61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
25.04.2025р. Справа №905/136/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Харакоза К.С.,
секретар судового засідання Пелих Т.В.,
розглянувши справу за позовом Фізичної особи-підприємця Рубцової Олени Валентинівни, м.Чернігів,
до відповідача Фізичної особи-підприємця Василенко Андрія Сергійовича, м.Слов'янськ, Донецька область,
про відшкодування збитків на суму 69357,00 грн,
за участю представників сторін:
від позивача - Кирієнко С.М. в режимі відеоконференції,
від відповідача - не з'явився,
Фізична особа-підприємець Рубцова Олена Валентинівна звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Василенко Андрія Сергійовича, про відшкодування збитків в сумі 69357,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 20.0423-1/СО безоплатного користування майном (позички) від 20.04.2023 року в частині повернення майна загальною вартістю 69357,00 грн.
Хід розгляду справи та процесуальні дії.
Ухвалою суду від 24.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Відповідно до статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 10.03.2025 суд з власної ініціативи призначив розгляд справи в судовому засіданні на 24.03.2025 року, викликав представників сторін в судове засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 24.03.2025 суд відклав розгляд справи на 11.04.2025 року; повторно викликав представників сторін в судове засідання в режимі відеоконференції.
11.04.2025 судове засідання не відбулося з причини оголошення на території м.Харкова повітряної тривоги (повідомлення з сайту Офіційна карта повітряних тривог України https://map.ukrainealarm.com, що інформує про повітряну тривогу).
Ухвалою від 11.04.2025 суд призначив розгляд справи у судовому засіданні на 25.04.2025.
В судовому засіданні 25.04.2025 присутній в режимі відеконференції представник позивача підтримав позовні вимоги.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Доводи учасників процесу.
Позиція позивача викладена в позовній заяві, відповіді на відзив від 07.03.2025, в яких позивач просить суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 69357,00 грн. Заявлена позивачем сума збитків складає вартість майна позивача, яке було передано відповідачу у користування за договором безоплатного користування майном (позички) № 20.0423-1/СО від 20.04.2023 року. Позивач вказує, що повернення майна за договором мало здійснюватися силами і засобами користувача за місцем отримання такого майна при укладенні договору, проте після направлення листа позичкодавця від 20.11.2024 про розірвання договору № 20.0423-1/СО, користувачем майно не повернуто. Позивач посилається на підпункт 3.3.2. пункту 3.3. розділу 3 Договору № 20.0423-1/СО від 20.04.2023, підпункт 3.1.6. пункту 3.3. розділу 3 Договору, статті 526, 610, 611, 623 Цивільного кодексу України, статтю 224 Господарського кодексу України.
Позиція відповідача викладена у відзиві від 03.03.2025, запереченнях на відповідь на відзив від 10.03.2025 та полягає у незгоді з вимогами позивача. Відповідач просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на таке: - лист позивача від 20.11.2024 про розірвання договору № 20.0423-1/СО та повернення майна до 01.12.2024 відповідач не отримував, про наміри позивача повернути майно за договором відповідачу не було відомо; - відповідач не має заперечень щодо повернення майна; - умови договору не містять порядку передачі майна користувачем позичкодавцю; - в даному випадку відсутній факт порушення виконання зобов'язань за договором з боку відповідача, так і факт завдання збитків.
Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин.
20.04.2023 між Фізичною особою-підприємцем Рубцовою Оленою Валентинівною (позичкодавець, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Василенко Андрієм Сергійовичем укладено договір № 20.0423-1/СО безоплатного користування майном (позички), відповідно до п.1.1., якого позичкодавець передає в безоплатне тимчасове користування Користувачу майно з метою розміщення на ньому продукції торгової марки «PLATINUM» а останній зобов'язується повернути те саме майно.
Перелік, вартість та характеристики майна, що передається в користування за Договором, визначені в Додатку № 1 до Договору (пункт 1.2. Договору).
Згідно п. 2.1 підписання Договору засвідчує факт передачі Майна Позичкодавцем Користувачу.
Передача Майна в користування не тягне за собою виникнення у Користувача права власності на це Майно (п. 2.2. договору).
У разі припинення цього Договору Майно повертається Позичкодавцю. Майно вважається поверненим Позичкодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п. 2.3. договору).
В п. 3.1. договору сторони передбачили, що користувач зобов'язується: Використовувати Майно відповідно до його призначення та умов цього Договору з метою розміщення на ньому продукції торгової марки «PLATINUM». При розміщенні на майні продукції інших торгових марок, ніж передбаченої у пункті 1.1. цього Договору, при використанні майна не за призначенням, що фіксується представниками Позикодавця у відповідному Акті, Користувач зобов'язаний сплатити Позикодавцю штраф у розмірі 100% вартості переданого майна за кожний окремий випадок такого порушення (п. 3.1.1. договору). Забезпечити збереження Майна, запобігати його знищенню, пошкодженню і псуванню. Допускати в денний час, а при аваріях і в нічний час до майна, що передається в користування, представників Позичкодавця або самого Позичкодавця (п. 3.1.2. договору). Відповідати за шкоду, завдану Позичкодавцю (п. 3.1.3. договору). Не передавати без відома та згоди Позичкодавця Майно у користування іншим особам (п. 3.1.4. договору). В присутності Позичкодавця перевірити стан Майна у момент його приймання. У разі невиконання цього обов'язку буде вважатись, що Майно передане Користувачу в належному стані (п. 3.1.5. договору). У разі припинення Договору повернути Позичкодавцеві Майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в користування, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Наймодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) Майна (п. 3.1.6. договору). Утримувати Майно у відповідності до санітарно-технічних норм і вимог, правил протипожежної безпеки та правил експлуатації (п. 3.1.7. договору). Один раз на квартал надавати Позикодавцю фото переданого у користування майна з розміщеною на ньому продукцією торгової марки «PLATINUM» (п. 3.1.8. договору).
Згідно п.3.3.2 позичкодавець має право достроково забрати майно або його частину, попередивши про це Користувача за 10 (десять) календарних днів.
Згідно п.3.3.4 позичкодавець має право розірвати Договір достроково, попередивши про це Позичкодавця не менше ніж за три календарних дні.
За змістом п. 4.1. договору, за невиконання чи неналежне виконання умов цього Договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Згідно з пунктом 4.4. договору, у разі неповернення Майна у строк, втрати, знищення Майна або повернення Майна із суттєвими пошкодженнями або недоліками, Позичкодавець має право вимагати від Користувача стягнення збитків у розмірі вартості Майна, визначеної у Додатку № 1 до Договору.
Договір укладено строком на 2 роки з дня його підписання сторонами. При відсутності письмових заперечень з боку однієї із сторін, дія даного договору продовжується кожного разу на новий річний термін. Кожна зі сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі іншу сторону за три календарні дні (п.7.1. договору).
Договір підписано користувачем та позичкодавцем, скріплено печатками.
Згідно акту приймання-передачі майна (додаток до договору № 20.0423-1/СО безоплатного користування майном (позички) від 20.04.2023) позикодавець передав користувачу майно: стенд під мийки зі штучного каменю "ЛОФТ" у кількості 1 шт. (вартістю 19440,00 грн. за 1 шт.), стенд під гранітні мийки "ВЕЛИКИЙ" у кількості 1 шт. (вартістю 11813,00 грн. за 1 шт.), стенд під мийки "ЛОФТ" Наndmade у кількості 1 шт. (вартістю 19440,00 грн. за 1 шт.), стенд під гранітні мийки "ЯЛИНКА" у кількості 2 шт. (вартістю 5147,00 грн. за 1 шт.), стенд під змішувачі у кількості 1 шт. (вартістю 8370,00 грн. за 1 шт.), загальною вартістю 69357,00 (шістдесят дев'ять тисяч триста п'ятдесят сім грн 00 коп.) грн.
20.11.2024 позикодавець, Фізична особа-підприємць Рубцова Олена Валентинівна направила на адресу користувача Фізичної особи-підприємця Василенко Андрія Сергійовича лист №б/н від 20.11.2024 в якому повідомила про розірвання договору № 20.0423-1/СО безоплатного користування майном (позички) від 20.04.2023 та запропонувала у добровільному порядку повернути майно. В матеріалах справи містяться докази направлення листа на адресу відповідача: опис вкладення до цінного листа форми Ф.107, повідомлення про вручення цінного листа (без відповідної відмітки одержувача про вручення).
Невиконання позичальником обов'язку з повернення майна за договором № 20.0423-1/СО від 20.04.2023 стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки позивач не довів порушення відповідачем умов договору позички, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів обізнаності відповідача про розірвання договору та намір позивача повернути майно.
Правове обґрунтування і оцінка суду.
Суть спору полягає у спонуканні відповідача сплатити позивачу збитки в розмірі суми вартості переданого в користування майна за договором безоплатного користування майном (позички) №20.0423-1/СО від 20.04.2023, у зв'язку з неповерненням відповідачем майна.
Згідно приписів ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За змістом ст. 11 Цивільного кодексу, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписом ч. 1 ст. 628 ЦК У країни, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Щодо правової природи збитків суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками вказаний кодекс визначає: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з частиною першою статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (статті 614 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої та другої статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
В такий спосіб норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України визначають умови, склад і порядок застосування до суб'єкта господарювання такого виду господарських санкцій як відшкодування збитків.
Як зазначалось, відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі зазначаючи, що договір від 20.04.2023 було укладено на два роки, тобто до 20.04.2025, що лист позивача від 20.11.2024 про розірвання договору № 20.0423-1/СО та намір повернути майно до 01.12.2024 відповідач не отримував. Повідомив про відсутність заперечень щодо повернення майна.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Враховуючи зміст заперечень відповідача, за сукупністю положень статей 2, 13, 73, 76, 78 ГПК України, на позивача покладається обов'язок доведення належними та допустимими доказами факту порушення зобов'язання відповідачем - неналежного виконання умов договору № 20.0423-1/СО безоплатного користування майном (позички) від 20.04.2023 в частині повернення майна позичкодавцю.
При вирішенні спору суд враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір позички.
За змістом частин 1, 2 ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
За змістом ч. 3 ст. 827 ЦК України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу «Найм (оренда)».
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
У п. 3 ч. 2 ст. 833 ЦК України зазначено, що користувач зобов'язаний повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.
Згідно з ч. 2 ст. 834 ЦК України позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо: 1) у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому; 2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; 3) річ самочинно передана у користування іншій особі; 4) в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.
Відповідно до ч.1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Статтею 836 ЦК України передбачено, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.
Суд не погоджується з твердженням позивача, що відповідач порушив умови договору позички у зв'язку з неповерненням майна, з огляду на таке:
Як було встановлено судом, сторони договору позички узгодили, що позичкодавець має право розірвати договір достроково, попередивши про це позичкодавця не менше ніж за три календарних дні (п.3.3.4 договору). Позичкодавець має право достроково забрати майно або його частину, попередивши про це користувача за 10 (десять) календарних днів (п. 3.3.2 договору).
Частиною 2 статті 782 ЦК України передбачено, що у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
В розділі 2 договору позички № 20.0423-1/СО сторони узгодили «Умови передачі майна»: Підписання договору засвідчує факт передачі майна позичкодавцем користувачу (пункт 2.1.). Передача майна в користування не тягне за собою виникнення у користувача права власності на це майно (пункт 2.2.). У разі припинення цього договору майно повертається позичкодавцю. Майно вважається поверненим позичкодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (пункт 2.3.).
З аналізу розділу 2 «Умови передачі майна» та інших положень договору позички слідує, що сторони передбачили підписання сторонами акту приймання-передачі майна після припинення дії договору, проте не визначили порядок передачі майна - послідовність дій сторін для здійснення передачі майна користувачем позичкодавцю.
Суд враховує, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання.
Як встановлено судом, 20.11.2024 позивач направив на адресу відповідача лист №б/н від 20.11.2024 про розірвання договору позички № 20.0423-1/СО, в якому запропоновано користувачу у добровільному порядку повернути майно.
Докази направлення листа на адресу відповідача містяться матеріалах справи.
Водночас, матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу листа від 20.11.2024 про розірвання договору позички.
Відповідач, в свою чергу, заперечує обізнаність про намір позивача розірвати договір позички №20.0423-1/СО і повернути майно, та вказує, що лист про розірвання договору та повернення майна не отримував.
Позивач не надає інших доказів повідомлення або намагання повідомити відповідача про розірвання договору позички та намір повернути майно, як то в телефонному режимі, шляхом електронного листування, тощо.
Із суті договору № 20.0423-1/СО безоплатного користування майном (позички) від 20.04.2023 слідує, що позичкодавець усвідомлений про місцезнаходження майна, яке передано в користування відповідачу, проте матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем дій для повернення майна за місцем його знаходження/зберігання.
За змістом статей 13, 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З вище наведеного слідує, що позивач не надав належних доказів порушення відповідачем умов договору позички, невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення майна, оскільки матеріали справи не містять доказів обізнаності відповідача про намір позивача розірвати договір позички та повернути майно. Під час судового розгляду позивач не довів належними та допустимим доказами наявність підстав для стягнення з відповідача збитків на суму вартості майна позивача, внаслідок чого суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача в порядку, що передбачений ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 12, 13, 74, 76, 129, 236-241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Рубцової Олени Валентинівни, до відповідача Фізичної особи-підприємця Василенко Андрія Сергійовича, про відшкодування збитків на суму 69357,00 грн - відмовити повністю.
В судовому засіданні 25.04.2025 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.05.2025.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://dn.arbitr.gov.ua.
Суддя К.С. Харакоз