05 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/3262/25 пров. № А/857/10321/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року про повернення позовної заяви у справі №380/3262/25 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ПП «МПП Трейд», ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
суддя в 1-й інстанції Чаплик І.Д.,
дата постановлення ухвали 26.02.2025,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складання повного тексту рішення не зазначено, -
Головне управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ: 43968090) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Приватного підприємства «МПП Трейд» (адреса місцезнаходження: 79022, м. Львів, вул. Городоцька, 174; ЄДРПОУ: 37199309), ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ), в якому просить суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України керівнику ПП «МПП Трейд» (код ЄДРПОУ 37199309) - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).
Ухвалою суду від 20.02.2025 позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлено строк протягом двох робочих днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
25.02.2025 Головним управлінням ДПС у Львівській області до суду подано заяву про усунення недоліків. В обґрунтування поданої заяви зазначено, що тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як забезпечувальний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу. В межах спірних правовідносин спеціальним законом є Податковий кодекс України, за положеннями пункту 102.4 статті 102 якого грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом може бути стягнено протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. Оскільки тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як забезпечувальний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу, доцільним буде застосування строків встановлених статтею 102 Податкового кодексу України.
Ухвалою від 26.02.2025 про повернення позовної заяви позовну заяву Головного управління ДПС у Львівській області до Приватного підприємства «МПП Трейд», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України - повернуто позивачу на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, таку оскаржило Головне управління ДПС у Львівській області, подавши на неї апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апелянт як і в заяві про усунення недоліків позовної заяви повторно зазначив, що тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як запобіжний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу. У постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №240/34220/225 досліджено питання щодо строку встановленого ст. 102 Податкового кодексу України, протягом якого контролюючий орган може стягнути податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні грошового зобов'язання.
Апелянт вважає неприйнятними посилання на порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 122 КАС України, оскільки у даному випадку відповідні строки встановлюються Податковим кодексом України.
Оскільки тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як відповідний забезпечувальний захід, доцільним є застосування строків визначених ст. 102 Податкового кодексу України.
Відповідачі правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд керується таким.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється (п. 10 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»).
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 5 КАС України установлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах (ст. 1 КАС України).
Частина 1 ст. 118 КАС України визначає, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Правові висновки щодо порядку застосування ст. 118 КАС України викладені, зокрема у постановах Верховного Суду 17.09.2021 у справі №420/473/20, від 05.05.2022 у справі №240/10663/20, від 01.06.2022 у справі №460/100/21, від 18.01.2023 у справі №160/6211/21 та від 14.03.2023 у справі №160/26351/21.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20.11.2019 у справі №9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки виклав Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №420/1782/23, де вказав, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Так, ч. 2 ст. 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
За змістом п. 7 ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» № 1914-IX від 30.11.2021 внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та параграф 2 глави 11 розділу II доповнено статтею 288-2 «Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу тимчасового обмеження права громадян України на виїзд за межі території України»
Так, згідно з положеннями ч. 1 вказаної статті КАС України визначено, що у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.
Так, підпунктом 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівників юридичних осіб або постійних представництв нерезидентів-боржників за межі України у разі невиконання податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу.
Право контролюючого органу на звернення до суду з відповідними позовними вимогами встановлене п. 87.13 ст. 87 ПК України, відповідно до якого, у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.
При цьому, ПК України не містить жодної норми права, якою було б врегульоване питання щодо строку звернення до суду з вищевказаними вимогами.
У постанові від 12.09.2024 у справі № 120/2322/24 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що норми ст. 289-2 КАС України не встановлюють строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку ст. 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку.
При цьому, такий висновок був сформований Верховним Судом в контексті того, що приписи ст.283 КАС України встановлюють право податкового органу на звернення до суду із заявою (а не з позовною заявою як це передбачено ст. 289-2 КАС України) щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України, і строк звернення до суду з такою заявою є обмеженим - протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.
Своєю чергою, висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі №120/2322/24 правова позиція не свідчить, що до поданих контролюючим органом у порядку ст. 289-2 КАС України позовів взагалі не застосовуються строки звернення, оскільки, як вказав суд касаційної інстанції, такі позовні заяви повинні відповідати вимогам, які передбачені загальними нормами КАС України.
У контексті викладеного, висновок суду першої інстанції про те, що питання строку звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою щодо обмеження права керівника платника податків на виїзд за кордон регламентується приписами абзацу другого частини другої статті 122 КАС України і, відповідно, становить три місяці з дня виникнення підстав, що дають контролюючому органу право на пред'явлення визначених законом позовних вимог.
Як встановлено судом першої інстанції, підставою для звернення контролюючим органом до суду є наявність у ПП «МПП-Трейд», керівником якого є ОСОБА_1 , податкового боргу, що перевищує 1 000 000,00 грн, який не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги.
Відповідно до п. 59.1. ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога від 30.10.2023 направлена на адресу відповідача та повернута 04.12.2023 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно 240 календарних днів для сплати податкового боргу сплинули 30 липня 2024 року.
З огляду на викладене, звернення до суду із цією позовною заявою 18.02.2025 (зареєстровано позовну заяву Львівським окружним адміністративним судом 19.02.2025) відбулося з істотним порушенням строку, визначеного абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС України.
Посилання апелянта на приписи 102.4 ст. 102 ПК України щодо можливості звернення до суду впродовж 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу є безпідставними, оскільки предметом цього спору є тимчасове обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України в разі несплати податкового боргу у сумі, що перевищує 1000000 гривень протягом 240 календарних днів з дня вручення податкової вимоги, а не стягнення податкового боргу.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України).
Судом першої інстанції для забезпечення дотримання вимог КАС України залишено відповідну позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків цієї позовної заяви та надано строк для усунення її недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних підстав для його поновлення за весь період його пропуску, а також доказів поважності причин його пропуску.
Контролюючим органом на виконання вимог вказаної ухвали подано заяву про усунення її недоліків, однак таке не містить доводів щодо наявності поважних причин для пропуску строку звернення до суду із цим позовом та доказів на підтвердження відповідних обставин.
Зокрема, у такій заяві позивач взагалі не вказує на пропуск строку звернення до суду та не ставить на вирішення суду питання про його поновлення.
В свою чергу, безпідставними є доводи апелянта про те, що тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи є крайнім забезпечувальним заходом виконання. Зокрема, рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу (у матеріалах цієї справи стосовно відповідача таке відсутнє) жодним чином не виплаває на визначення початку перебігу строку звернення до суду, оскільки приписи чинного законодавства пов'язують його початок саме з закінченням 240 календарних днів з дня вручення платнику податку податкової вимоги, а не прийняттям керівником контролюючого органу рішення про стягнення податкового боргу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки позивач у встановлений судом строк не усунув недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 про залишення позовної заяви без руху, а тому, наявні підстави для повернення позову в порядку ч. 2 ст. 123, п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Отже, позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку та не надавши належним чином обґрунтованої заяви про його поновлення.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги сторони позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 289-2, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 380/3262/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич