05 травня 2025 року
м. Київ
справа №300/6526/24
адміністративне провадження № К/990/18503/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Бучик А.Ю.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 300/6526/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , як судді у відставці, на підставі довідки Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2024 №02 з 01.01.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням суддівської винагороди, визначеної у довідці Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2024 №02, починаючи з 01.01.2024 у розмірі 88% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру довічного грошового утримання, з урахуванням фактично проведених виплат, а також в подальшому проводити перерахунки довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці в розмірі 88% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру довічного грошового утримання.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , як судді у відставці, на підставі довідки Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2024 №02 з 01.01.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням суддівської винагороди, визначеної у довідці Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2024 №02, починаючи з 01.01.2024 у розмірі 88% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахування фактично проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій відповідач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 300/6526/24, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.
Частиною першою статті 13 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), підлягають касаційному оскарженню у виключних випадках, перелік яких передбачений підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд першої інстанції розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Втім, зміст доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, позаяк скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Крім того слід зауважити, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржуване судове рішення відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 20.11.2023 у справі №120/709/22-а.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIІІ) закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.) є неправомірною.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі №580/2522/24.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись ст. 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 300/6526/24.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець
Судді А. Ю. Бучик
С. Г. Стеценко