вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" травня 2025 р. Справа№ 911/3107/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Кравчука Г.А.
Хрипуна О.О.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.05.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Державного закладу «Дитячий оздоровчий табір «Каштан» НТК «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона «Національної академії наук України»
на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 (повний текст складено і підписано 03.02.2025)
у справі № 911/3107/23 (суддя Грабець С.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут»
до Державного закладу «Дитячий оздоровчий табір «Каштан» НТК «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона «Національної академії наук України»
про стягнення заборгованості
Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 161 024,96 грн. за поставлений у період з січня по листопад 2022 року за договором постачання природного газу для потреб не побутових споживачів № №41СВ417-2352-21 від 29.12.2021, але неоплачений природній газ, а також пені в сумі 258 647,92 грн., 3 % річних в сумі 47 884,58 грн., інфляційних втрат в сумі 202 129,54 грн. штрафу за перевищений обсяг газу в суму 98 375,37 грн., нарахованого за п. 6.2.2 спірного договору та штрафу за недовикористаний обсяг природного газу в сумі 92 176,31 грн., нарахованого за п. 6.2.3 спірного договору
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що позивач не є власником чи користувачем газопроводів, що свідчить про відсутність у позивача можливості постачання природного газу, а також на те, що діяльність позивача є шахрайськими діями.
Також, як вказано судом першої інстанції у рішенні, відповідач заперечив проти нарахування пені та штрафів, пославшись на настання форс-мажорних обставин, що виникли, у зв'язку із введенням на території України воєнного стану, з огляду на збройну агресію, а також на те, що постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» №206 від 05.03.2022 нарахування штрафних санкцій заборонене.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі № 911/3107/23, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03.02.2025, позов задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 1 161 024,96 грн. боргу, 47 884,58 грн. 3 % річних, 202 129,54 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 258 647,92 грн. пені, 93 375,37 грн. штрафу, відповідно до п. 6.2.2. договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41СВ417-2352-21 від 29.12.2021, 92 176,31 грн. штрафу, згідно з п. 6.2.3. договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41СВ417-2352-21 від 29.12.2021, 27 903,58 грн. витрат на сплату судового збору.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого у період з січня по листопад 2022 року за договором постачання природного газу для потреб не побутових споживачів № №41СВ417-2352-21 від 29.12.2021 природного газу, зауваживши на тому, що у судовому засіданні 15.01.2025 представник відповідача проти факту отримання природного газу не заперечував та на тому, що документів, що підтверджували б надання відповідачем обґрунтованої відмови від підписання актів, підтверджували б оплату боргу перед позивачем у повному обсязі або спростовували б доводи представника позивача, представник відповідача суду не подав, з огляду на що позивач має право на стягнення як вартості такого газу, так і нарахованих відповідно до умов спірного договору та положень ст. 625 ЦК України пені, штрафів 3 % річних та інфляційних втрат.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що ч. 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а документи, що підтверджували б наявність судового рішення про визнання недійсним договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41СВ417-2352-21 від 29.12.2021, представник відповідача суду не подав.
Також суд першої інстанції визнав безпідставними посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» №206 від 05.03.2022 якою заборонено, зокрема, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, вказавши, що дія вказаної постанови не поширюється на договори поставки природного газу для потреб непобутових споживачів.
Суд першої інстанції здійснив перерахунок сум пені, штрафів 3 % річних та інфляційних втрат та встановив, що:
- обґрунтованими є розміри пені в сумі 258 647,92 грн., штрафу, відповідно до п. 6.2.2. спірного договору в сумі 98 375,37 грн., штрафу, згідно з п. 6.2.3. спірного договору в сумі 92 176,31 грн. та 3 % річних в сумі 47 884,58 грн. (тобто у сумах, які заявлені позивачем до стягнення - примітка суду);
- обґрунтованим є розмір інфляційних втрат в сумі 220 101,38 грн. (тобто в сумі більшій, ніж заявлена позивачем до стягнення - примітка суду).
При цьому, суд першої інстанції, врахувавши, що згідно з ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за розрахунком позивача.
Не погоджуючись із рішенням Державний заклад «Дитячий оздоровчий табір «Каштан» НТК «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона «Національної академії наук України» звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі № 911/3107/23 у зв'язку з незаконною юридичною діяльністю.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що типовий договір розподілу природного газу не відповідає законодавству та є нікчемним.
До апеляційної скарги апелянтом додано незасвідчену копію укладеного між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Публічним акціонерним товариством «Київоблгаз» договору про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлено від його основного виробництва № 31/24 від 22.11.2012.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 апеляційна скарга у справі № 911/3107/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Гончаров С.А.
21.02.2025 до суду від відповідача надійшла заява, в додатках до якої містяться докази надсилання копії апеляційної скарги позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 апеляційну скаргу Державного закладу «Дитячий оздоровчий табір «Каштан» НТК «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона «Національної академії наук України» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі № 911/3107/23 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
03.03.2025 до суду від відповідача надійшла заява до якої додано платіжну інструкцію № 9 від 03.03.2025 про сплату судового збору в сумі 41 369,32 грн. та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підтвердження повноважень представника.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного закладу «Дитячий оздоровчий табір «Каштан» НТК «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона «Національної академії наук України» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі № 911/3107/23; справу № 911/3107/23 призначено до розгляду на 01.04.2025 об 11:00.
31.03.2025 до суду від відповідача надійшло повідомлення, якому заявник зауважив на змісті рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019.
01.04.2025 до суду від відповідача надійшло повідомлення, в якому заявник, керуючись рішенням Конституційного Суду України, міжнародними договорами, які належним чином ратифіковані Верховною Радою України, відзивом та додатковими поясненнями, які вказують на незаконну діяльність позивача, просить приєднати дане повідомлення до матеріалів справи.
Станом на 01.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 911/3107/23 не надійшли, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 розгляд апеляційної скарги призначено на 22.04.2025 о 10:50.
16.04.2025 до суду надішли матеріали цієї справи.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 № 09.1-08/962/25, у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці з 16.04.2025 по 25.04.2025 включно, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці з 16.04.2025 по 25.04.2025 включно, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/3107/23.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2025 справа № 911/3107/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Скрипка І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 новоствореною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державного закладу «Дитячий оздоровчий табір «Каштан» НТК «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона «Національної академії наук України» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі № 911/3107/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.05.2025 о 10 год. 30 хв.
Розпорядженням в. о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 № 09.1-08/1097/25, у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 05.05.2025 по 18.05.2025 включно, у зв'язку з перебуванням судді Мальченко А.О., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 05.05.2025 по 18.05.2025 включно, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/3107/23.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2025 справа № 911/3107/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Кравчук Г.А.) апеляційну скаргу Державного закладу «Дитячий оздоровчий табір «Каштан» НТК «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона «Національної академії наук України» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі № 911/3107/23, учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 06.05.2025 о 10 год. 30 хв.
06.05.2025 до суду від позивача надійшло повідомлення, в якому відповідач зазначає про те, що позивач та АТ «Київоблгаз» створили незаконну схему по незаконному заволодінню коштами споживача (відповідача) під виглядом стягнення заборгованості за надання фіктивної, реально не наданої послуги з постачання природного газу.
Крім того, 06.05.2025 до суду від позивача надійшло повідомлення, в якому позивач, з посиланням на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та інші положення Європейського законодавства в сфері захисту прав споживачів:
- наказує:
1) надати вичерпний, точний перелік послуг (назва, спосіб надання, тощо), які надає позивач щодо усіх без виключення місцевих (локальних) газотранспортних (розподільчих) мереж низького тиску (трубопроводів) на території Київської області, які експлуатуються позивачем;
2) надати вичерпний, точний перелік послуг (назва, спосіб надання, тощо), які поза межами встановленої прямої заборони надає позивач щодо усіх без виключення місцевих (локальних) газотранспортних (розподільчих) мереж низького тиску (трубопроводів) на території Київської області, які експлуатуються позивачем;
- просить винести ухвалу, рішення, постанову щодо витребування вищезазначених документів по справі за № 911/3107/23, а також росить надати термін відповідачу для надання вищезазначених документів та призначити дату наступного судового засідання.
Щодо вказаного повідомлення колегія суддів зазначає наступне.
По-перше у обґрунтуванні наявності підстав для його задоволення відповілач посилається на приписи Закону України «Про захист прав споживачів», проте відповідач не є споживачем у розумінні вказаного закону
Так, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів (преамбула цього Закону).
По-друге слід зазначити, що подане відповідачем повідомлення не відповідає встановленим вимогам до клопотання про витребування доказів судом.
Так згідно з положеннями ст.. 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;
5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
При цьому за змістом ч. 1 вказаної статті підставою для витребування судом доказів є неможливість учасника справи самостійно подати докази.
Колегія суддів зазначає про те, що зі змісту наданого відповідачем повідомлення не вбачається за можливе встановити як те, які докази він просить витребувати, так і те, у кого він їх просить витребувати та обставини, які можуть підтвердити такі доказ, або аргументи, які він може спростувати, підстави з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа, заходи, які відповідач вжив для отримання таких доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу, причини неможливості отримати такі докази самостійно особою, яка подає клопотання
Крім того, виходячи з положень ст.. 268 ГПК України всі клопотання мають бути апелянтом викладені у апеляційній скарзі.
З огляду на вказане у задоволенні повідомлення (клопотання про витребування доказів - примітка суду) колегією суддів відмовляється.
Щодо доданої апелянтом до апеляційної скарги незасвідченої копії укладеного між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Публічним акціонерним товариством «Київоблгаз» договору про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлено від його основного виробництва № 31/24 від 22.11.2012, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).
Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням всіх наданих відповідачем в суді апеляційної інстанції доказів.
При цьому колегія суддів зауважує на тому, що згідно відомостей, які містіться на офіційному сайті Міністерства енергетики України (за посиланням https://www.mev.gov.ua/sites/default/files/field/file/contract/%D0%94%D0%A3_%E2%84%96_1_%D0%B4%D0%BE_%D0%94%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%83_%E2%84%96_31.24_%D0%B2i%D0%B4_22.11.2012.pdf) 24.05.2017 сторонами підписано додаткову угоду № 1 до вказаного договору якою текст договору викладено в новій редакції.
Станом на 06.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
29.12.2021 позивач (постачальник) та відповідач (споживач) уклали договір №41СВ417-2352-21 постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (далі договір), відповідно до умов якого, позивач зобов'язувався передати відповідачу у 2022 році товар за кодом ДК 021:2015 - 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ) (далі - газ), а відповідач зобов'язувався газ прийняти та оплатити.
Відповідно до умов договору, найменування оператора газорозподільної системи (далі - оператор ГРМ), з яким відповідач уклав договір розподілу природного газу: Київоблгаз АТ. Договір розподілу природного газу між відповідачем та оператором ГРМ укладено на підставі заяви-приєднання №09420РАХО4СВ016 від 01.01.2016.
Згідно з п. 1.2. договору, річний плановий обсяг постачання газу - до 9 800 куб.м.
Відповідно до п. 2.3. договору, зокрема, обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період (пункт 4.1. договору), що підлягає оплаті відповідачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та відповідачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та відповідачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРМ.
Пунктом 2.5. договору встановлено, що визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку: За підсумками розрахункового періоду відповідач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати позивачу копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу відповідачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ (2.5.1). На підставі отриманих від відповідача даних та/або даних оператора ГТС позивач протягом трьох робочих днів готує та надає відповідачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником позивача або з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (2.5.2.). Відповідач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути позивачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником відповідача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу (2.5.3.). У випадку відмови від підписання акту приймання-передачі газу відповідачем, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється позивачем в односторонньому порядку, на підставі даних оператора ГРМ чи Оператора ГТС. Відповідач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних позивача. У випадку не повернення відповідачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом 2 календарних днів з дати отримання, такий акт вважається підписаним відповідачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних позивача (2.5.4.).
Згідно з п. 3.2. договору, ціна одного кубічного метру (куб. м.) природного газу без урахування податку на додану вартість становить 54,59166667 грн., крім того компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,13657600 грн. Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 54,72824267 грн. Податок на додану вартість становить 10,94564853 грн. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становить 65,67389120 грн.
Відповідно до п. 3.3. договору, зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.
Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2. та 3.3. цього договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за цим договором (п. 3.4. договору).
Пунктом 4.1. договору встановлено, що розрахунковий період за договором становить один календарний місяць.
Відповідно до п. 4.2. договору, оплата газу за договором здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: - оплата в розмірі 100% (сто відсотків) за фактично переданий позивачем газ здійснюється відповідачем до десятого числа місяця, наступного за звітним місяцем.
Датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок позивача (п. 4.4. договору).
Пунктом 9.1. договору встановлено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої відповідач включений до Реєстру споживачів ТОВ КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ в інформаційній платформі оператора ГТС до 31.12.2022 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Також сторонами підписано Додаток №1 до договору в якому погоджені планові обсяги постачання газу у 2022 році по місяцях, куб м.:
31.01.2022 сторонами укладена додаткова угода №ДУ-1/41СВ417-2352-21 до договору (далі додаткова угода №ДУ-1/41СВ417-2352-21), відповідно до умов якої, згідно п. 3.3 договору, сторони домовились про узгодження ціни на газ, починаючи з 01.02.2022. Ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу без урахування податку на додану вартість становить 40,83333333 грн., крім того компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,13657600 гривень. Ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 40,96990933 грн. Податок на додану вартість становить 8,19398187 грн. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становить 49,16389120 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що на виконання умов договору він поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1 296 441,83 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: №КО382001629 від 31.01.2022 за січень 2022 року, обсяг 1 126,8 м3, на суму 74 001,34 грн.; №КО382003145 від 28.02.2022 за лютий 2022 року, обсяг 1 249,2 м3, на суму 61 415,53 грн.; №КО382004400 від 31.03.2023 за березень 2022 року, обсяг 13 124,5 м3, на суму 645 251,49 грн.; №КО382005003 від 30.04.2022, за квітень 2022 року, обсяг 3 127,6 м3, на суму 153 764,99 грн.; №К0382006440 від 31.05.2022, за травень 2022 року, обсяг 1 705,7 м3, на суму 83 858,85 грн.; №КО382007899 від 30.06.2022, за червень 2022 року, обсяг 1 351,4 м3, на суму 66 440,08 грн.; №КО382008823 від 31.07.2022, за липень 2022 року, обсяг 957,4 м3, на суму 47 069,51 грн.; №КО382009221 від 31.08.2022, за серпень 2022 року, обсяг 915,5 м3, на суму 45 009,54 грн.; №КО382009455 від 30.09.2022, за вересень 2022 року, обсяг 1 072,4 м3, на суму 52 723,36 грн.; №К0382009614 від 31.10.2022, за жовтень 2022 року, обсяг 1 183,1 м3, на суму 58 165,80 грн.; №КО382009738 від 30.11.2022, за листопад 2022 року, обсяг 177,8 м3, на суму 8 741,34 грн., а також роздруківками з інформаційної платформи, що адмініструється оператором ГТС, за період з лютого до листопада 2022 року, копії яких долучені до матеріалів справи.
При цьому, представник позивача послався на те, що вартість поставленого відповідачу природного газу, вказана позивачем в актах прийому-передачі природного газу, розрахована відповідно до ціни, встановленої умовами додаткової угоди №ДУ-1/41СВ417-2352-21, оскільки ціна природного газу, вказана у цих актах, направлених відповідачу, була визначена, відповідно до умов додаткових угод, які не були підписані відповідачем, тобто не були укладеними.
Позивач зазначає про те, що відповідач оплатив природний газ частково, а саме в сумі 135 416,87 грн., що підтверджується банківською довідкою №02/01-01-3790 від 05.10.2023 року, копія якої долучена до матеріалів справи.
З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 1 161 024,96 грн., пеню в сумі 258 647,92 грн., 3 % річних в сумі 47 884,58 грн., інфляційні втрати в сумі 202 129,54 грн., штрафу за перевищений обсяг газу в суму 98 375,37 грн., нарахований за п. 6.2.2 договору та штрафу за недовикористаний обсяг природного газу в сумі 92 176,31 грн., нарахований за п. 6.2.3 спірного договору
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Закон України «Про ринок природного газу» визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG (п. 33 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»).
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання, зокрема, послуг транспортування природного газу та розподілу природного газу.
Згідно з п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Пунктом 28 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.
Згідно з п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.
Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу»).
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 3 цієї ж статті, права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу», розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.
Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним (ч. 2 цієї ж статті).
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», договір постачання повинен містити такі істотні умови:
1) обов'язок постачальника забезпечити споживача всією необхідною інформацією про загальні умови постачання (у тому числі ціни), права та обов'язки постачальника та споживача, зазначення актів законодавства, якими регулюються відносини між постачальником і споживачем, наявні способи досудового вирішення спорів з таким постачальником шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті постачальника;
2) обов'язок постачальника забезпечити споживача інформацією про обсяги та інші показники споживання природного газу таким споживачем на безоплатній основі;
3) обов'язок постачальника повідомити споживачу про намір внесення змін до договору постачання природного газу в частині умов постачання до початку дії таких змін та гарантування права споживача на дострокове розірвання договору постачання, якщо нові умови постачання є для нього неприйнятними;
4) обов'язок постачальника забезпечити споживачу вибір способу оплати з метою уникнення дискримінації;
5) обов'язок постачальника забезпечити споживача прозорими, простими та доступними способами досудового вирішення спорів з таким постачальником;
6) порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено вище відповідач стверджує, що позивач не є власником чи користувачем газопроводів, що свідчить про відсутність у позивача можливості постачання природного газу та що типовий договір розподілу природного газу не відповідає законодавству та є нікчемним.
Стаття 215 ЦК України встановлює, що:
- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);
- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);
- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).
За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.
У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.
Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.
Законодавством не встановлено, що невідповідність господарського договору наведеним відповідачем підставам має наслідком нікчемність такого договору, тобто такий правочин є оспорюваним і до визнання його недійсним в судовому порядку, з огляду на приписи статті 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, вказаний правочин є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.
При цьому колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про визнання типового договору розподілу природного газу недійсним а у випадку задоволення вказаних позовних вимог - з заявою про перегляд рішення у цій справі № 911/3107/23 за нововиявленими обставинами.
З тих саме підстав колегією суддів не приймаються і посилання відповідача на відсутність у позивача можливості постачання природного газу.
При цьому, з вказаного приводу колегія суддів окремо зауважує на наступному.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).
Очевидно, що дії відповідача, який уклав з позивачем договір на постачання природного газу, отримував протягом дії договору газ (що ним не заперечується - примітка суду), проте, допустивши порушення умов договору, стверджує про відсутність у позивача можливості постачати природній газ суперечать його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню газу інше), є недобросовісними та спрямовані не на захист порушених прав відповідача, а на створення підстав для невиконання грошових зобов'язань з оплати отриманого газу.
Як вірно встановлено судом першої інстанції на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1 270 650,48 грн., що підтверджується переліченими вище актами приймання-передачі природного газу до договору, проте фактично, загальна вартість поставленого позивачем відповідачу природного газу, з урахуванням ціни, встановленої умовами додаткової угоди №ДУ-1/41СВ417-2352-21, становить 1 296 441,83 грн.
Колегія суддів зазначає про те, що надані позивачем акти, окрім акту за січень 2022 року відповідачем підписані не були, проте пунктом 2.5.4. договору встановлено, зокрема, що у випадку не повернення відповідачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом 2 календарних днів з дати отримання, такий акт вважається підписаним відповідачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних позивача.
Слід зазначити, що обсяги розподіленого природного газу, зазначені в актах приймання-передачі природного газу, підтверджується роздруківками з інформаційної платформи, що адмініструється оператором ГТС, за період з лютого 2022 року до листопада 2022 року, копії яких долучені до матеріалів справи та про те, що в суді першої інстанції представник відповідача проти факту отримання природного газу не заперечував (заперечень проти вказаного не містить і апеляційна скарга).
Відповідач оплатив природний газ частково, а саме в сумі 135 416,87 грн., що підтверджується банківською довідкою №02/01-01-3790 від 05.10.2023, копія якої також долучена до матеріалів справи.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 1 161 024,96 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення 258 647,92 грн. пені, 98 375,37 грн. штрафу, відповідно до п. 6.2.2. договору, та 92 176,31 грн. штрафу, згідно з п. 6.2.3. договору, слід зазначити про таке.
Представник відповідача проти нарахування пені та штрафів заперечував, послався на настання форс-мажорних обставин, що виникли, у зв'язку із введенням на території України воєнного стану, з огляду на збройну агресію, а також на те, що постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» №206 від 05.03.2022 нарахування штрафних санкцій заборонене (про вказане зазначено в оскаржуваному рішенні - примітка суду).
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Згідно з п. 1.1. Регламенту (нова редакція), засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5), регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України (ТПП України) форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі Регламент) встановлює порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) в системі ТПП України.
Відповідно до п. 3.3. Регламенту, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі Сертифікат) документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами (п. 6.1. Регламенту).
Пунктом 6.2. Регламенту встановлено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого газу.
Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов'язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов'язків по оплаті поставленого газу, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» заборонено, зокрема, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних, а саме комунальних послуг належить, серед іншого, послуга з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Зі змісту договору не слідує, що його укладено в інтересах споживачів, а відтак відповідач не є ані індивідуальним, ані колективним споживачем в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Отже, відповідач у даній справі є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, а відтак не відноситься до категорії населення, на яку розповсюджується дія вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до п. 6.2.1. договору, у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, відповідач сплачує позивач пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Суд першої інстанції, перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені, цілком вірно встановив, що обґрунтованим є розмір пені у визначений позивачем сумі та, з огляду на вказане задовольнив позовні вимоги про стягнення пені в сумі 258 647,92 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 98 375,37 грн. штрафу, відповідно до п. 6.2.2. договору, та 92 176,31 грн. штрафу, згідно з п. 6.2.3. договору.
Відповідно до п. 6.2.2. договору, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг поставленого відповідачу газу буде перевищувати підтверджений обсяг газу на цей період (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому відповідачем), відповідач сплачує позивачу штраф за перевищення обсягу постачання газу, що розраховується за формулою:
В=(Vф-Vп)*Ц*К
де:
Vф - обсяг фактично поставленого газу відповідачу протягом розрахункового періоду за договором;
Vп - підтверджений обсяг газу на розрахунковий період;
Ц - вартість газу за договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,1 (при цьому, якщо перевищення обсягу стало наслідком відмови в доступі до об'єкта відповідача, у результаті чого позивач не здійснив пломбування запірних пристроїв на газових приладах відповідача, або оператор ГРМ/ГТС не здійснив обмеження (припинення) розподілу/транспортування природного газу відповідачу, або коли відповідач не обмежив (припинив) споживання газу на письмову вимогу позивача, коефіцієнт дорівнює 1).
Суд першої інстанції, перевіривши виконаний позивачем розрахунок штрафу, відповідно до п. 6.2.2. договору, цілком вірно встановив, що обґрунтованим є розмір штрафу у визначений позивачем сумі та, з огляду на вказане, задовольнив позовні вимоги про стягнення штрафу, відповідно до п. 6.2.2. договору, в сумі 98 375,37 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Крім цього, згідно з п. 6.2.3 договору, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг споживання газу буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому відповідачем), відповідач зобов'язується сплатити Постачальнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується штраф, від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Суд першої інстанції, перевіривши виконаний позивачем розрахунок штрафу, відповідно до п. 6.2.3. договору, цілком вірно встановив, що обґрунтованим є розмір штрафу у визначений позивачем сумі та, з огляду на вказане, задовольнив позовні вимоги про стягнення штрафу, відповідно до п. 6.2.3. договору, в сумі 92 176,31 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 47 884,58 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 202 129,54 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Суд першої інстанції, перевіривши виконані позивачем розрахунки 3 %И річних та інфляційних втрат, цілком вірно встановив, що обґрунтованим є розмір 3 % річних в сумі 47 884,58 грн. (тобто у сумі, яка заявлена позивачем до стягнення - примітка суду) та інфляційних втрат в сумі 220 101,38 грн. (тобто в сумі більшій, ніж заявлена позивачем до стягнення - примітка суду) та, врахувавши, що згідно з ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за розрахунками позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Київської області від 15.01.2025 у справі № 911/3107/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного закладу «Дитячий оздоровчий табір «Каштан» НТК «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона «Національної академії наук України» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного закладу «Дитячий оздоровчий табір «Каштан» НТК «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона «Національної академії наук України» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі № 911/3107/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі № 911/3107/23 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 06.05.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді Г.А. Кравчук
О.О. Хрипун