Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" травня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/464/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС", 03117, м. Київ, просп. Берестейський, 65
до Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3", 61099, м. Харків, вул. Свистуна, буд. 2-Б 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізична особа ОСОБА_1
простягнення 16 955,36 грн.
без виклику учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3" про стягнення 16 955,36 грн. матеріальної шкоди в порядку суброгації.
Також до стягнення заявлені судові витрати.
Крім того, позивачем у 1 пункті прохальної частини позовної заяви заявлено клопотання про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 19.02.2025 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (вх. № 464/25) залишено без руху.
25.02.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 4998/25) про усунення недоліків позовної заяви, до якої позивачем було додано платіжну інструкцію № 41963 від 21.02.2025 року на суму 3 028,00 грн. та копію договору добровільного комплексного страхування AZ15-125245.
Ухвалою суд від 03.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/464/25. Клопотання позивача викладене у 1 пункті прохальної частини позовної зави про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження - задоволено. Розгляд справи № 922/464/25 призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізичну особу ОСОБА_1 . Встановлено третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, строк на подачу пояснень протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання позовної заяви (із доказами направлення їх учасникам справи, опис вкладення у цінний лист, або використання електронних кабінетів у ЄСІТС). Зобов'язано позивача у триденний строк з дня отримання даної ухвали направити на адресу 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 копію позовної заяви та доданих до неї документів (із описом вкладення у цінний лист або через використання електронного кабінету у ЄСІТС), та надати такі докази до суду. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Ухвалою суду від 04.03.2025 року витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізичну особу ОСОБА_1 .
07.03.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду (вх. № 5986/25).
14.03.2025 року від Міністерства соціальної політики України через канцелярію суду надійшло повідомлення на виконання вимог ухвали суду (вх. № 6635/25).
14.04.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 9235/25).
22.04.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 9942/25).
Як вбачається із Комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" у позивача та відповідача наявні зареєстровані електронні кабінети, у зв'язку із чим, ухвалу суду від 03.03.2025 року про відкриття провадження у справі, було направлено судом в їх електронні кабінети, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа, а саме:
- «Документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження(спрощене)" від 03.03.2025 року у справі № 922/464/25 було надіслано одержувачу ОСОБА_2 в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету: 03.03.2025 року о(б) 21:21 год.»;
- «Документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження(спрощене)" від 03.03.2025 року у справі № 922/464/25 було надіслано одержувачу Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету: 03.03.2025 року о(б) 21:21 год.;
- «Документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження(спрощене)" від 03.03.2025 року у справі № 922/464/25 було надіслано одержувачу Комунальне підприємство "Тролейбусне депо №3" в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету: 03.03.2025 року о(б) 21:21 год.».
Також, оскільки у 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 відсутній зареєстрований електронний кабінет, ухвалу суду від 03.03.2025 року про відкриття провадження у справі, було направлено судом на поштову адресу 3-ї особи (штрих код поштового відправлення 0610236616374). Проте, ухвалу суду від 03.03.2025 року було повернуто на адресу суду 10.03.2025 року поштовим відділенням «Укрпошти».
Частиною одинадцятою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями пункту 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Враховуючи вищевикладене, та наявні у матеріалах справи докази отримання позивачем та відповідачем у справі ухвали суду від 03.03.2025 року про відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про належне повідомлення сторін у справі про розгляд справи у суді.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що станом на 05.05.2025 відповідач відзив на позов не надав.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак відповідним правом на його подання не скористався, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду надано не було.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" (позивач, страховик) та фізичною особою ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків «Повний захист» № AZ15-1252145.
Відповідно до вказаного договору, було застраховано транспортний засіб - автомобіль Mercedes-Benz Vito, д.н. НОМЕР_1 , 1997 року випуску.
Строк дії договору з 00 00 - 02.04.2021 року по 01.04.2022 року.
За твердженнями позивача, 15.02.2022 року о 20 год. 15 хв. у м. Харків, пр. Московський 276, відбулася дорожньот-ранспортна пригода (надалі - ДТП) за участю застрахованого ТЗ Mercedes-Benz Vito, д.н. НОМЕР_1 та Богдан Т 70, д.н. 3627 під керуванням фізичної особи ОСОБА_1 . У результаті зазначеної ДТП було пошкоджено застрахований ТЗ Mercedes-Benz Vito, д.н. НОМЕР_1 .
15.02.2022 року було складено заяву про настання події, що має ознаки страхового випадку.
17.02.2022 року було здійснено огляд транспортного засобу, про що було складено акт огляду транспортного засобу від 17.02.2022 року.
Відповідно до ремонтної калькуляції № 04527_42 від 18.02.2022 року вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу ТЗ Mercedes-Benz Vito, д.н. НОМЕР_1 складає суму у розмірі 16 955,36 грн.
03.03.2022 року було складено страховий акт № 05953/42/922, відповідно до якого, сума страхового відшкодування становить 16 955,36 грн.
Згідно платіжної інструкції (безготівковий переказ в національній валюті) від 04.03.2022 року № 255054 на суму 16 955,36 грн. позивачем здійснено перерахування страхових коштів (страх. відш. по дог. № НОМЕР_2 від 01.04.2021 року, ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_3 , т/з MercedesBenz Vito, д/н НОМЕР_1 , без ПДВ).
Постановою Київського районного суду м. Полтави від 10.08.2022 року у справі № 644/1668/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та звільнено від адміністративного стягнення відповідно до статті 38 КУпАП у зв'язку із закінчення строків накладення.
За твердженнями позивача, саме відповідач має відшкодувати фактично понесені витрати позивача за шкоду, заподіяну в ДТП, оскільки власником ТЗ Богдан Т 70, д.н. 3627 є Комунальне підприємство "Тролейбусне депо №3". Також зазначає, що постановою Київського районного суду м. Полтави від 10.08.2022 року у справі № 644/1668/22 було встановлено, що водій ТЗ Богдан Т 70, д.н. НОМЕР_4 ОСОБА_1 є працівником Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3". Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, то відповідачем у даній справі має бути саме Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3". Цивільно-правова відповідальність водія відповідача є незастрахованою, тому останній зобов'язаний відшкодувати позивачеві шкоду у порядку суброгації у розмірі 16 955,36 грн.
Вищевказані обставини стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду .
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Згідно з частиною 1 статті 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування) - частина 2 статті 352 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України та статті 16 Закону України «Про страхування», за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
В силу положень частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Відповідно до статті 990 Цивільного кодексу України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Згідно приписів статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Пунктом 35.1 статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Як вбачається із матеріалів справи, в результаті настання події, що має ознаки страхового випадку позивачем складено страховий акт № 05953/42/922, відповідно до якого, сума страхового відшкодування становить 16 955,36 грн. та сплачено страхове відшкодування у розмірі 16 955,36 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 04.03.2022 року № 255054 на суму 16 955,36 грн. позивачем здійснено перерахування страхових коштів (страх. відш. по дог. № НОМЕР_2 від 01.04.2021 року, ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_3 , т/з MercedesBenz Vito, д/н НОМЕР_1 , без ПДВ).
Згідно приписів статті 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У цьому випадку існує основне зобов'язання між страхувальником або вигодонабувачем, з одного боку, і особою, відповідальною за збитки, - з іншого. Однак, в даному разі відбувається заміна осіб у зобов'язанні шляхом переходу прав кредитора до іншої особи на підставі закону: страховик заміняє собою страхувальника в його вимогах до особи, відповідальної за збитки. Отже, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Перехід прав страхувальника до страховика після виплати страхового відшкодування здійснюється на підставі договору, за яким страхувальник передає свої права страховику і приймає на себе зобов'язання сприяти останньому в здійсненні його суброгаційних прав. Страхувальник передає свої права на добровільній основі. При цьому, права вимоги передаються в тому ж обсязі, в якому вони могли б бути здійснені самим страхувальником. Право вимоги переходить до страховика в межах виплаченої суми страхового відшкодування. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, на підставі вищезазначеного, до позивача перейшло право зворотної вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за відшкодування заподіяних внаслідок ДТП збитків.
При цьому, суд приймає до уваги, що Постановою Київського районного суду м. Полтави від 10.08.2022 року у справі № 644/1668/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та звільнено від адміністративного стягнення відповідно до статті 38 КУпАП у зв'язку із закінчення строків накладення. При цьому, у постанові було зазначено, що фізична особа ОСОБА_1 працюючий Тролейбусне ДЕПО № 3.
Згідно з частинами 4 - 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, факти, встановлені постанові Київського районного суду м. Полтави від 10.08.2022 року у справі № 644/1668/22 щодо наявності вини ОСОБА_1 працюючого у Тролейбусному ДЕПО № 3 в силу положень частин 4 - 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують додаткового доведення в процесі розгляду даної справи.
Положеннями частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
З огляду на вищевикладені норми матеріальна шкода завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відшкодовується власником (роботодавцем), а не найнятим працівником - водієм, який є винуватцем дорожньо-транспортної пригоди. Така особа, відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України, має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі №654/4218/15-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17.
При цьому, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17 висвітлено правовий висновок про те, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу, суду необхідно виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової авто-товарознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Враховуючи вищевикладене, та в силу зазначених положень закону, саме відповідач є відповідальним за шкоду, заподіяну водієм тролейбуса ОСОБА_1 у процесі виконання своїх трудових обов'язків, в т. ч. за шкоду, заподіяну останнім в результаті скоєної ним ДТП 15.02.2022 року у місті Харкові.
Судом враховано, що у матеріалах справи містяться акт огляду транспортного засобу від 17.02.2022 року, ремонтна калькуляція № 04527_42 від 18.02.2022 року відповідно до якої вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу ТЗ Mercedes-Benz Vito, д.н. НОМЕР_1 складає суму у розмірі 16 955,36 грн., страховий акт від 03.03.2022 № 05953/42/922 на суму 16 955,36 грн. та платіжна інструкція (безготівковий переказ в національній валюті) від 04.03.2022 року № 255054 на суму 16 955,36 грн. (страх. відш. по дог. № AZ151252145 від 01.04.2021 року, ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_3 , т/з MercedesBenz Vito, д/н НОМЕР_1 , без ПДВ).
При цьому, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність у діях останнього порушення прав позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення із відповідача 16 955,36 грн. матеріальної шкоди в порядку суброгації.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано до суду здійснення відшкодування позивачу суми у розмірі 16 955,36 грн., або доказів спростування позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, про стягнення із відповідача 16 955,36 грн. матеріальної шкоди в порядку суброгації.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 та пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, судовий збір у даній справі у розмірі 3 028,00 грн. підлягає стягненню із відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути із Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3" (61099, м. Харків, вул. Свистуна, буд. 2-Б, ЄДРПОУ 37765993) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (03117, м. Київ, просп. Берестейський, 65, ЄДРПОУ 30115243) 16955,36 грн. матеріальної шкоди в порядку суброгації та 3 028,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Реквізити сторін:
позивач: Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" (03117, м. Київ, просп. Берестейський, 65, ЄДРПОУ 30115243);
відповідач: Комунальн4 підприємство "Тролейбусне депо №3" (61099, м. Харків, вул. Свистуна, буд. 2-Б, ЄДРПОУ 37765993);
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , р.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Повне рішення складено "06" травня 2025 р.
Суддя О.О. Ємельянова