ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" травня 2025 р. справа № 640/38778/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Адвокат Агарков Б.М., в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - Головне управління ПФУ в місті Києві), в якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подачі до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне соціальне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 20 866,25 грн, сплаченого згідно з квитанцією №1407-5442-7899-4687 від 08.11.2018;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне соціальне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 20 866,25 грн, сплаченого згідно з квитанцією №1407-5442-7899-4687 від 08.11.2018.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 08.11.2018, зареєстрованого за номером 1325, вперше придбав нерухоме майно і при його нотаріальному посвідченні сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в загальній сумі 20 866,25 грн. Оскільки позивач придбав житло вперше, то ним подана заява до Головного управління ПФУ в місті Києві, в якій просив відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення Позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу у розмірі 20 866,25 грн. Однак, відповідач, на думку представника позивача, протиправно залишив заяву без задоволення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі №640/38778/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись, зокрема, на те, що відповідно до п. 43.3 ст. 43 Податкового кодексу України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Крім того, відповідач вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 34-37).
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судову справу №640/38778/21 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.
В Івано-Франківському окружному адміністративному суді справа №640/38778/21 зареєстрована 27.02.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2025, справу №640/38778/21 передано судді Кафарському В.В.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/38778/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Розглянувши матеріали адміністративної справи відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши докази, суд встановив наступне.
08.11.2018 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13-16).
Договір купівлі-продажу від 08.11.2018 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О.С. та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1325.
Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу квартири ціна квартири встановлена в розмірі 2 086 625,00 грн.
У зв'язку із цим, позивачем під час укладання договору сплачено 20 866,25 грн збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (1% її вартості), що підтверджується квитанцією від 08.11.2018 №0.0.1179631644.1 (а.с. 18).
01.12.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 22-23). До заяви долучено копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.11.2018 №144570655 (а.с. 17), квитанції від 08.11.2018 (а.с. 18), паспорта громадянина України (а.с. 19-20) та ідентифікаційного номера (а.с. 21).
Листом від 03.12.2021 №2600-0603-8/193935 Головне управління ПФУ в місті Києві повідомило позивача, що його заява є безпідставною, посилаючись на те, що згідно з Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 №28-2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 15.01.2015 за №41/26486, до функцій і повноважень управління Фонду не віднесено збір та перевірка інформації про факт придбання житла вперше. А відтак, Управління не наділено повноваженнями на це. За таких обставин, будь-які документи щодо придбання житла, в тому числі вперше, в Управління відсутні (а.с. 24-25).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними щодо відмови у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, представник позивача звернувся з даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд зазначає наступне.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР).
Відповідно до п. 9 ст. 1 даного Закону, платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених п. 9 ст.1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом №400/97-ВР врегульовані у Порядку, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Так, згідно з п. 15-1 Порядку №1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пункт 15-3 Порядку передбачає, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Отже, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло вперше.
При цьому, якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то така особа вправі скористатися таким самим порядком вже після посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу житла, звернувшись до відповідного органу, в даному випадку до відповідача.
Суд зазначає, що частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Мінфіну від 03.09.2013 №787 (чинного на дату виникнення спірних правовідносин), повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі органи ДФС) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 №21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Отже, станом на дату виникнення спірних правовідносин, законодавством було визначено порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджетів, який передбачає наявність подання відповідного органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з метою внесення його платником до органу Державної казначейської служби України.
При цьому, суд зазначає, що статтею 43 Податкового кодексу України визначені умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, відповідно до якої помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті.
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п. 43.3 ст. 43 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Тобто, платник має право на повернення помилково сплачених грошових коштів у випадку подання ним заяви про таке повернення з урахуванням дотримання строків давності, встановлених п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України, які необхідно обчислювати з моменту фактичної сплати платником податків суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань.
Суд зазначає, що Податковим кодексом України імперативно встановлено початок перебігу 1095 днів - за днем виникнення такої переплати.
Судом встановлено, що право позивача на звернення щодо повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна виникло 08.11.2018 при посвідченні договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 та сплаті збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (1% її вартості) згідно квитанції від 08.11.2018 №0.0.1179631644.1.
Водночас, суд з'ясував, що позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про повернення такого збору лише 01.12.2021.
Таким чином, суд встановив, що позивачем не дотримано строки, встановлені п. 43.3 ст. 43 та п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України для звернення із заявою про повернення помилково сплачених коштів, оскільки строки давності потрібно відраховувати, починаючи з моменту настання факту сплати надмірної чи помилкової суми коштів до відповідного бюджету, та до моменту подання платником податку заяви про повернення надміру чи помилково сплаченої суми грошового зобов'язання.
Суд звертає увагу, що спірні правовідносини безпосередньо пов'язані з правом позивача на повернення помилково сплаченої суми грошового зобов'язання, а саме зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, а отже предметом спірних правовідносин є право на повернення вказаного грошового зобов'язання, а вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві є похідними від них.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана відмова відповідача щодо повернення помилково сплачених коштів не порушує прав позивача, оскільки на дату звернення з відповідною заявою позивач пропустив встановлений законом строк для такого звернення, у зв'язку з чим відсутні підстави для повернення помилково сплаченої суми грошового зобов'язання.
При цьому, суд звертає увагу на те, що будь-яких пояснень під час звернення до відповідача із заявою про повернення вказаних коштів та до матеріалів справи щодо причин, за яких позивач більше трьох років (1095 днів) не звертався із відповідною заявою, позивачем надано не було.
Окрім того, з огляду на викладене, суд вважає за необхідне звернути увагу на безпідставність доводів відповідача стосовно пропущеного позивачем строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Так, у відповідності до частин першої-третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що в даному випадку право на звернення до суду і право на звернення до відповідного органу на повернення помилково сплаченої суми грошового зобов'язання є не тотожними поняттями.
Так, предметом розгляду цієї справи є відмова відповідача у вигляді листа від 03.12.2021 №2600-0603-8/193935 у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, надана на заяву позивача від 01.12.2021.
В той же час, із даним позовом до суду представник Суходольського О.О. звернувся 29.12.2021, тобто в межах шестимісячного строку після отримання відмови відповідача у поверненні відповідного збору.
Посилання відповідача у відзиві на постанову Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 суд відхиляє через їх безпідставність, оскільки у вказаній справі предметом позову були правовідносини щодо соціальних виплат, які є щомісячним періодичним платежем, тоді як предмет розгляду у даній справі є саме визнання протиправною відмови відповідача сформувати та подати до органів казначейської служби подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування.
Також є безпідставними посилання відповідача на те, що правова позиція Верховного Суду з розгляду даної категорії справ висловлена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 (справа №819/1498/17), 31.01.2018 (справа №819/1667/17) та 20.03.2018 (справа №819/1249/17), а позивач звернувся до суду через три роки після ухвалення вказаних постанов, оскільки дана обставина взагалі не має відношення до цієї справи №640/38778/21.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, на чому наголошує представник відповідача у відзиві.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд зазначає, що приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, вирішуючи спір, суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи або законні інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Так, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, право на судовий захист має особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. При цьому, така особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних чинним законодавством інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З огляду на вищевикладене та враховуючи встановлені у даній справі фактичні обставини, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу та відсутність порушеного права позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Головному управлінню Пенсійного фонду України в місті Києві рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.