржники не спростували наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довели неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.
105. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.
Розподіл судових витрат
106. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , як правонаступника Цитріно трейдинг корп., ОСОБА_2 про закриття провадження у справі.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , як правонаступника Цитріно трейдинг корп., ОСОБА_2 залишити без задоволення.
3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 у справі № 924/740/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає..
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
О. О. Мамалуй