П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/3138/25
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. Дата і місце ухвалення: 14.03.2025р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови,-
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новоодеського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 29.01.2025р. у виконавчому провадженні ВП №61200664, про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 40982,03 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з лютого 2020 року на примусовому виконанні відповідача перебував виконавчий лист Новоодеського районного суду Миколаївської області по справі №482/1113/19 від 04.02.2020р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 426 783,43 грн. Протягом п'яти років державний виконавець не вчиняв жодних дій з примусового виконання зазначеного виконавчого документу, у зв'язку з чим в січні 2025 року стягувач відізвав виконавчий документ. Постановою державного виконавця Новоодеського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Молчанової А.С. від 29.01.2025р. виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Того ж дня державним виконавцем винесено спірну постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 40982,03 грн. Таку постанову позивач вважає незаконною та зазначала, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом. При стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору. На користь такого висновку свідчать положення ч.5 ст.37 Закону №1404-VIII, якою передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст.12 цього Закону.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Новоодеського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 29.01.2025р. у виконавчому провадженні ВП №61200664, про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 40982,03 грн.
Стягнуто з Новоодеського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 968,96 грн. витрат зі сплати судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Новоодеський відділ ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та не правильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення від 14.03.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018р. №2475-VIII, яким, серед іншого, внесені зміни до ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.
Також, апелянт посилається на те, що станом на дату відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Новоодеського районного суду Миколаївської області по справі №482/1113/19 від 04.02.2020р. у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору за виконавчим документом. При цьому, у відповідності до ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, передбаченому ст.27 Закону №1404-VIII, після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону, є імперативним обов'язком державного виконавця.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали ідентичні за своїм змістом письмові відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять скаргу Новоодеського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначають, що так як державний виконавець не вчиняв дії з примусового виконання виконавчого документу, тому відсутні підстави для стягнення з боржника виконавчого збору у разі повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою. В протилежному випадку може мати місце стягнення з боржника подвійної суми основної винагороди, що слідує зі змісту ч.5 ст.37 Закону №1404-VIII.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у Новоодеському відділі ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження №61200664 з примусового виконання виконавчого листа №482/1113/19 від 04.02.2020р., виданого Новоодеським районним судом Миколаївської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договорами позики від 11.03.2019р., 27.11.2018р., 15.02.2019р., 01.03.2019р., 03.03.2019р. в загальному розмірі 426783,43 грн., з яких: основна сума боргу 361000,00 грн., інфляційні витрати 2833,37 грн., 3 % річних в сумі 275,75 грн., відсотки за користування грошовими коштами 43767,12 грн., пеня 18907,19 грн. та судовий збір у розмірі 4267,70 грн.
10.02.2020р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61200664.
Того ж дня, державним виконавцем Новоодеського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, та становить 42 678,34 грн.
27.01.2025р. на адресу Новоодеського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява від стягувача ОСОБА_2 про повернення виконавчого документу та зняття арешту з майна ОСОБА_1 .
Постановою державного виконавця Новоодеського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Молчанової А.С. від 29.01.2025р. ВП №61200664 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
У вказаній постанові зазначено, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 409818,62 грн., сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 1696,31 грн.
29.01.2025р. державним виконавцем відповідача Молчановою А.С. винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №61200664, залишок якого на момент повернення виконавчого документа стягувачу становив 40982,03 грн.
Не погоджуючись з правомірністю постанови про стягнення виконавчого збору від 29.01.2025р. ВП №61200664 ОСОБА_1 оскаржила її в судовому порядку.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов та скасовуючи спірну постанову, визнав обґрунтованими доводи позивача, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Суд визнав обґрунтованими твердження позивача, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, що мало місце у спірних правовідносинах. А відтак, за висновками суду, спірна постанова про стягнення виконавчого збору є неправомірною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).
Згідно ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, відкриття виконавчого провадження свідчить про примусове виконання рішення суду, оскільки боржник його добровільно не виконав.
Примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ).
Також, примусовому виконанню підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору (п.5 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ).
Відповідно до ч.5 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.
Згідно ч.1-3 ст.27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Таким чином, виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення суду, початком якого є відкриття виконавчого провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічні за своїм змістом положення передбачено Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 (далі - Інструкція №512/5).
Так, за змістом пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Відтак, у випадках передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов'язком, а не правом державного виконавця.
Стягнення виконавчого збору не залежить від здійснення державним виконавцем виконавчих дій в межах відповідного виконавчого провадження. Натомість, навіть за відсутності заходів з примусового виконання після завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця наявний обов'язок винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми стягнення за виконавчим документом.
Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.08.2024р. по справі № 640/11506/21.
Висновок суду першої інстанції про те, що виконавчий збір може бути стягнено лише за умов фактичного виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, та про те, що розмір виконавчого збору має обраховуватися з фактично стягнутої суми, ґрунтуються на положеннях статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до 28.08.2018р
Частинами другою статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до 28.08.2018р., передбачалося, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018р. №2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018р., внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ, у частині другій якої слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Отже, як на дату відкриття виконавчого провадження, так і на дату прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору діяла редакція частини другої статті 27 Закону №1404-VIII зі змінами, внесеними Законом №2475-VIII, яка передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто, розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.
При вирішенні спору суд першої інстанції допустив не правильне застосування норм матеріального права, що призвело до не правильного вирішення справи.
Висновки суду першої інстанції про те, що державним виконавцем не здійснювалися заходи примусового виконання рішення суду колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи матеріалами виконавчого провадження. В межах виконавчого провадження №61200664 державний виконавець вживав заходи щодо забезпечення виконання виконавчого документу, про що свідчить прийняття ним постанов про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника, про розшук майна боржника, які передбачають, у свою чергу, надсилання запитів у відповідні контролюючі органи для з'ясування майнового стану боржника та виявлення майна тощо.
При зверненні з даним позовом до суду та у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору враховуючи положення ч.5 ст.37 Закону №1404-VIII, за якою повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст.12 цього Закону.
Колегія суддів критично ставиться до таких посилань позивача, з якими погодився суд першої інстанції, оскільки ч.6 ст.27 Закону передбачено, що у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. Зазначене виключає факт подвійного стягнення суми виконавчого збору.
На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, що державним виконавцем Новоодеського ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) прийнято оскаржувану постанову з дотриманням вимог Закону №1404-VІІІ, адже стягнення виконавчого збору є одним із обов'язкових заходів, які належить вчинити державному виконавцю у рамках виконавчого провадження, а його розмір чітко визначений ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII в редакції №2475-VIII, яка була чинною станом як на дату відкриття виконавчого провадження №61200664, так і на дату винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору.
Оскільки при вирішенні спору суд першої інстанції допустив не правильне застосування норм матеріального права, тому, у відповідності до п.4 ч.1 ст.317 КАС України, це є підставою для скасування рішення від 14.03.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підстави для розподілу судових витрат за правилами статті 139 кас України відсутні.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 29.01.2025р. ВП №61200664.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 05 травня 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук