Іменем України
02 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/3810/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви без дати та без номеру, що надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва 5 квітня 2019 року за № 03-14/36687/19, просить:
- визнати вимогу управління ДФС у м. Києві від 29 грудня 2018 року № Ф-268837-17 протиправною та скасувати її;
- зобов'язати управління ДФС у м. Києві привести картку платника податків ОСОБА_1 у належний стан.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона у 2006 році зареєстрована як фізична особа-підприємець і з цього часу перебувала на спрощеній системі оподаткування. Весь цей період позивач вчасно та в повному обсязі сплачувала передбачені законодавством України податки та інші платежі.
У 1998 році позивачу призначена пенсія відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» при досягненні 55 років із загальним стажем роботи більше 30 років та стажем державної служби 23 роки. При цьому, стаття в повному обсязі відповідала діючому на той час законодавству про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування щодо віку пенсіонера, тобто 55 років для жінок. Скорочений вік виходу державного службовця на пенсію не передбачався, тому у пенсійному посвідченні зазначено, що пенсія позивачу призначена за віком.
Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) фізичні особи-підприємці були звільнені від сплати єдиного внеску, якщо вони були пенсіонерами за віком та отримували пенсію.
Починаючи з 2013 року по 2018 рік до позивача не було жодних претензій з цих підстав. Однак, у листопаді 2018 року у електронному кабінеті платника податків з'явився нарахований борг з єдиного соціального внеску у розмірі 15819,00 грн, нарахування якого продовжуються по теперішній час. Станом на 4 квітня 2019 року борг збільшився до 43300,74 грн.
19 листопада 2018 року позивач звернулася до Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у м. Києві із заявами про скасування нарахованого боргу з єдиного соціального внеску та приведення картки платника податків в належний стан.
25 січня 2019 року позивач отримала від Державної фіскальної служби України відповідь, згідно з якою вона не підпадає під дію Закону № 2464-VI у зв'язку з тим, що позивачу призначена пенсія «державного службовця». З відповіді Державної фіскальної служби України також слідує, що станом на 1 січня 2018 року позивач не була пенсіонером за віком у розумінні Закону № 2464-VI і не звільнялася від обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок.
При цьому Державна фіскальна служба України посилається на тлумачення терміну «пенсіонер за віком», яке було надано Верховним Судом України у постановах № 21-57а14 та № 21-70а14, хоча в них викладені зовсім протилежні висновки. Відповідно до цих постанов, звільнення фізичних осіб-підприємців, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування від сплати єдиного соціального внеску, не залежить від виду отриманої пенсії, а від досягнення, при її призначенні, пенсійного віку, що має місце у спірному випадку.
23 лютого 2019 року позивач отримала від Головного управління ДФС у м. Києві вимогу про сплату боргу з єдиного соціального внеску, відповідної до якої вона повинна сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн, а не 43300,74 грн, як це вказано у електронному кабінеті платника податків позивача.
Позивач вважає, що дії Головного управління ДФС у м. Києві в частині пред'явлення спірної вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску обумовлені змістом відповіді Державної фіскальної служби України, наданої листом від 18 січня 2019 року № 99-99-13-02-а14 на її заяву, з чим позивач також не згодна з вже викладених підстав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2019 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відмовлено у залученні Державної фіскальної служби України до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Головне управління ДФС у м. Києві адміністративний позов не визнало, про що до Окружного адміністративного суду міста Києва подало відзив на позовну заяву від 12 серпня 2019 року б/н.
У відзиві на позовну заяву від 12 серпня 2019 року б/н відповідач зазначив, що 1 січня 2018 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, відповідно до яких особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (незалежно від виду пенсії). Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, за твердженням відповідача, дія частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI не поширюється на осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
З посиланням на норми Порядку обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 19 вересня 2013 року № 494, постановою правління Пенсійного фонду України від 19 вересня 2013 року № 16-1, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2013 року за № 1733/24265, відповідач вказав, що Пенсійний фонд України надає Державній фіскальній службі України інформацію щодо фізичних осіб (платників єдиного внеску) про те, що вони є пенсіонерами за віком або інвалідами із зазначенням дати встановлення пенсії або інвалідності. Право щодо визначення фізичних осіб-підприємців, які відповідають всім вимогам, зазначеним в частині четвертій статті 4 Закону № 2464-VI, та які є пенсіонерами за віком відповідно до Закону № 1058-ІV, належить виключно Пенсійному фонду України.
Відповідно до інформаційної системи Головного управління ДФС у м. Києві, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Голосїївському районі Головного управління ДФС у м. Києві з 28 лютого 2014 року, попереднє місце реєстрації в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві з 14 липня 2006 року та з 1 січня 2012 року платником була обрана спрощена система оподаткування. Також має ознаку «ФО-Пенсіонер» з 21 жовтня 1997 року.
Проте, відповідно до листа Пенсійного фонду України від 14 грудня 2018 року № 42306/04-10 фізична особа - підприємець ОСОБА_1 отримує пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» і таким чином звільняється від сплати єдиного внеску за себе з 1 січня 2018 року як особа, яка досягла віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV.
В інтегрованій картці платника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. осіб, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність), були відсутні щоквартальні нарахування єдиного внеску за період з липня 2013 року по грудень 2017 року як фізичній особі - підприємцю, що обрала спрощену систему оподаткування.
Враховуючи, що інтегровану картку платника за кодом платежу 71040000, на виконання доручення Державної фіскальної служби України від 21 грудня 2018 року № 39832/7/99-99-13-02-01-17 (вх. від 21 грудня 2018 року № 17928/8) було відкрито 1 серпня 2018 року, управлінням податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у м. Києві поточною датою було проведено коригування нарахувань в інтегрованій картці позивача, а саме донараховано єдиний внесок за період з липня 2013 року по грудень 2017 року, як фізичній особі - підприємцю на спрощеній системі оподаткування.
8 квітня 2014 року позивачу встановлена ознака незалежної професійної діяльності (адвокат). 2 травня 2018 року в інтегрованій картці платника позивача по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. осіб, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) обліковуються нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за 2017 рік у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць та щоквартальні нарахування за 2018 рік як особі, яка займається незалежною професійною діяльністю.
Оскільки станом на 31 липня 2019 року в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковувалась заборгованість, яка підлягає сплаті на загальних підставах, засобами інформаційної системи Державної фіскальної служби України в автоматичному режимі сформовано та направлено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 29 грудня 2018 року № Ф-268837-17. Також відповідач зауважив, що скасування вимоги в судовому порядку не скасовує наявність суми боргу (недоїмки), яка обліковується за позивачем.
На підставі викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Користуючись правом на подання заяв по суті справи, позивачем до Окружного адміністративного суду міста Києва подана відповідь на відзив від 30 серпня 2019 року б/н, в якій позивач зазначила, що відповідач вільно трактує норму пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI та викривляє тлумачення терміну «пенсіонер за віком».
Відповідач правом на подання заперечень не скористався.
Законом України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до положень абзаців другого-четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 цю справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 3 березня 2025 року:
прийнято адміністративну справу до провадження;
продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), повторно розпочавши розгляд справи по суті;
поновлено Головному управлінню ДФС у м. Києві строк на подання відзиву на позовну заяву разом зі всіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача;
замінено відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, місцезнаходження: вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04655) правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44116011, місцезнаходження: вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116);
запропоновано сторонам у разі зміни фактичних обставин по цій справі повідомити суду про таке протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня отримання цієї ухвали шляхом направлення додаткових письмових пояснень;
зобов'язано Головне управління ДПС у м. Києві протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»: лист Пенсійного фонду України від 14 грудня 2018 року № 42306/04-10 щодо ОСОБА_1 , на який міститься посилання у відзиві; інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 за платежем «Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами - підприємствами, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» за 2018-2025 роки у вигляді, придатному для встановлення повного опису операцій, з актуальними даними; детальний розрахунок суми недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31 жовтня 2018 року, зазначеної у вимозі Головного управління ДФС у м. Києві від 29 грудня 2018 року № Ф-268837-17 про сплату боргу (недоїмки);
зобов'язано Пенсійний фонд України протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» інформацію, який вид пенсійних виплат у період з 2002 року по 2019 рік отримувала ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 28 лютого 2025 року № 1159205 зареєстрованим місцем проживання позивача з 12 грудня 2013 року є адреса: АДРЕСА_1 .
Ухвалу від 3 березня 2025 року про прийняття справи до провадження направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на поштову адресу, зазначену у позовній заяві ( АДРЕСА_2 ). Поштове відправлення повернуто до суду без вручення позивачу, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою.
Ухвала від 3 березня 2025 року про прийняття справи до провадження в електронному вигляді доставлена Головному управлінню ДПС у м. Києві до Електронного кабінету за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 3 березня 2025 року, судом повідомлення про доставлення електронного документа до Електронного кабінету також отримано 3 березня 2025 року, про що свідчить довідка про доставку електронного документа за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Електронного кабінету учасника процесу.
Правом на подання додаткових письмових пояснень сторони не скористались.
Дослідивши матеріали справи у змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) у період з 13 липня 2006 року по 27 лютого 2024 року була зареєстрована фізичною особою - підприємцем, основною діяльністю якої за КВЕД є 69.10 «Діяльність у сфері права», як платник податків та платник єдиного внеску перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, ДПІ у Голосіївському районі (Голосіївський район м. Києва), про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 28 лютого 2025 року № 34645877.
Згідно з даними Реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 перебувала на спрощеній система оподаткування, обліку та звітності та у період з 1 січня 2016 року по 27 лютого 2024 року була платником єдиного податку третьої групи.
Відповідно до інформації з Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 з 30 вересня 1998 року є адвокатом та обліковується у Раді адвокатів Київської області. Разом з цим, право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 3 травня 2019 року на підставі заяви від 3 травня 2019 року.
Згідно з пенсійним посвідченням від 28 лютого 2012 року № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно.
Пенсійний фонду України у заяві від 19 березня 2025 року б/н, що надійшла через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», повідомив суду, що ОСОБА_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 2002 року по 2019 рік отримувала пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
В листі (надана суду відповідачем копія містить нечітке зображення його реквізитів), який зареєстровано в Державній фіскальній службі України 17 грудня 2018 року за № 57569/5, Пенсійний фонд України повідомив, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 21 жовтня 1997 року.
Станом на 31 жовтня 2018 року в інтегрованій картці платника єдиного внеску ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн, яка виникла через несплату нарахованих податковим органом сум єдиного внеску: 19 квітня 2018 року у розмірі 2457,18 грн; 2 травня 2018 року у розмірі 8448,00 грн; 19 липня 2018 року у розмірі 2457,18 грн; 19 жовтня 2018 року у розмірі 2457,18 грн.
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29 грудня 2018 року № Ф-268837-17, якою ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 31 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн.
Заявою без дати та номеру ОСОБА_1 просила Державну фіскальну службу України (заява зареєстрована 19 листопада 2018 року № 12633/ФОП) та Головне управління ДФС у м. Києві (заява зареєстрована 19 листопада 2018 року) скасувати безпідставно нараховану заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн, оскільки вона як пенсіонер за віком звільнена від сплати єдиного внеску, внести належні зміни в базу даних про її відсутність та привести у належний стан картку платника податків.
Державна фіскальна служба України:
листом від 21 грудня 2018 року № 39832/7/99-99-13-02-01-17 у зв'язку з надходженням звернення ОСОБА_1 , яка до 1 січня 2018 року не була пенсіонером за віком у розумінні Закону № 2464-VI та відповідно не була звільнена від обов'язку нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок та подавати до органу доходів і зборів обов'язкову звітність, зобов'язала начальника управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у м. Києві організувати роботу щодо приведення поточною датою ІКП страхувальника за технологічним кодом 71040000 у відповідність до законодавства;
листом від 18 січня 2019 року № 333/Ш/99-99-13-02-01-14 повідомила позивачу, що до 1 січня 2018 року вона не була пенсіонером за віком у розумінні Закону № 2464-VI та відповідно не була звільнена від обов'язку нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок та подавати до органу доходів і зборів обов'язкову звітність. Водночас повідомлено, що з 1 січня 2018 року на неї поширюються норми частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI.
Також судом встановлено, що в інтегрованій картці платника єдиного внеску ОСОБА_1 податковим органом здійснено нарахування єдиного внеску 27 грудня 2018 року у розмірі 25024,02 грн та 21 січня 2019 року у розмірі 2457,18 грн. Станом на час вирішення справи недоїмка зі сплати єдиного внеску становить 43300,74 грн.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги та заперечення сторін, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464-VI.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 2464-VI (тут і надалі посилання на норми Закону № 2464-VI наводяться в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин):
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2);
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3);
органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи (пункт 3-1);
мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5);
недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6).
Згідно з приписами частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску зокрема є:
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4);
особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (пункт 5).
Частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI передбачено:
особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (редакція, яка діяла з 6 серпня 2011 року);
особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (редакція, яка діяла з 1 січня 2017 року);
особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (редакція, яка діяла з 1 січня 2018 року);
особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (редакція, яка діє з 01 січня 2021 року).
Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої та пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має право оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб, захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, на користь яких він сплачує єдиний внесок, у тому числі в суді, та зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем (частина четверта статті 6 Закону № 2464-VI).
Статтею 25 Закону № 2464-VI визначені заходи впливу та стягнення. Разом з цим, абзацом другим частини першої цієї статті застережено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Абзац перший частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI передбачає, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п'ятий частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI).
З матеріалів справи судом встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач була зареєстрована фізичною особою - підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування, здійснювала адвокатську діяльність та з 21 жовтня 1997 року отримує пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 6 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII).
Частиною другою статті 37 Закону № 3723-XII (у редакції, яка діяла на час призначення позивачу пенсії за віком) було передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсії.
На час призначення позивачу пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII умови призначення пенсій за віком визначав Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до статті 12 Закону № 1788-XII (у редакції, яка діяла на час призначення позивачу пенсії за віком) право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Суд зазначає, що призначення позивачу пенсії державного службовця на умовах, визначених статтею 37 Закону № 3723-XII, не змінює виду пенсійних виплат, що отримує позивач - пенсія за віком. Крім того, 21 жовтня 2002 року позивач досягла віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV - 60 років.
В постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком. Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
Оскільки у межах спірних правовідносин ОСОБА_1 з 21 жовтня 1997 року є пенсіонером за віком, 21 жовтня 2002 року досягла віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV - 60 років, та отримує відповідно до закону пенсію за віком, суд дійшов висновку, що позивач на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI звільнена від сплати за себе єдиного внеску та може бути платником єдиного внеску виключно за умови її добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі викладеного суд вважає, що донарахування позивачу у інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 єдиного внеску за період з липня 2013 року по грудень 2017 року, як фізичній особі - підприємцю на спрощеній системі оподаткування, здійснено відповідачем протиправно.
Щодо встановлення позивачу 8 квітня 2014 року ознаки незалежної професійної діяльності (адвокат) та нарахування їй з 2 травня 2018 року у інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску як особі, яка займається незалежною професійною діяльністю, суд зазначає таке.
В рішенні від 2 вересня 2019 року у зразковій справі № 520/3939/19 (щодо оподаткування самозайнятої особи, яка одночасно зареєстрована як фізична особа - підприємець), яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Враховуючи те, що позивач не перебував на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подавав звітність як такий платник, Верховний Суд дійшов висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску. Верховний Суд зазначив, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.
Таким чином, у межах спірних правовідносин встановлення контролюючим органом 8 квітня 2014 року за власною ініціативою позивачу ознаки незалежної професійної діяльності (адвокат) та нарахування їй з 2 травня 2018 року у інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску як особі, яка займається незалежною професійною діяльністю, також здійснено відповідачем протиправно.
За наведених обставин вимога Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 29 грудня 2018 року № Ф-268837-17 на суму 15819,54 грн, винесена у відношенні ОСОБА_1 , є протиправною та підлягає скасуванню.
Наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 року за № 321/35943, затверджено Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок № 5), який визначає правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
За визначеннями, наведеними у пункті 2 розділу І Порядку № 5:
достовірність показників - відповідність первинного показника, наявного в підсистемах інформаційно-комунікаційної системи ДПС (далі - ІКС ДПС), аналогічному первинному показнику оперативного обліку;
інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку за визначеними параметрами, яка містить інформацію щодо облікових даних платника та призначена для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з реквізитів первинних документів, оброблених засобами ІКС ДПС (податкових декларацій, звітності з єдиного внеску, податкових повідомлень-рішень, рішень податкового органу, повідомлень економічних операторів, отриманих з Електронної системи обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, про розраховану (зменшену) суму акцизного податку за сформовані (деактивовані) унікальні ідентифікатори, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу, даних Казначейства про надходження платежів тощо).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 5 серед іншого визначено, що оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в ІКС ДПС. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень. Оперативний облік платежів та звітність податкових органів ґрунтується на таких принципах: зокрема, нарахування - показники фіксуються в оперативному обліку згідно з правилами оподаткування, установленими Кодексом та іншими законодавчими актами з питань податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 1 підрозділу 1 розділу II Порядку № 5 для забезпечення ведення оперативного обліку податків, зборів, платежів, єдиного внеску в ІКС ДПС відкриваються ІКП за кожним кодом класифікації доходів бюджету / технологічним кодом єдиного внеску щодо кожного платника, територіального органу ДПС, що відповідає місцю обліку платника або обліку об'єкта оподаткування, коду території територіальної громади згідно з Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26 листопада 2020 року № 290 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 12 січня 2021 року № 3). ІКП містить інформацію про первинні показники оперативного обліку, облікові операції та первинні показники оперативного обліку, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Під час проведення облікової операції в ІКП зазначаються дата запису операції, зміст операції та/або документ, на підставі якого здійснюється запис.
Згідно з абзацами першим-сьомим пункту 2 розділу II Порядку № 5 ІКП відкривається: за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання осіб (фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців, самозайнятих осіб) (основне місце обліку); за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням, або через які проводиться діяльність (неосновне місце обліку). ІКП новоствореному платнику засобами ІКС ДПС відкриваються на підставі алгоритму визначення платежів, належних йому до сплати. Крім того, ІКП відкриваються автоматично кожному платнику в разі: нарахування сум платежів, самостійно визначених платником (за фактом надходження податкових декларацій, розрахунків, уточнюючих розрахунків); нарахування сум платежів, визначених територіальним органом ДПС (акт перевірки, податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», рішення про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску).
За наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (абзац тринадцятий пункту 3 розділу II Порядку № 5).
Виходячи з аналізу наведених вище положень Порядку № 5, суд дійшов висновку, що у позивача існує правовий інтерес, щоб дані її інтегрованої картки за технологічним кодом 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. осіб, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) відповідали дійсності та відображали реальний стан розрахунків з фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки дані ІКП про наявність заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску є самостійною підставою для формування та надіслання податковим органом позивачу вимог про сплату боргу, що вимагатиме постійного звернення позивача до суду за захистом її порушених прав.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Із змісту статті 245 КАС України слідує, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому, одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.
Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
При цьому, вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.
З огляду на положення пунктів 1, 2 частини другої статті 245 КАС України у разі визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 29 грудня 2018 року № Ф-268837-17, якою ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 15819,54 грн (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять грн 54 коп.);
зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 за технологічним кодом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (71040000 - єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. осіб, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність), виключивши неправомірне нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в загальному розмірі 43300,74 грн (сорок три тисячі триста грн 74 коп.): 19 квітня 2018 року у розмірі 2457,18 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят сім грн 18 коп.), 2 травня 2018 року у розмірі 8448,00 грн (вісім тисяч чотириста сорок вісім грн 00 коп.), 19 липня 2018 року у розмірі 2457,18 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят сім грн 18 коп.), 19 жовтня 2018 року у розмірі 2457,18 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят сім грн 18 коп.), 27 грудня 2018 року у розмірі 25024,02 грн (двадцять п'ять тисяч двадцять чорти грн 02 коп.) та 21 січня 2019 року у розмірі 2457,18 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят сім грн 18 коп.).
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням судом належного способу захисту порушених прав позивача.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Станом на 1 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1921,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру позивач мала сплатити судовий збір у розмірі 768,40 грн і за вимогу майнового характеру у розмірі 768,40 грн, разом 1536,80 грн.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1974,80 грн, що підтверджено квитанціями від 21 лютого 2019 року № 4430729 на суму 438,00 грн, від 4 березня 2019 року № 4458757 на суму 335,00 грн та від 4 квітня 2019 року № 4546481 на суму 1201,80 грн.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд за правилами статті 139 КАС України присуджує позивачу понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
За приписами пункту 1 частини першої, частини другої статті 7 Закону № 3674-VI в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, переплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу право звернення до суду із клопотанням про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом у розмірі 438,00 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 29 грудня 2018 року № Ф-268837-17, якою ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 15819,54 грн (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять грн 54 коп.).
Зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 за технологічним кодом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (71040000 - єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. осіб, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність), виключивши неправомірне нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в загальному розмірі 43300,74 грн (сорок три тисячі триста грн 74 коп.): 19 квітня 2018 року у розмірі 2457,18 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят сім грн 18 коп.), 2 травня 2018 року у розмірі 8448,00 грн (вісім тисяч чотириста сорок вісім грн 00 коп.), 19 липня 2018 року у розмірі 2457,18 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят сім грн 18 коп.), 19 жовтня 2018 року у розмірі 2457,18 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят сім грн 18 коп.), 27 грудня 2018 року у розмірі 25024,02 грн (двадцять п'ять тисяч двадцять чорти грн 02 коп.) та 21 січня 2019 року у розмірі 2457,18 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят сім грн 18 коп.).
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п'ятсот тридцять шість грн 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська