вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"29" квітня 2025 р. Справа№910/10264/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 29.04.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024
у справі №910/10264/24 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод Органік»
до Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
про стягнення 350 242,16 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод Органік» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач) про стягнення завданої шкоди у вигляді реальних збитків 300 242, 16 грн та моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з незаконними діями відповідача щодо відмови у реєстрації складених та поданих позивачем податкових накладних на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, контрагент позивача до 29.05.2023 не оплачував позивачу суму ПДВ в загальному розмірі 1 747 338, 52 грн за поставлений позивачем відповідачу товар за видатковими накладними, а позивач за час не сплати відповідачем суми ПДВ зобов'язаний був відповідно до умов кредитного договору укладеного з АТ «Райффайзен Банк Аваль» та додаткових угод до нього сплачувати відсотки з цієї суми. Сплату відсотків банку у загальному розмірі 300 242, 16 грн по не оплаченим контрагентом сумам ПДВ з 21 видаткової накладної за період не реєстрації відповідачем податкових накладних, позивач визначив як реальні збитки завдані незаконними рішеннями органу державної влади.
Внаслідок протиправних дій службових осіб відповідача, позивач зазначив, що порушив свої зобов'язання перед контрагентом за договорами поставки, що крайнє негативно вплинуло на його ділову репутацію як суб'єкта підприємницької діяльності, а також був на межі розірвання цих договорів поставки та повної відмови від оплати товару на суму в розмірі 10 484 031,18 грн. З огляду на вказане, позивач просив суд стягнути з відповідача 50 000,00 моральної шкоди.
Господарський суд міста Києва рішенням від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 позов задовольнив повністю. Стягнув з Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод Органік» 300 242,16 грн збитків, 50 000,00 грн моральної шкоди та 5 253,63 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку через неправомірні дії Державної податкової служби України з ухилення реєстрації ПН до 29.05.2023 контрагент позивача не здійснював оплату суми ПДВ з вартості поставленого товару у розмірі 1 747 338,52 грн по видатковим накладним, у той час як позивач зобов'язаний був належно виконувати умови кредитного договору та додаткових угод до нього, а саме сплачувати відсотки з цієї суми. Суд першої інстанції погодився з доводами позивача та наявністю всіх складових категорії збитків, завданих саме неправомірними рішеннями Державної податкової служби України, а тому позовні вимоги щодо стягнення реальних збитків на суму 300 242,16 грн задовольнив.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди, оскільки порушення особою зобов'язання призводить до приниження її ділової репутації. З огляду на що, позовні вимоги в частині стягнення 50 000,00 грн моральної шкоди також задоволені.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що за своєю правовою природою правочин, яким учасники господарської операції встановлюють відповідальність за ненадання зареєстрованої податкової накладної, порядок сплати штрафних санкцій, в частині, яка безпосередньо стосується майнового інтересу Покупця в отриманні права на податковий кредит з ПДВ, є правочином про порядок врегулювання шкоди, спричиненої порушенням цього інтересу. Встановлення сторонами такого правочину, пов'язані з утратою майнового інтересу покупця в отриманні права на податковий кредит з ПДВ, може мати зобов'язуючу дію для сторін правочину, однак не становить підстави для збільшення розміру відповідальності держави, коли втрата майнового інтересу була наслідком неправомірних рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу.
Також відповідач посилається на те, що звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду достатніх доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачеві принижень ділової репутації або понесення втрат немайнового характеру.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2025 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.01.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10264/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 до надходження матеріалів даної справи.
Матеріали справи №910/10264/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 13.02.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.02.2025 задовольнив клопотання та поновив Головному управлінню ДПС у м. Києві як відокремленому підрозділу Державної податкової служби України пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24. Зупинив дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 на час апеляційного провадження. Розгляд апеляційної скарги призначив на 01.04.2025 о 12 год. 45 хв.
Згідно відзиву позивача на апеляційну скаргу відповідача, позивач заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що відповідач у своїх доводах переконливо доказує той факт, що він взагалі не ознайомлений з матеріалами справи, позовною заявою та навіть рішенням суду першої інстанції, так як фактично повторює доводи по іншим справам, в яких предметом позовних заяв було стягнення з податкового органу сплаченого контрагенту штрафу за нереєстрацію податкової накладної, що було передбачено умовами укладеного сторонами договору. При цьому відповідач ігнорує той факт, що в даній справі є зовсім інший предмет позову через незаконні дії відповідача, що було підтверджено відповідним рішенням, що набрало законної сили. Позивач наголошує, що протягом всього строку оскарження таких дій та отримання відповідних рішень судів, зобов'язаний був сплачувати збільшені відсотки по кредиту банківській установі, при цьому контрагентом (покупцем) одразу ж після реєстрації податкових накладних було сплачено суму ПДВ на рахунок позивача.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.04.2025 продовжив строк розгляду справи №910/10264/24 та оголосив перерву до 29.04.2025 до 12 год. 10 хв.
Відповідач у судове засідання 29.04.2025 своїх представників не направив, про причини їх неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом доставлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 до його електронного кабінету.
Відповідно до пункту 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні 29.04.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.08.2020 між позивачем та Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк) було укладено кредитний договір №015/190-2/58 про Овердрафт « 90 Днів» для корпоративних клієнтів до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 010/14/462 від 01.10.2008 (далі - кредитний договір).
Ліміт кредитної операції 15 000 000, 00 грн та діє до 14.11.2020 (пункт 1.1. кредитного договору).
Згідно пункту 1.6. кредитного договору останній день строку дії ліміту Овердрафту 09.08.2021 (включно) або інший день погашення заборгованості, визначений кредитором при повідомленні позичальника про настання обставин дефолту та/або при настанні обставин, передбачених пунктом 5.7 Генерального договору.
Дата закінчення строку доступності Овердрафту 08.08.2021 або інший передостанній день останнього дня строку дії ліміту Овердрафту, або день скасування ліміту овердрафту, в залежності від того, яка дата настане раніше (пункт 1.7. кредитного договору).
Додатковою угодою від 19.12.2022 №015/190-2/58/7 до кредитного договору сторони дійшли згоди змінити умови Договору та викласти підпункти 1.6. та 1.7. в наступній редакції:
останній день строку дії ліміту Овердрафту 21.03.2023 (включно) або інший день погашення заборгованості, визначений кредитором при повідомленні позичальника про настання обставин дефолту та/або при настанні обставин, передбачених пунктом 5.7 Генерального договору;
дата закінчення строку доступності Овердрафту 20.02.2023 або інший передостанній день останнього дня строку дії ліміту Овердрафту, або день скасування ліміту овердрафту, в залежності від того, яка дата настане раніше.
Додатковою угодою від 10.05.2023 №015/190-2/58/10 до кредитного договору сторони дійшли згоди змінити умови Договору та викласти підпункти 1.6. та 1.7. в наступній редакції:
останній день строку дії ліміту Овердрафту 21.04.2024 (включно) або інший день погашення заборгованості, визначений кредитором при повідомленні позичальника про настання обставин дефолту та/або при настанні обставин, передбачених пунктом 5.7 Генерального договору;
дата закінчення строку доступності Овердрафту 20.05.2024 або інший передостанній день останнього дня строку дії ліміту Овердрафту, або день скасування ліміту овердрафту, в залежності від того, яка дата настане раніше.
Відповідно до пункту 1.5.2. кредитного договору протягом всього максимального строку безперервного дебетового сальдо розмір процентної ставки за користування Овердрафтом складає 12,0 % річних (крім випадку, визначеного пунктом 1.5.3. договору).
З 06.07.2021 згідно з додатковою угодою №015/190-2/58/2 до кредитного договору розмір процентної ставки став 11,0 % річних.
З 08.06.2022 згідно з додатковою угодою №015/190-2/58/4 до кредитного договору, розмір процентної ставки став 19,0 % річних.
З 19.07.2022 згідно з додатковою угодою №015/190-2/58/6 до кредитного договору, розмір процентної ставки став 20,0 % річних.
З 19.12.2022 згідно з додатковою угодою №015/190-2/58/7 до кредитного договору, розмір процентної ставки став 21,0 % річних.
З 09.05.2023 згідно з додатковою угодою №015/190-2/58/10 до кредитного договору, розмір процентної ставки став 20,0 % річних.
З укладеного позивачем 14.08.2020 з банком кредитного договору про овердрафт вбачається, що позивач отримав ліміт овердрафту обсягом 15 000 000, 00 грн для фінансування статутної діяльності (пункт 1.4. кредитного договору) із визначенням додатковими угодами про закінчення строку його доступності 20.05.2024 або інший передостанній день останнього дня строку дії ліміту Овердрафту, або день скасування ліміту овердрафту, в залежності від того, яка дата настане раніше.
Під час дії укладеного позивачем 14.08.2020 з банком кредитного договору, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод органік», як постачальником (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Вільмар Україна» (далі - контрагент, покупець) укладено договори поставки від 29.10.2021 № 500008223, від 25.11.2021 № 500008575, від 09.12.2021 № 500008784 (далі - договори поставки).
Відповідно до підпункту г) пункту 5.1. договорів поставки покупець здійснює оплату повної вартості прийнятого товару на поточний рахунок постачальника протягом трьох банківських днів за днем приймання покупцем товару за якістю та кількістю в місці поставки, а також отримання податкової накладної, складеної в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Згідно з пунктом 5.3. договорів поставки покупець має право притримати оплату суми ПДВ від вартості поставленого товару до моменту реєстрації постачальником податкової накладної в ЄРПН та дотримання всіх вимог пункту 10.5 договорів поставки.
Постачальник зобов'язується зареєструвати податкову накладну в порядку та в строки, встановлені Податковим кодексом України, з урахуванням особливостей, встановлених даними Договорами (пункт 10.5 договорів поставки).
Відповідно до пункту 10.5.2. договорів поставки у разі недотримання постачальником вимог чинного законодавства щодо оформлення та реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН у строки згідно чинного законодавства, та/або реєстрації таких податкових накладних в ЄРПН без підтвердження на реєстрацію в ЄРПН з боку Покупця, та/або відмови в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН та/або отримання Покупцем повідомлення податкового органу про проведення співставлення даних між Покупцем і Постачальником та/або виявлені розбіжності щодо Постачальника. Покупець в односторонньому порядку має право вирахувати суму ПДВ з сум, що підлягають сплаті Постачальнику за будь-яким договором між Покупцем та Постачальником, а якщо ці суми вже раніше були сплачені Покупцем - Постачальник зобов'язаний їх повернути Покупцю протягом 7 (семи) календарних днів з моменту направлення Покупцем відповідної вимоги Постачальнику.
За договорами поставки протягом грудня 2021 року позивачем було поставлено товар контрагенту на загальну суму 10 484 031,18 грн, у т.ч. ПДВ - 1 747 338,52 грн по видатковим накладним №642 від 09.12.2021, №643 від 09.12.2021, №646 від 10.12.2021, №647 від 11.12.2021, №648 від 12.12.2021, №649 від 13.12.2021, №653 від 14.12.2021, №662 від 15.12.2021, №663 від 17.12.2021, №664 від 18.12.2021, №665 від 19.12.2021, №667 від 20.12.2021, №668 від 21.12.2021, №671 від 22.12.2021, №672 від 23.12.2021, №673 від 24.12.2021, №674 від 25.12.2021, №675 від 26.12.2021, №680 від 29.12.2021, №681 від 30.12.2021, №682 від 30.12.2021 (далі - видаткові накладні).
Позивачем було складено та подано на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податкові накладні від 09.12.2021 №6; від 09.12.2021 №7; від 10.12.2021№8; від 11.12.2021 №9; від 12.12.2021 №10; від 13.12.2021 №12; від 14.12.2021 №18; від 15.12.2021 №19; від 17.12.2021 №24; від 18.12.2021 №26; від 19.12.2021 №27; від 20.12.2021 №28; від 21.12.2021 №29; від 22.12.2021 №30, від 23.12.2021 №31; від 24.12.2021 №34; від 25.12.2021 №35; від 26.12.2021 №36; від 29.12.2021 №44; від 30.12.2021 №45; від 30.12.2021 № 49 (далі - ПН) на загальну суму 10 484 031,18 грн у т.ч. ПДВ - 1 747 338,52 грн.
У відповідь на надіслання перелічених вище податкових накладних до ЄРПН позивачем протягом грудня 2021 року - січня 2022 року отримані квитанції про зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування з підстав відповідності платника податку пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку. Запропоновано платнику податків надати пояснення та копії документів, щодо підтвердження інформації, зазначеної у Податкових накладних для прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
Позивач протягом грудня 2021 року - січня 2022 року направляв до контролюючого органу Повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо кожної вище переліченої податкової накладної, реєстрацію яких зупинено (далі - «Повідомлення») з копіями документів на підтвердження інформації, зазначеної в Податкових накладних, а саме: копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, договорів поставок, оренди, переробки сировини, банківські виписки, акт виконаних робіт з переробки сировини; повідомлено, що закупівля насіння соняшнику здійснюється за кодом УКТ ЗЕД 1206 та переробка в продукцію (олія, макуха, лушпиння) за кодом УКТ ЗЕД 1512, 2306, 1404.
Відповідачем за результатами розгляду повідомлень позивача були прийняті рішення про відмову у реєстрації ПН в ЄРПН, а саме: рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 20.12.2021 №3545941/40504062; №3545942/40504062, №3545935/40504062, №3545937/40504062, №3545936/40504062; від 21.12.2021 №3552183/40504062, №3552182/40504062; від 25.01.2021, №3705446/40504062, №3705448/40504062, №3705456/40504062, №3705453/40504062, №3705459/40504062, №3705449/40504062, №3705455/40504062, №3705460/40504062 №3705454/40504062, №3705451/40504062, №3705447/40504062, №3705457/40504062, №3705452/40504062, №3705458/40504062.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2022 у справі №640/7192/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022, було визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 20.12.2021 №3545941/40504062; №3545942/40504062, №3545935/40504062, №3545937/40504062, №3545936/40504062; від 21.12.2021 №3552183/40504062, №3552182/40504062; від 25.01.2021, №3705446/40504062, №3705448/40504062, №3705456/40504062, №3705453/40504062, №3705459/40504062, №3705449/40504062, №3705455/40504062, №3705460/40504062 №3705454/40504062, №3705451/40504062, №3705447/40504062, №3705457/40504062, №3705452/40504062, №3705458/40504062. Зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод органік» від 09.12.2021 №6; від 09.12.2021 №7; від 10.12.2021 №8; від 11.12.2021 №9; від 12.12.2021 №10; від 13.12.2021 №12; від 14.12.2021 №18; від 15.12.2021 №19; від 17.12.2021 №24; від 18.12.2021 №26; від 19.12.2021 №27; від 20.12.2021 №28; від 21.12.2021 №29; від 22.12.2021 №30; від 23.12.2021 №31; від 24.12.2021 №34; від 25.12.2021 №35; від 26.12.2021 №36; від 29.12.2021 №44; від 30.12.2021 №45; від 30.12.2021 №49 датою їх фактичного надходження.
29.05.2023 ДПС України зареєструвала податкові накладні складені позивачем в ЄРПН, що підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями про реєстрацію ПН в ЄРПН.
Позивач зазначив, що через неправомірні дії відповідача з ухилення реєстрації ПН до 29.05.2023 контрагент не здійснював йому оплату сум ПДВ з вартості поставленого товару в розмірі 1 747 338,52 грн по видатковим накладним, у той час як позивач зобов'язаний був належно виконувати умови кредитного договору та додаткових угод до нього, а саме сплачувати відсотки з цієї суми відповідно до вказаного позивачем у позовній заяві розрахунку:
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №642 від 09.12.2021 на суму 111 525,28 грн з 11.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 19 799,56 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної № 643 від 09.12.2021 на суму 36 808,35 грн з 11.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 6 534,74 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної № 646 від 10.12.2021 на суму 40 775,02 грн з 14.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 7 202,10 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №647 від 11.12.2021 на суму 147 991,73 грн з 14.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 26 139,80 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної № 648 від 12.12.2021 на суму 74 958,37 грн з 14.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 13 239,91 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №649 від 13.12.2021 на суму 71 866,70 грн з 15.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 12 672,17 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №653 від 14.12.2021 на суму 32 929,18 грн з 15.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 5 796,44 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної № 662 від 15.12.2021 на суму 72 362,53 грн з 17.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 12 715,98 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №663 від 17.12.2021 на суму 73 208,37 грн з 21.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 12 776,36 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №664 від 18.12.2021 на суму 110 425,05 грн з 21.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 19 271,44 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №665 від 19.12.2021 на суму 112 554,22 грн з 21.12.2021 по 29.05.2023 у розмірі 19 643,02 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №667 від 20.12.2021 на суму 107 420,88 грн з 13.01.2022 по 29.05.2023 у розмірі 18 002,56 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №668 від 21.12.2021 на суму 1 10 454,22 грн з 13.01.2022 по 29.05.2023 у розмірі 18 510,92 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №671 від 22.12.2021 на суму 73 587,53 грн з 13.01.2022 по 29.05.2023 у розмірі 12 332,46 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №672 від 23.12.2021 на суму 104912,55 грн з 13.01.2022 по 29.05.2023 у розмірі 17 582,19 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №673 від 24.12.2021 на суму 179 987,58 грн з 13.01.2022 по 29.05.2023 у розмірі 30 163,95 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №674 від 25.12.2021 на суму 75 629,20 грн з 13.01.2022 по 29.05.2023 у розмірі 12 674,63 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №675 від 26.12.2021 на суму 35 408,35 грн з 13.01.2022 по 29.05.2023 у розмірі 5 934,05 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №680 від 29.12.2021 на суму 104 504,21 грн з 13.01.2022 по 29.05.2023 у розмірі 17 513,76 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №681 від 30.12.2021 на суму 35 408,35 грн з 13.01.2022 по 29.05.2023 у розмірі 5 934,05 грн;
- по не оплаченій сумі ПДВ видаткової накладної №682 від 30.12.2021 на суму 34 620,85 грн з 13.01.2022 по 29.05.2023 у розмірі 5 802,08 грн.
За зазначеним розрахунком, загальна сума сплачених відсотків через несвоєчасну реєстрацію відповідачем податкових накладних, які за твердженнями позивача є збитками, становить 300 242,16 грн.
Позивач зазначив, що 30.05.2023 відповідно до пунктів 5.1., 5.3., 10.5.2. договорів поставки контрагент доплатив ПДВ за поставлений товар (макуху) по видатковим накладним в загальному розмірі 1 747 338,52 грн.
Водночас, твердження позивача про доплату йому 30.05.2023 контрагентом притриманого ПДВ, на підставі пункту 5.3. договорів поставки за поставлений товар (макуху) по вище вказаним податковим накладним зареєстрованими відповідачем в ЄРПН 29.05.2023 не заслуговує на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки з доданих позивачем до позовної заяви платіжних інструкцій (т.1., а.с. 89-109) вбачається здійснення контрагентом позивача не здійснення оплати притриманих сум ПДВ, а здійснення оплати за макуху соняшникову за договорами поставки на підставі виставлених позивачем контрагенту рахунків з урахуванням нарахованого ПДВ відповідно до пункту 188.1. статті 188 та підпункту а) пункту 193.1. статті 193 Податкового кодексу України.
Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: 1) неправомірні дії цього органу; 2) наявність шкоди; 3) причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що збитки повинні бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до пункту 114.1 статті 114 ПК України особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб.
Шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб.
Стосовно висновку про неправомірність рішень, дій або бездіяльності контролюючого органу як умови деліктної відповідальності Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпункті 9.9 постанови від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20, та відзначає, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) контролюючого органу (його посадових (службових) осіб) не є необхідним для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).
Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.
Як вже було зазначено, однією з умов притягнення до відповідальності за статтями 1173, 1174 ЦК України є наявність шкоди. Лише за фактом завдання шкоди виникають підстави покласти цивільну відповідальність на державу, Автономну Республіку Крим чи орган місцевого самоврядування.
Суд першої інстанції, у межах даного господарського спору встановив, що позивач заявив до стягнення суму реальних збитків, яку розрахував як суму сплачених відсотків за кредитним договором, через несплату контрагентом сум ПДВ за договорами поставки, яке мало місце через ухилення відповідача від належного виконання обов'язку реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
З розрахунку позивача вбачається, що останній заявлену суму реальних збитків до стягнення з відповідача 300 242, 16 грн розрахував з посиланням на неоплачені суми ПДВ по 21 податковій накладній (у загальному розмірі 1 747 338,52 грн) з дня складення та подання на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних перелічені вище у даній справі до 29.05.2023 (дня реєстрації контролюючим органом ПН за рішенням окружного адміністративного суду).
В суді першої та апеляційної інстанції позивач наголошував, що його контрагент саме притримав сплату суми ПДВ в загальному розмірі 1 747 338,52 грн по видатковим накладним. Однак доказів оплати товару без ПДВ за наявними в матеріалах справи видатковими накладними позивачем до суду не надано.
У призначеннях платежів в платіжних інструкціях, наданих позивачем на підтвердження сплати його контрагентом 30.05.2023 притриманої суми ПДВ за видатковими накладними, вбачається, що контрагент оплачував макуху соняшникову згідно договорів поставки на певні суми, в тому числі і ПДВ із зазначених в цих платіжних інструкціях сум.
Надані платіжні інструкції підтверджують часткову оплату за поставлений товар, а не доплату ПДВ, який як вказує позивач його контрагент притримав, а отже можливо зробити висновок, що позивач не довів суду того, що його контрагент у відповідності до пункту 5.3 Договору притримав оплату ПДВ від вартості поставленого Товару від вартості поставленого товару до моменту реєстрації податкових накладних.
Щодо доводів позивача, що через несплату ПДВ його контрагентом йому довелось сплачувати відсотки відповідно до умов кредитного договору та додатків до нього слід зазначати наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №755/11648/15-ц (провадження №14-336цс18) вказано, що кредитний договір є результатом точної, досягнутої раніше сторонами домовленості в цивільному обігу про порядок взаємовідносин щодо надання та повернення грошових коштів, де перераховані всі права і обов'язки сторін, в тому числі чітко визначено його ціну, порядок розрахунків, терміни виконання умов й інші необхідні елементи, тобто породжує цивільно-правові наслідки для сторін.
Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом частин першої, другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
З пункту 1.4 кредитного договору від 14.08.2020 №015/190-2/58 про Овердрафт « 90 Днів» для корпоративних клієнтів до Генерального договору на здійснення кредитних операцій №010/14/462 від 01.10.2008 вбачається, що цільовим призначенням договору є фінансування статутної діяльності позивача з дотриманням вимог чинного законодавства України.
За приписами пунктів 1.5.1 та 1.5.2. кредитного договору (в редакції додаткової угоди №015/190-2/58/10) тип процентної ставки - фіксований.
Протягом всього максимального строку Безперервного дебетового сальдо розмір процентної ставки за користування Овердрафтом складає 12, 0 % річних, з 06.07.2021 згідно з додатковою угодою №015/190-2/58/2 до кредитного договору розмір процентної ставки за користування Овердрафтом складає 11,0 % річних, з 08.06.2022 згідно з додатковою угодою №015/190-2/58/4 до кредитного договору, розмір процентної ставки за користування Овердрафтом складає 19,0 % річних, з 19.07.2022 згідно з додатковою угодою №015/190-2/58/6 до кредитного договору, розмір процентної ставки за користування Овердрафтом складає 20,0 % річних, з 19.12.2022 згідно з додатковою угодою №015/190-2/58/7 до кредитного договору, розмір процентної ставки за користування Овердрафтом складає 21,0 % річних, з 09.05.2023 згідно з додатковою угодою №015/190-2/58/10 до кредитного договору, розмір процентної ставки за користування Овердрафтом складає 20,0 % річних (крім випадку визначеного пунктом 1.5.3 Договору).
Поточний рахунок, до якого встановлено Ліміт Овердрафту № НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» (пункт 1.8. кредитного договору).
Вищевикладене свідчить, що позивач отримав за кредитним договором від 14.08.2020 овердрафт для здійснення своєї статутної діяльності, за яким прийняв на себе зобов'язання по здійснення оплати процентів за користування кредитними коштами, а не у зв'язку з притримання ПДВ контрагентом за договорами поставки укладеними 29.10.2021, 25.11.2021 та 09.12.2021 через нездійснення відповідачем реєстрації податкових накладних.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачем не обґрунтовано, яким саме чином не реєстрація податкових накладних контролюючим органом та притримання контрагентом згідно умов договорів поставки сум ПДВ від вартості поставленого Товару до моменту реєстрації податкових накладних, зобов'язувало позивача сплачувати відсотки відповідно до умов кредитного договору №015/190-2/58 про Овердрафт « 90 Днів» для корпоративних клієнтів до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 010/14/462 від 01.10.2008 та додаткових угод до нього з притриманих контрагентом сум.
В матеріалах справи також відсутні будь-які докази сплати/списання позивачем сум відсотків Акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором, які ним заявлені до стягнення з відповідача, а також не доведено здійснення оплати відсотків за користування кредитними коштами у зв'язку з притриманням контрагентом сум ПДВ за товар поставлений за видатковими накладними.
Отже, в матеріалах справи відсутні докази того, що у зв'язку з незаконними діями відповідача щодо відмови у реєстрації складених та поданих позивачем на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних вищезазначених податкових накладних, позивач зобов'язаний був відповідно до умов кредитного договору, укладеного з АТ «Райффайзен Банк Аваль» та додаткових угод до нього сплачувати відсотки у загальному розмірі 300 242, 17 грн, а також те, що заявлена сума відсотків за кредитним договором пов'язана саме з неправомірними діями відповідача та не оплатою (притриманням) контрагентом сум ПДВ в загальному розмірі 1 747 338, 52 грн за поставлений позивачем товар за видатковими накладними.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що докази наявності понесених позивачем збитків в матеріалах справи відсутні, а сам розрахунок заявлений позивачем у позові не може бути кваліфікований як збитки, наявність причинно-наслідкового зв'язку між заявленою позивачем сумою у розмірі 300 424, 16 грн та протиправною поведінкою відповідача не доведена позивачем, оскільки зобов'язання позивача сплачувати відсотки за кредитним договором за наявними у даній справи доказами не пов'язане з відмовою відповідача у реєстрації податкових накладних та можливим притриманням контрагентом сум ПДВ за видатковими накладними.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача з несвоєчасної реєстрації вищевказаних податкових накладних та заявленими позивачем до стягнення з відповідача реальними збитками у розмірі 300 424, 16 грн, які, як ним зазначено у позові, виникли у нього внаслідок притримання контрагентом сум ПДВ за поставлений товар через не реєстрацію податкових накладних відповідачем та необхідність оплати відсотків за кредитним договором.
У постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Покладення на державу обов'язку з відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі внаслідок втрат, які a priori не були понесені такою особою (за відсутності першопричини - causa prima), не може вважатися законним.
Вказане є самостійною підставою для відмови в позові з огляду на відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доказуванню у спорах про відшкодування державою шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою чи службовою особою.
Отже, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, про наявність підстав для задоволення позовної вимоги позивача про стягнення реальних збитків у даній справі на суму 300 242, 16 грн.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн слід зазначити наступне.
Статтею 23 ЦК України, серед іншого, унормовано, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.
Релевантність цього визначення для врахування при розгляді судом спірних правовідносин із відшкодування шкоди підтверджується, зокрема, висновками щодо застосування цієї норми Закону у постановах Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 915/1375/20, від 06.10.2022 у справі № 910/18745/21, від 09.03.2023 у справі № 910/17451/21 і суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від такого тлумачення норми.
Зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.03.2024 у справі № 914/2253/23 зроблено висновки, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт приниження ділової репутації позивача, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Статтею 201 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини 1 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині.
Частиною першою статті 94 ЦК України передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Позивач вказав, що протиправні дії службових осіб відповідача призвели до порушення позивачем своїх зобов'язань перед контрагентом за договорами поставки, що крайнє негативно вплинуло на його ділову репутацію як суб'єкта підприємницької діяльності, а також був на межі розірвання цих договорів поставки та повної відмови від оплати товару на суму в розмірі 10 484 031,18 грн, однак на підтвердження факту приниження ділової репутації позивача останнім не додано жодного доказу, зокрема листувань з контрагентом, доказів, з яких можливо було б встановити намір контрагента про відмову від повної оплати товару та розірвання договорів поставки.
Інших доводів щодо наявності підстав для притягнення відповідача до відповідальності щодо стягнення з нього 50 000, 00 грн моральної шкоди позивачем не зазначено, а тому, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача, що позивачем не доведено суду доказів заподіяння позивачеві принижень ділової репутації та/або понесення втрат немайнового характеру.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц).
З матеріалів справи вбачається, що позивач не навів суду обґрунтування заявленого ним розрахунку моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, приниження ділової репутації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Судом апеляційної інстанції враховано і те, що позивачем не доведено суду, що стягнення з відповідача 50 000, 00 грн призведе до розумного задоволення потреб позивача.
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, позивачем не доведено факт приниження його ділової репутації у стосунках з контрагентом за договорами поставки внаслідок не реєстрації податкових накладних відповідачем, не надано доказів настання наслідків заподіяної відповідачем шкоди, обґрунтувань, з чого позивач виходив при оцінці заподіяної йому шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору щодо стягнення моральної шкоди.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповіді на доводи сторін, із застосування норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні відносини.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено усі інші, у тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21).
Згідно з пунктами б) та в) частини 4 статті 282 вказаного Кодексу у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки Північний апеляційний господарський суд за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача дійшов висновку про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 по суті спору у даній справі, то за правилами ГПК України розподіл судових витрат, зокрема і витрат на професійну правничу допомогу, має бути здійснений судом апеляційної інстанції у випадку скасування або зміни судового рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 у справі №910/10264/24 підлягає скасуванню незалежно від наведеної відповідачем у апеляційній скарзі підстави апеляційного оскарження. Подібного висновку щодо застосування норм процесуального права дійшов також Верховний Суд у постанові від 20.03.2025 у справі №910/17727/23.
Згідно частини 14 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покладаються на позивача відповідно до положень статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/10264/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 у справі №910/10264/24 скасувати.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод Органік» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 5, ЄДРПОУ 40504062) на користь Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ЄДРПОУ 44116011) 6 304, 40 грн (шість тисяч триста чотири гривні 40 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/10264/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 06.05.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська