Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 травня 2025 року Справа№200/1944/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
19 березня 2025 року ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18 березня 2025 року №057350009251 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 10 березня 2025 року громадянці України ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах неврахований періоди роботи з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 31 січня 2021 року, з 23 серпня 2022 року по 12 грудня 2022 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано визначені судом докази по справі. Вирішено ряд процесуальних питань.
14 квітня 2025 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, зокрема, що вважає за доцільне залучити до участі в справі №200/1944/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області як співвідповідача, оскільки позивачка у разі призначення їй пенсії перебуватиме на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. В задоволенні зазначеного клопотання відповідача судом відмовлено.
15 квітня 2025 року позивач надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визначені судом докази по справі.
24 квітня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало до суду докази по справі.
Інших клопотань від сторін до суду не надходило.
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18 березня 2025 року позивачем через вебпортал Пенсійного фонду України отримано рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18 березня 2025 року №057350009251. Відмова вмотивована відсутністю необхідного віку (55 замість 50 років), також відповідач не визнає частину періодів пільгового стажу за Списком №2. Також, відповідач в рішенні зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано період навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 08 липня 1982 року, оскільки відсутня дата видачі диплома, диплом не надано. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно пільгової довідки №33 від 04 березня 2025 року, виданої АТ «Жовтнева ЦЗФ»: з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, оскільки в довідці не зазначено характер виконуваних робіт на посадах згідно атестації робочих місць, окрім того, в наказі про результати атестації робочих місць №1027 від 22 грудня 2014 року посади атестувалися згідно відділень, в довідці відсутня інформація в якому відділені працювала заявниця; з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року, оскільки зазначені посади «машиніст насосних установок» та «оператор пульта керування» не відповідають посадам «машиністи насосних установок, зайняті перекачуванням шламу, пульпи, промпродуктів і реагентів» та «оператори пульта керування, зайняті у виробництві обважнювачів брикетів, препаратів і концентратів» які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановами Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, №36 від 16 січня 2003 року, №461 від 24 червня 2016 року.
Позивач зауважує, що має необхідну кількість пільгового стажу за Списком №2 та право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його конституційні права на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що 10 березня 2025 року позивач через фронт офіс Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. 18 березня 2025 року рішенням №057350009251, прийнятим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж позивача становить 27 років 02 місяці 17 днів. Пільговий стаж за Списком №2 становить 00 років 00 місяців 12 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 08 липня 1982 року, оскільки відсутня дата видачі диплома і диплом не надано. До пільгового стажу не зараховано: періоди роботи згідно пільгової довідки №3 від 04 березня 2025 року, виданої АТ «Жовтнева ЦЗФ»: з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, скільки в довідці не зазначено характер виконуваних робіт на посадах згідно атестації робочих місць, окрім того, в наказі про результати атестації робочих місць №1027 від 22 грудня 2014 року посади атестувалися згідно відділень, в довідці відсутня інформація, в якому відділенні працювала позивач; періоди з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року, оскільки зазначені посади «машиніст насосних установок» та «оператор пульта керування» не відповідають посадам «машиністи насосних установок, зайняті перекачуванням шламу, пульпи, промпродуктів і реагентів» та «оператори пульта керування, зайняті у виробництві обважнювачів брикетів, препаратів і концентратів», які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановами Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, №36 від 16 січня 2003 року, №461 від 24 червня 2016 року. На дату звернення за призначенням пенсії позивачка не досягнула встановленого законодавством пенсійного віку 55 років та у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на даний час відсутнє.
Позивач у відповіді на відзив на позовну заяву заперечував проти доводів відповідача, викладених у позовній заяві, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії № НОМЕР_2 .
10 березня 2025 року через вебпотрал Пенсійного фонду України позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала заяву довільної форми.
До зазначеної заяви позивачем долучено, зокрема, копії паспорта, рнокпп, трудової книжки, довідки вих.№33 від 04 березня 2025 року.
18 березня 2025 року відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, прийнято рішення №057350009251 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , в якому зазначено, що страховий стаж особи становить 27 років 02 місяці 17 днів, пільговий стаж за Списком №2 становить 00 років 00 місяців 12 днів, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 08 липня 1982 року, оскільки відсутня дата видачі диплома, диплом не надано. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно пільгової довідки №33 від 04 березня 2025 року, виданої АТ «Жовтнева ЦЗФ»:
з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, оскільки в довідці не зазначено характер виконуваних робіт на посадах згідно атестації робочих місць, окрім того, в наказі про результати атестації робочих місць №1027 від 22 грудня 2014 року посади атестувалися згідно відділень, в довідці відсутня інформація в якому відділені працювала заявниця;
з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року, оскільки зазначені посади «машиніст насосних установок» та «оператор пульта керування» не відповідають посадам «машиністи насосних установок, зайняті перекачуванням шламу, пульпи, промпродуктів і реагентів» та «оператори пульта керування, зайняті у виробництві обважнювачів брикетів, препаратів і концентратів» які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановами Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, №36 від 16 січня 2003 року, №461 від 24 червня 2016 року.
Рішенням №057350009251 від 18 березня 2025 року вирішено, що на дату звернення за призначенням пенсії заявниця не досягнула встановленого законодавством пенсійного віку 55 років та у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на даний час відсутнє.
Матеріали справи не містять доказів пропозиції суб'єкта владних повноважень на адресу позивача надати додаткові документи.
Позивач, не погодившись із зазначеними рішеннями відповідача, звернувся із цим позовом до суду.
Судом встановлено, що відповідно до записів №1, 5-15, 19-20 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08 липня 1982 року, на ім'я ОСОБА_1 , позивач:
- з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року - навчалась в ПТУ-26 м. Донецьк, підстава запису: «диплом НОМЕР_3 »;
- з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року - працювала машиністом конвеєру 2 розряду в основному виробництві в Центральній збагачувальній фабриці «Октябрська» виробничого об'єднання «Донецьквуглезбагачення»;
- з 22 січня 1999 року по 31 січня 2021 року - працювала на посадах машиніста конвеєру 2 розряду в основному виробництві, машиністом насосних установок 2 розряду, машиніста установок збагачення та брикетування вугілля 3 розряду в основному виробництві, апаратника вуглезбагачення 4, 5 розряду в основному виробництві, оператора пульта керування 5 розряду в основному виробництві в Публічному акціонерному товаристві «ДТЕК Октябрьска ЦЗФ»;
- з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року - працювала оператором пульта керування дільниці ОВ в Акціонерному товаристві «Жовтнева ЦЗФ».
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форма РС-право, період роботи з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року не зараховано до загального страхового стажу позивача, періоди роботи з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року, не зараховано до пільгового страхового стажу, період з 23 серпня 2022 року по 04 вересня 2022 року зараховано до пільгового страхового стажу за Списком №2.
Згідно з випискою з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, яка сформована 23 квітня 2025 року, у 1999-2022 роках позивач має облікований спеціальний стаж за кодом ЗПЗ013Б1.
Спірним питанням у справі є правомірність прийняття відповідачем рішення від 18 березня 2025 року №057350009251 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (зі змінами) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Як встановлено судом вище, відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії у зв'язку з відсутності необхідного пільгового стажу та недосягненням нею необхідного пенсійного віку. Суд вважає таку відмову необґрунтованою з огляду на наступне.
Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Таким чином, з 01 січня 2004 року таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», такого, що прийнятий пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02 березня 2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01 квітня 2015 року, пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким до досягнення віку, встановленого абзацом першим зазначеного пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають лише жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними відповідного віку.
За приписами пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Таким чином, навіть, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII (11 жовтня 2017 року), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, статті 114, згідно з частиною першою якої, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Слід зазначити, що Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Отже, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII. Втім, правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…».
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаного рішення Конституційного Суду України - 23 січня 2020 року в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Відносно позивача правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.
В даному випадку є діючими одночасно два закони, котрі відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ з урахуванням Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.
Крім того, до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із частиною третьою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (зі змінами) (далі - Порядок №637).
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Пунктами 2.2.-2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6. зазначеної Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктами 2.8., 2.9. вказаної вище Інструкції якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412, не застосовується.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Пунктом 2.4. Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктами 2.8., 2.9. Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Як встановлено судом вище, відповідно до запису №1 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08 липня 1982 року позивач з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року - навчалась в ПТУ-26 м. Донецьк, підстава запису: «диплом НОМЕР_3 ».
Крім того, судом встановлено, що в записі №1 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08 липня 1982 року про період навчання позивача відсутня дата видачі диплома, на підставі якого здійснено такий запис.
Однак, суд зазначає, що позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Отже, позивач має відповідний запис у трудовій книжці щодо періоду його навчання, й цей запис є належними та допустимими доказами підтвердження його страхового стажу.
За таких обставин, доводи відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року, оскільки відсутня дата видачі диплома, спростовано матеріалами справи.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при оформленні підтверджуючих документів.
За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачу в зарахуванні до його страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Разом із цим, Порядок №637, застосовується в разі коли відсутня трудова книжка, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
Як передбачено частиною п'ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що використання норм Постанови №637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу (у тому числі й зайнятості позивача на пільгових роботах, що є спірним у цій справі) має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Як вже встановлено судом, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08 липня 1982 року позивач:
- з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року - працювала машиністом конвеєру 2 розряду в основному виробництві в Центральній збагачувальній фабриці «Октябрська» виробничого об'єднання «Донецьквуглезбагачення»;
- з 22 січня 1999 року по 31 січня 2021 року - працювала на посадах машиніста конвеєру 2 розряду в основному виробництві, машиністом насосних установок 2 розряду, машиніста установок збагачення та брикетування вугілля 3 розряду в основному виробництві, апаратника вуглезбагачення 4, 5 розряду в основному виробництві, оператора пульта керування 5 розряду в основному виробництві в Публічному акціонерному товаристві «ДТЕК Октябрьска ЦЗФ»;
- з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року - працювала оператором пульта керування дільниці ОВ в Акціонерному товаристві «Жовтнева ЦЗФ».
Крім того, судом встановлено, що відповідно до виписки з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, яка сформована 23 квітня 2025 року, у 1999-2022 роках позивач має облікований спеціальний стаж за кодом ЗПЗ013Б1.
Відповідно до постанов Правління Пенсійного фонду України від 10 червня 2004 року №7-6 «Про затвердження Порядку формування і подачі органам ПФУ відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», від 05 листопада 2009 року №26-1 «Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України», від 08 жовтня 2010 року №22-2 «Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 09 вересня 2013 року №454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», встановлено наступні коди підстав та відповідні їм назви посад та робіт.
ЗПЗ013Б1: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за №1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Списки №1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162; після 16 січня 2003 року та до 03 серпня 2016 року, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36; а вже з 03 серпня 2016 року, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року №461.
Враховуючи дані форми ОК-5 (відомості по спеціальному стажу) ОСОБА_1 , суд висновує, що страхувальник зазначав код підстав для обліку спецстажу у 1999-2022 роках - ЗПЗ013Б1, що відноситься до Списку №2.
Водночас, як вбачається з розрахунку страхового стажу позивача, форма РС-Право, періоди роботи з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року не зараховано до пільгового страхового стажу позивача, в той час, як період з 23 серпня 2022 року по 04 вересня 2022 року зараховано до пільгового страхового стажу за Списком №2.
Так, з оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не зараховано до пільгового стажу позивача періоди з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, оскільки в довідці не зазначено характер виконуваних робіт на посадах згідно атестації робочих місць, окрім того, в наказі про результати атестації робочих місць №1027 від 22 грудня 2014 року посади атестувалися згідно відділень, в довідці відсутня інформація в якому відділені працювала заявниця.
Разом із цим, як встановлено судом вище, трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у періоди з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року в Публічному акціонерному товаристві «ДТЕК Октябрьска ЦЗФ». Записи про зазначені періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають, що не заперечується відповідачем, та що, в свою чергу, не потребувало надання позивачем жодних підтверджуючих документів.
З огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці підтверджують пільговий характер роботи позивача з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, що надає право включення вищевказаних періодів роботи до пільгового стажу.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 05 серпня 2020 року у справі №127/9289/17.
Також, з оскаржуваного рішення вбачається, відповідачем не зараховано до пільгового стажу позивача періоди з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року, оскільки зазначені посади «машиніст насосних установок» та «оператор пульта керування» не відповідають посадам «машиністи насосних установок, зайняті перекачуванням шламу, пульпи, промпродуктів і реагентів» та «оператори пульта керування, зайняті у виробництві обважнювачів брикетів, препаратів і концентратів» які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановами Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, №36 від 16 січня 2003 року, №461 від 24 червня 2016 року.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а.
З огляду на вищенаведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, суд висновує, що відповідач неправомірно відмовив позивачу в зарахуванні до його пільгового страхового стажу періодів роботи з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року.
Разом із цим, суд звертає увагу позивача, що період роботи з 23 серпня 2022 року по 04 вересня 2022 року вже зараховано до його пільгового страхового стажу, тому повторному зарахуванню він не підлягає.
Отже, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву щодо пенсії.
Незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29.06.2010 № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що стаж роботи позивача за періоди з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 31 січня 2021 року, з 23 серпня 2022 року по 12 грудня 2022 року відноситься до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України. Відтак, пільговий стаж роботи позивача за Списком №2 становить більше 10 років.
Враховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах досягла 50 років, мала страховий стаж роботи більше 20 років, без урахування спірного періоду навчання, та пільговий стаж роботи - більше 10 років, з урахуванням спірних періодів роботи, тому відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року.
При вирішенні даного спору, суд враховував правові висновки Верховного Суду, які викладені в рішенні від 21 квітня 2021 року за результатами розгляду зразкової справи у справі №360/3611/20, яке набрало законної сили 03 листопада 2021 року.
Положеннями частини третьої статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З урахуванням вищевикладеного, окружний суд висновує, що рішення відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, №057350009251 від 18 березня 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 прийнято без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи спосіб захисту порушеного права та вирішуючи вимогу про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 10 березня 2025 року відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Тобто, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Вирішуючи позовну вимогу про призначення пенсії за віком, судом враховано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, досягла 50-ти річного віку, має загальний страховий стаж 27 років 02 місяці 17 днів (який зараховано органом пенсійного фонду на день звернення за призначенням пенсії) та пільговий стаж роботи за Списком №2 - більше 10 років, з урахуванням спірних періодів роботи, тому позивач відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача, в той час як спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд вважає за доцільне:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №057350009251 від 18 березня 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до пільгового страхового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України роботи в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 10 березня 2025 року.
За викладених умов, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції №1229-0451-8750-9314 від 18 березня 2025 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001; код ЄДРПОУ 14035769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №057350009251 від 18 березня 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до пільгового страхового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України роботи в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 10 березня 2025 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 05 травня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна