Справа № 202/9353/24
№ 2/183/1267/25
08 квітня 2025 року м. Самар Дніпропетровської області
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Дубовенко І.Г.,
з участю секретаря судового засідання - Болкарьової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Лівобережної Адміністрації Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, суд -
25 липня 2024 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшли матеріали за позовом ОСОБА_1 , подані його представником адвокатом Адигезаловим Мехманом Адалет огли до ОСОБА_2 , у якому просить позбавити відповідача батьківських прав стосовно дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з відповідачкою у справі він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2021 року по вересень 2022 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 . Оскільки вони проживали без реєстрації шлюбу, позивач визнав батьківство відносно сина, та записаний як батько в свідоцтві про народження. Відповідач догляду за сином не здійснює, матеріальної допомоги не надає. Розпорядженням № 95-р голови Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради від 27 березня 2024 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина проживає разом з батьком з самого народження та не знає відповідачку як маму, та ніколи не бачив її. Відповідачка не заперечувала що дитина буде проживати з позивачем. Весь цей час відповідач життям сина не цікавилась, не телефонувала, не виявляла бажання спілкуватись з сином та приймати участь у його вихованні. Позивач вважає, що відповідач підлягає позбавленню батьківських прав відносно малолітнього сина на підставі ст. 164 СК України.
Відповідачем не поданий відзив на позов.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2024 року цивільну справу було передано Новомосковському міськрайонному суду Дніпропетровської області для розгляду за підсудністю.
Ухвалою суду від 15 листопада 2024 року у справі відкрите загальне позовне провадження, призначене підготовче засідання.
Ухвалою суду від 04 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою від 12 березня 2024 року підготовче провадження було закрито та справу призначено до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився, від представник позивача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, в якій він підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити. У разі неявки відповідача в судове засідання просив розглядати справу за відсутності відповідача, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, надала до суду нотаріально посвідчену заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнає.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у відсутність представника Лівобережної Адміністрації Дніпровської міської ради. Також надали висновок про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітньої дитини.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Судом встановлено, що відповідач є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого 09 лютого 2024 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 14), батьком дитини є позивач - ОСОБА_1 .
Згідно з розпорядженням № 95-р голови Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради від 27 березня 2024 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з довідки № 36/24 від 19 лютого 2024 року ТОВ «Промтедж» ОСОБА_1 працює на підприємстві з 20 лютого 2020 року на посаді менеджера з продажу, характеризується позитивно, дисциплінований, відповідальний, користується повагою колективу, має на утриманні малолітнього сина.
Згідно декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 01 березня 2024 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку у лікаря-педіатра ОСОБА_4 в ТОВ НВП «Медицинські системи і технології». Законний представник пацієнта - ОСОБА_1 .
Згідно із висновком органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за №6/11-20 від 30 січня 2025 року - вважають за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно дитини ОСОБА_3 , та яким встановлено наступне:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони проживали в цивільному шлюбі. На даний час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно не проживають. Малолітній ОСОБА_3 зареєстрований за місцем реєстрації батька: АДРЕСА_1 . Спеціалістами ССД Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради було обстежено житлово-побутові умови проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та складений акт обстеження, в якому зазначено: умови проживання задовільні, батьком ОСОБА_1 створені належні умови для розвитку та виховання дитини, У ОСОБА_6 є окремий дитячий куточок, місце для відпочинку та ігор, у нього є необхідні речі побуту, одяг за сезоном. В своїх усних поясненнях ОСОБА_1 повідомив, що мати зв'язок з дитиною не підтримує, фінансово не допомагає. 27 березня 2024 року головою Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради видане розпорядження за № 95-Р «Про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 » Документів, що підтверджують свідоме ухилення матері ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків ОСОБА_1 не надано. Попередити ОСОБА_2 про дату та час проведення засідання комісії не було можливості через відсутність з нею будь-якого зв'язку. ОСОБА_1 заходів по встановленню місця проживання/перебування ОСОБА_2 , а саме звернення до органів внутрішніх справ та Державної прикордонної служби, не надано. Доказів, які б підтверджували що ОСОБА_2 самоусунулась та свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не виявляє до сина будь-якої батьківської уваги та турботи, не займається його вихованням та утриманням, не піклується про його фізичний, духовний та моральний розвиток позивачем не надано.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, проте лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09)Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У §§ 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, допускається виключно тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
В матеріалах справи є достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки докази, подані позивачем та не спростовані відповідачем, беззаперечно підтверджують факт свідомого нехтування відповідачем її батьківськими обов'язками, що також підтверджується її заявою про визнання позовних вимог та не заперечення щодо позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина, яка була нотаріально завірена.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Водночас суд роз'яснює відповідачу, що вона як матір дитини, яка позбавлена батьківських прав, відповідно до приписів ч. 1, 4 ст. 169 СК України має право на звернення до суду з позовом про поновлення своїх батьківських прав у разі, якщо вона змінила своє ставлення до виконання батьківських обов'язків по відношенню до свого сина.
Крім того, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 166 Сімейного Кодексу, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Так, згідно до ст.ст. 180, 181 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
У відповідності до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 № 2037-VIII, який набув чинності 08 липня 2017 року були внесені зміни до частини 2 ст. 182 СК України, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Судом встановлено, що відповідач є працездатною, позивач наголошує, що на утриманні позивача також є ще двоє малолітніх дітей. Інших обставин матеріального стану відповідача суду не надано.
Як зазначалося вище, мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Оскільки позивачем не надано доказів сум заробітку (доходу) відповідача, суд позбавлений можливості визначити, чи має відповідач достатній заробіток (дохід).
Крім того, відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а вразі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
В зв'язку з наведеним, суд приходить до переконання, що розмір аліментів на утримання дитини на користь позивача, повинен становити 1/4 частку доходів відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 25 липня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Лівобережної Адміністрації Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав- задовольнити.
Позбавити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 25 липня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , електронна пошта: відсутня).
Відповідач: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса останнього відомого місця реєстрації: АДРЕСА_3 , електронна пошта: невідома)
Третя особа: Орган опіки та піклування Лівобережної Адміністрації Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 44378972, адреса місцезнаходження: вулиця 20-річчя Перемоги, будинок 51, м. Дніпро, 49127, адреса електронної пошти: nvkr.adm@dniprorada.gov.ua).
Рішення суду складено і підписано 08 квітня 2025 року.
Суддя І.Г.Дубовенко