Справа № 600/5459/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
05 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
в грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02 травня 2023 року по 02 листопада 2023 року (включно);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02 травня 2023 року по 02 листопада 2023 року, але не більше як за шість місяців.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходила військову службу в особовому складі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 травня 2023 року №315-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з припиненням (розірванням) контракту на підставі пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 01 травня 2023 року.
На підставі відомостей з програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом установлено, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі №600/4741/23-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні у період з 29.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, компенсації невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, компенсації невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік, компенсації за щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2020-2023 роки, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, компенсації невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік, компенсації за щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2020-2023 роки, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.
На виконання вказаного вище рішення суду, яке набрало законної сили, ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснено ОСОБА_1 виплату перерахованого грошового забезпечення в сумі 408201,41 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку ОСОБА_1 за період 30 жовтня 2024 року.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02 травня 2023 року по 02 листопада 2023 року включно, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою-третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Положеннями законодавства, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Поряд з цим суд зауважує, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Крім цього, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.).
Таким чином, при вирішенні питання про стягнення на користь звільненого військовослужбовця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, частиною першою названої статті установлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, нормами статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплату всіх сум, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство (установа, організація) зобов'язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим суд звертає увагу на те, що вказаний у частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.
Відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Крім цього, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як вбачається зі встановлених у даній справі обставин, позивач була звільнена з військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 01 травня 2023 року, однак виплату грошового забезпечення у належному розмірі (з урахуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року) відповідач здійснив лише 30 жовтня 2024 року на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі №600/4741/23-а.
Враховуючи викладене, позивач у цьому позові хоче аби суд зобов'язав відповідача нарахувати й виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 02 травня 2023 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 02 листопада 2023 року (останній день шестимісячного строку, за який звільненому працівнику підлягає виплаті середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні).
Водночас на підставі відомостей програми «Діловодство спеціалізованого суду» та Єдиного державного реєстру судових рішень судом установлено, що ОСОБА_1 уже зверталась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому вона просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 02.05.2023 по 01.11.2023 (включно);
- стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.05.2023 по 01.11.2023 (включно) в розмірі 260 087,68 грн.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №600/1279/24-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 02.05.2023 до 01.11.2023. Стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 02.05.2023 до 01.11.2023 в розмірі 21665,30грн без утримання податку на доходи фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вказане рішення суду набрало законної сили 03 грудня 2024 року.
До цього суд зауважує, що відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічного змісту положення також визначені і статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Зі змісту наведених норм вбачається, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб, і підлягає обов'язковому виконанню, зокрема, на всій території України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями. У випадку невиконання судового рішення передбачається встановлена законом відповідальність.
Отже, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №600/1279/24-а судом уже було стягнуто на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період, який охоплює шість місяців з дати звільнення позивача з військової служби.
Суд зауважує, що за змістом положень статті 117 Кодексу законів про працю України стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Враховуючи, що рішенням суду у справі №600/1279/24-а уже стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 02.05.2023 до 01.11.2023 в розмірі 21665,30 грн, тобто, фактично, відповідача було притягнуто до відповідальності за несвоєчасний розрахунок із позивачем при її звільненні, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати позивачу всіх сум при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.
Оскільки положеннями статті 117 Кодексу законів про працю України не передбачено обов'язку застосування подвійної відповідальності за кожною виплатою грошового забезпечення чи інших сум (так, у справі №600/1279/24-а судом стягнуто з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з несвоєчасною виплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, натомість у справі №600/5459/24-а позивач просить суд стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки вплати позивачу грошового забезпечення з урахуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року), суд вважає безпідставним, фактично, повторне пред'явлення ОСОБА_1 вимог про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02 травня 2023 року по 02 листопада 2023 року.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.