Дата документу 22.04.2025 Справа № 331/1442/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/331/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №331/1442/23Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.408 КК України
22 квітня 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 24 вересня 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м.Бердянськ Запорізької області, зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_8 , проходячи військову службу за контрактом в Службі безпеки України на посаді оператора спецпризначення ІІІ категорії 7 тарифного розряду Бердянського міжрайонного відділу Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, ст.ст.9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 24.02.2022 року після отримання наказу про передислокацію особового складу Бердянського міжрайонного відділу УСБУ в Запорізькій області від безпосереднього начальника - начальника Бердянського міжрайонного відділу Управління СБ України в Запорізькій області ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилитись від військової служби до запасного місця дислокації Бердянського міжрайонного відділу УСБУ в Запорізькій області на території Олександрівського району м.Запоріжжя (Запорізька територіальна громада), не прибула по теперішній час та перебуваючи поза місцем служби, час проводить на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.4 ст.408 КК як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби. Їй призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі.
Вирішено питання про початок строку відбування покарання та запобіжний захід.
В апеляційній скарзі захисник просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 у зв'язку з недоведеністю в її діях складу кримінального правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що в ході судового розгляду не було достатньо встановлено, що ОСОБА_8 на час вчинення кримінального правопорушення знаходилась на окупованій території. Не встановлені обставини, за яких вона залишилася в м.Бердянську, в який термін їй необхідно було виїхати на нове місце дислокації, враховуючи, що деякі її колеги (свідки по справі) виїхали через багато місяців після наказу. Під час судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено, що до ОСОБА_8 не було застосовано примус, що у неї були в наявності документи, які дозволяли їй перетнути лінію розмежування. Свідки по справі добре охарактеризували його підзахисну, вказали, що на момент вторгнення у неї в лікарні знаходився батько, автомобілем вона не користувалась, чи мала можливість виїхати чітко не вказали. Вважав недоведеним, що дії ОСОБА_8 були навмисними та вона вчинила дезертирство. Крім того, зазначив, що при призначенні покарання суд помилково вказав, що санкція ч.4 ст.408 КК передбачає строк від 6 до 12 років позбавлення волі, у зв'язку з чим не розглянув можливість застосування положень ст.75 КК.
Повістка про виклик обвинуваченої ОСОБА_8 публікувалась відповідно до вимог ст.323 КПК на офіційному веб-сайті апеляційного суду, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур'єр».
Однак, до суду апеляційної інстанції обвинувачена ОСОБА_8 не з'явилась, причин неявки не повідомляла та клопотань про відкладення судового засідання на іншу дату не заявляла.
Враховуючи те, що судовий розгляд даного кримінального провадження в суді першої інстанції здійснювався за відсутності обвинуваченої (inabsentia), та з обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду матеріалів справи без участі обвинуваченої, однак за участі її захисника.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію захисника, який повністю підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні; прокурора, який висловив заперечення проти скарги та просив вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні передбаченого ч.4 ст.408 КК кримінального правопорушення ухвалено відповідно до вимог ст.370 КПК на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст.94 КПК.
В основу вироку суд обґрунтовано поклав показання свідків, а також дані, які були встановлені із аналізу сукупності зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів, наданих стороною обвинувачення і досліджених місцевим судом.
Доводи сторони захисту про недоведеність в діях ОСОБА_8 складу інкримінованого їй за ч.4 ст.408 КК злочину колегія суддів вважає неспроможними.
Так, з письмових матеріалів провадження та показань свідків вбачається, що ОСОБА_8 була військовослужбовцем, з листопада 2006 року проходила службу в органах Служби безпеки України (з 01.10.2020 оператором спецпризначення ІІІ категорії 7 тарифного розряду Бердянського міжрайонного відділу), мала військове звання - майстер-сержант. Таким чином, обвинувачена є суб'єктом передбаченого ч.4 ст.408 КК злочину.
Відповідно до ст.ст.11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець зобов'язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Згідно ст.1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року №2229-XII Служба безпеки України є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.
Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262/2007, визначається порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов'язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період.
Відповідно до вказівки Голови Служби безпеки України від 22 лютого 2022 року №1026, 24 лютого 2022 року організовано та проведено передислокацію (переведення) особового складу Управління Служби безпеки України в Запорізькій області до визначених пунктів (запасних пунктів дислокації).
Об'єктивна сторона дезертирства являє собою зовнішній вияв суспільно небезпечного посягання військовослужбовців на встановлений правовими нормами у ЗСУ та інших військових формуваннях, що створені відповідно до законодавства, порядок проходження військової служби. Це кримінальне правопорушення може бути вчинене шляхом як дії (самовільне залишення військової частини або місця служби), так і бездіяльності (нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01 грудня 2022 року у справі №297/2178/21, провадження №51-1204км22, для наявності складу дезертирства немає значення, у який момент в особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами.
Як вбачається з матеріалів провадження, наказом керівника було визначене інше місце служби (місце дислокації). Разом з тим, ОСОБА_8 після отримання наказу від її безпосереднього начальника про передислокацію особового складу Бердянського міжрайонного відділу УСБУ в Запорізькій області не прибула до запасного місця дислокації, чим ухилилась від військової служби. За таких обставин, обвинуваченою вчинене дезертирство шляхом самовільного залишення місця служби.
Відповідаючи на доводи захисника щодо не встановлення судом обставин, за яких ОСОБА_8 залишилась в м.Бердянську, а також недоведеності, що її дії були навмисними, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру. Чинними нормативними актами, що регулюють порядок проходження військової служби та поведінку військовослужбовців встановлюються особливі вимоги до такої категорії осіб. Виконання обов'язків військової служби не перебуває у залежності із наявністю сприятливих особистих обставин для їх виконання.
З пояснень свідків встановлено, що ОСОБА_8 тривалий час перебувала на військовій службі, знала про її особливий характер і свідомо відмовилися від виконання обов'язків військової служби, залишившись на тимчасово окупованій території.
Допитаний свідок ОСОБА_9 (начальник Бердянського міжрайонного відділу УСБУ в Запорізькій області) пояснив, що після доведення наказу про евакуацію підрозділу до м.Запоріжжя ОСОБА_8 повідомила йому, що їй знадобиться більше часу, щоб виїхати, через наявність у неї хворого батька та двох дітей. В подальшому, до червня-липня 2022 року, він періодично зв'язувався із обвинуваченою, пропонував способи для виїзду, однак ОСОБА_8 жодного разу не прибула до місця евакуації. Після літа 2022 року він втратив зв'язок з ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_10 також підтвердив, що ОСОБА_8 декілька разів пропонували допомогти виїхати разом з родиною.
Свідок ОСОБА_11 вказав, що у ОСОБА_8 було багато можливостей виїхати, однак вона ними не скористалась.
Свідок ОСОБА_12 зазначив, що ОСОБА_8 не збиралась нікуди їхати через батьків.
З показань свідка ОСОБА_13 вбачається, що ОСОБА_8 було запропоновано виїхати, однак вона відмовилась. Після окупації м.Бердянськ керівництвом служби організовувались безпечні коридори для виїзду на підконтрольну Україні територію. Після доповіді начальника ОСОБА_14 начальнику УСБУ в Запорізькій області про відмову ОСОБА_8 виїжджати на підконтрольну Україні територію, було призначено перевірку. Під час службового розслідування було виявлено мотиви та підстави не виходу особового складу до м.Запоріжжя, у зв'язку з чим результати службового розслідування були передані до прокуратури. Свідок також зазначив, що ОСОБА_8 до підрозділу кадрового забезпечення із заявою про виїзд не зверталась.
Отже, відмова обвинуваченої ОСОБА_8 скористатися будь-якими можливостями для прибуття до місця служби свідчить про її остаточну і безповоротну відмову від військової служби.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії обвинуваченої ОСОБА_8 за ч.4 ст.408 КК. Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження і з такими висновками погоджується колегія суддів.
Доводи захисника про те, що в ході судового розгляду не було достатньо встановлено, що ОСОБА_8 на час вчинення кримінального правопорушення знаходилась на окупованій території, є надуманими та спростовуються показаннями свідків. Крім того, у матеріалах службового розслідування зафіксовані пояснення обвинуваченої, з яких вбачається, що після отримання 24 лютого 2022 року усного наказу від полковника ОСОБА_14 залишити місце дислокації Бердянського МРВ УСБУ в Запорізькій області та прибути до запасного місця дислокації у м.Запоріжжя вона наказ не виконала.
Не зазначення термінів виїзду на нове місце дислокації, на що звертав увагу захисник в своїй апеляційній скарзі, не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_8 , оскільки для наявності складу дезертирства немає значення момент виникнення наміру в особи ухилитися від служби.
Посилання захисника на те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено, що у ОСОБА_8 були в наявності документи, які дозволяли їй перетнути лінію розмежування, є безґрунтовними, оскільки показаннями свідків встановлено, що обвинуваченій неодноразово пропонувались способи для її виїзду, у тому числі, з родиною, однак вона такою можливістю не скористалась.
Твердження захисника про те, що свідки вказали, що на момент вторгнення у обвинуваченої в лікарні знаходився батько та автомобілем вона не користувалась, не впливає на висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у скоєнні інкримінованого їй злочину.
Довод апелянта про те, що при призначенні покарання суд помилково вказав, що санкція ч.4 ст.408 КК передбачає строк від 6 до 12 років позбавлення волі, хоча і є слушним, проте призначене судом покарання визначене у межах санкції статті вірно. Підстав для зменшення його розміру та призначення покарання із застосуванням положень ст.75 КК, враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, а також свідому поведінку обвинуваченої, яка тривалий час (з листопада 2006 року) перебувала на військовій службі, знала про її особливий характер і відмовилася від виконання нею обов'язків військової служби, колегія суддів не вбачає.
При перевірці вироку колегією суддів не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції про винуватість обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні передбаченого ч.4 ст.408 КК кримінального правопорушення, за яке її засуджено, що у свою чергу обумовлює відхилення доводів апеляційної скарги захисника.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли б перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час апеляційного розгляду не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 24 вересня 2024 року щодо ОСОБА_8 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4