справа № 631/261/25
провадження № 1-кп/631/116/25
02 травня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2
потерпілої ОСОБА_3
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
а також:
секретаря судового засідання ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 березня 2025 року під № 12025226160000008, щодо обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця селища міського типу Нова Водолага
Нововодолазького району Харківської області,
громадянина України (паспорт з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , виданий 02.09.2024 року органом № 6323),
реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ,
із вищою освітою, розлученого, без утриманців,
в силу положень статті 89 Кримінального кодексу України не судимого,
який є пенсіонером, зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 ;
та фактично проживає як тимчасовий переселенець за адресою:
АДРЕСА_2 ;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України,
06 березня 2025 року близько 15 години 10 хвилин, більш точного часу як в ході досудового розслідування, так і в суді встановити не виявилось за можливе, ОСОБА_3 перебувала на території цвинтаря «Троїцьке», яке знаходиться за адресою: вулиця Троїцька, селище Нова Водолага, Харківський район, Харківська область,- де у той же час перебував ОСОБА_4 , між якими відбувся словесний конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків по відношенню один до одного. В ході цього конфлікту у обвинуваченого виник раптовий протиправний умисел, спрямований на спричинення потерпілій тілесних ушкоджень невизначеного ступеню тяжкості. Реалізуючи свій раптовий протиправний умисел, з мотивів виниклих неприязних стосунків, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки у вигляді спричинення невизначеної шкоди здоров'ю ОСОБА_3 та бажаючи їх настання, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, діючи умисно, протиправно, ОСОБА_4 підійшов до потерпілої з-за спини та схопив її своєю лівою рукою за шапку. Після чого, тримаючи ОСОБА_3 у такому положенні, кулаком правої руки спричинив їй два удари у область скроні з лівої сторони обличчя, а також ще декілька ударів у область спини та шиї. Після цього, ОСОБА_4 штовхнув ОСОБА_3 на землю, так, що вона впала обличчям до землі, та, не відпускаючи своєю лівою рукою її шапку, спричинив ще два удари кулаком правої руки у область спини потерпілої. Внаслідок цих дій ОСОБА_4 заподіяв ОСОБА_3 синець на обличчі, який виник від травматичної дії тупого твердого предмету з обмеженою контактною поверхнею, механізмом спричинення - удар, можливо способом та в період часу, вказаних потерпілою, біля 1 доби до огляду, який за ступенем тяжкості згідно з пунктами 2.3.5. і 2.3.2. «б» Правил судово-медичного визначення ступенів тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства Охорони Здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6 днів, і не відносяться до небезпечних для життя. Крім того, між спричиненими тілесними ушкодженнями та незначними скороминучими наслідками наявний причинний зв'язок.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винним себе визнав повністю і пояснив, що дійсно 06 березня 2025 року після обіду, близько початку 16-ої години, більш точно не пам'ятає, перебуваючи на території цвинтаря «Троїцьке», що у селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області, зустрівся з раніш невідомою йому потерпілою, з якою у них на ґрунті особистої неприязні раптово виник конфлікт, в ході якого він підійшов до потерпілої з-за спини, схопив її своєю лівою рукою за шапку, потім кулаком правої руки два рази ударив у область скроні з лівої сторони обличчя, а також ще декілька разів у область спини та шиї. Після цього, він відштовхнув її на землю. Потерпіла впала обличчям до землі, а він, не відпускаючи її шапку своєю лівою рукою, ще два рази ударив кулаком правої руки по її спині. Зазначив, що зовсім не оспорює ступінь тяжкості спричинених потерпілій тілесних ушкоджень, їх кількість та локалізацію, а також звернув увагу суду на те, що у тому, що сталося, він щиро розкаявся та інших кримінальних правопорушень не вчиняв.
Оцінюючи показання ОСОБА_4 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об'єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому.
Крім того, підстав для самообмови судом не виявлено.
Відтак, у зв'язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз'ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши показання обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, потерпілої, письмовими доказами й документами, що характеризують його особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Окрім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі) та підтвердженням ним його фактичних обставин, його винуватість також доведена і іншими зібраними, наданими суду та дослідженими у судовому засіданні у повній відповідності до вимог чинного кримінального процесуального кодифікованого закону України доказами у їх сукупності.
Так, потерпіла ОСОБА_3 показала, що в її родині трапилось горе - загинув зять, якого поховали 19.02.2025 року на цвинтарі «Троїцьке», що розташований перед її хатою у селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області. В день конфлікту, тобто 06.03.2025 року, вона із сватами відвідувала цвинтар. Однак, коли повернулась додому, у вікно кухні побачила, як до могили підходить чоловік із жінкою, які почали торкатись та переставляти щось на могилі. Вона одразу прибігла до них та зробила зауваження, почався словесний конфлікт із нецензурною лайкою. Тим чоловіком виявився саме обвинувачений у справі, з яким вона раніше знайома не була. Прибравши квити на могилі, вона зателефонувала онуці, щоб розповісти про те, що сталось, коли обвинувачений з-за спини, схопив її рукою за шапку, потім кулаком два рази ударив у область скроні з лівої сторони обличчя, потім ще декілька разів у область спини та шиї. Після цього, він відштовхнув її на землю, від чого вона впала обличчям до землі, а обвинувачений, не відпускаючи її шапку своєю лівою рукою, ще два рази ударив кулаком у її спину. В цей момент жінка, яка була разом із обвинуваченим, почала кричати, й нападник побіг, а вона одразу викликала поліціантів, а наступного дня у медичному закладі зняла побої.
Оцінюючи показання потерпілої ОСОБА_3 суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об'єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння нею змісту обставин інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції у цьому.
Окрім наведених вище показань, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у виді проступку також доведена наступними письмовими доказами, а саме:
?висновком експерта № 12-14/22-НВ/25, яким зафіксовано, що лікар-судово-медичний експерт ОСОБА_7 , попереджений під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, 07 березня 2025 року в приміщенні Нововодолазького відділення судово-медичної експертизи ДСУ Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи провів судово-медичну експертизу ОСОБА_3 , 1957 року народження, якій на момент експертизи виповнилось 67 років, з урахуванням медичних документів встановив, що у ОСОБА_3 виявлений синець на обличчі, який виник від травматичної дії тупого твердого предмету з обмеженою контактною поверхнею та механізмом спричинення - удар, можливо способом та в період часу, вказаних потерпілою, біля 1 доби до огляду. За ступенем тяжкості - це легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як 6 днів (підпункти 2.3.2 «б» та 2.3.5. Правил судово-медичного встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом МОЗ № 6 від 17.01.1995 року). Між отриманими тілесними ушкодженнями та наслідками, що настали у ОСОБА_3 мається причинний зв'язок. Дані тілесні ушкодження до небезпечних для життя не відносяться (а. с. 40);
?висновком судово-медичної експертизи № 12-14/25-НВ/25\12-14/22-НВ/25, проведеної 13 березня 2025 року лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_7 , попередженим під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, в приміщенні Нововодолазького відділення судово-медичної експертизи ДСУ Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи провів додаткову судово-медичну експертизу ОСОБА_3 , 1957 року народження, якій на момент експертизи виповнилось 67 років, якою встановив, що у ОСОБА_3 мав місце синець на обличчі, який виник від травматичної дії тупого твердого предмету з обмеженою контактною поверхнею та механізмом спричинення - удар. Локалізація, характер та механізм спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 відповідають тому способу, на який вказує сама потерпіла та свідок ОСОБА_8 в ході проведення слідчих експериментів за їх участю (а. с. 44).
Отже, за допомогою спеціальних медичних знань доведено факт завдання потерпілій ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6 днів, внаслідок неправомірних дій обвинуваченого.
Оцінюючи усі ці висновки експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірними, послідовними, мотивованим достатньо переконливо та такими, що не суперечать обставинам справи та іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, а тому суд вважає їх належними та достовірними й покладає в основу судового рішення, що ухвалюється.
Також, оцінюючи вказані висновки, суд вважає, що вони відповідають вимогам, викладеним у статтях 101 і 102 Кримінального процесуального кодексу України, сторонами провадження під час судового розгляду справи жоден з них під сумнів не ставився, клопотань про виклик експертів для дачі пояснень з приводу проведених експертних досліджень ані від сторони захисту, ані від сторони обвинувачення не надходило, як не надходило і клопотання про призначення повторних чи комплексних експертиз.
Окрім того, з копії паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , виданого 02.09.2024 року органом № 6323, вбачається, що ОСОБА_4 дійсно народився 20 січня 1957 року в селищі міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області та має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 (а. с. 25).
Відповідно до копії електронної довідки переселенця № 6320-7001007009, виданої УСЗН Харківської РДА 27.04.2022 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець селища міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,- та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 27 - 28).
Згідно з даними копії електронного пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , виданого 20.01.2021 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримує пенсію за віком довічно (а. с. 36 - 37).
На підставі Витягу з реєстру територіальної громади № 2025/003356299, сформованого 12.02.2025 року о 09 годині 10 хвилин, вбачається, шо за даними відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби, отриманими від Харківської територіальної громади, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 45).
Відповідно до листа начальника Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області ОСОБА_9 , зареєстрованого за вихідним № 24/26/147-25 від 12.03.2025 року, ОСОБА_4 у них на обліку не перебуває (а. с. 48).
Згідно з довідкою № 53, виданою поліклінічним відділенням, а також інформацією, наданою головним лікарем КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_10 за вихідним № 267 від 14.03.2025 року, обвинувачений не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра (а. с. 49, 50).
З характеристики, виданої депутатом Нововодолазької селищної ради ОСОБА_11 , підпис якої посвідчений селищним головою ОСОБА_12 й скріплений печаткою ради «для документів» (вихідний № 02-27/673 від 14.03.2025 року), вбачається, що ОСОБА_4 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,- і за час проживання скарг і нарікань не надходило, компрометуючі матеріали на нього відсутні (а. с. 46).
У відповідності до інформації, наданої начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 за вихідним № 1361 від 12.03.2025 року, обвинувачений у них на військовому обліку не перебуває, під час мобілізації до Збройних Сил України не призивався (а. с. 47).
Як убачається з довідки про судимість № 81-12032025/63061 за даними УІАП ГУНП в Харківській області та ДІ МВС України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець селища міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, був засуджений Комінтернівським районним судом міста Харкова 21.04.2020 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 296 Кримінального кодексу України до покарання у виді штрафу в сумі 8500,00 гривень. 13.05.2021 року знятий з обліку органом пробації через сплату штрафу в повному обсязі (а. с. 51 зворот).
З наведеного впливає, що обвинувачений ОСОБА_4 був засуджений за вчинення кримінального правопорушення, покарання за яке відбув 13.05.2021 року.
Проте, виходячи з класифікації кримінальних правопорушень і санкції частини 1 статті 296 Кримінального кодексу України, суд, керуючись правилом частини 4 статті 12 цього ж кодифікованого закону, робить висновок по те, що обвинувачений мав судимість за нетяжкий злочин.
Натомість пунктом 7 частини 1 статті 89 Кримінального кодексу України унормовано, що такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за нетяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Отже, на момент вчинення проступку, що закидається ОСОБА_4 у провину, минуло більш ніж три роки з моменту зняття обвинуваченого з обліку органом пробації, а, отже, він є таким, що не має судимості.
Відтак, наведеним доведено, що обвинувачений раніше в силу приписів статті 89 Кримінального кодексу України не судимий, має зареєстроване місце мешкання та реєстрацію як переселенця під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну, за яким характеризується задовільно, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що він хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, у зареєстрованому шлюбі не перебуває, є пенсіонером.
Крім цього, надав правдиві та послідовні пояснення, щиро покаявся у вчиненому.
Також, з копії паспорта громадянина України (серії НОМЕР_3 ), виданого 17.11.2000 року Нововодолазьким РВ УМВС України в Харківській області, вбачається, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 22).
Статтею 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» № 3721-XII від 16.12.1993 року (із змінами та доповненнями) визначено, що громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.
При цьому, абзацом 1 частини 1 статтею 26 вище вказаного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (із змінами та доповненнями) унормовано, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відтак, суд робить обґрунтований висновок про те, що потерпіла у провадженні відноситься до осіб похилого віку.
Оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди поскладані в основу судового рішення, що ухвалюється.
Доходячи такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.
Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.
Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Так, тілесним ушкодженням визнається протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.
Заподіяння умисного тілесного ушкодження може вчинятись, зокрема, шляхом здійснення фізичного впливу на потерпілого шляхом застосування м'язових зусиль тіла обвинуваченого (нанесення удару (ударів).
У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне, тобто відповідальність за статтею 125 Кримінального кодексу України настає й у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, а фактично було спричинено легкі тілесні ушкодження.
У відповідності до вимог частини 2 статті 242 Кримінального процесуального кодексу України проведення судово-медичної експертизи є обов'язковим задля встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, ступінь яких визначається на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я № 6 від 17.01.1995 року.
Системно аналізуючи вище наведене, а також обставини вчиненого ОСОБА_4 діяння разом з усіма дослідженими доказами у їх сукупності, суд вважає встановленим, що його умисел був спрямований саме на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій.
З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд доходить висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення 06 березня 2025 року обвинуваченим ОСОБА_4 проступку проти здоров'я ОСОБА_3 , оскільки він своїми умисними діями дійсно завдав їй легкі тілесні ушкодження.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд вважає, що вина ОСОБА_4 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані як умисне легке тілесне ушкодження.
Призначаючи покарання ОСОБА_4 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, данні про його особу та обставини, що пом'якшують і обтяжують йому покарання.
Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, санкції частини 1 статті 125 цього ж кодексу, а також особливостей та обставин його вчинення, й доходить висновку, що обвинуваченим вчинене кримінальне правопорушення, яке кримінальним законом вважається проступком.
Вивчаючи особу винного шляхом з'ясування стану його здоров'я, поведінки до вчинення проступку, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_4 на момент вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення раніше в силу положень статті 89 Кримінального кодексу України вважається не судимим, розлучений, утриманців не має, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та мешкання, за яким характеризується задовільно, пенсіонер, у вчиненому щиро розкаявся.
Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом'якшують ОСОБА_4 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в яких наведений перелік таких обставин та зазначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті.
Аналогічна правова позиція викладена і у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), від якої до сих пір Верховний Суд не відступив, та яка роз'яснює, що наведені у частині 1 статті 66 Кримінального кодексу України перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.
Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:
- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження;
- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов'язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом'якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної;
-та постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 03.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19),- щодо розуміння, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.
За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 , щире каяття.
Вирішуючи при призначенні покарання ОСОБА_4 питання щодо наявності обставини, які його обтяжують, суд керується змістом статті 67 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин, і приходить до висновку про те, що в силу приписів пункту 6 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченому, вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Крім того, призначаючи покарання обвинуваченому, суд ураховує й припис пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи», де суд касаційної інстанції зауважив, що при призначенні покарання суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Окрім наведеного, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий судом у системі судоустрою України, який, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення ОСОБА_4 покарання, ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому міру покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, позицію сторони захисту, які прохали суворо не карати, призначивши законодавчо встановлене мінімальне покарання за вчинений проступок, а також позицію потерпілої, яка прохала суворо покарати обвинуваченого, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, щиро розкаявся, мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також його поведінку під час та після вчинення кримінально-караних дій, зокрема, щодо наявності у ОСОБА_4 стабільного доходу у виді пенсії, призначеної довічно.
Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні, ураховуючи, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції засудженого від суспільства і саме шляхом накладення грошового стягнення, а тому обвинуваченому слід призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 1 статті 125 Кримінального кодексу України, у виді штрафу, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
На думку суду таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню, ухваленому 17.09.2009 року у справі «Скоппола проти Італії», де суд зауважив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Також, призначаючи ОСОБА_4 покарання у виді штрафу, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів статті 75 Кримінального кодексу України, або застосування положень статті 69 чи 69-1 зазначеного кодексу, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.
Окрім того, ухвалюючи вирок, суд також не знаходить підстав для застосування приписів статей 96, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України з тих самих підстав.
В рамках цього кримінального провадження цивільний позов поданий не був.
Відповідно до пункту 5 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази: мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі «Galaxy A15», визнані постановою, прийнятою дізнавачем сектору дізнання ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_14 12.03.2025 року та передані на відповідальне зберігання потерпілому (а. с. 41 - 42, 43),- підлягають поверненню власникові (законному володільцю).
У цьому кримінальному провадженні процесуальних витрат не має, заходи забезпечення не застосовувались.
Також суд не знаходить підстав задля обрання засудженому ОСОБА_4 міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження про це не клопотала перед судом.
Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому це кримінальне провадження перебувало на розгляді належного та повноважного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 50, 56, 65 - 67, частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановами Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) і «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи» № 2 від 07.02.2003 року; постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, 100, 131 - 132, 349, 368 - 371, 373 - 376, 381, 382, 392, 393 - 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-
ОСОБА_4 визнати винним у пред'явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді штрафу в розмірі 35 (тридцяти п'яти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 595,00 гривень (п'ятсот дев'яносто п'ять гривень 00 копійок).
Строк відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.
Речові докази: мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі «Galaxy A15», визнані постановою, прийнятою дізнавачем сектору дізнання ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_14 12.03.2025 року та передані на відповідальне зберігання потерпілому,- повернути власникові (законному володільцю).
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілій та прокурору.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, що набрав законної сили, є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1