ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" травня 2025 р. справа № 300/1353/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо відмови у видачі судді у відставці ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" з розрахунку прожиткового мінімуму в розмірі 3028грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області видати судді у відставці ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення (призначення/перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року відповідно до статті 130 Конституції України, пункту 2 частини 3 та частини 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно абзацу 4 статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", який складає 3028 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею у відставці та отримує довічне грошове утримання. 16.01.2025 позивач звернувся до ТУ ДСА України в Івано-Франківській області із заявою про видачу довідки про суддівську винагороду для проведення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн станом на 01.01.2024. Однак, відповідач листом від 13.02.2025 відмовив у задоволенні заяви, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді встановлений у розмірі 2102 грн. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а норми інших законодавчих актів до таких правовідносин застосуванню не підлягають. Зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, визначеними ст. 262 КАС України.
Від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на адресу суду 18.03.2025 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 грн. На думку представника відповідача розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. При цьому, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в судовому порядку не скасовувався, неконституційним не визнавався та є чинним. Відтак, підстави для надання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці немає.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є суддею у відставці, що підтверджується копією рішення ВРП від 15.10.2019 №2745/0/15-19 (а.с.11-12).
На звернення позивача від 16.01.2025, ТУ ДСА України в Івано-Франківській області листом від 13.02.2025 №П3-25-3/25 повідомило позивача, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового посадового окладу судді встановлений у розмірі 2102 грн. Крім того, Додатком №7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» затверджено бюджетні призначення на оплату праці суддів місцевих загальних суддів Івано-Франківської області з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн та розмір посадового окладу судді згідно з штатними розписами на 2023 та 2024 роки визначено виходячи з вищезазначеного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, підстав для видачі довідок немає. (а.с.9).
Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, суд вказує на те, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Суд зазначає, що розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій статус суддів".
Частиною 3 статті 142 Закону України "Про судоустрій статус суддів" від 02.06.2016 за №1402-VIII (надалі по тексту також Закон №1402-VIII) встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина 4 статті 142 Закону №1402-VIII).
Відтак, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до вимог діючого законодавства. І при цьому, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
За змістом частини 1 статті 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VI (в редакції Закону №1774-VIII) передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 2270,00 гривень. Статтею Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" передбачено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 у розмірі 2481,00 гривень. В статті 7 Закону України "Про Держаний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено в розмірі 2684 гривень. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" передбачено, що в 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 становить 3028,00 гривень.
Згідно статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 за №966-XIV "Про прожитковий мінімум" (надалі по тексту також - Закон №966- XIV).
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону №966-XIV).
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Приписами статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
В Законі України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", зокрема в статті 7, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2 270,00 гривень, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 гривень.
Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022, 2023 та 2024 роки.
Відтак, цими нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Натомість, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Отже, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, а тому відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень законів України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки.
Закони України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Таким чином, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а тому посилання відповідача є безпідставними.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі №140/5481/22, від 24 липня 2023 року в справі №280/9563/21 та від 13.09.2023 у справі №240/44080/21.
Так, Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21 сформулював такі правові висновки:
- Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів";
- зміна Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
Відтак, зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено: на 01 січня 2021 року 2270,00 гривень; на 01 січня 2022 року 2481,00 гривень; 01 січня 2023 року 2684,00 гривень; 01 січня 2024 року 3028,00 гривень, - на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена, а саме на прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 гривень згідно з положенням статті 7 Закону №1082-ІХ, статті 7 Закону №1928-ІХ, статті 7 Закону №2710-ІХ, ст. 7 Закону 3460-IX, не є правомірною.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 становить 3028 грн, а, відтак, позовні вимоги позивача є обґрунтованими.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1, ч.2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України ).
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 , належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 27.02.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо відмови у видачі судді у відставці ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" з розрахунку прожиткового мінімуму в розмірі 3028 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 26289647, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76000) видати судді у відставці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення (призначення/перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року відповідно до статті 130 Конституції України, пункту 2 частини 3 та частини 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно абзацу 4 статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", який складає 3028 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 26289647, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 гривень (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.