Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
05 травня 2025 року Справа №200/3041/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.11.2022 по 18.05.2023 (включно);
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.11.2022 по 18.05.2023 (включно), обчисливши її з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням із урахуванням індексації та сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
стягнути з зійськової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.11.2022 по 18.05.2023 (включно), обчислену з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням із урахуванням індексації та сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу (пункт 3); позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) (пункт 5).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з огляду на наступне.
Пунктом 3 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається ціна позову.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну.
При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, підлягає грошовій оцінці, а тому вказана позовна заява належить до об'єктів справляння судового збору.
Зміна формулювання позовних вимог зі ''стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні'' на ''зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні'' не змінює характер спору та не переводить його в немайнову площину.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.
Суд вважає, що і вимога про стягнення з суб'єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період, і вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені є вимогами майнового характеру, а ціною позову у згаданих спорах є обчислений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Між тим, у частині вимоги заявника про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позов усупереч наведеним нормам процесуального закону не містить розрахунку конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на обставини обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на докази обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вимоги про виплату конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на зміст статті 2 Закону України "Про оплату праці" (де визначено структуру заробітної плати) та рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 і від 22.02.2012р. №4-рп/2012 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не може бути кваліфікований як заробітна плата, адже має зовсім іншу правову природу ніж винагорода за працю, позаяк є компенсаційною санкцією до роботодавця за несвоєчасний розрахунок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 згадано, що "за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях".
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 сформульовано схожу правову позицію, у силу якої: "Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати".
Наведений правовий висновок відображено і у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20.
Великою Палатою Верховного Суду було зокрема, наголошено, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється, у зв'язку з чим можна констатувати, що за подання позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сплата судового збору.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є ані окремим видом грошового забезпечення військовослужбовця, ані правовим аналогом платежу з оплати праці (служби).
До позовної заяви позивач долучає копію посвідчення учасника бойових дій.
Втім, суд вважає, що позивач не належить до суб'єктів, яким згідно з нормами статті 5 Закону України "Про судовий збір" встановлені пільги щодо його сплати, оскільки стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.
Тобто, стягнення з роботодавця сатисфакції, не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, а тому судовий збір за подання позивачем позовної заяви у цій справі має сплачуватися.
При цьому, позивач не вказує суму середнього заробітку, яка підлягає, на його думку, нарахуванню та виплаті останньому. Також не надає суду розрахунок суми середнього заробітку, яка має бути нарахована та виплачена.
Отже, з огляду на зміст заявлених вимог та положення Закону України "Про судовий збір" для усунення недоліку заявнику належить розрахувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та надати до суду позовну заяву, яка повинна відповідати вимогам статті 160 КАС України із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми стягнення із визначенням всіх використаних складових елементів (середнього заробітку, вирахуваного згідно Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995).
В матеріалах позовної заяви докази сплати судового збору відсутні, натомість позивачем заявлено клопотання про звільнення від його сплати, у задоволенні якого суд відмовляє, з огляду на висновки викладені вище.
Відтак позивачу необхідно сплатити збір у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року справа "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя ("KREUZ v. POLAND" № 28249/95).
Також, суд зауважує, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
В позовній заяві зазначено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №200/6957/24 (залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2025) даний позов задоволено повністю.
Судом у справі №200/6957/24 вирішено на користь позивача спір про необхідність перерахунку грошового забезпечення та виплати йому відповідачем, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Однак, дата фактичного розрахунку на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №200/6957/24 відсутня.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, процесуального законодавства, тому її слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Повідомити позивачу, що вищевказані документи можуть бути подані до суду шляхом направлення їх: через підсистему "Електронний суд".
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Буряк