ф
05 травня 2025 року
м. Київ
справа №200/8309/24
адміністративне провадження № К/990/16536/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі № 200/8309/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим І., який у листі від 23 жовтня 2024 року № 146837/161822-31-24/20.1 зробив висновок, що питання, порушені позивачем в запиті не відносяться до компетенції відділу та підстави для скасування постанови від 20.09.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 відсутні;
- визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Т. про закінчення виконавчого провадження від 20 вересня 2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2025 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Т. про закінчення виконавчого провадження від 20 вересня 2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа 200/5669/23, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 16 квітня 2024 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями суду, Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
За змістом частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у цій справі є визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 20 вересня 2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Разом з тим, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухваленого у цій справі судового рішення у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Оскаржуючи судові рішення, що прийняті за правилами статті 287 КАС України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 листопада 2018 року у справі № 552/6058/15-ц, від 05 березня 2020 року у справі № 127/522/17, від 02 липня 2020 року у справі № 465/576/17, від 05 жовтня 2021 року у справі № 904/1464/18, від 24 січня 2022 року у справі № 921/555/17-г/14 та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак скаржник посилаючись на постанови від 22 листопада 2018 року у справі № 552/6058/15-ц, від 05 березня 2020 року у справі № 127/522/17, від 02 липня 2020 року у справі № 465/576/17, від 05 жовтня 2021 року у справі № 904/1464/18, від 24 січня 2022 року у справі № 921/555/17-г/14 не обґрунтував, що ці постанови ухвалено у справах за подібними відносинами із цією справою.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Оскаржуючи судові рішення у справі щодо скасування постанови державного виконавця у, особливості провадження якої регулюються статтею 287 КАС України, скаржник не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Як слідує зі змісту касаційної скарги, скаржник не зазначає в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин заявником не обґрунтовано.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
Отже, вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Такого висновку щодо застосування положень частини третьої статті 333 КАС України дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 08 травня 2023 року у справі № 380/16699/22 та від 08 червня 2023 року у справі № 500/40/23.
Керуючись статтями 248, 328, 287, 333, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі № 200/8309/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанови.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний В.Е. Мацедонська Ж.М. Мельник-Томенко