ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
30 квітня 2025 року Справа № 906/1125/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Черначук А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21 січня 2025 року у справі №906/1125/24 (суддя Машевська О.П.)
час та місце ухвалення рішення: 21 січня 2025 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 27 січня 2025 року
за позовом
Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель»
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія"
про стягнення 1 354 672 грн
за участю представників сторін:
від Позивача - Сідлецька А.М.;
від Відповідача - не з'явився.
Державне підприємство Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель» (надалі -Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 815882 грн неустойки у розмірі 0,1% та 538790 грн штраф у розмірі 7%.
В обгрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що 15 липня 2024 року був укладений Державний контракт №21/2-377-VDK-24 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення (надалі - Контракт; а.с. 12-19). За умовами пункту 4.1 Контракту сторони домовилися, що Відповідач зобов'язався поставити товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному у Специфікації. 15 липня 2024 року в Додатку №1 до Контракту в "Специфікації товарів" оборонного призначення, сторони визначили строки поставки товару у кількості 50 комплектів до 15 серпня 2024 року. Позивач доводить, що оскільки станом на 5 листопада 2024 року Відповідач не поставив Позивачу товар в строк, чим порушив умови Контракту, на підставі пункту 7.2 Контракту до Відповідача застосовано пеню у розмірі 0,1 % та штраф у розмірі 7%.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21 січня 2025 року в справі №906/1125/24 позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 815 882 грн пені; 538 790 грн штрафу. Також даним рішенням покладено на Відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 16 256 грн 06 коп..
При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у підпункті 1 пункту 7.2 Контракту сторони погодили, що у разі порушення строків поставки Товару з Відповідача стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Місцевим господарським судом встановлено, що останнім днем поставки Товару було 15 серпня 2024 року, з огляду на що суд визначив, що першим днем прострочення виконання грошового зобов'язання є 16 серпня 2024 року. Суд констатував, що Позивач нарахував пеню на суму 815 882 грн в розмірі 0,1% за період з 16 серпня 2024 року до 29 листопада 2024 року. Розрахунок пені є арифметично правильним, а відповідна позовна вимога обґрунтована. Крім того, суд першої інстанції вказав, що Позивач також нарахував штраф у розмірі 7% за формулою: 7 697 000 грн х 7% = 538 790 грн. Зазначив, що розрахунок штрафу є арифметично правильним, а позовна вимога обґрунтована.
Щодо клопотання Відповідача про зменшення розміру неустойки на 99,9%, то суд першої інстанції зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, констатував, що він на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Суд також наголосив, що при вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що у пункті 7.8 Контракту сторони погодили, що звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та що у пункті 7.9 Контракту Сторони погодили, що не вважаються форс-мажорними обставинами відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо, і така договірна умова відповідає статті 617 Цивільного кодексу України. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру неустойки як на 99,9%, так і на будь-який інший розмір, на який її може бути зменшено.
Не погоджуючи з рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області по справі № 906/1125/24 від 21 січня 2025 року в повному обсязі та постановити нове, яким позов задовольнити частково та зменшити розмір неустойки на 99,9%,
Апелянт зазначає, що Відповідач розуміючи всі наслідки несвоєчасного виконання умов укладеного Контракту із Позивачем, беручи до уваги складність виконання даного Контракту, що обумовлена відсутністю авансування, перешкоджання законній господарській діяльності з боку податкових органів, митних органів, правоохоронних органів, банків, ускладнений процес купівлі та постачання квадрокоптерів, постійну зміну логістичних шляхів, пошук різноманітних шляхів належного виконання умов Контракту, вжиття всіх необхідних заходів з метою недопущення порушення зобов'язання, просив суд взяти до уваги вище викладені обставини щодо обставин виконання умов Контракту та зменшити розмір неустойки, яка підлягає стягненню із Відповідача на користь Позивача. На переконання апелянта вищезазначені обставини не були належним чином дослідженні судом та не були враховані під час постановлення оскаржуваного рішення.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення місцевого господарського суду від 21 січня 2025 року та запропоновано Позивачу надати відзив на апеляційну скаргу.
Через підсистему «Електронний суд» від Позивача 24 березня 2025 року надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача в котрому Позивач просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. Позивач вказав, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво. Позивач вважає, що доводи Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть слугувати підставою для зменшення розміру штрафних, оскільки станом на момент укладення Контракту Відповідачу було достеменно відомо про обставини, на які він посилається, а тому мав врахувати ймовірне настання таких обставин при укладенні Контракту, в тому числі за умов поставки Товару з іноземної держави. Окрім того, Позивач констатував, що більшість судових справ з контрагентами Відповідача, на які він посилається у відзиві на позовну заяву, були ініційовані Відповідачем ще до укладення Контракту, що з його позиції свідчить про те, що на момент укладення Контракту Відповідач був обізнаний про такі процеси та зауважив, що за пунктом 4.1 Контракту Відповідач зобов'язався поставити Товар згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеному в Специфікації.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 квітня 2025 року справу №906/1125/24 призначено до розгляду на 30 квітня 2025 року на 14 год 00 хв..
Ухвалою апеляційного господарського суду від 28 квітня 2025 року заяву представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/1125/24 задоволено. Забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
В судове засідання від 30 квітня 2025 року представник Відповідача не з'явився.
З наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 7 квітня 2025 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
В той же час, згідно пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;
При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на все вищевказане, колегія суддів вважає за можливість розглянути справу за відсутності представника Відповідача за наявними у матеріалах справи доказами та з урахуванням доводів, що висвітлені в апеляційній скарзі Відповідачем.
В судовому засіданні від 30 квітня 2025 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник зазначив, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, і що особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення таких дій. Вважає, що доводи Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть слугувати підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки станом на момент укладення Контракту Відповідачу було достеменно відомо про обставини, на які він посилається, а тому мав врахувати ймовірне настання таких обставин при укладенні Контракту, в тому числі за умов поставки Товару з іноземної держави. Представник Позивача зауважив, що більшість судових справ з контрагентами Відповідача, на які він посилається в відзиві на позовну заяву, були ініційовані Відповідачем ще до укладення Контракту, а отже, на момент укладення Контракту Відповідач був обізнаний про такі процеси.
Заслухавши пояснення представника Позивача, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Відповідача на судове рішення слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15 липня 2024 року між Позивачем (як служба державного замовника щодо закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення, відповідно до постанови КМУ від 16 травня 2023 року №494 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель службою державного замовника") та Відповідачем укладений Державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №21/2-377-VDK-24 (а.с 12-20; надалі - Контракт).
У відповідності до пункту 1.1 Контракту, Відповідач зобов'язався поставити Позивачу з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари для потреб безпеки та оборони (далі - Товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та у Специфікації Товарів (Додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим Контрактом. Комплектність товару наведено в Додатку 2 до Контракту.
Водночас, пунктом 1.3 Контракту визначено, що сторони визнають та підтверджують, що укладення ними цього Контракту здійснюється в умовах воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2024 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (із змінами), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року №1275 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" (із змінами).
Відповідно до пункту 1.4 Контракту, якість, комплектність Товару мають відповідати умовам цього Контракту та вимогам нормативної (технічної) документації підприємства -виробника, і повинні забезпечувати експлуатацію такого Товару в повному обсязі відповідно до призначення.
Пунктом 1.5 Контракту визначено, що Відповідач гарантує, що Товар, який є предметом цього Контракту, на момент його передачі Позивачу та підписання сторонами Акту приймання-передачі Товару за Контрактом згідно з пунктом 2.6 Контракту, є новим (таким, що не був в експлуатації) та належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою (включаючи сплату обов'язкових платежів, зборів, податків, мита тощо), а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Вартість (ціна) Товару за цим Контрактом на момент його підписання зафіксована сторонами в Специфікації на підставі комерційної пропозиції Відповідача.
Відповідач підтверджує, що під час розрахунку вартості (ціни) Товару за цим Контрактом враховані всі податки і збори, інші витрати Відповідача, пов'язані з виконанням цього Контракту, а також прибуток Відповідача.
Відповідач несе відповідальність за формування комерційної пропозиції на постачання Товару, повноту та достовірність зазначених даних, у тому числі в частині розрахунку вартості (ціни) Товару.
Замовник не несе відповідальності за формування комерційної пропозиції на постачання Товару за цим Контрактом, повноту та достовірність зазначених у ній даних.
Загальна вартість (ціна) Товару за цим Контрактом становить 7 697 000 грн 00 коп..
Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом п'ятим пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Як визначено пунктом 2.2 Контракту, обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання визначаються шляхом укладання додаткової угоди до цього Контракту у встановленому законодавством порядку.
Вартість (ціна) Контракту не може бути збільшена щодо зобов'язань у частині прострочення строків постачання Товару з вини Відповідача.
Сторони дійшли спільної згоди, що оплата за поставлений Відповідачем Товар здійснюється Позивачем виключно з дати виникнення бюджетних зобов'язань у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань та фактичного надходження коштів Державного бюджету на рахунок Позивача.
Оплата Позивачем поставленого Товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Відповідача по факту поставки Товару впродовж 15 (п'ятнадцяти) банківських днів шляхом подання платіжної інструкції до ДКСУ, а у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування - протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати його надходження.
Оплата здійснюється на підставі належним чином оформленого Відповідачем рахунку на оплату, до якого додаються підписаний Сторонами Акт приймання-передачі Товару за Контрактом, Видаткова накладна, (за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунок Позивача).
Згідно пункту 2.7 Контракту, усі платіжні документи за Контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Відповідач надсилає Позивачу рахунок, видаткову накладну та Акт приймання-передачі Товару за Контрактом на оплату протягом 10 (десяти) календарних днів з дня поставки Товару.
В силу дії пункту 3.2 Контракту, Товар поставляється Відповідачем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року. Точне місце поставки буде повідомлено Позивачем для Відповідача не менш ніж за 3 (три) робочих дні до планової дати поставки. Сторони погодили, що Товар може поставлятися партіями. Розмір кожної партії Відповідач погоджує завчасно із Позивачем до початку відвантаження.
Про час відвантаження Товару Відповідач повідомляє Позивача за 10 (десять) календарних днів.
Датою виконання Відповідачем зобов'язань щодо поставки Товару є дата підписання Сторонами Акту приймання-передачі Товару за Контрактом.
Передача Товару від Відповідача Позивачу здійснюється на підставі належним чином оформленої довіреності, виданої уповноваженим представникам Сторін на підписання відповідних актів приймання-передачі Товару.
У відповідності до пункту 4.1 Контракту, Відповідач зобов'язався поставити Товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному в Специфікації.
Гарантійні зобов'язання, права та обов'язки сторін визначено у розділах 5-6 Контракту.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом Сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства та цього Контракту.
Пунктом 7.2 Контракту визначено, що у разі порушення строків поставки Товару з Відповідача стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Як визначено пунктом 7.7 Контракту, сторона не несе відповідальність за порушення Контракту, якщо воно сталося не з вини (умислу чи необережності). Сторона не несе відповідальності за порушення Контракту, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього Контракту.
У відповідності до пункту 7.8 Контракту, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.
Додатком №1 до Контракту Сторони підписали Специфікацію товарів, згідно якою здійснюється поставка: БПАК DЛ MAVIK 3T (THERMAL) в кількості 50 компл., код УКТЗЕД 8806221090, загальною вартістю (ціна) Товару без ПДВ - 7 697 000 грн. Строки поставки Товару - до 15 серпня 2024 року. Рік виробництва Товару - не раніше 2023 року (а.с. 20, зворот).
Додатком 2 до Контракту Сторони погодили комплектність Товару згідно наведеної номенклатури та кількості (а.с. 20).
18 липня 2024 року Сторони уклали Додаткову угоду №1 до Контракту згідно якої виклали пункт 2.2 Розділу 2 Контракту в новій редакції про те, що: загальна вартість (ціна) Товару за цим Контрактом становить 7 697 000 гривень 00 коп.; сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість; обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/11) у 2024 році становить 7 697 000 грн гривень 00 коп" (а.с. 22).
4 вересня 2024 року за вих. №11/2-10974 Позивач надіслав Відповідачу претензію з вимогою сплатити пеню за порушення строків поставки Товару на суму 146 243 грн (а.с. 52-53), відповіді на котру від Відповідача не отримав.
У зв'язку з порушенням Відповідачем умов Договору щодо своєчасної поставки товару. 7 листопада 2024 року Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Відповідача, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, 815 882 грн неустойки у розмірі 0,1% за період з 16 серпня 2024 року до 29 листопада 2024 року та 538 790 грн штрафу у розмірі 7%.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Положеннями статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Відповідно до статтей 12, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
В силу дії статті 173 Господарського кодексу України господарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов'язань і є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні приписи містяться в статті 629 Цивільного кодексу України.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, однобічна відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зважаючи на заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо зменшення нарахованих штрафних санкції з огляду на складну логістику поставки товару, фактичне виконання Контракту, фінансові складнощі Відповідача, специфіку товару, то апеляційний господарський суд зауважує наступне.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункти 8.20-8.21), від 1 червня 2021 року в справі № 910/12876/19).
Колегією враховується, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18 викладено правову позицію, відповідно до якої за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тому, як дійшла висновку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 у справі № 688/2908/16-ц, і до моменту укладення договору сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Принцип справедливості, добросовісності та розумності включає, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори (близький за змістом висновок, викладено у постанові від 19 травня 2020 року в справі № 910/719/19 Великої Палати Верховного Суду).
Як вбачається з матеріалів справи, Контракт укладено в умовах воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2024 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (із змінами) та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року №1275 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" (із змінами). З даного вбачається, що сторони укладаючи Контракт знали про воєнний стан, що по суті виключає підставність обгрунтування форс-мажору за Контрактом, саме з позиції настання вказаних обставин.
Підставою для укладання Контракту був запит на постачання товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою КПКВК 2101150 "Розвиток, закупівля, модернізація та ремонт озброєння, військової техніки, засобів та обладнання" для закупівлі Позивачем на 2024 рік, доведений Департаментом політики закупівель Міністерства оборони України листом від 7 червня 2024 року № 220/19/33/ДСК, результати проведення закупівлі (тендеру) із застосуванням рамкової угоди (ідентифікатор закупівлі UA-2024-06--26-010957-a) протоколом від 5 липня 2024 року №28 та листа Головного управління безпілотних систем Генерального штабу ЗСУ від 21 лютого 2024 року № 386/1063.
Суд наголошує, що у пункті 7.14 Контракту Сторони погодили, що усвідомлюють, що цей Контракт укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт його дії в Україні, не буде вважатися обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами)/ істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій/обставин (окупація території агресором, куди повинен поставитись товар тощо).
Як свідчить тлумачення статті 526 Цивільного кодексу України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
В той же час усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова ОП КЦС у складі ВС від 23 січня 2019 року в справі №355/385/17).
За Специфікацію товарів поставка мала бути здійснена: БПАК DЛ MAVIK 3T (THERMAL) в кількості 50 компл., код УКТЗЕД 8806221090, загальною вартістю (ціна) Товару без ПДВ - 7 697 000 грн у строк до 15 серпня 2024 року. Рік виробництва Товару - не раніше 2023 року (Додаток №1 до Державного контракту) (а.с. 20, зворот).
Тлумачення змісту поняття порушення зобов'язання не може бути таким, що призводитиме до неможливості притягнення боржника до відповідальності за відмову виконання останнього чи уникнення його виконання взагалі і ніколи за відсутності з його боку дії вольового характеру на кшталт повідомлення кредитора у письмовій формі про відмову від виконання зобов'язання.
Отже, якщо боржник не приступив до виконання зобов'язання він вчиняє протиправну бездіяльність, що виявляється в ухиленні від дій, які він повинен був здійснити в силу договору. Бездіяльність - це, як правило, пасивна поведінка, однак також вольова.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків.
Сплату неустойки (штрафу) та відшкодування збитків можливо охарактеризувати загальним поняттям "санкція" - визначена міра майнових чи інших невигідних для особи наслідків невиконання вимог закону та / або умов договору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
До моменту порушення зобов'язання боржником неустойка виконує функцію сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Щодо посилання Відповідача в апеляційній скарзі на конституційне тлумачення поняття "неустойки" згідно з яким остання має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, яку викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013. Це рішення КСУ ухвалено у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань“ відносно приписів Закону України «Про захист прав споживачів“ від 12 травня 1991 року № 1023-XII про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, і платником такої неустойки є фізична особа споживач. З врахуванням викладеного, Відповідач безпідставно посилається на це рішення КСУ у своїх запереченнях проти позову та мотивах клопотання про зменшення розміру неустойки на 99% .
Колегія апеляційного господарського суду також враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2024 року в справі №911/952/22, здійснюючи тлумачення статті 549 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України виснувала, що незалежно від того, які правовідносини урегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені. Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Проаналізувавши умови Контракту суд апеляційної інстанції констатує, що у підпункті 1 пункту 7.2 Контракту сторони погодили, що у разі порушення строків поставки Товару з Відповідача стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що останнім днем поставки Товару було 15 серпня 2024 року, тому першим днем прострочення виконання грошового зобов'язання є 16 серпня 2024 року.
З позовної заяви вбачається, що Позивач нарахував пеню на суму 815882 грн в розмірі 0,1% за період з 16 серпня 2024 року до 29 листопада 2024 року.
Перевіривши вказаний розрахунок пені колегія суду констатує, що він є арифметично правильним, а відтак відповідна позовна вимога є обгрунтована та підлягає задоволенню.
В той же час колегія суду зауважує, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України (схожий висновок викладено і в пункті 7.38 постанови ВПВС від 1 червня 2021 року в справі №910/12876/19).
Крім суми пені Позивач нарахував штраф у розмірі 7% за формулою: 7 697 000 грн х 7% = 538 790 грн.
Перевіривши даний розрахунок штрафу, судом встановлено, що він є арифметично правильним, а відтак і ця позовна вимога є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Що ж до доводів апеляційної скарги Відповідача про зменшення розміру неустойки на 99,9%, то колегія суду зауважує таке.
Судом апеляційної інстанції враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду наведений в постанові від 29 червня 2022 року в справі 3477/874/19 про те, що за змістом частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання, зокрема, для запобігання шкоди.
Таким чином, відсутність вини у невиконанні зобов'язання чи у простроченні виконання доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, за змістом статтей 614 та 617 Цивільного кодексу України вина особи, яка порушила зобов'язання презюмується.
Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року в справі №910/1895/20, від 18 жовтня 2022 року в справі №922/3174/21.
Одним із принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статті 13 ГПК України, який передбачає у частині другій вказаної статті обов'язок кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд сприяє учасникам процесу в реалізації ними прав, запобігає зловживанню правами та вживає заходи для виконання ними їхніх обов'язків( пункти 4, 5 частини п'ятої статті 13 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (така правова позиція наведена в постанові ВПВС від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21.
Велика Палата Верховного Суду висновує, що звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов'язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов'язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає боржник, зокрема, щодо вчинення боржником дій, які мають наслідком припинення зобов'язання, у випадку, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
Окрім того суд апеляційної інстанції також акцентує увагу на тому, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Поміж тим апеляційний господарський суд наголошує, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях щодо конкретних фактів, що мали місце в дійсності і поясненнях однієї зі сторін. Наведені мотиви суд кладе в основу висновку про те, що Відповідач зобов'язаний був довести належними та допустимими доказами всі ті обставини, на які він посилався у відзиві на позов як на підставу звільнення від відповідальності чи зменшення розміру такої відповідальності за порушення зобов'язання з поставки товару у строк до 15 серпня 2024 року.
Відповідач стверджує, що 26 квітня 2022 року на офіційному сайті виробника з'явилося повідомлення про зупинення комерційної діяльності у росії та Україні, що є також публічною інформацією та відразу поширилося на просторах Інтернету та в засобах масової інформації. Відповідно з квітня 2022 року офіційний імпорт квадрокоптерів до України було заборонено, а українським імпортерів було позбавлено ліцензії на продаж даного товару. Вважає, що українські компанії мали на складах запаси товару ввезені до прямої заборони, а враховуючи інтенсивність бойових дій першого року війни в Україні, запаси офіційних постачальників розійшлися дуже швидко.
В той же час, Відповідач такі твердження не підтвердив будь-яким засобом доказування. Окрім того, укладаючи 15 липня 2024 року Контракт з Позивачем Відповідач володів наведеною інформацією, та попри це, прийняв участь у тендерній закупівлі товарів оборонного призначення, що судом апеляційної інстанції оцінюється критично.
Відповідач також вказує, що з 1 вересня 2024 року Китай запровадив ще суворіші експортні обмеження, які торкнулися багатьох компонентів для дронів, включно з квадрокоптерами, карбоновими рамами, пропелерами навігаційними камерами, системами передачі даних того. Ці обмеження додали ще більших значних перешкод для українських імпортерів, ускладнюючи постачання необхідних матеріалів для БПЛА та самих квадрокоптерів.
Водночас, Відповідач і ці твердження також не підтвердив будь-яким засобом доказування. Апеляційний господарський суд при цьому враховує, що станом на 1 вересня 2024 зобов'язання з поставки товару вже мало бути виконаним належним чином.
Колегія суду звертає увагу, що у пункті 4.2 Контракту сторони погодили можливість в обґрунтованих коригувати випадках коригувати строки поставки товару не пізніше ніж за 5 календарних днів до закінчення строку дії Контракту шляхом внесення змін до цього Контракту на підставі письмового звернення Відповідача, яке Відповідач повинен надати не пізніше ніж за 15 календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в Специфікації, з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 7 Контракту.
Однак, з матеріалів справи вбачається. що Відповідач не скористався таким правом.
Також суд констатує, що Відповідач у апеляційній скарзі також наголошує на тому, що згідно пункту 2.6 Контракту оплата за товар здійснюється у формі післяплати, і що Відповідача повністю покладається обов'язок здійснювати виконання укладеного Контракту за кошти, отримані від здійснення господарської діяльності. Таким чином, відсутність авансування створює для постачальника низку фінансових та організаційних викликів, які ускладнюють виконання Контракту. Відповідач зауважує, що Позивач не надаючи відповідного фінансування, покладає на нього абсолютно всі ризики умов виконання Контракту: пошук та налагодження ділових відносин із "замаскованими" посередниками, формування логістичних шляхів, які максимально допоможуть уникнути конфіскації відповідного товару, формування власного фінансового резерву для своєчасної оплати товару тощо.
Враховуючи такі доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції звертає увагу Відповідача на те, що ним була погоджена умова пункту 2.6 Контракту та що у пункті 2.1 Контракту ним погоджено, що під час розрахунку вартості (ціни) товару враховані всі податки та збори, інші витрати Відповідача, пов'язані з виконанням цього Контракту, а також прибуток Відповідача.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що протягом 21 червня 2024 року, тобто до укладення Контракту, ним отримано 2 000 000 грн від ТОВ "Гудпак", які повернуто товариству до 14 листопада 2024 року.
Окрім того, 30 липня 2024 року Відповідач уклав договір поставки № 162/07 з ТОВ "ВНК Україна", на виконання якого сплатив 1 серпня 2024 року постачальнику 16 000 000 грн.
За встановлених обставин, доводи Відповідача про надмірне фінансове навантаження з виконання зобов'язання за Контрактом колегія суду оцінює як безпідставні.
Відповідач також у апеляційній скарзі зауважує, що з Позивачем у період з травня 2024 року по липень 2024 року укладено контракти на постачання квадрокоптерів загальною кількістю 950 комплексів. Станом на момент подачі відзиву поставлено 521 комплекс, тобто більшу половину від кількості погодженого у контрактах товару. Це свідчить про поступове виконання укладених контрактів, процес щодо яких затягується у зв'язку із вищеописаними подіями, які негативно відображаються на господарській діяльності Відповідача.
Проте як і в попередніх випадках, зазначені доводи також не підтверджені будь-яким засобом доказування.
Крім того, Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що стягнення штрафу є мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони, і що ніби-то стягнення неустойки у розмірі 1% є справедливим у відношенні до обох сторін договору та є стимулом для Відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов'язань (превентивна функція неустойки), а для Позивача достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання Відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схожі норми також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (схожі висновки викладено і в пункті 138 постанови ВПВС від 16 жовтня 2024 року в справі № 911/952/22).
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (пункт 142 постанови ВПВС від 16 жовтня 2024 року в справі № 911/952/22).
Колегією суду враховується і те, що Велика Палата Верховного Суду в пункті 146 постанови від 16 жовтня 2024 року в справі № 911/952/22 також розтлумачила, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
4 вересня 2024 року Позивач за вих. №11/2-10974 надіслав Відповідачу претензію з вимогою сплатити пеню за порушення строків поставки Товару на суму 146243 грн, однак відповіді на претензію Позивач не отримав, а вже 7 листопада 2024 року Позивач звернувся з цим позовом до суду.
У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Така правова позиція наведена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22).
При цьому, колегією суддів враховується, і те що під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
В той же час у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Таким чином, Відповідач, як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з Позивачем державний Контракт з метою подальшого використання визначеного у ньому товару Збройними Силами України, усвідомлював, що кінцевою датою строку поставки було 15 серпня 2024 року, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки, враховуючи ризики та інші об'єктивні чинники.
З огляду на все вищевстановлене, колегія суду відхиляє доводи Відповідача наведені в апеляційній скарзі про специфіку товару за Контрактом та про ніби-то ускладнену логістику, фінансові труднощі, блокування реєстрації податкових накладних через віднесення товариства до ризикових тощо. При цьому, колегія суду враховує, що Відповідач не подав будь-якого доказу вжиття заходів з поставки обумовленого товару в ході судового вирішення спору, тоді як у пункті 7.6 Контракту сторони погодили, що застосування штрафних санкцій їх сплата та відшкодування збитків не звільняють сторони від виконання ними зобов'язань за цим Контрактом в натурі, крім випадків, прямо передбачених законодавством та цим Контрактом.
У пункті 7.8 Контракту Сторони погодили, що звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Одночасно у пункті 7.9 Контракту Сторони погодили, що не вважаються форс-мажорними обставинами відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо, і така договірна умова відповідає статті 617 Цивільного кодексу України.
Також як встановлено вище у цій постанові на момент укладення Контракту вже діяв воєнний час, що вказує на те, що останній не може вважатися форс-мажорною обставиною.
З урахуванням наведеного, колегія суду не вбачає підстав для зменшення розміру неустойки як на 99,9%, так і на будь-який інший розмір, з огляду на що відмовляє в задоволенні клопотання Відповідача про зменшення штрафних санкцій.
З огляду на всі фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача 815882 грн неустойка у розмірі 0,1% за Контрактом та 538 790 грн штрафу в розмірі 7% за Контрактом.
Відповідно як вже вказано вище у цій постанові, апеляційним господарським судом повністю задоволено вказані позовні вимоги.
Відповідне рішення було прийняте і місцевим господарським судом, відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд лишає без змін оспорюване судове рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору та розподілу судових витрат (в тому числі на адвокатські послуги) судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21 січня 2025 року в справі №906/1125/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 21 січня 2025 року в справі №906/1125/24 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Відповідно до частини 1 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
5. Справу №906/1125/24 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови виготовлено 5 травня 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.