Справа № 607/21882/24Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/817/492/25 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
01 травня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,
секретар - Гичко К.С.
з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Заплітної І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Заплітної Ірини Анатоліївни на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2025 року у цивільній справі №607/21882/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів,
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із позовом про зменшення розміру аліментів.
У грудні 2024 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву, у якій просив залишити позовну заяву без розгляду.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 січня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів залишено без розгляду.
03 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заплітна І.А. подала до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, у якій просила стягнути з ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Заплітної І.А. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Заплітна І.А. просить ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2025 року скасувати, та постановити нову, якою стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3000,00 грн.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що при зверненні до суду з позовною заявою про зменшення розміру аліментів ОСОБА_2 фактично просив змінити спосіб стягнення аліментів, який змінюється рішенням суду за заявою отримувача аліментів, а не платника, а тому вважає, що при зверненні до суду із вимогою, яка суперечить нормам закону, позивач вчинив необгрунтовані (неправильні) дії. Разом з цим, вважає що ухвала про залишення позову без розгляду, фактично прийнята на користь відповідачки ОСОБА_1 , адже для неї не наступили ні матеріально-правові, а ні процесуальні наслідки, а тому в ОСОБА_2 , як позивача виник обов'язок компенсації судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Заплітної І.А. яка доводи апеляційної скарги підтримала, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також дії, направлені на захист такого права позивача, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами. Сам по собі факт залишення позову без розгляду за заявою позивача не може бути підставою для задоволення вимог відповідача про компенсацію витрат та тягнути за собою обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. Також суд першої інстанції звернув увагу на помилкове ототожнення представником ОСОБА_1 різних правових понять - необгрунтованість позову та необгрунтованість дій позивача, пов'язаних із залишенням позову без розгляду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Частиною шостою статті 142 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправомірних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що у разі залишення позову без розгляду вимоги відповідача про компенсацію здійснених ним витрат підлягають задоволенню у разі необгрунтованих дій позивача, або у випадках зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправомірних дій сторони.
Для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача.
Колегія суддів зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.
При цьому звернення до суду із позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі №148/312/16-ц, від 30 червня 2022 року в справі №753/1625/21.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.
Сам по собі факт залишення позивачем позову без розгляду не може бути підставою для задоволення вимог відповідача про компенсацію здійснених ним витрат.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Залишення позову без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Подання до суду заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі №619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі №202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі №521/3011/18, від 26 липня 2024 року у справі №736/1209/20.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Наявність порушених, не визнаних або оспорених прав позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, та визначення осіб, якими такі права були порушені, встановлюється судом за наслідками розгляду справи по суті на підставі наданих сторонами доказів.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що розгляд даної справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та станом на час подання заяви позивача про залишення позовної заяви без розгляду суд першої інстанції не заслуховував пояснення сторін, не досліджував доказів, та не давав їм оцінку, що унеможливило дійти судом висновку щодо обґрунтованості чи необґрунтованості позову.
Отже, подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду без викладення мотивів вчинення даної процесуальної дії, не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
За змістом частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
З системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Таким чином, з огляду на обставини справи, доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п'ятої статті 142 ЦПК України.
Ухвала суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заплітної Ірини Анатоліївни - залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 5 травня 2025 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Костів О.З.
Храпак Н.М.