Справа № 308/18820/24
05 травня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Шепетко І. О.,
за участі секретаря судових засідань Петришина Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відшкодування моральної шкоди, -
Представник позивача адвокат Гапон Сергій Васильович, що діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 80 000,00 грн, з них: 50 000,00 грн. моральна шкода та 30 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу при розгляді Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області протоколу серія НГУ № 266423 про військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, складеного відносно ОСОБА_1 (справа № 308/8443/24) та розгляді Закарпатським апеляційним судом апеляційної скарги на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.07.2024 по справі № 308/8443/24.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 10.05.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 було складено протокол серія НГУ № 266423 про вчинення солдатом ОСОБА_1 військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до вказаного протоколу 07.05.2024 близько 08-00 год. солдат ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем, під час дії воєнного стану, перебуваючи на військовій службі, діючи умисно, відкрито відмовився від виконання наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 08.05.2024 № 303, допустив недбале ставлення до військової служби в умовах особливого періоду.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.07.2024 по справі № 308/8443/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.
У подальшому постановою Закарпатського апеляційного суду від 04.11.2024 по справі № 308/8443/24 постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.07.2024, скасовано та провадження по справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Таким чином вважає, що у зв'язку з закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди у порядку ст. 1174 ЦК України.
Стверджує, що, враховуючи обставини справи, позивач зазнав моральних страждань, оскільки протягом певного строку не міг реалізувати своє право на чесне ім'я, був вимушений докладати додаткові зусилля для поновлення свого права на чесне ім'я, зокрема звертатися до суду апеляційної інстанції, отримав сильні постійні душевні переживання, пов'язані з накладенням судом першої інстанції адміністративного стягнення у вигляді суттєвого для позивача штрафу у розмірі 17 000,00 грн.
Крім того, позивач вимушений був захищати свої права, зокрема з'являтися до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для участі у розгляді справи № 308/8443/24 та Закарпатського апеляційного суду для участі у розгляді апеляційної скарги, а також приймати участь у судових засіданнях. При цьому, позивач приймав участь у судових засіданнях маючи проблеми зі здоров'ям (хворіючи)
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 вважає, що справедливим розміром моральної шкоди є 50 000,00 грн.
Додатково зазначив, що 26.05.2021 між адвокатом Гапоном Сергієм Васильовичем та ОСОБА_1 укладено договір по надання професійної правничої (правової) допомоги № 54-26/09-21. В подальшому адвокатом Гапоном С.В. було забезпечено представництво інтересів ОСОБА_1 при розгляді Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області протоколу серія НГУ № 266423 про військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, складеного відносно ОСОБА_1 (справа № 308/8443/24) та при апеляційному оскарженні постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.07.2024 по справі № 308/8443/24.
Після винесення Закарпатським апеляційним судом постанови від 04.11.2024 по справі № 308/8443/24 між адвокатом Гапоном Сергієм Васильовичем та ОСОБА_1 було підписано акт № 2 від 05.11.2024 приймання-передачі наданих послуг за Договором по надання професійної правничої (правової) допомоги № 54-26/09-21 від 26.05.2021.
Також, 05.11.2024 ОСОБА_1 здійснено оплату за надану правничу допомогу у сумі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок, що підтверджується відміткою на рахунку № 11-11/24 від 05.11.2024.
Таким чином, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Ухвалою суду від 27.11.2024 відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
03.02.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування поданого відзиву представник відповідача зазначив, що постанова Ужгородського міськрайонного суду мотивована тим, що протокол про адміністративне правопорушення складений відповідно до вимог статей 254, 255 КУпАП, з додержанням вимог статті 256 КУпАП. Зазначений протокол не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов'язки для позивача. Протокол про адміністративне правопорушення є лише фіксацією порушення, яке виявлено, та відповідно до статті 251 КУпАП є одним із джерел доказів та підставою для подальшого провадження у справі. Протокол, як доказ, підлягає оцінці при розгляді уповноваженою особою справи про адміністративне правопорушення і не може бути скасований.
Разом з тим вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірності дій командира частини НОМЕР_1 при складанні відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 172-15 КУпАП, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діями відповідача та вини відповідача в заподіянні моральної шкоди. Крім того, позивач не навів обґрунтування розміру шкоди та якими доказами це підтверджується. Постанова Закарпатського апеляційного суду від 04.11.2024 року, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 172-15 КУпАП закриті за відсутності в його діях складу адміністративних правопорушень, не є доказом на підтвердження неправомірності дій командира частини НОМЕР_1 .
Звернув увагу, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Однак, позивачем таких доказів суду не надано.
В частині, що стосується покликань позивача на відшкодування витрат на правничу допомогу, вважає, що така не може бути задоволена у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене просив суд в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відмовити повністю.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, про дату та час судового засідання повідомлялися своєчасно та належним чином, через канцелярію суду представник позивача подавзаяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника, у задоволенні позову просив відмовити.
На підставі ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд вважає можливим провести розгляд справи без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 10.05.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 було складено протокол серія НГУ № 266423 про вчинення солдатом ОСОБА_1 військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до вказаного протоколу 07.05.2024 близько 08-00 год. солдат ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем, під час дії воєнного стану, перебуваючи на військовій службі, діючи умисно, відкрито відмовився від виконання наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 08.05.2024 № 303, допустив недбале ставлення до військової служби в умовах особливого періоду.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.07.2024 по справі № 308/8443/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04.11.2024 по справі № 308/8443/24 постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.07.2024 скасовано та провадження по справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (схожі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов'язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюють її права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Застосовним до розглядуваної справи є також висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями,дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
В ході судового розгляду справи судом встановлено, що 10.05.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП України відносно позивача ОСОБА_1 . Постановою Ужгородського міськрайонного суду 24.07.2024 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені інкримінованого правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу. При цьому постановою Закарпатського апеляційного суду від 04.11.2024 постанову Ужгородського міськрайонного суду скасовано, провадження у справі закрито в зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Суд зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача йому завдана моральна шкода, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діями відповідача та вини відповідача в заподіянні моральної шкоди, не зазначив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд в своїй практиці - сам по собі факт скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є доказом заподіяння йому моральної шкоди та підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки судові рішення, якими скасовані постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, безумовно не встановлюють доведеність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності.
В постанові від 21.10.2020 року по справі № 312/262/18 Верховний Суд вказав, що статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності зазавдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2,4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Звернувшись з цим позовом до суду, позивач зазначав, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності було завдано моральної шкоди, оскільки протягом певного строку не міг реалізувати своє право на чесне ім'я, був вимушений докладати додаткові зусилля для поновлення свого права на чесне ім'я, зокрема звертатися до суду апеляційної інстанції, отримав сильні постійні душевні переживання пов'язані накладенням судом першої інстанції адміністративного стягнення у вигляді суттєвого для позивача штрафу у розмірі 17 000,00 грн. Крім того, позивач вимушений був захищати свої права, зокрема з'являтися до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для участі у розгляді справи № 308/8443/24 та Закарпатського апеляційного суду для участі у розгляді апеляційної скарги, а також приймати участь у судових засіданнях. При цьому, позивач приймав участь у судових засіданнях маючи проблеми зі здоров'ям (хворіючи).
При цьому в позовній заяві сторона позивача зазначає, що, визначаючи розмір відшкодування шкоди, який дорівнює 50000,00 грн., вони виходили з міркувань, які наведені у позові та на підставі доказів, які долучені до матеріалів справи.
З цього приводу суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідача, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом, а постановою апеляційного суду провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито. При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.
Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22.
Також вищевказаною постановою Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, сформульованих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21, від 17 січня 2024 року у справі № 686/14845/22 (провадження № 61-5136св22) і зазначила, що: «Вирішуючи спори про відшкодування шкоди, завданої складенням протоколу патрульним поліцейським у разі закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду оцінював дії посадових осіб щодо складання протоколу здебільшого з огляду на те, що самий лише факт складення протоколу (незалежно від того, на підставі чого суд виснував про відсутність складу адміністративного правопорушення) є підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої діями працівників патрульної поліції зі складення протоколу, незалежно від того, чи вирішував суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення питання законності протоколу та дій поліцейського.
У такій категорії справ Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Переглядаючи цю справу в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.».
Суд приймає до уваги, що складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно позивача могло привести до душевних хвилювань останнього, однак на підтвердження того, що позивач зазнав моральної шкоди в розумінні ст. 23 ЦК України, суду не надано. Доказів звернення позивача за медичною або психологічною допомогою як наслідок складання протоколу суду не надано. Розрахунок суми, про відшкодування якої просить позивач, в позовній заяві також не наведено.
За таких обставин, суд зазначає, що закриття судом провадження по справі у зв'язку з відсутністю складу інкримінованого правопорушення та скасування судом постанови про притягнення до адміністративної відповідальності є достатньою сатисфакцією та повністю забезпечує нівелювання наслідків складання таких адміністративних матеріалів.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства суд не збирає докази за власною ініціативою та ухвалює рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, так як не обґрунтовані та не доведені.
Керуючись ст. ст. 2, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 23, 270, 280, 1167, 1173 ЦК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , кад РНОКПП НОМЕР_2 ;
Представник позивача: адвокат Гапон Сергій Васильович, що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 27.12.2019 №8638/10, видане Радою адвокатів Київської області на підставі рішення №77 від 27.12.2019 та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1625208 від 04.06.2024;
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Суддя І.О. Шепетко