П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/33929/24
Перша інстанція: суддя Хурса О. О.,
повний текст судового рішення
складено 31.01.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека), в якому просив скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ060848 від 13.05.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню оскільки позивач не є автомобільним перевізником - суб'єктом господарювання, а тому до нього не можливо застосовувати саме адміністративно-господарські санкції, крім того на думку позивача відповідач помилково вважає, що водієм не надано документ про вантаж, оскільки водієм транспортного засобу під час перевірки було надано видаткову накладну, що є документом про вантаж. Також позивач посилається на неналежне сповіщення його про час та місце розгляду справи за результатами розгляду якої було прийнято оскаржуване рішення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Дану справу було розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 22.03.2024 на автомобільній дорозі Н-24 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів на підставі направлення на рейдову перевірку від 18.03.2024 року №001657. Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 №422, було зупинено транспортний засіб марки MAN/SCHMITZ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 , власником транспортного засобу на момент перевірки був ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, наданих водієм.
За результатами перевірки був складений акт №015677 від 22.03.2024 року, яким встановлено порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього закону, а саме: відсутня товарно-транспортна накладна або інший документ на вантаж.
На підставі акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом начальником відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ060848 від 13.05.2024 року, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн..
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що видаткова накладна не є документом на вантаж, а є первинним документом, який видається постачальником та підтверджує передачу товарно-матеріальних цінностей покупцю, а тому ненадання водієм під час перевірки документу на вантаж підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивачем. У видатковій накладній було зазначено, що товар було одержано водієм транспортного засобу, що підтверджує надання позивачем послуг з перевезення, а тому позивач є автомобільним перевізником. Доводи позивача щодо відсутності його повідомлення про час та місце розгляду справи є неповажними, оскільки навіть у випадку неналежного повідомлення відповідачем позивача про час та місце розгляду справи це не вказує на суттєве порушення з його сторони.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-III (надалі - Закон №2344-III в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами частин 7, 14, 17, 18, 19, 21 статті 6 Закону №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право, окрім іншого, використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки.
В силу статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до ст.48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до ч.2 ст.49 Закону №2344-III водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Згідно абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 1 Закону №2344-IIІ містить визначення основних термінів.
Так, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Як вбачається з матеріалів справи та висновків суду першої інстанції, позивача було притягнуто до відповідальності як автомобільно перевізника, який здійснює вантажні перевезення на комерційній основі.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що згідно наданої водієм під час перевірки транспортного засобу, видаткової накладної №33 від 22.03.2024 року, товар - пісок відпущено ТОВ «ПІВДЕНЬ КАР'ЕР», одержано ОСОБА_2 через Микулинську А., тобто водій ОСОБА_2 , як покупець, придбав у ТОВ «ПІВДЕНЬ КАР'ЕР», як продавця, пісок і перевозив його.
З цих обставин апелянт вважає, що автомобільним перевізником є не власник транспортного засобу, а водій, який перевозив вантаж для власних потреб і у якого на руках був виписаний на його ім'я документ на придбання вантажу, а тому саме водій має нести відповідальність за порушення ст.48 Закону №2344-III.
Вирішуючи питання про те, кого саме слід вважати автомобільним перевізником у спірних правовідносинах в розумінні Закону №2344-IIІ, колегія суддів зазначає наступне.
Як слідує з матеріалів справи, позивач як власник транспортного засобу - вантажного автомобіля MAN/SCHMITZ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , передав цей транспортний засіб з реєстраційними документами на нього в користування ОСОБА_2 без укладення відповідного договору та без оформлення на ім'я ОСОБА_2 тимчасового реєстраційного талону, а ОСОБА_2 на цьому транспортному засобі 22.03.2024 року перевозив пісок, отриманий на підставі видаткової накладної №33 від 22.03.2024 року, в якій останні зазначений як одержувач цього піску.
Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що водій ОСОБА_2 здійснював перевезення цього піску для позивача чи в його інтересах, будучи найнятим працівником, або докази того, що це вантажне перевезення здійснювалось на комерційній основі в інтересах будь-яких інших осіб, то колегія суддів вважає, що в даному вантажному перевезенні автомобільним перевізником в розумінні Закону №2344-IIІ слід вважати саме водія ОСОБА_2 , який як фізична особа здійснював це перевезення вантажу за власний кошт.
При цьому, сам позивач не зареєстрований суб'єктом господарювання та не надає послуги вантажних перевезень.
Отже, є помилковим висновок відповідача, з яким погодився і суд першої інстанції про те, що позивач у спірних правовідносинах є автомобільним перевізником, який здійснює вантажні перевезення на комерційній основі.
Також в апеляційній скарзі апелянт заперечує проти порушення норм Закону №2344-III в наслідок ненадання водієм транспортного засобу під час перевірки товарно-транспортної накладної.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Визнаючи оскаржувану постанову правомірною суд першої інстанції дійшов висновку, що зі змісту ст.1, ст.48 Закону №2344-III слідує, що відповідальність у цьому випадку несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють, у тому числі, за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.
Перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб.
Судом першої інстанції встановлено, що під час перевірки водієм замість ТТН була надана видаткова накладна №33 від 22.03.2024 року.
З цього приводу суд першої інстанції зазначив, що видаткова накладна не є документом на вантаж, а є первинним документом, який видається постачальником та підтверджує передачу товарно-матеріальних цінностей покупцю.
Приписами розділу І Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 (далі - Правила №363) визначено, що:
- перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;
- товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Отже, зробивши аналіз наведених норм, суд першої інстанції дійшов висновку, що ненадання водієм під час перевірки саме товарно-транспортної накладної на вантаж є порушенням вимог ст.48 Закону №2344-III, що є підставою для накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу передбаченого абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вже було зазначено вище, згідно ст.48 Закону №2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є не лише товарно-транспортна накладна, а також інші визначені законодавством документ на вантаж.
Як вбачається з норм ст.1 Закону №2344-IIІ, товарно-транспортна накладна є єдиний документ для всіх учасників транспортного процесу, крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб.
Тобто, Законом №2344-III прямо визначено відсутність обов'язку в оформленні товарно-транспортної накладної для фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб.
Іншими визначеними законодавством документами на вантаж можуть бути накладні або фіскальні чеки, які підтверджують, що вантаж, який перевозився, був придбаний (вирощений, зібраний) безпосередньо водієм для власного споживання та за власний кошт.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач на момент проведення перевірки його транспортного засобу не був суб'єктом господарювання (відповідь №1049055 від 21.01.2025 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується).
Також відповідачем не надано суду будь яких доказів надання позивачем будь яких послуг з перевезення вантажу на договірних умовах.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у водія ОСОБА_2 , який здійснював перевезення піску для власних потреб, був відсутній обов'язок надавати під час перевірки транспортного засобу саме товарно-транспортну накладну, оскільки в даному перевезенні документами на вантаж можуть бути також і інші документи, як то накладні, фіскальні чеки, тощо.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ненадання водієм ОСОБА_2 товарно-транспортної накладної не є порушенням ст.48 Закону №2344-III.
Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів вважає, що притягнення позивача до відповідальності постановою №ПШ060848 від 13.05.2024 року є неправомірним, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст.317 КАС України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 6 ст.139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні з даним позовом до суду першої інстанції позивачем сплачено 968,96 грн. (з понижуючим коефіцієнтом 0,8). За подачу апеляційної скарги, апелянтом сплачено 1453,44 грн..
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , стягненню з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача підлягає сплачений судовий збір у першій та апеляційній інстанціях у загальному розмірі 2422,40 грн..
Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову №ПШ060848 від 13 травня 2024 року про накладення адміністративно-господарського штрафу на ОСОБА_1 в сумі 17000,00 грн..
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ 39816845) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька