Справа № 295/16431/24
Головуючий у 1-й інстанції: Лєдньов Д.М.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
05 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,
в листопаді 2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову серії ЕАН №3217360 від 08.10.2024, прийняту по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 13 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН №3217360 від 08.10.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.4 ст.122 КУпАП скасовано, провадження по справі закрито.
У відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Стягнуто з управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за змістом постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №3217360 від 08.10.2024, позивач ОСОБА_1 у вказаний день о 09:25 год., керуючи автомобілем марки "Toyota BZ4X", н.з. НОМЕР_1 , поблизу с.Калинівка, дорога АД М06 52 км, рухався зі швидкістю 138 км/год., при цьому перевищив допустиму максимальну швидкість в населеному пункті на 68 км/год.
Позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 КУпАП, застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду для її скасування.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів лише частково погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.12.9.б. "Правил дорожнього руху", затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306, водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Положеннями ч.4 ст.122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину - тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За положеннями ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови, колегія суддів зважає на наступне.
З наявної в матеріалах справи роздруківки файлу вимірювача швидкості TruCam, серійний номер ТС 008373, слідує, що приладом зафіксовано рух транспортного засобу, н.з. НОМЕР_2 , з відстанню в 155,1 м. до приладу, зі швидкістю 133 км.год.
Оглянутий файл містить відомості географічних координат події та фіксування швидкості руху транспортного засобу: АД М05 52К.
Схема організації дорожнього руху містить дані про розташування на ділянці дороги дорожнього знаку 3.29 "Обмеження максимальної швидкості "(70 км./год).
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про національну поліцію" поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 08.08.2024 відносно лазерного вимірювача швидкості транспортного засобу LTI 20/20 TruCam ІІ № ТС008373 видано свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/31363 Державним підприємством «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (ДП «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»), яке вказує на придатність приладу до застосування. Відповідно до вказаного свідоцтва, прилад відповідає вимогам технічної документації.
Зауважуючи на дотриманні працівником поліції вимог законодавства в частині застосування спеціального пристрою для фіксування правопорушення (перевищення швидкості) судом першої інстанції обґрунтовано вказано на відсутність достатніх доказів на підтвердження вини саме позивача у порушенні вимог встановленого швидкісного режиму.
Між тим, положенням ст.62 Конституції України визначено, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Крім того, ухвалою суду від 14 квітня 2025 року зобов'язати управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції протягом п'яти днів з моменту отримання даної ухвали надати суду відеозапис, яким зафіксовано розгляд справи про адміністративне правопорушення вказане у постанові від 08.10.2024 серії ЕАН №3217360.
На виконання вимог ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року відповідачем повідомлено, що запитувані судом відеозаписи в батальйоні патрульної поліції в с.Чайки управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції відсутні, оскільки відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, затвердженої наказом МВС від 18.12.2018 №1026, термін зберігання відеозаписів з портативних відеореєстраторів становить 30 діб (доповідна записка т.в.о. заступника командира батальйону патрульної поліції в с.Чайки управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції майора поліції Олександра Пальохи додається).
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що наявними у справі доказами не підтверджується допущення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, зокрема, за вказаної в оскаржуваній постанові кваліфікацією діянь як перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів.
Надані стороною відповідача матеріали не містить інформацію щодо фактичного керування відповідним транспортним засобом в обумовлений у постанові час та місці водієм ОСОБА_1 , докази, в тому числі, електроні з відтворенням даних відеозйомки з портативного реєстратора працівника поліції, відсутні.
За вказаних обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН №3217360 від 08.10.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.4 ст.122 КУпАП.
Щодо доводів відповідача про пред'явлення позову до неналежного відповідача, то колегія суддів зважає на наступне.
Пунктом 7 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до ч.3 ст.48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Частиною 4 ст.48 КАС України визначено, що якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача, понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Згідно з п.2 ч.2 ст.188 КАС України, суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни позивача, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача.
Тобто, згідно зі ст.ст.48, 188 КАС України саме до повноважень суду першої інстанції віднесено заміну первісного відповідача на належного, чи залучення до участі у справі другого відповідача (співвідповідача) не залежно від наявності на це згоди позивача.
Втім, суд першої інстанції не скористався наділеним правом та в порушення процесуального права до ухвалення рішення у справі не здійснив заміну первісного відповідача на належного, чи залучення до участі у справі другого відповідача (співвідповідача).
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Згідно з ч.1 ст.8 Закону №580-VIII поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Пунктом 8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Статтею 222 КУпАП передбачено, які справи про адміністративні правопорушення розглядають органи Національної поліції. До таких справ належать зокрема справи про правопорушення, відповідальність за які передбачена ст.122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною 3 ст.288 КУпАП передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищий орган (вищій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до Положення про Національну поліцію, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ, і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Структура центрального органу управління та територіальних органів Національної поліції, кошторис Національної поліції затверджуються Головою Національної поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що Національна поліція є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" були утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема і ДПП як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції.
Управління патрульної поліції Київській області Департаменту патрульної поліції є територіальним підрозділом ДПП, який реалізує надані йому повноваження в області, виконує публічно-владні управлінські функції, у тому числі у спірних правовідносинах щодо позивача.
За таких обставин колегія, суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову, оскільки адміністративний позов заявлений до неналежного відповідача - Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо безпідставності стягнення судового збору з управління патрульної поліції у Київській області, з огляду на наступне.
Згідно із абз.2 ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас, можливості стягнення з суб'єкта владних повноважень судового збору на користь державного бюджету у випадку задоволення позову фізичної особи, яка звільнена від сплати судового збору ні КАС України, ні Законом України "Про судовий збір" не передбачено.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо можливості стягнення з Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн. і рішення суду першої інстанції у відповідній частині необхідно скасувати.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року скасувати в частині стягнення з управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн.
В решті рішення Богунського районного суду м.Житомира від 13 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.