05 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6072/24 пров. № А/857/5806/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові в електронній формі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі № 260/6072/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Рейті С.І. в м. Ужгороді в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ, ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ № 071750013963 від 16.08.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ) з дати звернення за призначенням такої пенсії - з 09.08.2024 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідачем правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, у зв'язку з відсутністю права на даний вид пенсії (відсутній страховий стаж 26 років на дату набуття пенсійного віку 59 років).
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 09.08.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Одеській області, рішенням якого від 16.08.2024 року № 071750013963 позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю права на даний вид пенсії (відсутній страховий стаж 26 років на дату набуття пенсійного віку 59 років).
При цьому, зі змісту спірного рішення, страховий стаж позивача складає 25 років 11 місяців 18 днів, стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби - 22 роки 01 місяць.
Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом про визнання відповідного рішення протиправним та зобов'язанням призначити їй пенсію.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявні всі підстави, зокрема пенсійний вік, страховий стаж та стаж державної служби, для призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Приписами частини першої статті 37 Закону № 3723-ХІІ року передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058-IV.
При цьому зазначений вік визначається статтею 26 Закону № 1058-IV.
Тобто до 01.05.2016 року (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 року № 889-VІІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII)), право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016 року, відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Відповідно до пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі) така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Із урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд зазначає, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 року зберігають право на призначення пенсії державного службовця, відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічні висновки було викладено у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 822/524/18 та у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 676/4235/17, від 19.03.2019 року у справі № 466/5138/17.
З матеріалів справи встановлено, що як підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії за Законом № 3723-ХІІ відповідач зазначив відсутність необхідного страхового стажу 26 років на дату набуття пенсійного віку - 59 років (у період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, зокрема встановлено:
Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.
Частиною другою вищенаведеної статті передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Аналізуючи вищенаведені норми, апеляційний суд зазначає, що для призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ необхідна наявність пенсійного віку, страхового стажу та стажу державної служби, наявність віку та стажу державної служби не заперечується сторонами.
Щодо страхового стажу позивачки, відповідач не врахував норми статті 26 Закону № 1058-IV, зокрема частини другої цієї правової норми, відповідно протиправно відмовив у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ, оскільки сукупність умов для призначення такої ОСОБА_1 дотримано.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що апелянтом визнається набуття позивачем права на пенсію з 30.06.2023 року, що додатково свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги.
Таким чином, відмова в призначенні пенсії позивачу є протиправною, а відтак суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Відтак, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не знаходить.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі № 260/6072/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді І. В. Глушко
Н. М. Судова-Хомюк