Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 травня 2025 року Справа№200/1253/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, ЄДРПОУ 21108013) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №057050012097 від 18.02.2025;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити з 06.02.2022 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1- р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15).
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10.02.2025 він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, проте відповідач рішенням № 057050012097 від 18.02.2025 відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Вважає, що згідно наявного стажу має право на пенсію по досягненню 53 років, внаслідок чого відповідач повинен був призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15), з урахуванням Закону України від 20.03.2023 № 2981-ІХ «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії», тобто з 06.02.2022 року. Рішення відповідача № 057050012097 від 18.02.2025 вважає протиправним, просив задовольнити позов.
Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Ухвалою суду від 24 березня 2025 року клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору -задоволено; відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
Ухвалою суду 28 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Позивачем усунені недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 05 травня 2025 року продовжено розгляд справи.
Згідно з вимогами частини п'ятої статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Станом на час розгляду справи, відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, про причини неподання відзиву на позовну заяву відповідачем суду не повідомлено. Проте, надано суду витяг з пенсійної справи позивача.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
10.02.2025 ОСОБА_1 звернувся через веб-портал до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 31.01.2025 Головним управлінням Пенсiйного фонду України в Сумській областi прийнято рішення № 057050012097 про відмову у призначенні пенсії.
В рішенні зазначено наступне.
Дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 10.02.2025.
Вік заявника - 56 років 0 місяців 5 днів.
Страховий стаж особи - 34 роки 0 місяців 3 дні, стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - 8 років 2 місяці 26 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
За доданими документами до страхового стажу не зарахований період роботи за записом у трудовій книжці НОМЕР_2 з 03.08.1995 по 10.07.1996, оскільки неможливо ідентифікувати рік в датах наказів про прийняття та звільнення з роботи (обрізаний край трудової книжки).
Пільговий стаж (за списком №2) зарахований згідно даних Реєстру застрахованих осіб (з урахуванням наявності відомостей щодо наказів про атестацію робочих місць з 2011 року) за періоди 2009-2022 роки по підприємству ПрАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» відповідно до п.20 “Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінета Міністрів України від 12.08.1993 №637, оскільки документація підприємства ПрАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» залишена на тимчасово окупованій території.
Пільгові довідки № 62, №63, №64, №65, №66 від 30.01.2025 та витяги з наказу про затвердження результатів атестації робочих місць неможливо взяти до уваги, оскільки відсутня довіреність на право підпису виконуючого обов'язки директора з персоналу та соціальним питанням.
За наданими документами право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч.2 ст.114 Закону №1058 відсутнє.
За наданими документами право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч.2 ст.114 Закону №1058 заявник матиме після досягнення 57 років, тобто з 06.02.2026 року
Враховуючи вищезазначене, відмовлено в призначенні за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Таким чином, з 01.01.2004 року таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», такого, що прийнятий пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року набували право на пенсію по досягненню 54 років.
За приписами п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Таким чином, навіть, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017р.), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Слід зазначити, що Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Отже, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2148-VIII. Втім, правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно п. 3 резолютивної частини рішення КСУ застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…».
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаного рішення КСУ - 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відносно позивача правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 53 років за п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.
В даному випадку є діючими одночасно два закони, котрі відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком № 2 стосовно параметру вікового цензу.
Саме тому слід віддати перевагу у застосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до спірного рішення відповідача № 057050012097 від 18.02.2025 пільговий стаж (за списком №2) зарахований згідно даних Реєстру застрахованих осіб (з урахуванням наявності відомостей щодо наказів про атестацію робочих місць з 2011 року) за періоди 2009-2022 роки по підприємству ПрАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» відповідно до п.20 “Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінета Міністрів України від 12.08.1993 №637, оскільки документація підприємства ПрАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» залишена на тимчасово окупованій території.
Відповідно до записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , зокрема:
- 15.10.1996 прийнятий електрозварювальний цех електрозварником листів та стрічок 4 розряду на Орендному підприємстві металургійний комбінат ім. Ілліча;
- 01.06.1997 переведений там же електрозварником листів та стрічок 5 розряду;
- 20.12.1999 переведений там же механіком по поточним та капітальним ремонтам;
- 05.02.2007 переведений там же механіком з ремонту обладнання;
- 01.07.2009 переведений там же майстром з ремонту обладнання, металургійного;
- 13.01.2014 переведений трубелектрозварювальному цеху майстром з ремонту обладнання металургійного (вальцетокарна майстерня);
- 08.04.2016 переведений у трубоелектрозварювальному цеху вальцетокарна майстерня слюсар-ремонтник 5 розряду;
- 28.03.2017 переведений в трубоелектрозварювальному цеху вальцетокарна майстерня майстер з ремонту металургійного устаткування;
- 09.09.2019 переведений у цех виробництва зварних труб Трубелектрозварювальне відділення №1 вальцетокарна майстерня Бригада з підготовки перевалочного інструмениту слюсар-ремонтник 5 розряду;
Записів про звільнення позивача з останньої посади трудова книжка не містить.
Вищевказані записи у трудовій книжці позивача здійснені належним чином та не мають дефектів вчинення, що не заперечується відповідачем.
Спору між сторонами щодо неналежних записів у трудовій книжці відносно вказаних періодів немає.
Професія слюсаря-ремонтника та електрозварника у вказаний період роботи позивача була передбачена наступними списками:
- Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад та показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, зайнятість у яких дає право на пенсію за віком (по старості) на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення» (040300а-18559);
- Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (2040300а-18559).
Також, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5) позивач з січня 2010 року по лютий 2022 року працював за професією, що обліковується за кодом спеціального стажу ЗПЗ013Б1, відповідно до п. 1 Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 (далі - Порядок № 454), під кодом ЗПЗ013Б1 обліковується спеціальний стаж працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12,6 років на зазначених роботах.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач у періоди з 15.10.1996 по 01.03.2022 працював на посаді, яка віднесена до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Оскільки позивач має не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, позивач набув право на призначення йому пенсії на пільгових умовах із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 Закону №1788-ХІІ, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи, тобто, у віці 53 роки.
Отже, позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 (із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону на 8 років) відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020).
Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача № 057050012097 від 18.02.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії є протиправним.
Водночас, під час з'ясування обставин у справі та перевірку їх доказами, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого нормами процесуального права покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів у встановленому порядку про наявність підстав щодо застосування положень Порядку № 637 до спірних правовідносин, як-то: відсутність у позивача трудової книжки, необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, що визначає його право на пенсію за віком.
При цьому, до пільгового стажу позивача Пенсійним органом протиправно не зараховано спірні періоди роботи, оскільки судом встановлено, що трудова книжка позивача оформлена належним чином, всі записи засвідчені належним чином.
Суд зазначає, що зі змісту Рекомендації Комітету Мiнiстрiв Ради Європи R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Мiнiстрiв 11.03.1980 року на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційними повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рiшення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке вiн вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дiю чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вiльний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, позаяк завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцiнюванні та діях, у виборі одного з варіантів рiшень та правових наслідків.
Щодо дати з якої позивач набув право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії» № 2981-IX від 20 березня 2023 року Пункт 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнити підпунктом 14-6.2 такого змісту: «14-6.2. Тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій російською федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України формується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Термін «тимчасово окупована російською федерацією територія України» для цілей цього підпункту вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2981-IX від 20 березня 2023 року, встановити, що особам, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій російською федерацією території України та яким у період з 24 лютого 2022 року до набрання чинності цим Законом, крім тих осіб, у яких строк звернення за призначенням відповідної пенсії сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсію призначено з дня звернення, за їх бажанням пенсія обчислюється з урахуванням положень підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії» зазначено наступне «у різний період після повномасштабного вторгнення окупованими були близько 20 відсотків території України, а сотні тисяч громадян України опинились в окупації. Однією з гострих проблем для осіб, які досягли пенсійного віку або стали особами з інвалідністю, та які опинились в окупації, є призначення та отримання пенсійних виплат. Проблема полягає в тому, що особи, які досягли пенсійного віку або стали особами з інвалідністю та проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії, з незалежних від них причин не можуть безпосередньо звернутись до органів Пенсійного фонду України у зв'язку із тимчасовою неможливістю здійснювати свої повноваження такими органами на тимчасово окупованих територіях, а через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України можливості подати заяву та підтверджуючі документи немає можливості у зв'язку із відсутністю на окупованих територіях інтернет-зв'язку та українського мобільного зв'язку. Таким чином, зазначені особи з об'єктивних причин позбавлені можливості звернутись за призначенням пенсії у встановленому станом на даний час порядку».
Тобто, вчинено дії щодо захисту та відновлення прав осіб, які проживають або проживали на окупованій території або в зонах ведення бойових дій, та з незалежних від себе причин не могли безпосередньо звернутися до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Отже, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування за бажанням особи, яка проживала на тимчасово окупованій території України, і якій призначено пенсію за віком з дня звернення, що відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, пенсія за віком обчислюється з дня, що настає за днем досягнення такою особою пенсійного віку.
Указом Президента України №54/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. У зв'язку із продовженням збройної агресії російської федерації воєнний час триває до тепер.
Судом встановлено на підставі Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території України від 22 грудня 2022 року №309, що Маріупольський район Донецької області, де проживав позивач, віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України з 05.03.2022 року.
При цьому, виходячи зі змісту Закону України № 2981-IX від 20 березня 2023 року слід дійти висновку, що органи Пенсійного фонду України зобов'язані обчислювати пенсію за віком вищенаведеним особам з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, на підставі звернення, яке подано як до набрання чинності Законом № 2981-ІХ, так і після.
Судом встановлено, що позивач, набув право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням віком по досягненню віку 53 років, а саме 06 лютого 2022 року.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до приписів ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого відбулось звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Приймаючи рішення щодо можливості призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, відповідач має враховувати висновки суду в даній адміністративній справі щодо врахування та зарахування позивачу додатково до його пільгового стажу за Списком № 2 періодів його роботи.
Суд зазначає, що статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Судом встановлено, що спірні рішення відповідача прийнято без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням дискреційних повноважень відповідача на прийняття рішення про призначення/перерахунок пенсії, та визначення підстав, за яких призначається даний вид пенсії або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про необхідність саме зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.02.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1- р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) з урахуванням висновків суду у даній справі.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Ухвалою суду від 24.03.2025 відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, ЄДРПОУ 21108013) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №057050012097 від 18.02.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1- р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) з урахуванням висновків суду у даній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, ЄДРПОУ 21108013) на користь на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968,96 гривень.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 05 травня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова