Справа № 120/11302/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук І.М.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
05 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Боровицького О. А. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що починаючи з 09.06.2022 по 30.07.2024 позивач проходив військову службу в військовій частини НОМЕР_1 .
Як зазначила представник позивача в позовній заяві, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2024 №1712/3126 ОСОБА_1 в період з 13.10.2022 по 26.10.2022, з 15.11.2022 по 23.12.2022, 12.01.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, перебуваючи в м. Миколаїв, Миколаївській області, Херсонській області.
Також представник позивача зазначила, що під час участі у бойових діях, у ОСОБА_1 погіршився стан здоров'я та стався інсульт, у зв'язку з чим, останнього було госпіталізовано та після чого останній неодноразово перебував на лікуванні.
Згідно виписного епікризу з медичної картки стаціонарного хворого № 4152/716 ОСОБА_2 у період з 27.10.2022 по 04.11.2022 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Миколаївської міської ради «Міська лікарня № 5».
Згідно єтапного епікризу № 1290 ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 21.01.2023 по 02.02.2023.
Разом із тим, як зазначає представник позивача, відповідачем не було виплачено збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ від 28.02.2022 №168 в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування позивача на лікуванні у закладах охорони здоров'я та відпустці для лікування.
Представник позивача також зазначила, що відповідно до грошового атестату ОСОБА_1 , останній не залучався до бойових (спеціальних) завдань лише у період з 01.07.2024 по 30.07.2024, однак, у попередні місяці, останній будучи залученим до виконання бойових (спеціальних) завдань не отримував передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 у розмірі 30 000 грн.
Встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2024 №212 сержанта ОСОБА_1 , старшого водія мінометного взводу роти вогневої підтримки, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 18.07.2024 №79-РС у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: за станом здоров'я у зв'язку із наявністю ІІ групи інвалідності, виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 30.07.2024.
У відповідності до даного наказу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» ОСОБА_1 не отримав.
Також, як вбачається із даного наказу, відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 12 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік. Крім того, у наказі також зазначено, що щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась, натомість за 2023 рік надавалась на 20 діб, а за 2024 рік надавалась на 30 діб.
Поряд із цим, представник позивача зазначає про допущену з боку відповідача бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні і невиплаті позивачу збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ від 28.02.2022 №168 в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування його на лікуванні у закладах охорони здоров'я та відпустці для лікування, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, компенсації за невикористані 28 днів щорічної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, додаткової грошової винагороди визначеної постановою КМУ від 28.02.2022 №168 за участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Наведені вище обставини зумовили звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, надаючи оцінку вимогам даного позову, які стосуються невиплати позивачу збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ від 28.02.2022 №168 в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування його на лікуванні у закладах охорони здоров'я та відпустці для лікування, суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією РФ в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року та триває до теперішнього часу.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (надалі, також - Постанова №168), яка набрала чинності 28.02.2022 року та застосовується з 24.02.2022 року.
Пунктом 1 Постанови №168 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин), зокрема, встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
- у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що Постанова №168 передбачає дві підстави для проведення нарахування і виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 такої Постанови, у розмірі 100000 грн, а саме:
1) які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого;
2) які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
В даному ж випадку, матеріали справи не містять доказів перебування позивача на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини чи/або доказів його перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Як вбачається із виписного епікризу з медичної картки стаціонарного хворого №4152/716 та єтапного епікризу № 1290, на які посилається представник позивача, ОСОБА_1 в період з 27.10.2022 по 04.11.2022 та з 21.01.2023 по 02.02.2023 перебував на стаціонарному лікуванні не у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини.
Із відповідних виписок вбачається, що основним діагнозом ОСОБА_1 є ГПМК (27.10.2022) ДЕ ІІ-ІІІ ст., змішаного генезу у вигляді вестибулопатії, церебростенічний синдром.
Таким чином, наданими доказами не підтверджуються обставини того, що позивач у спірний період перебував на стаціонарному лікуванні саме у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаного із захистом Батьківщини.
Крім того, як уже було зазначено судом вище, матеріали справи не містять доказів перебування позивача у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Постанова КМУ №168 надає право на отримання додаткової винагороди збільшеної до 100000 грн військовослужбовцям, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини.
При цьому суд зауважує, що зазначена норма направлена на виплату додаткової винагороди тим військовослужбовцям, які лікують саме поранення (контузію, травму, каліцтво) пов'язане із захистом Батьківщини, що носить разовий характер отримання, а не захворювання пов'язане із захистом Батьківщини, яке є супутнім основному діагнозу або є наслідком (захворюванням) такого поранення (контузії, травми, каліцтва).
Виходячи з вищенаведеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Що ж до позовних вимог, які стосуються невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, то суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-ХІІ).
Так, частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до п. 1 розділу XXIV (Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) наказу Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Пунктом 7 Порядку визначено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони Україні.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військової частини та підпорядкованих їй військових частинах установлюється командиром цієї частини виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі самої військової частини.
Пункт 9 Порядку наголошує, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Згідно з пунктом 6 Окремого доручення Міністра оборони України №183/уд від 16.01.2024 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
- смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків; поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
- захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;
- безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Отже, обов'язковою умовою для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є підстави при настанні яких у військовослужбовця виникає право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також рапорт військовослужбовця із зазначенням вказаної підстави та підтверджуючих документів.
Тобто, вище наведені норми закону чітко закріплюють саме право позивача, за умови звернення із відповідним рапортом, на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та не ставлять у залежність від наявності підстав, на які посилається представник позивача та які відображенні в рішенні Міністра оборони України від 16.01.2024 № 183/уд.
Із наведеного вище слідує, що сам лише факт наявності у позивача інвалідності не є прямою підставою для безумовної виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
До того ж, слід звернути увагу на те, що протягом періоду проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач не отримував поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини, які б були підставою встановлення йому інвалідності, адже як вбачається із висновку ВЛК №5821 від 28.03.2023 захворювання позивача пов'язанні із виконанням обов'язків військової служби.
Крім того, обставини того, що протягом 2024 року позивач не звертався до відповідача із рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань також підтверджуються рапортом старшого солдата, яка виконує обов'язки оператора АСКОД «СЕДО», яким вона доповіла, що рапорту від ОСОБА_1 на виплату спірної допомоги за 2024 рік не надходило. Крім того, такий рапорті відсутній в архіві АСКОД «СЕДО».
На підставі викладеного вище, а також враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів щодо звернення позивача до командира військової частини із рапортом, стосовно виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, що є обов'язковою умовою для її виплати, в силу положень пункту 9 Порядку №260, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не обґрунтованість вимог даного позову в цій частині.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи представника позивача про те, що при поданні рапорту на звільнення з військової служби позивачем надано відповідний рапорт на виплату матеріальної допомоги, одна був втрачений працівниками військової частини НОМЕР_1 , оскільки одних належних та допустимих доказів вказаному до матеріалів справи долучено не було. Окрім того, вказані обставини не зазначались представником позивача в позовній заяві, зазначене питання не було предметом адвокатських запитів, які подавались адвокатом до відповідача.
Що ж до вимог даного позову, які стосуються невиплати позивачу компенсації за невикористані 28 днів щорічної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, то суд зазначає наступне.
Пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Пунктом 2 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлено, що щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року.
Згідно з абзацом 1 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Я вбачається із матеріалів справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 09.06.2022 по 30.07.2024.
При цьому, враховуючи наведені вище положення статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, позивач має право на щорічну основну відпустку із розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки на яку він має право відповідно до пункту 1 цієї статті (30 календарних днів) за кожний повний місяць служби до кінця 2022 року, а також повний місяць служби в році звільнення - 2024 року. Тобто, 2,5 календарних дня за кожний повний місяць служби.
Із такого розрахунку слідує, що позивач набув право на щорічну основну відпустку, а саме:
- за 2022 рік - 15 календарних днів (6 місяців * 2,5 календарних дня);
- за 2023 рік - 30 календарних днів;
- за 2024 рік - 17,5 календарних днів (7 місяців * 2,5 календарних дня).
Таким чином, загалом за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач набув право на 63 календарних днів щорічної основної відпустки.
При цьому, як вбачається із відзиву на позовну заяву, а також копій долучених до відзиву копій наказів командира військової частини НОМЕР_1 №281 від 24.12.2022, №179 від 28.06.2023, №275 від 02.10.2023, №144 від 23.05.2024 та №175 від 23.06.2024, за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачем використано 60 календарних днів щорічної основної відпустки.
Із наведеного слідує, що позивачем використано 60 із 63 календарних днів щорічної основної відпустки на які він набув право за період проходження військової служби.
Поряд із цим, із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2024 №212 вбачається, що відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивачу виплачено грошову компенсацію за 12 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 - 2024 роки.
Тобто, у зв'язку із звільненням з військової служби позивачу виплачена грошова компенсація за невикористанні дні щорічної основної відпустки в розмірі більшому, ані ж в тому на який позивач в дійсності має право, адже така виплата відбулась за 12 днів, хоча фактично мало бути виплачено за 3 дні.
Крім того, як повідомив представник відповідача, при підготовці відзиву на позовну заяву було виявлено, що уповноваженою особою військової частини НОМЕР_1 , яка відповідальна за підготовку проектів наказів командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині, допустила помилку в наказі командира в/ч №212, шляхом невнесення інформації про використану позивачем частину основної щорічної відпустки в 2022 році терміном 10 діб, що потягнуло за собою помилкове обрахування невикористаних днів щорічної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки.
Враховуючи усі вище викладені обставини, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог даного позову в цій частині та, як наслідок, відсутність підстав для його задоволення.
Що ж до позовних вимог, які стосуються невиплати додаткової грошової винагороди визначеної постановою КМУ від 28.02.2022 №168 за участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань, то суд зазначає наступне.
Так, в першу чергу варто звернути увагу на те, що обґрунтовуючи вимоги даного позову в цій частині представник позивача зазначила, що відповідно до грошового атестату ОСОБА_1 , останній не залучався до бойових (спеціальних) завдань лише у період з 01.07.2024 по 30.07.2024.
Однак, представник позивача зазначила, що у попередні місці позивач, будучи залученим до виконання бойових (спеціальних) завдань не отримував винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 №168, у розмірі 30000 грн.
При цьому, ані зміст позовної заяви, ані зміст прохальної частини позовної заяви не містить чітких виокремлених періодів за які, на думку представника позивача, ОСОБА_1 протиправно не була виплачена додаткова винагорода в розмірі 30000 грн.
До того ж, зміст як позовної заяви, так і апеляційної скарги містить лише обґрунтування вимогам, які стосуються невиплати позивачу збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ від 28.02.2022 №168 в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування його на лікуванні у закладах охорони здоров'я та відпустці для лікування.
Поряд із цим, згідно матеріалів справи вбачається факт нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди за періоди виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань в розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Крім того, із відповідних карток особового рахунку за 2022-2024 роки також вбачається факт нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди в збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі в бойових діях.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Боровицький О. А. Ватаманюк Р.В.