05 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4909/24 пров. № А/857/27989/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №260/4909/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції Маєцька Н.Д.,
дата ухвалення рішення 10.10.2024,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення не зазначена,
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій просить: 1) Визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, протиправним та скасувати; 2) Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі ім. К. Маркса з 01.08.1983р. по 21.04.2000р., здійснити перерахунок страхового стажу з урахуванням зарахованих періодів роботи та призначити пенсію за віком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії. Однак, відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі ім. К. Маркса з 01.08.1983 року по 21.04.2000 року через відсутність довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у колгоспі та довідки про реорганізацію даного колгоспу. Таке рішення позивач вважає протиправним, оскільки період роботи в колгоспі ім. К. Маркса підтверджується записами в трудовій книжці. Відтак, вважає, що оскаржене рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії прийняте без повного з'ясування всіх обставин справи та дослідження не в повному обсязі документів, наданих позивачем.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 у справі №260/4909/24 позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 18 червня 2024 року №213050039523; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , для обчислення розміру пенсії, період роботи з 01 серпня 1983 року по 21 квітня 2000 року в колгоспі ім. К. Маркса та призначити їй пенсію за віком з 11 червня 2024 року; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судові витрати у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку та просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення суду винесене з порушенням норм матеріального права, є незаконним та необґрунтованим.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що в рішенні про відмову в призначенні пенсії до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі ім. К. Маркса 01.08.1983 по 21.04.2000, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 20.08.1983, оскільки заявницею не подано довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у колгоспі та довідки про реорганізацію даного колгоспу.
Для врахування страхового стажу періодів роботи в колгоспі необхідно надати уточнюючі довідки про вихододні та встановлений мінімум трудової діяльності в колгоспі, видані на підставі первинних документів.
Довідку про встановлений мінімум і вироблені людинодні за період роботи в колгоспі ні пенсійному органу, ні до суду не надано, а тому для зарахування до стажу відповідного періоду роботи згідно з записами трудової книжки підстав немає, оскільки як зазначено у ст. 56 Закону №1788-ХІІ при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Оскільки відповідні довідки відсутні, період роботи в колгоспі ім. К. Маркса з 01.08.1993 по 21.04.2000 - відсутня, підстави для врахування відповідного періоду до стажу нема.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.06.2024 позивач звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18 червня 2024 року №213050039523 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
Відповідно до вказаного рішення страховий стаж позивача становить 18 років 7 місяців 7 днів. До страхового стажу не враховано період роботи в колгоспі ім. К. Маркса з 01.08.1983 по 21.04.2000, оскільки заявницею не надано довідку про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у колгоспі та довідку про реорганізацію даного колгоспу.
Оскільки позивач не погодилася з відповідним рішенням, вважає, що існують підстави для зарахування відповідного періоду до стажу її роботи, звернулася за захистом своїх прав із цим позовом до суду.
Розглядаючи справу, апеляційний суд зазначає таке.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Отже, період роботи з 01.08.1983 по 21.04.2000 в КСП ім. К. Маркса підтверджується належними доказами, а відтак, на переконання суду не зарахування до страхового стажу вищевказаного періоду є протиправним.
У випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу, що враховується для призначення пенсії за віком період роботи в колгоспі ім. К. Маркса з 01.08.1983 по 21.04.2000.
З огляду на встановлені судом обставини, на переконання суду, відповідач, приймаючи оскаржене рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 18.06.2024 №213050039523 діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат. Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 11.06.2024, а тому пенсія позивачу повинна бути призначена з моменту звернення із заявою про призначення пенсії, тобто з 11.06.2024.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV передбачено, що у 2024 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 31 років, у 2027 році відповідно до п. 2 цієї ж статті, - у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 24 років, у 2029 році будуть мати відповідно до п. 3 цієї ж статті - у віці 65 років за наявності страхового стажу від 15 років.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Разом з тим, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно з приписами ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637).
Відповідно до п. 1, п. 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Пунктом 13 Основних положень передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Отже, положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім щодо Закону №1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (ст. 62 Закону №1788-XII).
Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії №213050039523 від 18.06.2024, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано період роботи в колгоспі ім. К. Маркса 01.08.1983 по 21.04.2000, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 20.08.1983, оскільки заявницею не додано довідку про встановлення та вироблений мінімум трудової участі у колгоспі та довідки про реорганізацію даного колгоспу.
Разом з тим, згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 позивач з 01.08.1983 по 21.04.2000 працювала у вищезгаданому колгоспі.
Крім того, в цій трудовій книжці містяться відомості про прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у колгоспі та виконання річного мінімуму трудової участі в господарстві, однак такі відомості проігноровані відповідачем.
Отже з матеріалів справи чітко вбачаються періоди роботи позивача, що збігається із відомостями, наявними в матеріалах справи, і ці дані є беззаперечними та достовірними, оскільки трудова книжка містить відомості про трудову участь позивача за спірні періоди, а саме встановлений мінімум людиноднів, кількість відпрацьованих людиноднів.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Крім того, позивач як працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності трудової книжки колгоспника не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 08.05.2018 у справі №672/455/17, у постановах від 12.12.2019 у справі №674/1579/16-а, 20.02.2020 у справі №607/14316/16-а, №171/1900/16-а, від 27.04.2020 у справі №648/1613/17.
Доводи відповідача про необхідність додаткового підтвердження страхового стажу позивача безпідставні, оскільки вказані періоди роботи підтверджені наявними у справі первинними документами, а саме відомостями трудової книжки, що відповідачем не спростовано.
Як вірно вказав суд першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Отже, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.
З огляду на наведене, колегія суддів також критично оцінює доводи апелянта про відсутність довідки про (перейменування) реорганізацію колгоспу, оскільки працівник не несе відповідальність за невірне оформлення трудової книжки та такі недоліки не повинні перешкоджати працівнику для зарахування його страхового стажу.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до страхового стажу, що враховується для призначення пенсії за віком період роботи в колгоспі ім. К. Маркса з 01.08.1983 по 21.04.2000.
Оскільки позивач станом на момент звернення до відповідача мала стаж 18 років 07 місяців 07 днів, а необхідний стаж становить 31 рік, враховуючи необхідність зарахування до страхового стажу відповідного періоду роботи, страховий стаж позивача становить понад 31 рік, що є достатнім для призначення пенсії за віком.
З огляду на викладене, рішення відповідача від 18.06.2024 не відповідає критеріям правомірності відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки наведені у ньому мотивування щодо недостатності страхового стажу у позивача спростовуються відомостями її трудової книжки.
Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №591/5935/17, розглядаючи спір виходила з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Ця мета зазначена також у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18.
Так відповідачем у цій справі було перевірено подані документи, та прийняте спірне рішення за результатами розгляду поданих документів, а отже суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення позову у спосіб, що дасть можливість вирішити питання, щодо якого звернувся позивач.
Своєю чергою, апеляційним судом з'ясовано, що позивач звертаючись до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком не досягнула 60 років (народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно з відомостями паспорта громадянина України), які є необхідною умовою для призначення відповідної пенсії, за наявності інших необхідних умов.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058- IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність призначення пенсії за віком позивачу з моменту звернення із заявою, оскільки 60 річного віку позивач досягла тільки 10.07.2024, то саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - ІНФОРМАЦІЯ_2 , є можливим призначення відповідної пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч. 1 ст. 317 КАС України).
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, фактично дійшов вірного висновку про наявність достатнього страхового стажу у позивача для призначення пенсії за віком, однак помилково визначив дату, з якої така пенсія може бути призначеною, а тому у цій частині рішення суду підлягає зміні. Своєю чергою, апеляційна скарга відповідних покликань не містить, а тому таку слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 у справі №260/4909/24 змінити, а саме в абзаці 3 резолютивної частини датою призначення пенсії замість «з 11 червня 2024 року» зазначити «з 11 липня 2024 року».
В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 у справі №260/4909/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк