05 травня 2025 року № 320/28605/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (РНОКПП відсутній, Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А), у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовив в оформленні паспорта громадянина України у вигляді книжечки у зв'язку із досягненням 16 річного віку. Вважає, що до паспорта у формі ID картки вноситься більше персональних даних, згоду на обробку яких вона не має бажання подавати для отримання паспорта у формі ID картки, такі обставини їй як православній віруючій, може спричинити шкоду її приватному життю. Позивачка, серед іншого, покликається на те, що чинними правовими актами передбачено видачу паспорта як у формі карти, так і у формі книжечки, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 19.09.2018 року у справі №806/3265/17.
На думку позивача, оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року відкрите спрощене провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати суду відзив на адміністративний позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 05.12.2023.
Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 20.12.2023.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Так, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 про що в Книзі реєстрації народжень 11.05.2007 року зроблено відповідний актовий запис №1181. Відповідно до Свідоцтва про народження ОСОБА_1 , виданого 11.05.2007 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, батьками ОСОБА_1 є громадяни України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Після досягнення 16-річного віку ОСОБА_1 звернулась до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області з заявою від 27.05.2023 року про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII.
Свою заяву позивачка мотивувала тим, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того позивач вважає, що новий паспорт у формі ID-картки, має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону N 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Єдиному державному демографічному реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
До своєї заяви позивачка долучила: дві фотокартки, копію паспорта батька ОСОБА_2 , копію паспорта матері ОСОБА_3 , Свідоцтво про народження, Довідку про реєстрацію місця проживання.
З відповіді Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області на адвокатський запит вбачається, що Управління 15.06.2023 року за результатом розгляду заяви від 27.05.2023 року направило Укрпоштою на адресу позивачки відповідь від 14.06.2023 року №П-994/6/8010-23/8010.5.2/1980-23. До відповіді на адвокатський запит також було долучено копію відповідного листа Управління.
Листом від 14.06.2023 №П-994/6/8010-23/8010.5.2/1980-23 Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повідомило, що правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб на ім'я яких видані такі документи регулюються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-УІ (далі-Закон).
Враховуючи статтю 13 Закону, паспорт громадянина України - це документ, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Запровадження паспорта у формі картки в Україні розпочалося у січні 2016 року. Головною метою запровадження нового документа є безпека суспільства, захист від підроблення та крадіжки особистості. Відповідно до пункту 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 ( зі змінами) паспорт громадянина України виготовляється лише у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Частиною 1 статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року, (далі - Закон № 1474-VIII) статтю 13 Закону № 5492-VI доповнено частиною 3 наступного змісту: «Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.».
Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.».
Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону N 5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову N 302 (тут її положення суд застосовує у редакції, викладеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 N 745), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 вказаної Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.92 N 2503-XII;
- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови встановлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01.11.2016, є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пунктів 1, 2, 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 N 302 (далі - Порядок N 302), паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 32 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 березня 2024 року (справа № №540/4500/21), від 07 листопада 2018 року (справа №820/3327/16), від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20.
Отже, чинним законодавством передбачена можливість мати паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм (у формі пластикової картки типу ID-1), за загальним правилом, та паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, як виключення.
Виключні випадки мають відповідати виключним обставинам.
Так, позивачка, у зв'язку з тим, що її заява 27.05.2023 за формою і змістом відповідає вимогам до заяви-анкети в розумінні наведених законодавчих приписів, дійшла висновків, що суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також наведене правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, дають підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам зразкової справи № 806/3265/17 (провадження №Пз/9901/2/18), у якій Велика Палата Верховного Суду раніше висловила правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії.
Проте, суд вказує на помилковість таких висновків позивача з огляду на наступне.
Суд враховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У постанові від 15 серпня 2019 року у справі №0940/2105/18, на неврахування якої посилається позивач, Верховний Суд аналізував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Верховний Суд звертав увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Повертаючись до матеріалів даної справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, наступне.
По-перше, позивач у справі № 380/5977/21 звернулась до органу міграційної служби із заявою, в якій просила оформити і видати їй новий паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року, замість паспорта, що підлягає обміну, у зв'язку зі зміною прізвища. Фактично позивач звернулась із вимогою про обмін старого паспорта у зв'язку із зміною інформації, яка підлягала внесенню до паспорта.
По-друге, судом першої інстанції було встановлено, що позивач, звертаючись у минулому із оформленням паспорту громадянина України для виїзду за кордон (біометричного закордонного паспорту) вже надавала згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже був сформовано.
Так, УНЗР було присвоєно позивачці 03.02.2021 у зв'язку із оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон у 2021 році, відповідно до заяви-анкети, поданої до Відділу оформлення документів №1 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
По-третє, матеріалами справи підтверджено, що при зверненні до органу міграційної служби із заявою, позивач не зазначала про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише у позовній заяві.
Тому, суд вважає безпідставними посилання позивачки на її небажання присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, як на правомірну підставу її відмови в отриманні паспорта у вигляді ID-картки, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідний паспорт також має безконтактний електронний носій.
Згідно з ч.1 ст. 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон №5492-VI, Закон) суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Частиною 1 ст. 4 вищевказаного Закону Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з ч.ч.2-3 ст. 4 Закону визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з ч.1 ст. 13 Закону документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одними із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон (підпункти «а», «б» пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI).
Відповідно до ч.3 ст. 13 Закону паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, містять безконтактний електронний носій.
Згідно з ч.ч. 1-2, 4-5 ст. 14 Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Частинами 1-2 ст. 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відповідно до ч.4 ст.22 Закону паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.
Суд встановив, що 03.02.2021, відповідно до вимог Порядку оформлення, видачі обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.20214 № 152 (зі змінами), Відділом оформлення документів №1 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засобами Реєстру оформлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , термін дії - до 03.02.2025.
При оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_1 сформовано унікальний номер запису в Реєстрі 20070417-01460.
Тобто, власним підписом заявниця у відповідних графах заяв-анкет надала територіальним підрозділам ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області згоду на обробку персональних даних із присвоєнням УНЗР, після чого інформацію було внесено до Реєстру.
Ці обставини позивачка не заперечила.
Відповідно до положень ст.10 Закону №5492-VI у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Таким чином, суд вважає безпідставним покликання позивачки на її небажання присвоєння їй унікального номеру запису в Реєстрі, як на правомірну підставу її відмови в отриманні паспорта у вигляді ID-картки, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний при оформленні позивачці паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Отже, суд дійшов висновку, що використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постановах від 08.06.2023 року у справі №380/5977/21, від 22.03.2024 року у справі №540/4500/21.
Стосовно доводів позивачки, що паспорт у формі ID-картки має обмежувальний термін 10 років, судом також сприймаються критично, оскільки після спливу зазначеного терміну будь-якій особі необхідно вчиняти деякі дії стосовно актуалізації даних паспорта.
Так, наприклад, у паспорт книжечку також необхідно вклеювати нові фотографії, здійснювати відповідні записи тощо, оскільки в іншому випадку відповідний паспорт книжечка втрачає свою дійсність, що кореспондується з вимогами до паспорту у формі ID-картки стосовно періодичної актуалізації даних.
Також, суд критично сприймає доводи позивачки про те, що паспорт книжечку необхідно видати у зв'язку з тим, що позивачка відмовилася від отримання Реєстраційного номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП).
Так, відповідно до п. 18-1 Технічного опису бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з Додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302, у разі наявності повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу) у відповідному полі проставляється слово "відмова". У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється.
Тому, чинною форму бланку паспорта передбачена можливість відображення відомостей про відсутність у особи реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу).
Не знайшли свого підтвердження також доводи позивачки, що до Єдиного державного реєстру необхідно буде внести додаткові персональні дані, згоду на які позивачка не давала.
Так, якщо позивачка мала на увазі необхідність внесення відцифрованих відбитків пальців рук, то відповідні дані вносяться виключно за окремою згодою особи і не є обов'язковим.
Тому, в контексті встановлених обставин суд відхиляє зазначений аргумент позивача, оскільки обсяг внесення біометричних даних буде відповідати обсягу, які вже містяться у Реєстрі.
Доказів та обґрунтувань іншого стороною позивача до суду не надано.
З вказаного суд також приходить до висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Так само, в результаті розгляду даної справи не знайшли свого документального підтвердження відповідність обставин у даній справі, обставинам у зразковій справі, де правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв'язку із наведеним, суд вважає, що позивачка помилково віднесла справу №320/28605/23 до типової відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Як уже зазначив суд, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за №806/3265/17, надавалася правова оцінка іншим правовідносинам, а саме щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Водночас вимоги позивачки ґрунтуються на небажанні надавати згоду на обробку персональних даних та присвоєння їй УНЗР, який однак вже був присвоєний. Покликання позивачки лише на той факт, що вона є православною віруючою, що спричинило неприйняття оформлення їй паспорта у формі ID-картки, є недостатнім та необґрунтованим. Також позивачка не надала суду доказів того, що оформлення їй паспорта у формі ID-картки може спричинити шкоду її приватному життю саме як православній віруючій.
Посилання позивачки на те, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» значно звужують права і свободи громадянина, бо збір персональних даних не відповідає меті означеного Закону, а також, що цей Закон не відповідає міжнародним документам, в яких Україна взяла на себе зобов'язання, то такі є необґрунтовані з огляду на відсутність обставин, що свідчать про визнання зазначених нормативних актів неконституційними, рівно ж як і щодо відсутності судових рішень про визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302.
Ураховуючи зазначене, суд акцентує увагу, що законодавцем з 2016 року впроваджені зміни щодо зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
За загальним правилом видача нових паспортів для громадян України здійснюється на Бланку паспорта громадянина України, виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. При цьому, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється, а паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Тому, видача паспорта громадянина України у формі книжечки, який не містить безконтактного електронного носія передбачено лише у виключних випадках і лише одного волевиявлення позивача для отримання паспорта громадянина України у відповідній формі є недостатньою підставою для реалізації відповідних прав.
Статтями 72-76 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2025.
Суддя Панченко Н.Д.