02 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/2258/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо проведення виплати раніше перерахованої пенсії з 01.01.2025 в обмеженому граничному розмірі 27 218,48 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплачувати раніше нараховану пенсію з 01.01.2025 без застосування будь яких обмежень граничним розміром та коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році».
В обґрунтування позовних вимог вказує, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01 січня 2025 року перерахувало та виплатило пенсію Позивачу із застосуванням понижуючого коефіцієнту на підставі ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1. Вважаючи такі дії Відповідача протиправними, Позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 31.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 02.05.2025 у задоволенні клопотання представника Відповідача про залучення до участі у справі третьої особи відмовлено.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що пенсію Позивача перераховано відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон № 2262-ХІІ).
З 01 січня 2025 року Відповідачем пенсію Позивачу було обраховано та виплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту на підставі статті 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1.
Згідно до матеріалів справи підсумок пенсії (з надбавками) станом на січень 2025 року Позивача складає 36 858,39 грн., а виплачена сума із застосуванням понижуючого коефіцієнту згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025 року становить 28 528,92 грн.
13.01.2025 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про виплату раніше нараховану пенсію з 01.01.2025 без застосування будь яких обмежень граничним розміром та коефіцієнтів
Однак, листом від 23.01.2025 Відповідач повідомив Позивача, що на виконання постанови КМУ від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" було проведено перерахунок розміру його пенсії та з 01.01.2025 її розмір становить 28 258,92 грн. Вважаючи такі дії Відповідача протиправними, Позивач звернувся до суду із цим позовом.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно щодо правомірності виплати Позивачу пенсії із застосуванням положень постанови КМУ від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".
Як вже зазначалося судом, пенсія Позивачу призначена та виплачується у відповідності до вимог Закону № 2262-ХІІ.
Суд враховує, що відповідно до вимог статті 8 цього ж Закону № 2262-ХІІ виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету. Тобто кошти на виплату пенсії до Пенсійного фонду України виділяються із державного бюджету.
Приписами статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX (надалі - Закон № 4059-IX) встановлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаних положень статті 46 Закон № 4059-IX Кабінетом Міністрів України 03 січня 2025 року прийнята постанова №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (надалі Постанова №1), пунктом першим якої передбачено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення: до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб,
Як зазначає Відповідач, саме у відповідності до вимог статті 46 Закону № 4059-IX та пункту 1 Постанови №1 Позивачу з 01.01.2025 року, на період дії воєнного стану, та враховуючи, що розмір його пенсії перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, пенсія виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум вказаного перевищення.
Суд вважає безпідставними доводи Позивача, наведені у позові, що таке фактичне обмеження максимального розміру пенсії протирічить Рішенню Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.
Безспірно, вказаним Рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Разом з тим, вказане Рішення Конституційного Суду України не приймалося із врахуванням періоду воєнного стану і при визначенні Позивачу розміру пенсійних виплат з 01.01.2025 року не враховувалися положення статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Суд погоджується із доводами Позивача, що Рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 (Справа № 3-102/2021 (231/21, 415/21) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Разом з тим, Позивач не врахував, що в п.4.2 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України визнав, що "співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи, відповідно до якого цілі обмежень прав людини мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими та мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежено".
Суд погоджується із доводами Позивача і визнає, що забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними й мають безумовний характер, тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені та потребують додаткових гарантій соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Одночасно суд враховує приписи статті 4 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19.10.73), відповідно до якого " Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають, що відносно користування тими правами, що їх та чи інша держава забезпечує відповідно до цього Пакту, дана держава може встановлювати тільки такі обмеження цих прав, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це є сумісним з природою зазначених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві".
При цьому суд зазначає, що Позивачем безпідставно в обґрунтування своїх доводів зроблено посилання на статтю 9 вказаного Міжнародного пакту, як таку, що передбачає у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Приписи статті 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права таких положень не містять.
Одночасно суд враховує доводи Конституційного Суду України викладені в Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 (Справа № 1-4/2018(2792/15). В мотивувальній частині вказаного Рішення Конституційний Суд України прямо зазначив, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Конституційний Суд України зазначає, що положення статей 3, 21, 46, 48, 68 Основного Закону України корелюють із міжнародними та європейськими стандартами щодо "гідного людського життя", "мінімальних вимог існування в умовах, гідних людини", прав людини "не зазнавати голоду" та на "захист від бідності", якими має керуватися соціальна держава.
Тобто, Конституцій Суд України визнав право держави у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства без порушення сутності конституційних соціальних прав осіб.
Прийняття правових норм статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови №1 зумовлено саме погіршенням фінансово-економічної ситуації, що виникло внаслідок умов воєнного стану.
Положення вказаних правових норм не принижують людської гідності осіб, яким пенсія призначена за особливих умов, в тому числі у відповідності до вимог Закону № 2262-ХІІ, не обмежують розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, а лише передбачають особливий механізм виплати сум, що перевищують такий розмір, із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.
Суд враховує, що за приписами статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені лише права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Однак, гарантоване статтею 46 Конституції України право Позивача на соціальний захист, що включає право на пенсію, не входить до переліку прав і свобод, які не можуть бути обмежені умовами воєнного стану.
Більш того, правові норми статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови №1 неконституційними не визнано.
Загальновідомо, що в силу вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи, до яких відноситься Відповідач, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вже зазначалося судом, приписами статті 46 Закону № 4059-IX встановлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, тобто постановою №1.
Оскаржувані діє Відповідача були вчиненні у відповідності до вимог статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови №1, тобто Відповідач діяв на підставі та у спосіб, передбачені законодавством.
Суд вважає доводи Позивача, наведені у позові, що Відповідач при нарахуванні та виплаті Позивачу пенсійних виплат з 01.01.2025 року повинен був діяти за аналогією, що виключала обмеження пенсійних виплат максимальним розміром, безпідставними.
Як вже зазначалося, в силу вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи, до яких відноситься Відповідач, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Більш того, приписи частини 6 статті 7 КАС України прямо зазначають, що аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Зазначене свідчить, що позовні вимоги Позивача не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України підстави для відшкодування або стягнення судових витрат по даній справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк
02.05.25