Постанова від 06.05.2025 по справі 910/11038/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2025 р. Справа№ 910/11038/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.05.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 (повний текст складено і підписано 17.02.2025)

у справі № 910/11038/24 (суддя Є.В. Павленко)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про стягнення 1 465 465 188,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 1 387 694 525,55 грн. за отриману у період з лютого по червень 2024 року за договором про участь у балансуючому ринку в редакції наказу НЕК «Укренерго» від 20.10.2023 № 598, але неоплачену у повному обсязі електричну енергію для врегулювання небалансів, а також нарахованих за несвоєчасне виконання обов'язку по оплаті такої електричної енергії 3% річних в сумі 23 399 362,06 грн. та інфляційні втрати в сумі 54 371 300,88 грн.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- відсутні порушення відповідачем встановленого Законом України «Про ринок електричної енергії» спеціального порядку (алгоритму) проведення розрахунків на балансуючому ринку;

- прострочення виконання відповідного грошового зобов'язання виникло не з його вини, а в зв'язку з систематичним порушенням іншими учасниками балансуючого ринку своїх фінансових зобов'язань перед відповідачем, за наслідком чого поточний рахунок останнього зі спеціальним режимом використання не накопичує у достатній мірі коштів для належного проведення розрахунків;

- у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують направлення позивачем на адресу відповідача відповідних рахунків, у зв'язку з чим нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є необґрунтованим і безпідставним;

- розрахунки позивача спірних компенсаційних виплат містять помилки, зокрема, до періодів прострочення включено дати оплати відповідачем основної заборгованості, а також не надано обґрунтованого розрахунку інфляційних втрат із зазначенням застосованих помісячних індексів інфляції.

У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що:

- твердження відповідача про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, є необґрунтованими, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання;

- наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку із специфікою здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права. При цьому відповідач не позбавлений можливості здійснити перерахування на спеціальний рахунок коштів з інших своїх рахунків, зокрема з поточного рахунку, з метою належного виконання покладених на нього зобов'язань;

- направлення (надсилання, виставлення) рахунків на оплату учасникам ринку здійснюється через систему управління ринком адміністратором розрахунків (далі - АР), яким є сам відповідач у даній справі.

Також до вказаної відповіді на відзив позивач долучив докази направлення відповідачу підписаних з боку уповноважених осіб Товариства спірних рахунків (скріншоти з електронної пошти (Outlook), а також уточнений розрахунок заявлених до стягнення з відповідача компенсаційних виплат, а також просив долучити вказану відповідь на відзив до матеріалів справи та врахувати її зміст при ухваленні рішення.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зауважив на відсутності підстав для прийняття судом долучених позивачем до відповіді на відзив додаткових доказів

Крім того відповідач просив зменшити розмір заявлених позивачем 3 % річних на 80 % до суми 4 679 872,41 грн., а також відстрочити на один рік виконання рішення у разі задоволення позову проти нього.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/11038/24 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 1 387 694 525,55 грн. основної заборгованості, 54 371 300,88 грн. інфляційних втрат, 23 341 526,50 грн. 3 % річних та 847 806,54 грн. судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленої у період з лютого по червень 2024 року за договором про участь у балансуючому ринку в редакції наказу НЕК «Укренерго» від 20.10.2023 № 598, електричної енергії для врегулювання небалансів у визначеній позивачем сумі, а відтак позивач має право на стягнення як заборгованості, так і 3 % річних та інфляційних втрат.

При цьому суд першої інстанції, встановивши, що позивачем при розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат допущено помилки, а саме включено до загального періоду прострочення виконання грошового зобов'язання дати проведення часткових проплат за договором, та з огляду на вказане здійснив перерахунок заявлених до стягнення компенсаційних виплат за спірний період прострочення виконання зобов'язання відповідачем та встановивши, що заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат не перевищує обрахованої судом суми, задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за розрахунком позивача в сумі 54 371 300,88 грн., а 3 % річних - за розрахунком суду в сумі 23 341 526,50 грн.

Крім того, судом першої інстанції відхилено доводи відповідача:

- про відсутність його вини в простроченні виконання спірних зобов'язань так як оплата придбаної балансуючої електричної енергії здійснюється виключно з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання оператора системи передачі, з посиланням на те, що положення укладеного між сторонами договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом та умов про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку, а відтак у відповідача є можливість для належного виконання своїх грошових зобов'язань вносити кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, а ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором.

- щодо невірності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат з посиланням на дію правила заокруглення величини індексу інфляції до десяткового числа після коми (один знак після коми), про що писав Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, з посиланням на те, що норма ч. 2 ст. 625ЦК України не містить жодних приписів щодо порядку та методики обрахунку інфляційних втрат, у тому числі обмежень щодо заокруглення сукупного індексу інфляції до десяткового числа після коми, а відтак доводи Верховного Суду щодо порядку застосування арифметичних правил округлення при здійсненні обрахунку інфляційних втрат, викладені в постанові від 26 червня 2020 року в справі № 905/21/19, у розумінні імперативних приписів статті 326 ГПК України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не є висновками щодо застосування норм права та не можуть бути враховані судом першої інстанції у даній справі.

Суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення 3 % річних зазначивши, що:

- 3 % річних не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання;

- 3 % річних не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення ст.ст. 233, 551 ЦК України, на які посилався відповідач у відповідному клопотанні.

Також суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення зазначивши, що:

- покладені в основу заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду твердження фактично зводяться до його скрутного фінансового становища, проте згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 цього Кодексу і ст.193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання;

- не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого також негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією, і який також безпосередньо задіяний та відіграє важливу функцію в процесі безперебійного постачання електричної енергії споживачам в Україні;

- за таких обставин посилання відповідача на наявність в інших учасників балансуючого ринку значної заборгованості перед відповідачем та відсутність бюджетного фінансування на додаткову оплату нарахованих відповідачем компенсаційних виплат як на підстави для відстрочення виконання рішення суду, відхиляються;

- доказів реальної можливості виконати рішення суду у справі, за умови надання судом відстрочення його виконання, відповідачем суду також не надано.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/11038/24 в частині задоволення позову і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у позові.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, не доведено обставин, визнав встановленими обставини, що не були доведені, зробив висновки, що не відповідають встановленим обставинам справи, порушив норми процесуального права і неправильно застосував норми матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт постався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також зауважив на тому, що:

- рахунок-фактура не є створеним до моменту накладення електронного підпису, і лише після такого підписання (а отже, створення документа) він може бути надісланим відповідачу і враховуватись як підстава для перебігу строку оплати. При цьому позивач надав з рахунками роздруківки (які в додатку 6 до позову називає «протоколами підписання»), що створені за допомогою невідомого програмного забезпечення і стосуються невстановлених файлів. У цих роздруківках вказані дати підписання, що в низці випадків є більш пізніми, ніж заявлені позивачем у розрахунку дати надсилання рахунків. Це викликає сумнів щодо достовірності дат підписання або свідчить про необґрунтованість розрахунків позивача.

- враховуючи відсутність клопотань позивача про приєднання доказів і про поновлення пропущеного строку, недоведення поважних причин порушення (які би не залежали від самого позивача), відповідно до ч.8 ст.80 ГПК України додані до відповіді на відзив документи не могли бути прийняті судом до розгляду як докази. В свою чергу суд першої інстанції належним чином не обґрунтував, які саме причини вважає поважними і такими, що зробили неможливим подання доказів позивачем у встановлений строк чим порушив вимоги ст. 80 ГПК України;

- враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», відповідач позбавлений будь-якої можливості користуватись коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання або отримувати за рахунок цих коштів ту чи іншу вигоду, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і порядок та напрямки використання коштів з такого рахунку визначено законом, а відтак стягнення інфляційних втрат і 3% річних, які нараховуються за користування коштами, не є обґрунтованими, проте суд першої інстанції не врахував зазначені обставини ні при вирішення позовних вимог, ні при розгляді клопотання про зменшення розміру процентів річних;

- на сьогодні наявна судова практика по зменшенню 3% річних, у тому числі з урахуванням ситуації, яка склалась у електроенергетичній галузі в період воєнного стану;

- наявні підстави як для зменшення розміру 3 % річних, так і для відстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 справу № 910/11038/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/11038/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України, надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 27.03.2025 надав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № АУ-2097 від 25.03.2025 про сплату (доплату) 254 352,00 грн., тим самим вчасно усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/11038/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу призначено до розгляду на 29.04.2025 об 11 год. 10 хв., матеріали справи № 910/11038/24 витребувано з Господарського суду міста Києва.

03.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали цієї справи.

11.04.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з посиланням на те, що:

- апеляційна скарга відповідача дублює зміст його процесуального документу до суду першої інстанції (відзиву на позовну заяву), а доводи, викладені в ній, зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, які повно та всебічно були оцінені судом першої інстанції при винесенні рішення від 06.02.2025 у даній справі;

- відповідач, будучи одночасно АР (адміністратор розрахунків) та ОСП (оператор системи передач), перебуває одночасно в цілком різних самостійних статусах учасника ринку електричної енергії, має можливість не тільки отримувати рахунки та ознайомлюватись з їх змістом у момент виставлення (формування) таких рахунків, а й проводити розрахунки за ними;

- за змістом норм Правил ринку та умов спірного договору вбачається, що у випадку відсутності з боку ППБ (позивача) заперечень до інформації, що міститься у платіжному документі, про які ОСП повідомляється не пізніше 12:00 наступного робочого дня після виставлення рахунку, такий рахунок вважається погодженим та підлягає повній та своєчасній оплаті з боку відповідача (ОСП та АР одночасно). Оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка (п. 7.7.4 Правил ринку). Отже, платіжні документи на оплату виставляються автоматично у визначені Правилами ринку строки, так само і оплаті вони підлягають у строки, що передбачені Правилами ринку. В свою чергу, накладення підпису (ЕЦП) з боку позивача на рахунок, як на електронний документ, є датою завершення його створення як платіжного документу (у відповідності до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»), та додатково свідчить про погодженість (відсутність заперечень) між сторонами із сумами, зазначеними у рахунках за балансуючу електричну енергію, а відтак і наявності у ОСП обов'язку щодо повної та своєчасної їх оплати;

- відповідач, ставлячи під сумнів розрахунок позивача, не скористався ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції своїм правом на подання до суду контррозрахунку, а відтак твердження щодо некоректності розрахунків позивача є необґрунтованими;

- наявна в матеріалах справи (зокрема, у відповіді на відзив) інформація спростовує сумніви відповідача щодо достовірності дат підписання рахунків-фактур та підтверджує обґрунтованість розрахунків позивача;

- доводи відповідача про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, вже спростовувались об'єднаною палатою Верховного Суду, про що свідчить зміст постанови Верховного Суду у справі № 910/9374/21, правовий висновок якої був залишений без змін у постанові від 01.12.2023 у справі № 910/9216/22 за результатами розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання необхідності/відсутності необхідності відступлення від правового висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21. При цьому справа № 910/11038/24 та справа № 910/9374/21 є подібними, і не лише за складом учасників (в обох випадках позивачем є ПрАТ «Укргідроенерго», а відповідачем є НЕК «Укренерго»), а й за предметом позову, що полягає у стягненні заборгованості за договором про участь у балансуючому ринку від 26.04.2019 (в справі № 910/9374/21 предметом позову було стягнення заборгованості за цим же, що і в розглядуваній справі, договором, проте за інший період утворення заборгованості;

- вказані у заяві про відстрочку твердження відповідача не свідчать ані про винятковість, ані про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не можуть бути підставою для відстрочки виконання рішення суду, крім того, НЕК «Укренерго» регулярно стягує на свою користь 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання договорів. Слід зауважити і на тому, що на станом на квітень 2025 року у НЕК «Укренерго» перед позивачем існує значна заборгованість у розмірі майже 10 мільярдів грн.

Розпорядженням в. о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 № 09.1-08/1078/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11038/24 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 28.04.2025 по 11.05.2025 включно.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 справа № 910/11038/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/11038/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Кравчук Г.А.), розгляд апеляційної скарги призначено на 06.05.2025 об 11 год. 40 хв.

Станом на 06.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, представник третьої особи 2 залишив вирішення апеляційної скарги на розсуд суду.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище врегульовані Законом України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи передачі (надалі - ОСП) - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Частиною 2 ст. 52 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що на ОСП покладено функції адміністратора розрахунків (надалі - АР).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про ринок електричної енергії» АР забезпечує організацію роботи ринку електричної енергії відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку.

За положенням п. 5 ч. 3 ст. 52 Закону України «Про ринок електричної енергії» в Україні АР відповідно до правил ринку розраховує платежі за електричну енергію оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування, ціни небалансів електричної енергії, обсяги небалансів електричної енергії і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок. На балансуючому ринку оператором системи передачі здійснюються: 1) купівля та продаж електричної енергії для балансування обсягів попиту та пропозиції електричної енергії у межах поточної доби; 2) купівля та продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторін, відповідальних за баланс.

За положеннями пунктів 7, 12, 46, 89 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» балансуючий ринок електричної енергії - ринок, організований оператором системи передачі електричної енергії з метою забезпечення достатніх обсягів електричної потужності та енергії, необхідних для балансування в реальному часі обсягів виробництва та імпорту електричної енергії і споживання та експорту електричної енергії, врегулювання системних обмежень в об'єднаній енергетичній системі України, а також фінансового врегулювання небалансів електричної енергії; відповідальність за баланс - зобов'язання учасників ринку повідомляти і виконувати погодинні графіки електричної енергії відповідно до обсягів купленої та проданої електричної енергії та нести фінансову відповідальність за врегулювання небалансів; небаланс електричної енергії - розрахована відповідно до правил ринку для кожного розрахункового періоду різниця між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до правил ринку; сторона, відповідальна за баланс, - учасник ринку, зобов'язаний повідомляти та виконувати свої погодинні графіки електричної енергії (та/або балансуючої групи) відповідно до обсягів купленої та/або проданої електричної енергії та фінансово відповідальний перед оператором системи передачі за свої небаланси (та/або небаланси балансуючої групи).

Відповідно до ч. 3 ст. 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» для надання послуг з балансування учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку. Постачальники послуг з балансування реєструються адміністратором розрахунків у порядку, визначеному правилами ринку. Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (зі змінами) затверджені Правила ринку, якими визначено порядок реєстрації учасників ринку, порядок та вимоги до забезпечення виконання зобов'язань за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії, правила балансування, правила функціонування ринку допоміжних послуг, порядок проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг, порядок виставлення рахунків, порядок внесення змін до цих Правил, положення щодо функціонування ринку при виникненні надзвичайної ситуації в об'єднаній енергетичній системі України.

З урахуванням положень п. 1.1.4. Правил ринку, АР - адміністратор розрахунків (відповідач), ОСП - оператор системи передачі (відповідач), ППБ - постачальник послуг з балансування (позивач).

Позивач є виробником електричної енергії на підставі ліцензії, виданої згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), від 11.06.2019 № 1074.

З наявної в матеріалах справи копії повідомлення відповідача від 26.04.2019вих. № 01/15416 вбачається, що Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (яке вподальшому змінило своє найменування на НЕК «Укренерго») поставило до відома позивача про приєднання останнього (акцептування пропозиції від 16.04.2019 № 20-3/1673) до умов договору про участь у балансуючому ринку (далі Договір) та долучення до реєстру постачальників послуг з балансування (ідентифікатор договору - № 0422-04012, дата акцептування - 26.04.2019).

Зі змісту вказаного повідомлення вбачається, що з моменту акцептування письмової згоди Товариства на приєднання в порядку, встановленому Правилами ринку та Законом України «Про ринок електричної енергії», учасник ринку набуває всіх прав та зобов'язань за договором і несе відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами такого правочину.

Преамбулою до вказаної угоди визначено, що в розумінні умов договору НЕК «Укренерго» є ОСП, на якого, зокрема, покладені функції АР, позивач є ППБ.

У Договорі, в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин (у редакції наказу НЕК «Укренерго» від 20.10.2023 № 598) сторонами визначено наступне:

- це Договір є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору вцілому (п. 1.1);

- за цим Договором ППБ зобов'язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об'єднаної енергетичної системи України, а ОСП - продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил ринку (п. 1.2);

- загальна вартість цього Договору складається з суми придбаних і проданих обсягів електричної енергії на балансуючому ринку протягом строку дії цього правочину та відповідно до його умов. За підсумками місяця визначаються індикативні величини: середньозважені ціни балансуючої електричної енергії на завантаження та розвантаження за розрахунковий місяць (грн/МВт*год з точністю до дев'яти знаків після коми), які розраховуються шляхом ділення вартості балансуючої електричної енергії на завантаження і розвантаження на загальний обсяг балансуючої електричної енергії на завантаження і розвантаження відповідно (п. 2.1);

- розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії проводиться відповідно до Правил ринку (п. 2.2);

- виставлення рахунків та оплата платежів здійснюються відповідно до процедур та у строки, визначені Правилами ринку (п. 4.1);

- подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку. Якщо ППБ має заперечення до інформації, що міститься у платіжному документі, він повинен повідомити про це ОСП не пізніше 12:00 наступного робочого дня після виставлення рахунку. Наявність заперечень не є підставою для створення дебіторської заборгованості перед ОСП. ОСП формує й направляє акт купівлі-продажу (далі - акт) до ППБ не пізніше 13-го календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. Підписання акта відбувається в електронній формі (за допомогою системи, яка забезпечує функціонування електронного документообігу з накладанням КЕП (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено Законом), що забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та розміщений у мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/, або у паперовій формі шляхом підписання уповноваженою особою акта (у разі неможливості підпису в електронній формі). Сторонами має бути забезпечена можливість здійснення електронного документообігу шляхом реєстрації у системі, яка забезпечує функціонування електронного документообігу. Протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до ППБ акта останній розглядає та повертає ОСП один примірник акта, підписаного зі своєї сторони. Акт повинен бути підписаний сторонами в один і той самий спосіб. У разі незгоди з розрахунками ОСП відповідно до акта, ППБ протягом двох робочих днів надсилає ОСП обґрунтовані зауваження щодо цього акта й ініціює спір відповідно до норм чинного законодавства. До здійснення коригування обсяг і вартість електричної енергії визначається за даними, зазначеними в акті. Якщо ППБ протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до ППБ акта не ініціював спір та не направив до ОСП підписаний зі сторони ППБ примірник акта, останній вважається підписаним ППБ (п.п. 4.2-4.4);

- ОСП зобов'язується, серед іншого, здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату проданої ППБ балансуючої електричної енергії на умовах, визначених Правилами ринку та цим правочином (пп. 1 п. 5.4);

- даний договір може бути змінений ОСП в односторонньому порядку в разі внесення змін Регулятором до Типового договору про участь у балансуючому ринку, який є додатком 7 до Правил ринку. У такому випадку зміни до договору вносяться ОСП протягом 10 днів з дня набрання ними чинності. Договір зі змінами оприлюднюється на вебсайті ОСП. Якщо ППБ не ініціював розірвання цього договору протягом одного місяця з дати набрання чинності змінами, вважається, що він погодився зі зміненим договором (п. 10.1 Договору);

- цей Договір набирає чинності з моменту акцептування ОСП заяви-приєднання ПДП, про що ОСП повідомляє ПДП, і є чинним до 31 грудня поточного року включно, у якому була надана заява-приєднання. Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (п.п. 9.1-9.2).

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору позивачем у період з лютого 2024 року по червень 2024 року було продано, а відповідачем - куплено, балансуючу електричну енергію, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними КЕП сторін копіями актів: від 29.02.2024 № БР/24/02-0422, від 31.03.2024 БР/24/03-0422, від 30.04.2024 № БР/24/04-0422, від 31.05.2024 № БР/24/05-0422, від 30.06.2024 № БР/24/06-0422.

Згідно зі ст. 52 Закону України «Про ринок електричної енергії» АР забезпечує організацію роботи ринку електричної енергії відповідно до цього Закону, Правил ринку та Кодексу комерційного обліку. Функції АР покладаються на ОСП.

За ч. 7 ст. 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» за результатами роботи балансуючого ринку за відповідну добу на підставі даних ОСП та адміністратора комерційного обліку АР розраховує платежі ОСП та постачальників послуг з балансування за електричну енергію, ціни небалансу електричної енергії, а також обсяги небалансів електричної енергії учасників ринку, відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки у порядку, визначеному правилами ринку.

На виконання вищевказаних приписів законодавства відповідачем були сформовані та виставлені рахунки-фактури на загальну суму 5 337 645 792,07 грн., а саме: від 20.02.2024 № 1502202400264 - на суму 152 922 657,59 грн. з ПДВ, від 28.02.2024 № 2602202400257 - на суму 234 944 502,13 грн. з ПДВ, від 07.03.2024 № 0603202400258 - на суму 231 971 139,83 грн. з ПДВ, від 19.03.2024 № 1403202400254 - на суму 208 493 198,24 грн. з ПДВ, від 27.03.2024 № 2603202400012 - на суму 154 098 845,93 грн. з ПДВ, від 10.04.2024 № 0404202400253 - на суму 142 314 859,79 грн. з ПДВ, від 19.04.2024 № 1604202400031 - на суму 147 515 041,99 грн. з ПДВ, від 30.04.2024 № 2504202400251 - на суму 247 982 878,63 грн. з ПДВ, від 08.05.2024 № 0605202400250 - на суму 162 925 126,30 грн. з ПДВ, від 21.05.2024 № 1605202400245 - на суму 82 160 219,21 грн. з ПДВ, від 28.06.2024 № 2606202400014 - на суму 203 671 133,11 грн. з ПДВ та від 08.07.2024 № 0407202400244 - на суму 124 288 837,56 грн. Вказані рахунки були роздруковані позивачем з системи управління ринком, підписані та направлені для оплати відповідачу, як ОСП, на офіційну електронну адресу останнього, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами.

Однак, усупереч умовам укладеного між сторонами Договору, відповідач вказані рахунки оплатив частково на суму 3 949 951 266,52 грн., що підтверджується доданим до позовної заяви реєстром отриманих позивачем від відповідача платежів за період з 01.02.2024 по 04.09.2024, у зв'язку з цим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем на суму 1 387 694 525,55 грн.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 1 387 694 525,55 грн. 3% річних в сумі 23 399 362,06 грн. та інфляційні втрати в сумі 54 371 300,88 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором приєднання та стосується врегулювання небалансів електричної енергії.

Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 1.1.2 Правил ринку система управління ринком (надалі - СУР) - програмно-інформаційний комплекс, що включає низку підсистем, що забезпечують управління всіма необхідними базами даних, реєстрами та виконання розрахунків, що визначені цими Правилами.

Згідно з пунктами 1.11.1.-1.11.6 Правил ринку за допомогою СУР здійснюється управління процесами, зокрема проведенням необхідних розрахунків, реєстрацією ринкових даних і результатів діяльності на ринку електричної енергії згідно з цими Правилами. СУР забезпечує, зокрема, проведення розрахунків за небаланси електричної енергії. ОСП в якості відповідального оператора системи управління ринком вибирає, встановлює, експлуатує і підтримує систему відповідно до положень цих Правил. Система управління ринком повинна повністю відповідати операціям, передбаченим цими Правилами. ОСП забезпечує безперебійне функціонування системи управління ринком. Учасники ринку мають право на доступ до інформації, яка міститься в СУР та стосується їх безпосередньо.

АР надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, що створив АР щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком. Авторизація користувачів системи відбувається із застосуванням особистого кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (п. 1.11.8. Правил ринку).

Розділом VII Правил ринку врегульовано питання щодо виставлення рахунків та платежів, у тому числі розрахунки за балансуючу енергію та ДП (допоміжні послуги).

Відповідно до пункту 7.7.4. 7.2 розділу VII Правил ринку оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.

Водночас у п. 7.2.2 п. 7.2 розділу VII Правил ринку встановлено, що якщо за результатами місячного звіту ППБ має відбутись списання для АР (нарахування для ППБ), АР на четвертий робочий день з дня надсилання повідомлення про формування місячного звіту ППБ перераховує з рахунку зі спеціальним режимом використання ОСП кошти на рахунок ППБ відповідно до Акта купівлі-продажу балансуючої електричної енергії.

В свою чергу, за змістом п.п. 7.1.1-7.2.2 розділу VII Правил ринку :

- АР через CУР на четвертий робочий день після завершення декади формує декадний звіт ППБ та надсилає на електронну адресу ППБ повідомлення про формування декадного звіту ППБ;

- для формування місячного звіту ППБ, АКО на дев'ятий календарний день місяця, наступного за розрахунковим, надає АР сертифіковані дані комерційного обліку за розрахунковий місяць;

- АР через СУР на одинадцятий календарний день місяця, наступного за розрахунковим, формує місячний звіт ППБ та надсилає на електронну адресу ППБ повідомлення про формування місячного звіту ППБ;

- З урахуванням даних місячного звіту ППБ оформлюється Акт купівлі-продажу балансуючої електричної енергії у порядку, встановленому договором про участь у балансуючому ринку.

З огляду на приписи Правил ринку обов'язком щодо формування, надсилання платіжних документів та здійснення розрахунків між учасниками ринку (в даному випадку ОСП та ППБ) в Системі наділений саме АР, тобто відповідач.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що за змістом положень 7.1.1-7.2.2 розділу VII Правил ринку, яким встановлено, що у випадку, якщо за результатами місячного звіту ППБ має відбутись списання для АР (нарахування для ППБ), АР на четвертий робочий день з дня надсилання повідомлення про формування місячного звіту ППБ перераховує з рахунку зі спеціальним режимом використання ОСП кошти на рахунок ППБ відповідно до Акта купівлі-продажу балансуючої електричної енергії, направлення позивачем (ППБ) відповідачу (АР) рахунку для сплати таких сум фактично не вимагається, а єдиною умовою оплати таких сум є настання четверного дня з надсилання повідомлення про формування місячного звіту ППБ

Як встановлено вище, з матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору у позивачем у період з лютого 2024 року по червень 2024 року було продано, а відповідачем - куплено, балансуючу електричну енергію на загальну суму 5 337 645 792,07 грн. яку відповідачем було оплачено частково на суму 3 949 951 266,52 грн., у зв'язку з цим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем на суму 1 387 694 525,55 грн.

При цьому, суд першої інстанції цілком вірно не прийняв до уваги посилання відповідача на відсутність його вини в простроченні виконання спірних зобов'язань за вищевказаним правочином з посиланням на те, що оплата придбаної балансуючої електричної енергії здійснюється виключно з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання оператора системи передачі, з огляду на таке:

- ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання;

- відповідно до частини 1 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку;

- положення укладеного між сторонами Договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом та умов про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку;

- згідно з ч. 4 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, у яких виникли зобов'язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на: поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників; поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників; поточний рахунок оператора системи передачі. З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка;

- з наведеної статті Закону України «Про ринок електричної енергії» вбачається, що її зміст не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, а, навпаки, передбачає можливість відповідача для належного виконання своїх грошових зобов'язань вносити кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 08.06.2022 у справі №910/6636/21, від 02.03.2023у справі № 910/18611/21, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22;

- відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

- відсутність бюджетних асигнувань чи будь яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що, зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України».

Колегія суддів окремо зауважує на тому, що аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 предметом розгляду у якій були позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором, проте за електричну енергію, поставлену у інший період ніж той, стягнення за який заявлено у цій справі № 910/11038/24.

Колегія суддів зазначає про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розмір грошового зобов'язання за поставлену у спірний період електричну енергію має бути іншим, в той час як за змістом положень чинного законодавства саме відповідач належними та допустимими доказами має підтвердити ті обставини, на які він посилається, як на підставу свої заперечень проти позову.

При цьому, твердження відповідача про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 15.06.2022 у справі №910/6639/21, від 08.06.2022 у справі №910/6636/21, від 18.10.2022 у справі №910/6578/21 та постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно встановив, що відповідач не навів жодних обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення її від стягнення в судовому порядку спірних грошових коштів за договором та від відповідальності за порушення вказаного грошового зобов'язання.

За таких обставин колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 1 387 694 525,55 грн. підлягають задоволення у повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 23 399 362,06 грн. та інфляційні втрати в сумі 54 371 300,88 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленої у період з з лютого по червень 2024 року за Договором електричної енергії для врегулювання небалансів, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

Щодо посилань апелянта на те, що позивачем допущені помилки у розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів зазначає про таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при нарахуванні 3 % річних та інфляційних втрат допущено помилки, а саме до загального періоду прострочення виконання грошового зобов'язання включено дати проведення часткових проплат за Договором, проте день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання.

При цьому суд першої інстанції також цілком вірно відхилив доводи відповідача щодо невірності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат з посиланням на дію правила заокруглення величини індексу інфляції до десяткового числа після коми (один знак після коми), про що писав Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 року в справі № 905/21/19, зазначивши, що:

- Верховний Суд у вищевказаній постанові в контексті порядку застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України дійшов висновку про те, що: величина приросту індексу споживчих цін має заокруглюватися до десяткового числа після коми; при обчисленні інфляційних збитків за наступний період до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період;

- норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не містить жодних приписів щодо порядку та методики обрахунку інфляційних втрат, у тому числі обмежень щодо заокруглення сукупного індексу інфляції до десяткового числа після коми, а відтак роздуми та міркування Верховного Суду щодо порядку застосування арифметичних правил округлення при здійсненні обрахунку інфляційних втрат, викладені в постанові від 26.06.2020 в справі № 905/21/19, у розумінні імперативних приписів статті 326 ГПК України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не є висновками щодо застосування норм права, а відтак не можуть бути враховані судом першої інстанції у даній справі.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за спірний період прострочення виконання зобов'язання відповідачем, встановив, що заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат не перевищує обрахованої судом суми, з огляду на що задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за розрахунком позивача в сумі 54 371 300,88 грн., а 3 % річних - за розрахунком суду в сумі 23 341 526,50 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

З вказаного приводу колегія суддів вважає додатково зазначити про те, що:

- згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладений у постанові від 11.07.2023 у справі №903/486/22 з урахуванням останніх правових позицій, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, що також має місце у справі, що розглядається, інфляційна складова за певний місяць враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (час прострочення у неповному місяці більше 15 днів - за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (15 днів) - за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується;

- у спірних правовідносинах включення до позивачем до загального періоду прострочення виконання грошового зобов'язання включено дня у який відповідачем було проведено часткове погашення заборгованості фактично не впливає на розмір інфляційних втрат, адже такі проплати на початку (до 15 числа) відповідних місяців, а відтак інфляційні втрати за такі місяці позивачем розраховувались вже з врахуванням таких проплат.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 910/11038/24 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 910/11038/24 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Колегія суддів зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

В ухвалі від 18.12.2024 у справі №922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України та заначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.

Отже, колегія суддів зазначає про те, що суд за певних обставин може зменшувати розмір і процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

У обґрунтування наявності підстав для зменшення 3 % річних відповідач послався на наступне:

- він як ОСП виконує функції адміністратора розрахунків (юридичної особи, яка забезпечує організацію проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг) та адміністратора комерційного обліку (юридичної особи, яка забезпечує організацію та адміністрування комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії, а також виконує функції центральної агрегації даних комерційного обліку);

- при цьому укладення Договору було наслідком виконання відповідачем імперативних вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил ринку;

- відповідач не отримує прибутку від виконання функцій адміністратора розрахунків, у тому числі виконання Договору з позивачем, а лише здійснює оплату за балансуючу електричну енергію за рахунок і в межах надходжень від постачальників послуг з балансування і сторін, відповідальних за баланс, на рахунок зі спеціальним режимом використання і таку діяльність відповідача як адміністратора розрахунків не можна розглядати як підприємництво, тобто діяльність, що здійснюється суб'єктом господарювання на власний ризик з метою отримання прибутку (ст. 42-44 ГК України);

- при цьому відповідач не отримує жодного бюджетного фінансування на виконання функцій адміністратора розрахунків;

- станом на сьогодні, у зв'язку із здійсненням збройної агресії проти України, запроваджено воєнний стан, а збройна агресія спричинила тяжкі наслідки для країни і погіршила фінансовий стан відповідача, скоротила надходження коштів, зокрема від учасників балансуючого ринку за отриману ними електричну енергію;

- сплата коштів учасникам балансуючого ринку здійснюється відповідачем регулярно у межах доступної на поточному рахунку із спеціальним режимом використання суми коштів згідно з положеннями законодавства на недискримінаційній основі, у тому числі позивачу та іншим ППБ, перед якими існують зобов'язання у розрахунковому періоді;

- у матеріалах справи відсутні будь-які докази завдання відповідачем збитків позивачу;

- відповідач як ОСП забезпечує: баланс виробництва і споживання електроенергії і потужності в енергосистемі в режимі реального часу; експлуатацію та розвиток магістральних і міждержавних електромереж; паралельну роботу енергосистеми України з енергосистемами сусідніх країни; технічну можливість експорту/імпорту електроенергії до/з 4-х країн Євросоюзу та сусідніх країн;

- на сьогодні численні пошкодження об'єктів об'єднаної енергетичної системи України внаслідок бойових дій та терористичних актів держави-агресора вимагають додаткових витрат відповідача для аварійних ремонтних робіт і відновлення енергопостачання, що є критично важливим для національної безпеки і життєзабезпечення населення;

- з осені 2022 року відбуваються масовані ракетні удари по енергетичній інфраструктурі України, що призвело до вкрай тяжких наслідків. Об'єкти НЕК «Укренерго» зазнають масштабних пошкоджень та підлягають відновленню, що потребує значних фінансових витрат;

- першочерговим завданням відповідача є забезпечення безперебійного електрозабезпечення в Україні, а відтак відновлення енергетичної інфраструктури є пріоритетом серед інших зобов'язань;

- наведені вище обставини вкрай негативно вплинули і на фінансовий стан відповідача. З об'єктивних причин (у т.ч. вплив законодавчих обмежень та обставин воєнного часу) протягом тривалого часу відповідач отримував збитки, у тому числі в 2022-2023 рр.: чистий збиток за 2022 рік склав понад 6 млрд грн, за 2023 р. - понад 590 млн. грн. за 9 місяців 2024 року - ще понад 17 млрд грн.. На кінець 2023 року непокритий збиток склав понад 23 мільярдів гривень; а також зросла заборгованість, зокрема довгострокові кредити банків та інші довгострокові зобов'язання складають понад 47 мільярдів грн, поточна кредиторська заборгованість понад 56 мільярдів гривень;

- за таких обставин, стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат у надзвичайно тяжких умовах воєнного часу ще більше поглибило би кризу неплатежів на ринку електричної енергії та призвело би до недоотримання багатьма учасниками ринку коштів за електричну енергію.

Аналогічні доводи наведені відповідачем і в апеляційній скарзі.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке

Як позивач, та і відповідач є учасниками ринку електричної енергії та, у однаковій мірі потерпають від масованих ракетних ударів по енергетичній інфраструктурі України, які призводять до вкрай тяжких наслідків. Так само однаковою мірою пріоритетом діяльності як позивача, так і відповідача є забезпечення безперебійного електрозабезпечення в Україні, що обумовлює необхідність несення витрат на відновлення пошкодженої енергетичної інфраструктури.

В свою чергу відповідачем не надано доказів того, що витрати, які він поніс через масовані ракетні удари по енергетичній інфраструктурі України та, відповідно, витрати, які він має нести з огляду на відновлення таких об'єктів є більшими, ніж несе позивач.

При цьому військова агресія безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників ринку електричної енергії, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення 3 % річних, адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.

Такою підставою не є і відсутність у відповідача прибутку. В свою чергу, звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунків відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розміру дійсних майнових втрат, яких він зазнав, тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру 3 % річних відсутні. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо поданого відповідачем клопотання про відстрочення виконання рішення, в якому відповідач просив відстрочити виконання рішення на один рік, колегія суддів зазначає про таке.

За змістом положень ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до приписів ст. 331 ГПК України:

- за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (ч. 1);

- підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3);

- вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4);

- розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».

У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Як слідує з матеріалів справи підставою для відстрочення виконання рішення суду відповідач, серед іншого, визначає те, що:

- на нього законодавством покладено спеціальні обов'язки, а саме виконання функції оператора системи передачі та адміністратора розрахунків;

- недостатність коштів для розрахунку з учасниками ринку пов'язана виключно із порушенням фінансової дисципліни учасників ринку електричної енергії, що спричиняє недостатність коштів у відповідача;

- затверджена НКРЕКП структура тарифів на його послуги, яка на сьогодні не включає витрати на виплату коштів постачальникам послуг з балансування, у тому числі позивачу, за балансуючу електроенергію, що це перешкоджає виконанню рішення суду у справі № 910/11038/24;

- невідкладне стягнення з відповідача великих страт, джерела покриття яких не передбачені, дестабілізує його діяльність т поставить під загрозу нормальну діяльність критичної інфраструктури України;

- численні пошкодження об'єктів об'єднаної енергетичної системи України внаслідок бойових дій та терористичних актів країни-агресора вимагають додаткових витрат відповідача для аварійних ремонтних робіт і відновлення енергопостачання, що є критично важливим, для національної безпеки та життєзабезпечення діяльності населення;

- протягом тривалого часу відповідач отримував збитки.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення зазначивши, що:

- покладені в основу заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду твердження фактично зводяться до його скрутного фінансового становища;

- згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання;

- ч. 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, що свідчить про те, що посилання відповідача на наявність в інших учасників балансуючого ринку значної заборгованості перед відповідачем та відсутність бюджетного фінансування на додаткову оплату нарахованих відповідачем компенсаційних виплат як на підстави для відстрочення виконання рішення суду, відхиляються;

Колегія суддів додатково зауважує на тому, що:

- доводам відповідача щодо пошкодження об'єктів об'єднаної енергетичної системи України колегією суддів вже надано оцінку;

- відносини сторін як учасників ринку електричної енергії обумовлені також самою специфікою спірної послуги, забезпечення якою становить загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку електричної енергії, а подальше зволікання у розрахунках ставить під загрозу можливість повноцінного виконання такої послуги;

Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції за відсутності підстав поновив позивачу строк для подання додаткових документів колегія суддів вважає помилковими та зауважує на наступному

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Слід окремо зауважити на наступному.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

В свою чергу за змістом положень ч. 3 ст. 277 ЦК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, за змістом положень чинного ГПК України не всі порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду, а лише ті, які призвели до неправильного вирішення справи або ті, які визначені ч. 3 ст. 277 ЦК України, проте поновлення процесуального строку без поважних причини не віднесено до порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а вказане фактично не вплинуло на вірне вирішення судом першої інстанції спору сторін по суті.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/11038/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/11038/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/11038/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 06.05.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

Г.А. Кравчук

Попередній документ

127110280

Наступний документ

127110282

Інформація про рішення:

№ рішення:	127110281
№ справи:	910/11038/24
Дата рішення:	06.05.2025
Дата публікації:	07.05.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (14.10.2025)
Дата надходження:	21.08.2025
Предмет позову:	стягнення 1 465 465 188,49 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

17.10.2024 10:40	Господарський суд міста Києва
12.12.2024 09:20	Господарський суд міста Києва
09.01.2025 12:40	Господарський суд міста Києва
06.02.2025 11:00	Господарський суд міста Києва
29.04.2025 11:10	Північний апеляційний господарський суд
06.05.2025 11:40	Північний апеляційний господарський суд
13.08.2025 12:00	Касаційний господарський суд
23.09.2025 10:30	Господарський суд міста Києва
14.10.2025 10:30	Господарський суд міста Києва