"24" квітня 2025 р. Справа №907/893/23
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О. С.
за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П.
представника третьої особи - Онищенко Т.О. (адвокат).
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Транзит-Інвест» (вх. ЗАГС №01- 05/96/25 від 08.01.2025)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2024 (суддя Андрейчук Л. В.)
у справі №907/893/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Транзит-Інвест», м. Київ
до відповідача Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Закарпатгаз», м.Ужгород
за участю третьої особи, яка не
заявляє самостійних вимог щодо
предмета спору на стороні відповідача
Акціонерного товариства “Державне акціонернетовариство “Чорноморнафтогаз», м.Київ
про визнання недійсними рішень загальних зборів
Суть спору.
До Господарського суду Закарпатської області звернулося ТОВ «Транзит-Інвест» з позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» про:
1) визнання недійсними рішень, оформлених протоколом позачергових дистанційних загальних зборів акціонерів АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» від 08.06.2023 щодо припинення повноважень Голови та членів Наглядової ради Товариства з дати прийняття цього рішення; обрання членів Наглядової ради Товариства; затвердження умов цивільно-правових договорів з членами Наглядової ради Товариства, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів з членами Наглядової ради Товариства;
2) визнання недійсним рішення, оформленого протоколом про підсумки голосування №1 на позачергових дистанційних загальних зборів акціонерів АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» від 08.06.2023 щодо припинення повноважень Голови та членів Наглядової ради Товариства з дати прийняття цього рішення;
3) визнання недійсним рішення, оформленого протоколом про підсумки голосування №2 на позачергових дистанційних загальних зборів акціонерів АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» від 08.06.2023 щодо обрання членів Наглядової ради Товариства;
4) визнання недійсним рішення, оформленого протоколом про підсумки голосування №3 на позачергових дистанційних загальних зборів акціонерів АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» від 08.06.2023 щодо затвердження умов цивільно-правових договорів з членами Наглядової ради Товариства, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів з членами Наглядової ради Товариства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає незаконними рішення, ухвалені на позачергових дистанційних загальних зборах акціонерів АТ «Закарпатгаз» 05.06.2023, оскільки вони були ініційовані і проведені АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», яке не є акціонером товариства, а лише управителем активів. На думку позивача, такі дії порушують законодавство, Статут товариства, а також права ТОВ «Транзит-Інвест» як акціонера. Судове рішення про арешт корпоративних прав позивача обмежує лише право розпорядження акціями, але не скасовує право брати участь у зборах і голосувати. Також наголошує на відсутності належної ліцензії у АТ «ДАТ «Чорноморнафтогазу», що ставить під сумнів його повноваження управляти корпоративними правами. Крім того, позивач не делегував свої права і не брав участі в цих зборах. Відповідно, рішення, ухвалені на зборах 08.06.2023, є незаконними і не мають юридичної сили.
Господарський суд Закарпатської області рішенням від 19.12.2024 в задоволенні позовних вимог відмовив.
Суд дійшов висновку, що рішення позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Закарпатгаз», скликаних та проведених АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» як управителем арештованих активів, не порушують корпоративних прав позивача. Суд встановив, що управитель діяв у межах повноважень, передбачених договором управління активами, укладеним на виконання рішення Кабінету Міністрів України, яке відповідає положенням спеціального законодавства про управління арештованими активами. Позивач не довів, що його права були обмежені чи порушені саме внаслідок рішень, прийнятих на цих зборах, зокрема права на участь в управлінні товариством.
Крім того, суд зазначив, що сама по собі передача корпоративних прав в управління не є підставою для автоматичного визнання рішень загальних зборів недійсними, якщо ця передача здійснена у законному порядку і відповідно до чинного договору. Також суд вказав на відсутність доказів на підтвердження того, що договір управління є нікчемним, або що управитель діяв за відсутності належних повноважень. Відтак суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог і відмовив у їх задоволенні.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Позивач подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
ТОВ «Транзит-Інвест» вважає оскаржуване рішення суду незаконним і необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції не було всебічно досліджено обставини справи, проігноровано доводи позивача, надано односторонню оцінку доказам на користь відповідача та третьої особи. Зокрема, суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 41 Конституції України, норми Цивільного кодексу України та інші.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» не є акціонером (власником акцій) АТ «Закарпатгаз», а є управителем відповідно до Розпорядження КМУ від 28.05.2022 №429-р та договору управління активами (майном) від 05.07.2022 №11/2022.
Скликання та проведення АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» позачергових дистанційних загальних зборів акціонерів АТ «Закарпатгаз» є протиправним та таким, що здійснено всупереч вимогам статей 41, 42, 43 Закону України «Про акціонерні товариства» та Статуту АТ «Закарпатгаз».
Вчинення незаконних дій АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» призвело до порушення конституційних прав ТОВ «Транзит-Інвест», визначених ст. 41 Конституції України, в частині права на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, а також порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права на мирне володіння майном.
Наголошує, що у цьому випадку право власності ТОВ «Транзит-Інвест» на корпоративні права обмежено на підставі ухвали Печерського районного суду в м. Києві від 17.05.2022 у справі №757/11188/22-к, якою було накладено арешт на корпоративні права позивача та заборонено здійснювати облікові операції щодо внесення змін до системи депозитарного обліку стосовно акцій, що належать позивачу, та розпоряджатися ними.
Обмеження, накладені ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17.05.2022, стосуються виключно реалізації окремих корпоративних прав акціонера (не всіх), а саме: здійснення облікових операцій щодо внесення змін до системи депозитарного обліку щодо цих акцій; розпорядження акціями.
Зазначає, що позивач, як акціонер, на право користування голосуючими акціями якого не накладено жодних арештів та заборон, вправі самостійно приймати рішення щодо проведення чергових, позачергових загальних зборів акціонерів, та наділений всіма правами передбаченими чинним законодавством України та Статутом, в тому числі щодо участі в управлінні товариством.
Отже, враховуючи той факт, що суд арештував лише право ТОВ «Транзит-Інвест», на акцію в частині правомочності права розпорядження, однак не арештовував права, що виникають за цінним папером (користуватися акцією), та той факт, що позивач не надавав згоди на передачу в управління третій особі своїх прав за цінним папером, то вважає, що відсутність таких прав у АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» не наділяє його компетенцією в частині прийняття рішення про скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Закарпатгаз», а відповідно прийняті рішення, оформлені протоколом позачергових дистанційних загальних зборів акціонерів АТ «Закарпатгаз» від 08.06.2023, є незаконними та такими, що не створюють юридично-правових наслідків.
Зазначає також те, що ТОВ «Транзит-Інвест» не надавав пропозицій щодо кандидатів для обрання в члени Наглядової ради Товариства, не видавав довіреності цим особам на право участі та голосування на загальних зборах від його імені як акціонера та взагалі позивач не приймав участі в проведених 05.06.2023 незаконних позачергових дистанційних загальних зборах акціонерів.
Звертає увагу на той факт, що в Управителя відсутня ліцензія на професійну діяльність на ринках капіталу з торгівлі фінансовими інструментами, що передбачає діяльність з управління портфелем фінансових інструментів (до 01.07.2021 така ліцензія називалася - на професійну діяльність на ринку цінних паперів - діяльність з управління цінними паперами). Ця обставина є важливою в контексті права АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» щодо правомочності прийняття Активів Товариства та подальшої реалізації прав за цінними паперами.
Враховуючи вищевикладені обставини, стверджує, що АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», яке є Управителем відповідно до Розпорядження КМУ від 28.05.2022 №429-р та договору управління активами (майном) від 05.07.2022 №11/2022, керуючись рішеннями Комісії від 06.03.2023 № 236 та від 26.04.2023 №466, дія яких була зупинена на дату проведення позачергових дистанційних загальних зборів - 05.06.2023, без законних на те підстав та не маючи повноважень представників акціонерів ПрАТ «Газтек», ТОВ «Омега-Капітал» та ТОВ «Транзит-Інвест», з грубим порушенням чинного законодавства провело незаконні позачергові дистанційні загальні збори акціонерів без участі будь-якого акціонера АТ «Закарпатгаз».
Окрім цього, зазначає, що договір управління активами (майном) від 05.07.2022 №11/2022, укладений між АРМА та АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", є нікчемним та не потребує визнання його недійсним у судовому порядку з огляду на те, що останній вчинено без участі (посередництва) інвестиційної фірми.
АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» подало відзив на апеляційну скаргу, в кому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони базуються на помилковому тлумаченні правового статусу активів, що перебувають в управлінні АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», та повноважень, якими наділене це товариство відповідно до чинного законодавства. Так, станом на дату проведення загальних зборів акціонерів АТ «Закарпатгаз» - 08.06.2023 - акції, що належать ТОВ «Транзит-Інвест», перебували під арештом згідно з ухвалою Печерського районного суду м. Києва у кримінальному провадженні. Такий арешт унеможливлює безпосередню реалізацію корпоративних прав самим власником, оскільки згідно з нормами спеціального законодавства ці активи передаються в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА), а останнє, у свою чергу, на підставі відповідного розпорядження КМУ №429-р від 28.05.2022, уклало договір управління з АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз».
Посилання апелянта на те, що арешт був скасований ухвалою ВАКС від 25.06.2024, є юридично безрезультатним, оскільки ця ухвала була винесена після проведення зборів акціонерів. Відтак чинність арешту та передача активів в управління були законними та обґрунтованими на момент вчинення спірних дій. Більше того, одразу після скасування попереднього арешту, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.06.2024 арешт було поновлено, що ще раз підтверджує сталість обмежень щодо реалізації корпоративних прав з боку позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належного способу захисту, то вказує, що навіть у разі задоволення позову та визнання недійсними рішень загальних зборів, правовий статус активів не зміниться - акції залишаться під арештом, а управління ними продовжуватиме здійснюватися Управителем. Відповідно, заявлені позовні вимоги не є ефективними з огляду на їхню нездатність відновити чи реалізувати порушене право, оскільки позивач не набуває через це жодних фактичних повноважень.
Окремо підкреслює, що правовий режим управління арештованими активами у виняткових випадках, як у цьому випадку, визначений ст. 21-1 Закону України «Про АРМА» і не передбачає погодження дій управителя з власником. Управитель, в даному разі АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», набув повноважень на реалізацію усіх прав на цінні папери та прав, що випливають з цінних паперів, включаючи участь у загальних зборах, голосування, участь в управлінні товариством тощо. Ці повноваження чітко визначені як у договорі управління активами, так і у відповідному законодавстві.
Крім того, вважає твердження апелянта щодо нікчемності договору управління активами з підстав його укладення без участі інвестиційної фірми безпідставними. Договір не підпадає під сферу дії Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», оскільки його укладено в межах виконання розпорядження Кабінету Міністрів України на підставі спеціального закону - Закону України «Про АРМА». Таким чином, положення щодо обов'язкової участі інвестфірми не підлягають застосуванню.
Таким чином, покликається на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності дій АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та не доводять порушення корпоративних прав позивача, що, у свою чергу, виключає підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Інших клопотань та заяв в порядку ст. 207 ГПК України заявлено не було.
24.04.2025 в судовому засіданні взяв участь представник третьої особи, який надав пояснення по суті апеляційної скарги.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника третьої особи і дослідивши матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволеннюз огляду на таке.
Фактичні обставини справи.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.05.2022 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/1118/22 задоволено клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні 62021000000000160 від 22.02.2021 та накладено арешт на корпоративні права, заборонивши здійснювати облікові операції щодо внесення змін до системи депозитарного обліку щодо цих акцій та розпоряджатись ними, що належать на праві власності Компаніям.
24.05.2022 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі №757/11783/22 задоволено клопотання слідчого ДБР про передачу речових доказів у кримінальному провадженні №62021000000000160 від 22.02.2021 та передано в управління АРМА корпоративні права, що належать на праві власності Компаніям.
28.05.2022 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №429-р «Деякі питання управління активами, на які накладено арешт в кримінальному провадженні, у виняткових випадках» забезпечено передачу активів, а АТ «Чорноморнафтогаз», Міністерству енергетики та Національній копії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, вжити відповідно до законодавства всіх дієвих заходів, спрямованих на запобігання ризику збою та/або переривання функціонування активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.
01.07.2022 розпорядженням № 552-р «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Національна компанія «Нафтогаз України» КМУ попередньо погодив рішення правління НАК «Нафтогаз України» щодо надання згоди на вчинення АТ «Чорноморнафтогаз» укладення договору управління активами.
05.07.2022 між АРМА та АТ «Чорноморнафтогаз» було укладено договір № 11/2022 про управління активами.
27.04.2023 на адресу АТ «Закарпатгаз» АТ «Чорноморнафтогаз» було направлено повідомлення про прийняття рішення про скликання та проведення загальних зборів акціонерів АТ «Закарпатгаз».
Надалі на сайті АТ «Чорноморнафтогаз» було опубліковано повідомлення про проведення позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Закарпатгаз», згідно якого дата проведення загальних зборів - 05.06.2023.
За результатами проведених загальних зборів акціонерів було складено протокол від 08.06.2023, згідно якого були прийняті рішення щодо (згідно порядку денного):
1. Припинення повноважень Голови та членів Наглядової ради відповідача.
2. Обрання членів Наглядової ради відповідача.
3. Затвердження умов цивільно-правових угод з членами Наглядової ради відповідача, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів з членами Наглядової ради відповідача.
Оскільки позивач не погоджується із рішеннями, оформленими протоколом позачергових дистанційних загальних зборів акціонерів АТ «Закарпатгаз» від 08.06.2023 та протоколами про підсумки голосування №1, №2 та №3 від 08.06.2023, тому звернувся до суду із позовом у цій справі про визнання недійсними вказаних рішень.
Оцінка суду.
За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч. 2 ст. 16 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 2, ч. 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Наведені вище норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлене у заявлений спосіб.
З огляду на викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували би наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
У корпоративних відносинах об'єктом захисту виступають корпоративні права учасника товариства.
Відповідно до ч. 6 ст. 96-1 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
Відповідно до ст. 36 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства. Загальні збори акціонерів можуть бути річними або позачерговими. Усі загальні збори, крім річних, вважаються позачерговими.
Згідно з ч. 1 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.
Також статутом відповідача визначено, що Загальні збори є вищим органом товариства; до виключної компетенції Загальних зборів належить: обрання членів Наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових договорів, трудових договорів (контрактів), що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів (контрактів) з членами Наглядової ради; прийняття рішення про припинення (в т.ч. дострокове) повноважень членів (в т.ч. Голови) Наглядової ради, за винятком випадків, встановлених законом.
Верховний Суд у постанові від 01.09.2023 у справі №909/1154/21 зазначив про те, що рішення загальних зборів учасників господарського товариства є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Згідно з ч. 5 ст. 98 ЦК України рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.
Частиною 1 ст. 61 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що у разі якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту акціонерного товариства чи положення про загальні збори, акціонер, який вважає, що його права та охоронювані законом інтереси порушені таким рішенням, може оскаржити його до суду протягом шести місяців з дня прийняття рішення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Однак не всі порушення законодавства, допущені при скликанні та проведенні загальних зборів товариства, можуть бути підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.
Для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.
Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо (позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/540/16, постанові Верховного Суду від 17.11.2022 у справі №917/1523/21).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.01.2020 у справі №924/641/17 та від 04.02.2020 у справі №915/540/16 вказує, що рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання та проведення, але зауважує та конкретизує, що права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.
У постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
З огляду на викладене для визнання недійсним рішення загальних зборів господарського товариства, що оскаржується з підстав порушення порядку скликання зборів, позивач має довести, а суд встановити наявність порушених прав та / або інтересів позивача як учасника господарського товариства оспорюваним рішенням загальних зборів. Тобто при вирішенні корпоративного спору про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, з'ясувати, які саме права та / або інтереси позивача порушені кожним окремим оспорюваним рішенням загальних зборів. Наведене узгоджується з положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України, які визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, а також відповідає зазначеним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16, про необхідність встановлення судом факту порушення прав та законних інтересів учасника товариства спірним рішенням загальних зборів.
Суд враховує, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", яке не є акціонером (власником акцій) позивача, а є управителем відповідно до договору управління активами (майном), не уповноважене діяти від імені та за рахунок власників акцій, переданих в управління, оскільки накладений судом арешт на корпоративні права позивача, які у подальшому були передані в управління АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", не стосується прав за цінними паперами, у тому числі права на участь в управлінні товариством.
Вказані доводи апелянта є безпідставними з огляду на таке.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі - Національне агентство, АРМА), є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.
Національне агентство у межах, визначених цим та іншими законами, є підзвітним Верховній Раді України, підконтрольним та відповідальним перед Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" передбачено, що Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред'явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами, сума або вартість яких перевищує 200 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня відповідного року.
Відповідно до п. п. 10, 11, абз. 11 п. 12 глави 1 Розділу 5 Положення про проведення депозитарної діяльності, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №735 від 23.04.2013, у разі передачі цінних паперів депонента, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, АРМА на підставі відповідної ухвали слідчого судді, суду або згоди власника цінних паперів на їх передачу в управління АРМА статусу керуючого рахунком щодо рахунку в цінних паперах такого депонента в депозитарній установі набуває АРМА або юридична/фізична особа - підприємець, якій АРМА за результатами конкурсу в порядку, встановленому законом, такі цінні папери передані в управління (надалі - Управитель).
У разі передачі цінних паперів в управління АРМА реалізація прав на такі цінні папери та прав за ними здійснюється АРМА.
У разі передачі цінних паперів АРМА в управління Управителю Управитель здійснює повноваження власника таких цінних паперів на підставі договору про управління між АРМА та Управителем з урахуванням вимог та обмежень, встановлених законодавством.
Набуття Фондом, АРМА/Управителем статусу керуючого рахунком у цінних паперах не потребує відповідного розпорядження депонента та обов'язкового переоформлення анкети рахунку в цінних паперах депонента.
АРМА набуває повноваження щодо управління такими цінними паперами з дня прийняття їх в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника цінних паперів, копії яких надійшли до АРМА з відповідним зверненням прокурора.
Згідно зі ст. 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління (ч. 1).
Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 2).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" Національне агентство, зокрема укладає цивільно-правові угоди з юридичними та фізичними особами з питань, пов'язаних з проведенням оцінки та управлінням активами.
За приписами ч. 7 ст. 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" у разі здійснення управління активами у вигляді частки у статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв управитель під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління відповідної юридичної особи зобов'язаний погоджувати свої дії з власником таких активів. Дія цієї частини не поширюється на управління активами у виняткових випадках з особливостями, передбаченими цим Законом.
Особливості управління активами у виняткових випадках встановлені у ст. 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".
Частиною 1 ст. 21-1 цього Закону передбачено, що у виняткових випадках управління активами, зазначеними в частині ч. 1 може здійснюватися шляхом їх передачі в управління підприємству, установі, організації, що належить до сфери управління міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, або господарському товариству, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого знаходиться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, на підставі рішення Кабінету Міністрів України без дотримання вимог, передбачених ч. 2 ст. 21 цього Закону.
Винятковими вважаються випадки передачі в управління активів, визначених абзацом першим частини першої цієї статті, за наявності хоча б однієї з таких обставин: 1) існує ризик збою та/або переривання функціонування таких активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій або збоїв у тепло-, енерго-, електро-, водопостачанні або водовідведенні або постачанні природного газу; 2) існує ризик переривання функціонування підприємств, установ та організацій оборонно-промислового комплексу та/або авіабудівельної галузі, у власності яких перебувають такі активи.
Після усунення обставин, визначених п. 1 або 2 цієї частини (надалі - обставини негативного характеру), відповідні активи підлягають передачі в управління у порядку, встановленому ч. 2 ст. 21 цього Закону, з обов'язковим забезпеченням безперервності управління активами.
Відповідно до ч. 2 ст. 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" Національне агентство повідомляє Кабінет Міністрів України про необхідність застосування передбачених цією статтею особливостей передачі в управління активів у визначені в цій частині строки.
Кабінет Міністрів України не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання від Національного агентства інформації, визначеної частиною другою цієї статті, доручає міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, до повноважень якого належить формування та/або реалізація державної політики у сфері, в якій існує ризик виникнення обставин негативного характеру та/або до якої належать відповідні активи, провести консультації щодо визначення управителем таких активів підприємства, визначеного абзацом першим частини першої цієї статті (ч. 3 ст. 21-1 вказаного Закону).
За результатами консультацій, передбачених частиною третьою цієї статті, відповідне міністерство, інший центральний орган виконавчої влади за погодженням з Національним агентством вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проект рішення про передачу в управління активів у зв'язку з винятковим випадком. Рішення Кабінету Міністрів України про передачу в управління активів у зв'язку з винятковим випадком має містити обґрунтування необхідності застосування передбачених цією статтею особливостей передачі в управління активів, назву підприємства, що визначається управителем таких активів, строк здійснення такого управління, перелік активів, що передаються в управління, а також (за необхідності) доручення іншим органам виконавчої влади, підприємствам, установам та організаціям щодо вжиття заходів, спрямованих на запобігання виникнення обставин негативного характеру та забезпечення управління відповідними активами (ч. ч. 4, 5 ст. 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів").
Частиною 6 ст. 21-1 зазначеного Закону передбачено, що у разі надходження рішення прокурора або судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, управління такими активами припиняється, а активи підлягають поверненню законному власнику у встановленому Законом порядку.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №429-р від 28.05.2022 "Деякі питання управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у виняткових випадках" з метою запобігання ризику виникнення надзвичайної ситуації в енергетичній сфері, відповідно до ст. 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" погоджено пропозицію Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, і Міністерства енергетики щодо передачі в управління акціонерному товариству "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, згідно з переліком, що додається до оригіналу.
Таким чином, розпорядженням Кабінету Міністрів України №429-р від 28.05.2022 підтверджується існування та винятковість випадків для застосування процедури передання в управління активів позивача саме за ст. 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", що, зокрема відповідно до ч. 7 ст. 21 цього Закону позбавляє управителя обов'язку погоджувати свої дії з власником активів у разі здійснення управління активами під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління відповідної юридичної особи
Зазначене розпорядження Кабінету Міністрів України №429-р від 28.05.2022 чинне, у встановленому законом порядку не скасоване.
При цьому, суд першої інстанції враховано, що у постанові від 31.01.2024 у справі №925/1355/22 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна торгівельна компанія" до акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Черкасигаз", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про визнання недійсним рішення наглядової ради, Верховний Суд, проаналізувавши положення Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", розпорядження Кабінету Міністрів України №429-р від 28.05.2022 "Про деякі питання управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у виняткових випадках", підтримав висновки судів попередніх інстанцій про те, що активи позивача у зв'язку з винятковим випадком були передані в управління ДАТ "Чорноморнафтогаз" саме у порядку, встановленому статтею 21-1 Закону про АРМА, а не у порядку, встановленому частиною другою статті 21 цього закону. Питання існування та оцінки випадку як виняткового для застосування статті 21-1 Закону про АРМА остаточно вирішував виключно Кабінет Міністрів України у розпорядженні №429-р від 28.05.2022 за поданням АРМА, яке є чинним.
Згідно з ч. 1 ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права, крім майнових прав інтелектуальної власності, та інше майно (ч. 1 ст. 1030 ЦК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 1032 ЦК України у випадках, встановлених законом, установником управління може бути Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Особливості управління цінними паперами встановлюються законом (ст. 1045 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується, що на підставі ст. 21-1, а також ст. ст. 1, 9, 10, 19, 22, 24 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України, ст. 6 Глави 1 та Глави 70 ЦК України, у порядку виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, розпорядження №429-р КМУ, між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів як Установником управління та АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" як Управителем укладено договір управління активами (майном).
Відповідно до п. 1.1 цього договору Установник Управління передає Управителю на строк, визначений у п. 1.2 розділу 1 Договору майно (надалі - Активи) в управління, а Управитель приймає Активи та зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління такими активами.
Пунктом 1.3 договору закріплено, що Управитель набуває повноваження щодо реалізації прав на цінні папери та прав за цінними паперами з дати укладення цього договору.
У п. 4.3 договору зазначено, що Управитель має право, зокрема: самостійно визначати зміст та спрямування заходів з управління Активами щодо володіння, користування цими Активами та всіма правами, які з ними пов'язані та з них випливають; здійснювати повноваження та мати всі права власника Активів та акціонера юридичних осіб, корпоративні права яких передаються в управління, реалізовувати права акціонера, визначені ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства", з урахуванням вимог та обмежень, встановлених законом та цим договором; інші права акціонера з урахуванням обмежень, встановлених законом та статутами юридичних осіб, корпоративні права яких передаються в управління.
Згідно з п. 8.1 договору здійснення управління Активами Управителем передбачає, крім іншого, здійснення управління Активами шляхом їх збереження, а також здійснення управління юридичними особами, визначеними в пп. 1.1. п. 1.1 розділу 1 цього договору, відповідно до вимог та з урахуванням обмежень, визначних законодавством; участь та голосування з усіх питань порядку денного на загальних зборах акціонерів, які є вищим органом юридичних осіб, корпоративні права яких передаються в управління, відповідно до статті 32, 33 Закону України "Про акціонерні товариства".
Частиною 1 ст. 1037 ЦК України визначено, що управитель управляє майном відповідно до умов договору.
Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 35 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, встановлених законом або правочином. Обмеження прав на цінні папери або прав за цінними паперами може бути встановлено виключно у випадках та порядку, передбачених законом. Особливості переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку та/або правочином щодо таких цінних паперів.
Абзацами 12 та 13 п. 12 глави 1 розділу 5 Положення про провадження депозитарної діяльності, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №735 від 23.04.2013, визначено, що депозитарна установа припиняє виконання розпоряджень депонента та/або керуючого рахунком депонента щодо належних такому депоненту цінних паперів, переданих в управління АРМА, з моменту отримання від АРМА повідомлення про прийняття АРМА в управління цінних паперів. Управитель набуває повноваження щодо реалізації прав на цінні папери та прав за цінними паперами з дати, визначеної договором про управління між АРМА та Управителем.
Із сукупного аналізу вищенаведених положень законодавства та умов договору випливає, що управитель набув повноважень щодо реалізації прав на цінні папери та прав за цінними паперами з дати, визначеної договором.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Згідно з ч. ч. 3 - 5 ст. 96-1 ЦК України учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом: 1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку; 3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об'єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом; 6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту). Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом. Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами.
Також зі змісту ст. 27 Закону України "Про акціонерні товариства" вбачається, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
Відповідні положення знайшли своє відображення й у п. 4.1.1 статуту відповідача.
У п. п. 13, 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про депозитарну систему України" законодавець виділяє права на цінні папери (речові права на цінні папери (право власності, інші визначені законом речові права)) та права за цінними паперами (права, що виникають із зобов'язання емітента за розміщеними ним цінними паперами (право на участь у загальних зборах акціонерів, право на отримання доходу, інші права, визначені законом та/або рішенням емітента)).
Верховний Суд у постанові від 15.07.2021 у справі №640/6888/19 зробив правовий висновок, що застосування державою спеціальних обмежувальних заходів шляхом блокування активів у випадку цінних паперів не обмежується лише речовими правами на таке майно, оскільки права за цінними паперами (права з акції) не можуть існувати окремо від речового права (права на акцію).
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" отримало в управління належні позивачу цінні папери (акції), емітовані відповідачем, та повноваження щодо реалізації як прав на цінні папери, так і прав за цінними паперами, серед яких право на участь в управлінні акціонерним товариством, у тому числі на скликання та проведення загальних зборів акціонерів товариства.
Доказів визнання недійсним договору № 11/2022 від 05.07.2022 в судовому порядку суду не надано.
Отже, вищенаведеним у сукупності спростовуються доводи апелянта щодо відсутності в АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" за договором управління активами (майном) від 05.07.2022 №11/2022 повноважень на скликання та проведення загальних зборів акціонерів АТ «Закарпатгаз», у тому числі з підстав арешту та передачі в управління АРМА виключно корпоративних прав на цінні папери, а не за цінними паперами.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника щодо відсутності повноважень у АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на участь у загальних зборах є безпідставними, оскільки активи були передані в управління в порядку, передбаченому ст. 21-1 Закону України "Про АРМА". Цей порядок встановлює особливий правовий режим, який не передбачає обов'язку погодження управителем своїх дій із власником активів. Таким чином, участь АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" у загальних зборах була правомірною, а отримані ним повноваження підтверджені як законом, так і договором управління активами.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на нікчемність договору управління активами (майном), оскільки його вчинено без участі (посередництва) інвестиційної фірми.
Разом з тим, наведені доводи апелянта суд оцінює критично, оскільки Закон України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", як убачається з положень ст. 1 цього Закону, регулює відносини, що виникають під час емісії, обігу, викупу цінних паперів та виконання зобов'язань за ними, укладання і виконання деривативних контрактів, заміни сторони деривативних контрактів та вчинення правочинів щодо фінансових інструментів на ринках капіталу, а також відносини, що виникають під час провадження професійної діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
Статтями 4 та 5 зазначеного Закону визначено поняття ринків капіталу та товарних ринків, з аналізу яких випливає, що укладення договору управління активами (майном) від 05.07.2022 №11/2022 не є вчиненням правочину щодо фінансових інструментів на вказаних ринках.
Крім того, у п. 9 ч. 12 ст. 36 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" передбачено, що правочини щодо фінансових інструментів повинні вчинятися за участю або посередництвом інвестиційної фірми, крім випадків вчинення правочинів, пов'язаних з виконанням судових рішень.
Суд звертає увагу на те, що укладення договору відбулось на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №429-р від 28.05.2022 "Деякі питання управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у виняткових випадках", у порядку виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва та відповідно до статті 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".
Зокрема, як зазначалося вище, відповідно до ст. 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" у виняткових випадках управління активами, зазначеними в ч. 1 ст. 21 цього Закону, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, може здійснюватися шляхом їх передачі в управління підприємству, установі, організації, що належить до сфери управління міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, або господарському товариству, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого знаходиться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків (далі - підприємство), на підставі рішення Кабінету Міністрів України без дотримання вимог, передбачених ч. 2 ст. 21 цього Закону.
Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що АТ "ДАК "Чорноморнафтогаз" відповідає вищенаведеним законодавчим вимогам. Так, його засновником є АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", засновником якого, у свою чергу, є Кабінет Міністрів України.
Додаткових вимог до передання активів в управління в порядку ст. 21-1 Закону "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", у тому числі вимог вчинення правочину за участю (посередництвом) інвестиційної фірми, Закон України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", який є спеціальним в даному випадку по відношенню до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", не містить.
Отже, з огляду на наведене, положення ч. 13 ст. 36 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" не підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися, а тому доводи апелянта щодо нікчемності договору не знайшли свого підтвердження.
Виходячи з вищенаведених підстав, безпідставними є й доводи апелянта про те, що у АТ "ДАК "Чорноморнафтогаз" відсутня ліцензія на професійну діяльність на ринках капіталу з торгівлі фінансовими інструментами, тому він не є особою, яка могла бути обраною АРМА в якості управителя.
Зокрема, Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" не визначено, що АРМА може обрати управителем арештованих акцій лише юридичну особу у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю, для яких операції з фінансовими інструментами є виключним видом діяльності та котрі отримали ліцензію на право проведення професійної діяльності на ринках капіталу з торгівлі фінансовими інструментами, що передбачає діяльність з управління портфелем фінансових інструментів.
Наведені апелянтом критерії стосуються інвестиційних фірм, які провадять діяльність з торгівлі фінансовими інструментами, зокрема, діяльність з управління портфелем фінансових інструментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діяльність з торгівлі фінансовими інструментами провадиться інвестиційними фірмами, які створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю, для яких операції з фінансовими інструментами є виключним видом діяльності, крім випадків, передбачених цим Законом.
Діяльність з торгівлі фінансовими інструментами, включає, зокрема діяльність з управління портфелем фінансових інструментів. Так, відповідно до ч. 9 ст. 44 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діяльність з управління портфелем фінансових інструментів - це діяльність інвестиційної фірми з управління портфелями фінансових інструментів, які складаються з одного або більше фінансових інструментів, в інтересах клієнтів.
Натомість АТ "ДАК "Чорноморнафтогаз" не здійснює діяльність з управління портфелем фінансових інструментів, а здійснює діяльність управління активами на підставі ст. 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів". Діяльність з управління портфелем фінансових інструментів та діяльність управління активами не є тотожними видами діяльності.
Отже, твердження апелянта про те, що АРМА може обрати управителем арештованих акцій лише юридичну особу у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю, для яких операції з фінансовими інструментами є виключним видом діяльності та котрі отримали ліцензію на право проведення професійної діяльності на ринках капіталу з торгівлі фінансовими інструментами, що передбачає діяльність з управління портфелем фінансових інструментів, є необґрунтованим, оскільки відповідні критерії щодо підприємств, установ та організацій, яких АРМА може обрати управителем арештованих акцій, законодавством не встановлені. Наведені ж апелянтом критерії стосуються інвестиційних фірм, які провадять діяльність з торгівлі фінансовими інструментами, зокрема, діяльність з управління портфелем фінансових інструментів, та до спірних правовідносин не застосовуються.
Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень позачергових дистанційних загальних зборів покликався на те, що для їх здійснення необхідний попередній дозвіл АМК України.
Оцінюючи вказані доводи позивача, колегія суддів виходить з того, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції" концентрацією визнається безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність в інший спосіб, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді єдиного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, у тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується.
Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 24 вказаного Закону концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього одержання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, якщо сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації перевищує визначені в цій нормі суми. Концентрація, яка потребує дозволу відповідно до частини першої цієї статті, забороняється до надання дозволу на її здійснення. До надання такого дозволу учасники концентрації зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна, віднесена до порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ст. 51 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
При цьому, за приписами ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; блокування цінних паперів; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом'якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб'єктів господарювання на конкуренцію; скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із ст. 19 цього Закону; закриття провадження у справі. (ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Таким чином, недотримання вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для застосування відповідальності, встановленої законом, у порядку, передбаченому зазначеним Законом.
З огляду, зокрема на чинність договору, посилання позивача на неотримання АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" дозволу на концентрацію у контексті заявлених позовних вимог про визнання недійсними рішень позачергових дистанційних загальних зборів є безпідставними.
Крім того, станом на час розгляду справи, суду не подано доказів прийняття Антимонопольним комітетом України рішення у справі за ознаками вчинення АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" порушення, передбаченого п. 12 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Таким чином, з урахуванням вищенаведених обставин та висновків, оскільки АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" під час скликання та проведення дистанційних загальних зборів акціонерів АТ «Закарпатгаз», як управитель акцій позивача, представляло інтереси відповідача як акціонера, власника акцій, колегія суддів зазначає про недоведення позивачем порушення його корпоративних прав щодо управління товариством, у тому числі на участь у таких зборах, на голосування з питань порядку денного зборів, обрання членів органу управління товариства тощо.
Відповідно, оскільки позивачем за вищенаведених обставин не доведено порушення його корпоративних прав оспорюваними рішеннями, посилання апелянта на недотримання вимог закону, статуту про скликання і проведення загальних зборів не є достатньою і самостійною підставою для визнання таких рішень недійсними.
Окрім цього, в апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що дії АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" призвели до порушення його конституційних прав, визначених ст. 41 Конституції України, в частині володіння, користування та розпорядження своєю власністю, а також порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права на мирне володіння майном.
Відповідно до принципу рівності перед законом та судом, передбаченого ст. 7 ГПК України, і принципу диспозитивності господарського судочинства, передбаченого ст. 14 ГПК України, саме позивач при зверненні до суду самостійно визначає обсяг порушення свого права та спосіб його захисту, а суд лише встановлює наявність підстав для захисту (наявність порушеного права) та оцінює відповідність і ефективність обраного позивачем способу захисту.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №923/364/19 та від 16.06.2020 у справі №904/1221/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
Щодо незгоди апелянта з обмеженнями його правомочностей власника активів, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до наявних матеріалів справи та проаналізованих законодавчих положень, активи позивача арештовані ухвалою Печерського районного суду міста Києва в межах кримінального провадження. Також у межах кримінального провадження арештовані активи позивача передані в управління АРМА, яке, у свою чергу, будучи підконтрольним Кабінету Міністрів України, на підставі його розпорядження уклало договір з управління активами (майном).
Наведене свідчить, що саме ухвала про арешт активів є тим самим рішенням органу судової влади, яке тимчасово обмежує власника у здійсненні ним своїх прав щодо арештованих активів.
Тобто акції позивача, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, не можуть перебувати у прямому управлінні позивача, а в силу приписів законодавства щодо передання арештованих активів у кримінальному провадженні в управління Національному агентству, продовжуватимуть на підставі чинного договору перебувати в управлінні АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", яке наділено правомочностями на управління активами, що включають як права на цінні папери, так і права за цінними паперами.
Повернення активів власнику, відповідно, можливість власника безпосередньо реалізовувати свої корпоративні права, можливе виключно на підставі винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким буде скасовано арешт прийнятих Національним агентством в управління активів (ч. 6 ст. 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів"). Вирішення таких питань не відноситься до компетенції господарського суду.
Таким чином, беручи до уваги чинність арешту активів позивача, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва в межах кримінального провадження; ухвали Печерського районного суду міста Києва про передачу корпоративних прав позивача у кримінальному провадженні Національному агентству; розпорядження Кабінету Міністрів України №429-р від 28.05.2022 "Деякі питання управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у виняткових випадках"; договору управління активами умовами якого передбачені відповідні права АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" як управителя, а також положення законодавства, якими визначені повноваження управителя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність порушення прав позивача на користування акціями.
Оцінивши належність та ефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав власника на майно з урахуванням наведеного, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що задоволення позовних вимог про визнання недійсними оспорених рішень не призведе до відновлення прав позивача на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, про порушення яких він зазначає.
З огляду на зазначене, доводи апелянта про обрання ним належного та ефективного способу захисту є необґрунтованими та спростовуються наведеним вище.
Приписами ст. 55 Конституції України гарантовано право кожного на захист прав і свобод в судовому порядку.
У ст. 16 ЦК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові КГС ВС від 19.09.2019 у справі №924/831/17).
Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що надала відповіді на усі істотні доводи сторін, які мають значення при прийнятті судового рішення у цій справі.
Беручи до уваги викладене, а також те, що позивач не довів факту порушення його прав у зв'язку із проведенням загальних зборів акціонерів. Всі посилання на нібито порушення законодавства при скликанні зборів не підтверджують наявності фактичного утиску прав чи інтересів позивача. Відповідно, задоволення позовних вимог про визнання недійсними оспорених рішень не призведе до відновлення порушених прав позивача, суд апеляційної інстанції вважає правомірним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків місцевого господарського суду, а тому рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 129, 269 - 271, 275 - 276, 280 - 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Транзит-Інвест» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2024 у справі №907/893/23 - без змін.
2. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги залишити з апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Матеріали справи повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК