Справа № 159/1552/25
Провадження № 2/159/839/25
06 травня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі
головуючого судді - Смалюха Р.Я.,
за участю
секретаря судового засідання - Клевецької О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркредит Фінанс», від імені якого діє представник Тертиця Тамара Василівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укркредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укркредит Фінанс» або позивач або кредитор або товариство) звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або відповідач або позичальник або боржник) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1353-0721 від 22.02.2024 у розмірі 52500,00грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.02.2024 року між ним та відповідачем у електронній формі було укладено кредитний договір №1353-0721, згідно з умовами якого відповідачу на умовах строковості, зворотності та платності було надано фінансовий кредит у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки НОМЕР_1 . Відповідно до умов кредитного Договору позичальнику надано кредит у розмірі 10500 гривень. Строк кредитування 300 днів до 17.12.2024, процентна ставка у перших 30 днів користування - 2% на день, надалі стандартна процентна ставка в розмірі 2,5% на день від суми неповернутого кредиту.
Станом на 13.02.2025 у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 52500,00 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 10500,00 грн, за відсотками - 42000,00 грн.
Оскільки на даний час відповідач заборгованість не погасив, керуючись статями 11, 16, 526, 525, 530, 625, 610, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просить стягнути борг у судовому порядку.
Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати, проти прийняття заочного рішення не заперечував.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив вимоги ТОВ «Укркредит Фінанс» в повному обсязі. Звертає у вагу суду, що укладений між сторонами договір містиь ознаки кредитного договору, а тому до ньому мають застосовуватись положення Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про споживче кредитування», відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідач вважає, що позивач не надав обгрунтованого розрахунку заборгованості по процентах, що свідчить про її недоведеність. Також звертає увагу на відсутність первинних бухгалтерських документів щодор видачі кредиту та його часткового погашення.
Звертає увагу суду на надмірний розмір нарахованих процентів, який у декілька разів перевищує суму кредиту, а це на думку відповідача, суперечить вимогам ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування».
Кірм того відповідач вваажає несправедливим умови кредитного договору, які відповідно до ч. 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можуть бути змінені або визнані недійсними. На переконання відповідача розмір нарахованих відсотків є явно завищеним і не відповіджає вимогам ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивач скористався необізнаністю відповідача, оскільки останній є слабшою стороною у правовідносинах з кредитування, а тому відповідно до висновків зазначених у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, це не відповідає передбаченим п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, а тому суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного порушення.
Ухвалою від 17.03.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання у справі призначив на 10.04.2025.
31.03.2025 до суду повернулося поштове відправлення № 0610240188239, яким відповідач повісткою повідомлявся про розгляд справи 10.04.2025, з підписом відповідача про отримання відправлення 27.03.2025.
09.04.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву.
10.04.2025 у судове засідання сторони не прибули, з метою забезпечення права сторні подати свої заперечення (відповідь на відзив, заперечення) суд оголосив переву у судовму засіданні до 01.05.2025.
23.04.2025 до суду повернулося поштове відправлення 0610246416071, яким відповідач повісткою повідомлявся про розгляд справи 01.05.2025, з підписом відповідача про отримання відправлення 17.04.2025.
29.04.2025 на адресу суду надійшла зава відповідача, у якій він просив розглядати справу за його відсутності.
01.05.2025 у судове засідання сторони не прибули. Представник позивача до позовної заяви подав клопотання в яких просив суд слухати справу за його відсутності.
Верховний Суд у своїх постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19) та від 8 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з'явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.
У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення спору по суті може відбутися без відкладення розгляду справи.
Суд ухвалив здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
У зв'язку з неявкою учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів звукозапису не проводилася.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
22.02.2024 між ТОВ «Укркркредит Фінанс» та відповідачем укладено кредитний договір № 1353-0721 (далі - кредитний договір) відповідно до умов якого відповідачу надається кредит у розмірі 10500,00 грн (п. 4.1) на строк 300 днів (п. 4.12), з процентною ставкою 2% на день від суми кредиту упродовж перших 30 днів (п. 10.1) та вподальшому денною процентною ставкою 2,5% на день від суми кредиту (п. 4.15). Дата видачі кредиту - 22.02.2024 (п. 4.2), дата повернення кредиту - 17.12.2024 (п. 4.12).
У кредитному договорі зазначені прізвище, ім'я та по батькові відповідача як позичальника, його ідентифікаційний код, дані паспорта, адреса проживання, номер його мобільного телефону, електронної адреси, номер банківської картки НОМЕР_1 . Кредитний договір підписаний одноразовим ідентифікаторм «С3374».
Додатком №3 до кредитного договору узгоджений графік платежів з 22.02.2024 по 17.12.2024, за яким відповідач мав повернути 10500,00 грн тіла кредиту та 78750,00 грн нарахованих процентів. Цей додаток підписаний відповідачем одноразовим електронним ідентифікатором «С3374»
Крім того відповідач підписав одноразовим електронним ідентифікаторм «»А3374 Паспорт споживчого крдиту умови якого аналогічні за змістом тим, які зазначені у кредитному договорі.
Також відповідач ознайомився та підписав одноразовим електронним ідентифікатором «С3374» Правила відкриття кредитної лінії, затверджені наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» від 01-П від 04.01.2024.
Копією листа АТ КБ «Приватбанк» від 14.02.2024 підтверджується зарахування на картку НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 10500,00 грн, ID транзакції 2429095307, а довідкою позивача підтверджується здійснення платежу №2429095307 в розмірі 10500,00 грн з призначенням кредитні кошти за договором 1353-0721 від 22.02.2024 ОСОБА_1 .
Випискою з ЄДР від 09.11.2023 та свідоцтвом про режстрацію фінансової установи №16102873 від 01.08.2013 підтверджується, що позивач є фінансовою установою та здійснює діяльність з інших видів кредитування (вед 64.92).
У розразунку заборгованості за кредитним договором станом на 13.02.2025 позивач зазначив заборгованість відповідача за період з 22.02.2024 по 13.02.2025 в розмірі: 10500,00 грн тіла кредиту та 77175,00 грн заборгованості по процентах.
Відповідач у відзиві нап позов не заперечував укладення з позивачем кредитного догвору на умовах зазначених у ньому, контррозрахунку кредитної заборгованості суду не надав.
Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері договірних правовідносин, а саме щодо виконання умов кредитного договору.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно положень ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до положень ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України.) Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 р. у справі №127/33824/19.
Згідно зі ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції на момент укладення кредитного договору, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису відповідно до вимог законів України"Про електронні документи та електронний документообіг"та"Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Кредитний договір № 1353-0721 від 22.02.2024 підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «С3374», який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису. Зазначений підпис підтверджує, що відповідач ознайомився та погодився з усіма умовами договору. Отже, сторони погодили усі істотні умови та уклали в належній формі кредитний договір.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Відповідно до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Отже, відповідач за допомогою електронних засобів, доступ до яких був отриманий ним особисто і за власною ініціативою, ознайомився з усіма умовами кредитного договору, мав достатньо часу і можливостей для такого ознайомлення, погодив ці умови, а отже, взяв на себе передбачені договором зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Копією зазначеного вище листа АТ КБ «Приватбанк» та довідки позивача підтверджується факт отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 10500,00 грн 22.02.2024, оскільки в ньому зазначені номер його банківської карти. Зазначений номер банківської карти вказаний у кредитному договорі, як такий, що належать відповідачу.
Доказів того, що банківська карта із зазначеним номером не належить відповідачу, що кошти не надходили на цю банківську карту, відповідач суду не надав, а тому суд дійшов висновку, що відповідач 22.02.2024 отримав кредитні кошти в розмірі 10500,00 грн.
У відзиві на позовну заяву позивач не заперечивував тієї обставини, що уклав кредитний договір на умовах зазначених у ньому, та того що отримував кредитні кошти, контррозрахунку заборгованості по основній сумі кредиту не надав.
Відповідно до п. 4.12 кредитного договору дата повернення (виплати) кредиту - 17.12.2024.
Отже, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми кредиту в розмірі 10500,00 грн є підставною.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1048 ЦК України у відповідача виник обов'язок сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 2% та 2,5% на добу, лише до дня повернення позики - 17.12.2024.
Докази того, що сторони погодили нарахування процентів у розмірі 2,5% на добу після закінчення строку користування кредитом, у матеріалах справи відсутні.
Зазначені висновки суду здійснені з врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду висловленої у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, в якій зазначено, що у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
А тому суд вважає безпідставним нарахування відповідачу процентів після строку закінчення кредитування, тобто після 17.12.2024.
Відповідно до зазначених вище умов кредитного договору відповідач мав сплачувати проценти у розмірі 2% за 1 (один) день користування Кредитом упродовж перших 30 днів (п. 10.1) та з розрахунку 2,5% за один день від суми кредиту упродовж наступного періоду користування кредитними коштами (п.4.15).
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набув чинності 24.12.2023, пунктом 5 розділу І цього закону, внесені зміни до ст. 8 та Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Так, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено ч. 5, у якій зазначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
А Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» доповнені п. 17 у якому зазначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України"Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:
протягом перших 120 днів - 2,5 %;
протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Водночас у п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Тобто, вимоги п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", діють лише щодо договорів про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом (до 24.12.2023) і лише, якщо строк їх дії продовжувався після набрання чинності цим Законом.
У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що оскільки кредитний договір у цій справі був укладений 31.03.2024, тобто після набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", то на нього не поширюється п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
На підставі наведеного, умови кредитного договору у цій справі, щодо нарахування процентів у розмірі більшому ніж 1% на день від суми кредиту, не відповідають вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», що відповідно обмежує права споживача в порівнянні з правами зазначеними у цьому законі, а тому за період 22.02.2024 по 17.12.2024 слід застосовувати процентну ставку у розмірі 1% в день.
Отже, відповідач зобов'язаний сплатити проценти за кредитним договором в розмірі 31500,00 грн (10500,00 грн тіла * 1 % на день * 300 днів строку кредиту).
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач сплачував проценти за кредитним договором.
Відповідач не надав суду контррозрахунку заборгованості за процентами.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення процентів за період з 22.02.2024 по 17.12.2024 є правомірною в частині стягнення 31500,00 грн.
Суд не застосовує положення ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», та положення ст. 549, 551 ЦК України, оскільки вони стосуються нарахування та сятгнення неустойки та процентів за невиконання зобов'язання (ст. 625 ЦК України). У цій справі позивач не вимогає стягнути з відповідача неустойку (пеню) чи проценти в порядку ст. 625 ЦК України, а тому зазначені норми не є релевантними спірним правовідносинам.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А тому, уд не застсосувує вимоги ч. 5 та 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо зміни або визнання недійсними несправедливих умов договору, оскільки відповідач не надав доказів того, що умови кредитного договору були визнані судом недійсними, а також не звертався до суду у цій справі із зустрічним позовом з вимогами про визнання цих умов недійсними чи про їх зміну.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а аза відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).
Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором належить задовольнити частково стягнувши з відповідача на користь позивача 42000,00 грн з яких: 10500,00 грн суми виданого кредиту та 31500,000 грн суми нарахованих процентів за період з 22.02.2024 по 17.12.2024, у стягненні процентів в розмірі 10500,00 грн, слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач сплатив судовий збір в мінімальному його розмірі - 2422,40 грн, то його належить стягнути з відповідача в повному обсязі, не залежно від розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 247, 262-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1353-0721 від 22.02.2024 у розмірі 42000,00 грн з яких:
- 10500,00 грн простроченої заборгованості за сумою кредиту;
- 31500,00 грн простроченої заборгованості за процентами з 22.02.2024 по 17.12.2024.
Відмовити у стягненні з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» процентів у розмірі 10500,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Копію рішення направити сторонам у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або проголошення рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повне найменування сторін:
Позивач -Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»(01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А; ЄДРПОУ 37356833);
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повне судове рішення складене 06.05.2025.
Головуючий:Р. Я. СМАЛЮХ