про відмову у відкритті апеляційного провадження
Справа № 120/14149/24
05 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.
перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року суд залишив апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року без руху. При цьому, скаржнику запропоновано в строк протягом десяти днів з дня отримання вказаної ухвали звернутись до суду з заявою про поновлення строку, вказавши підстави для поновлення строку.
28 квітня 2025 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, яке мотивоване запровадженням воєнного стану, що викликало проблеми в опрацюванні документів, які надходять до Управління та пов'язане із несвоєчасним звернення відповідача з апеляційною скаргою у даній справі.
Судова колегія вважає за необхідне наголосити апелянту, що в розрізі розгляду питання про поновлення процесуальних строків, слід звернути увагу на те, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, докази на підтвердження того, що наведені нею обставини дійсно перешкоджали їй вчасно скористатись наданим їй правом звернення до суду апеляційної інстанції.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.
Згідно з частиною 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до пункту 6 частини 5 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Суд, надавши оцінку доводам апелянта, відзначає, що вказаним обставинам вже була надана оцінка судом при розгляді попереднього клопотання, яке за результатами його розгляду залишено без задоволення, а вказані в ньому підстави пропуску процесуального строку визнані судом неповажними.
Суд зауважує, що неможливість вчинити певні процесуальні дії підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Однак, доказів такої неможливості скаржником не надано, як і не підтверджено відсутності можливості звернутись до суду з апеляційною скаргою у встановлені процесуальним законом строки.
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
У кожній справі суди мають перевірити наявність підстав для поновлення строку на оскарження, визнати їх виправданими, а також мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку. Сама лише вказівка на наявність поважних причин не є належним мотивуванням висновку про поновлення строку і є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стосовно посилань апелянта на введення режиму воєнного стану, судова колегія відзначає наступне.
Так, дійсно Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який діє на теперішній час.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Аналогічні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 по справі № 990/115/22.
Введення воєнного стану, безумовно, є поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки впливає на життєдіяльність в державі в цілому. Але між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий, причинний зв'язок. При вирішенні питання про поновлення процесуального строку судом не може не враховуватися, зокрема, коли збіг процесуальний строк (до введення воєнного стану чи під час воєнного стану, а якщо до введення воєнного стану, то як задовго до цієї події), яким чином запроваджені обмеження перешкоджали своєчасно звернутися з апеляційною скаргою.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що апелянтом не доведено наявності обставин, що перешкоджали йому звернутись до суду в межах строку, визначеного статтею 295 КАС України та становили об'єктивно непереборні перешкоди, які пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення.
Суд зауважує, що невмотивоване задоволення клопотання апелянта про поновлення пропущеного строку звернення з апеляційною скаргою до суду утворить дискримінаційне становище по відношенню до інших суб'єктів звернення за судовим захистом та порушить принцип рівності сторін у адміністративному судочинстві.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі "Устименко проти України" зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі "Лелас проти Хорватії", відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Крім того, неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку із такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Суб'єкт владних повноважень не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.
Такий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.09.2022 у справі № 560/403/22 та від 16.02.2023 у справі № 640/7964/21.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено наявності обставин, що перешкоджали йому звернутись до суду в межах строку, визначеного статтею 295 КАС України та становили об'єктивно непереборні перешкоди протягом 2 місяців реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового рішення, причини пропуску строку апеляційного оскарження зазначені у вказаному клопотанні не є поважними, а тому суд не знаходить підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.12.2024.
Керуючись ч.3 ст.298, п.4 ч.1 ст.299 КАС України, суд
1. Визнати неповажними причини пропуску Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року.
2. Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
3. Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
4. Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.