Справа № 523/17895/24
Провадження №2/523/1254/25
"05" травня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дмітрієвої В.С.
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тищенко С.Ю.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Петренко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 в м. Одесі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу № 523/17895/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей,
І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.
Доводи позову.
28.10.2024 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Тищенко С.Ю.звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, в якій просить:
- визначити місце проживання дітей, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ., а також стягнути з відповідача судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на правову допомогу.
Позов мотивований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 13 грудня 2016 року розірвано.
Від шлюбу у сторін є спільні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом із матір'ю ОСОБА_1 .
Діти мають вади здоров'я, страждають на орфанне захворювання, потребують постійної підтримки з боку лікарів та батьків. Діти мають все необхідне для життя, навчання і дозвілля, станом на сьогодні психоемоційний стан дітей стабільний, вони розвиваються гармонійно, проживають у спокої, навчаються.
Разом із тим, між сторонами виник спір з приводу місця проживання дітей, оскільки відповідач намагався самовільно змінити їх місце проживання.
Метою цього позову є офіційна фіксація вже існуючого стану справ, за яким діти фактично проживають з позивачкою, остаточне вирішення спору між батьками у порядку, визначеному чинним законодавством України, за допомогою суду.
Позивач прагне та може забезпечити дітям гідне виховання, освіту та добробут, відтак визначення місця проживання дітей разом з нею буде в першу чергу відповідати інтересам дітей.
Доводи відзиву на позов.
11.12.2024 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Петренко Н.О. надійшов відзив на позовну заяву з якого вбачається, що позовні вимоги відповідач не визнає, просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те що, діти ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , проживають та зареєстровані разом із позивачкою. Відповідач не заперечує проти постійного проживання дітей з їх матір'ю та не чинить перешкод у визначенні саме такого місця проживання. Відповідач обізнаний та цікавиться навчанням і розвитком дітей, що підтверджується копіями характеристик. Крім того, на момент звернення позивача до суду їх сину ОСОБА_5 виповнилося 14 років, а тому він може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків. Спір щодо місця проживання дітей був ініційований матір'ю, з якою діти і так фактично проживають і продовжують проживати. Відповідач не вимагає зміни їх місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько наполягає на зміні місця проживання дітей або вчиняє певні дії щодо зміни їх місця проживання.
Також заперечував проти стягнення з нього судових витрат, оскільки матеріали справи не містять доказів сплати позивачем адвокату визначеного розміру гонорару. Крім того, відповідач зазначив, що він має інвалідність, а також сплачує на двох дітей аліменти, при цьому заборгованість по аліментам перед позивачкою відсутня.
ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.
Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 04.11.2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено дату підготовчого судового засідання.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25.03.2025 року відкрито закрито підготовче судове засідання, при значено цивільну справу до судового розгляду по суті.
ІІІ. Позиції сторін.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Тищенко С.Ю. підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Додатково зазначив, що у позивача виникають додаткові питання, щодо виїзду дітей за кордон, щодо реєстрації їх місця проживання, які неможливо вирішити без згоди батька, який таку згоду не надає, а рішення суду про визначення місця проживання дітей разом із матір'ю вирішить це питання. Також надав до суду письмові судові дебати в яких зазначив, що позивачем доведені всі необхідні підстави позову, надані належні та допустимі докази, які підтверджують обставини справи, доводи позову. Щодо позиції відповідача про відсутність спору, то відповідач уникає офіційної фіксації визначення місця проживання дітей з матір'ю, відмовляється укладати угоду у нотаріуса, постійно змінює свою позицію, намагається створити враження, що йому це непринципове питання, але такими діями він намагається ввести суд в оману, оскільки замість заяви про визнання позову, надав до суду відзив, що підтверджує наявність спору.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача - адвокат Петренко Н.О. не визнали позовні вимоги, просили відмовити у їх задоволенні, посилаючись на відсутність спору, оскільки відповідач не заперечує проти проживання дітей із позивачкою, та ніколи не намагався змінити місце проживання дітей. Також звернули увагу на те, що старша дитина вже досягла 14 років, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову. Додатково відповідач ОСОБА_2 зазначив, що він ніколи не намагався змінити місце проживання дітей. Він вважає, що подача даного позову обумовлена ревнощами позивачки, які викликані гарним ставленням його дітей до нього. Після розірвання шлюбу, відповідач довгий час не спілкувався з дітьми, оскільки йому не надавали такої можливості, однак він цікавився життям дітей, їх навчанням, у тому числі у вчителів. У 2023 році позивачка дозволила йому спілкуватися з дітьми, і він знайшов з дітьми контакт, задовольняв усі їх потреби та бажання, з приводу чого у позивачки почали виникати ревнощі, і вона наразі не дозволяє йому спілкування з дітьми. Однак, навіть за таких обставин, він ніколи не ставив і не ставить питання про зміну місця проживання дітей, а лише бажає приймати участь, як батько, у їх житті, хоча би спілкуватися.
Належним чином сповіщений представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, у судове засідання не з'явився, заявою просив розглянути справу за їх відсутності, із урахуванням прав та інтересів дітей.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників справи та їх представників, дослідивши повно, всебічно та об'єктивно представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 листопада 2007 року.
Рішенням Суворовського районного суду від 13 грудня 2016 року по справі № 523/15244/16-ц, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження.
Після розірвання шлюбу діти ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , залишилися проживати разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з реєстрації територіальної громади № 2024/009818054, 20023/009463761, 2023/009463769, та визнається сторонами по справі.
Відповідно до довідок про отримання (неотримання) допомоги від 19.08.2024 № 19.06.07/2880, від 15.10.2024 №19.06-07/3583, наданих Управлінням соціального захисту населення в Пересипському районі, ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні, та їй призначено допомогу як особі, що доглядає за хворою дитиною (утриманці: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Відповідно до копій довідок № 325 та № 324 від 09.09.2024р, виданих Одеським ліцеєм № 13 Одеської міської ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 навчаються в 7-б класі закладу за індивідуальною (пед. патронат) формою навчання.
Відповідно до характеристики від сусідів, за місцем проживання: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , засвідченої директором ЖБК «Ленінський-33», ОСОБА_1 проживає за вищевказаною адресою з вересня 1983 року. За період проживання скарг, заяв, вимог до ОСОБА_1 не надходило. ОСОБА_1 виховує двох дітей, характеризується з позитивного боку. Доброзичлива мати, приділяє багато часу вихованню дітей.
Відповідно до довідки, наданої КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради, від 13.09.2024 № 3124, ОСОБА_1 згідно з даними архіву, реєстратури та картотеки Центру не значиться, на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває.
Відповідно до наданої відповіді з Суворовського ВДВС у місті Одесі, на заяву ОСОБА_1 вбачається, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 57619112 з виконання виконавчого листа № 523/7461/16-ц виданого Суворовським районним судом м.Одеси про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дітей. Заборгованості станом на 18.10.2024 року за вказаним виконавчим провадженням не має.
Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради надав суду висновок від 11.02.2025 року № 01-05-3/71 вх, згідно з яким орган, уповноважений державою здійснювати захист інтересів дітей, вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
При ухваленні вказаного висновку Орган опіки та піклування врахував як умови проживання дитини за місцем проживання, за яким створено всі належні умови, так і думку дитину, яка була з'ясована в ході розгляду питання надання висновку, згідно якої дитина повідомила про те, що любить свою матір, доброзичливо та з повагою відноситься до неї, а також до бабусі та дідуся, з якими вона на даний час проживає. При спілкуванні з психологом, малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 неодноразово негативно висловлювалася стосовно свого батька, ОСОБА_2 , зауважила, що батько не підтримує її мрії та бажання, негативно відноситься до її стану здоров'я. В телефонній бесіді батько дітей ОСОБА_2 у грубій формі відмовився приходити до Служби, тричі зателефонував на Урядову гарячу лінію зі скаргами на порушення законодавства спеціалістами Служби, відмовився від відвідування його помешкання та складання акту оцінку потреб сім'ї, повідомив що він не заперечує проти того, щоб його діти проживали разом із матір'ю.
З Витягу з протоколу № 3 засідання комісії з питань захисту прав дітей Пересипської районної адміністрації ОМР від 06.02.2025 року, з питання про визнання місця проживання малолітньої ОСОБА_9 , вбачається те, що комісії розглядалося питання щодо місця проживання дитини ОСОБА_9 , на яке з'явилася заявниця ОСОБА_1 разом із представником, батько дитини ОСОБА_2 не з'явився на розгляд цього питання, оскільки не заперечує проти проживання дітей із матір'ю.
Матеріали справи містять копії заяв, відповідно до яких відповідач звертався до директора Одеського НКВ № 13 та Начальника служби у справах дітей з проханням організації та призначення йому зустрічі із дітьми.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно із ст. 49 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.
Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 49, 265 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.
Як слідує з обставин, якими позивач обґрунтувала свій позов, метою цього позову є офіційна фіксація вже існуючого стану справ, за яким діти фактично проживають з позивачкою, остаточне вирішення спору між батьками у порядку, визначеному чинним законодавством України, за допомогою суду.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю, суд зазначає наступне.
На дату подачі позову - 28.10.2024 року, неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг чотирнадцяти років, а тому в силу ст. 160 Сімейного кодексу України, він вправі самостійно обирати своє місце проживання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України. У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді першої інстанції йому виповнилося 14 років. Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства він може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22)», від 02 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22.
З огляду на викладене, враховуючи досягнення дитиною 14 років, на дату подачі позову, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю, суд зазначає наступне.
По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дітей був ініційований матір'ю дітей, з якою діти і так фактично проживають.
Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів намагань відповідача самовільно змінити місце проживання дитини ОСОБА_4 , про що позивачем зазначено у позові.
Після звернення матері дітей до суду з позовом про визначення місця проживання дітей, відповідач хоча і подав до суду відзив на позовну заяву, але не заперечував проти місця проживання дітей, зокрема ОСОБА_4 , із матір'ю, та не виявляв будь якого бажання визначення її місця проживання із ним, що також підтверджував Службі у справах дітей Одеської міської ради, яка готувала до суду Висновок про доцільність проживання дитини із матір'ю.
За таких обставин, поведінка відповідача, зокрема зазначена у Висновку органу опіки та піклування, свідчить лише про риси його характеру, які він також виявляв і під-час розгляду справи судом, а не реальні наміри порушення прав позивача щодо визначення місця проживання дитини із нею.
В судовому засіданні батько дітей ОСОБА_2 зазначив, що не заперечує, та ніколи не заперечував проти того, щоб діти, зокрема ОСОБА_10 , проживала разом із матір'ю, він ніколи не намагався змінити місце проживання дитини, а лише бажає приймати участь у її житті, спілкуватися.
Надаючи правову оцінку Висновку Органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 11.02.2025 року № 01-05-3/71 вх, згідно з яким орган, уповноважений державою здійснювати захист інтересів дітей, вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд зазначає наступне.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23).
У даному випадку, відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України, суд не погоджується із Висновком органу опіки та піклування, оскільки він недостатньо обґрунтований, органом опіки та піклування не враховано, що ОСОБА_2 не заперечував місце проживання дитини з матір'ю, про що повідоми Службі у справах дітей, в свою чергу викладена у Висновку поведінка відповідача ОСОБА_2 , по відношенню до спеціалістів Служби у справах дітей, зокрема не надання витребуваних документів, не явка на засідання комісії, не може достовірно свідчити про оспорювання ним місця проживання дитини.
У будь-якому випадку, наявність в матеріалах справи Висновку органу опіки та піклування, не звільняє суд від обов'язку щодо повного та всебічного розгляду справи, у тому числі встановлення порушеного права позивача, та наявності між сторонами спору.
Суд не приймає доводи адвоката Тищенко С.Ю. з приводу того, що подача відзиву на позов свідчить про наявність спору між сторонами. Доводи відповідача, зазначені у відзиві, розцінюються судом як такі, що направлені тільки на те, щоб довести суду його позицію про відсутність між сторонами спору, щодо місця проживання дітей, що є процесуальним правом відповідача. Подача відзиву на позов, а не заяви про визнання позовних вимог, не може розцінюватися як наявність між сторонами спору.
Поведінка та пояснення відповідача в судовому засіданні дають суду підстави для висновку про те, що фактично відповідач ніколи не заперечував, та не заперечує, щодо місця проживання дитини із матір'ю. Будь-яких належних доказів, які б свідчили про його бажання і волю щодо зміни місця проживання дитини, позивачем суду не надано.
Також, суд не приймає в якості підстав для визначення місця проживання дитини з матір'ю, доводи адвоката Тищенко С.Ю., що у сторін є спори по іншим питанням: щодо виїзду дітей за кордон, щодо реєстрації їх місця проживання, які неможливо вирішити без згоди батька, який таку згоду не надає, а рішення суду про визначення місця проживання дітей разом із матір'ю вирішить це питання.
Суд зазначає, що предметом даного спору є визначення місця проживання дітей, а не зміна реєстрації їх місця проживання, виїзд за межі країни, тому існування між сторонами непорозумінь з інших питань виховання дітей, не може вирішуватися в рамках даного позову. У той же час, позивачка не позбавлена можливості захисту прав дітей, у судовому порядку, при виникненні між батьками спору щодо інших питань, пов'язаних із вихованням дітей, зокрема також зі зміною місця їх реєстрації, або виїзду за кордон.
За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з нею, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки батько дітей ОСОБА_2 не вимагав, та не вимагає від матері дитини змінити її місце проживання. Також, відповідач не порушував в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою, при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання ОСОБА_9 відповідач участі не приймав, оскільки і так не заперечує проти її проживання із матір'ю.
Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
Таке правозастосування узгоджується із правовими висновками Верховного Суду викладеними зокрема у постанові від 10.07.2024 року по справі №126/16211/23, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_9 разом із позивачем ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини, та принаймні такий спір повинен існувати на час вирішення справи в суді.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові, тому судові витрати слід залишити за позивачем. Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, суду не надано.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 141, 150, 160, 161 СК України, ст.ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 05.05.2025 року.
Суддя: К.О. Далеко